Класифікація суцвіть за типом галуження головного стебла

1. Моноподіальні – вісь першого порядку не припиняє росту в довжину і не закінчується верхівковою квіткою:

- прості – квітки розміщуються на нерозгалуженій головній осі:

o китиця (конвалія, люпин);

o щиток (яблуня, груша);

o зонтик (цибуля, вишня);

o колос (подорожник, вербена);

o початок (кукурудза, рогіз);

o головка (конюшина, люцерна);

o сережка (смородина, грецький горіх);

o кошик (соняшник, кульбаба);

- складні – квітки розміщуються на осях другого порядку (на осі першого порядку розташовані прості суцвіття):

o складний колос (жито, пшениця);

o складний зонтик (морква, кріп);

o складна китиця (бузок, виноград);

o складний щиток (калина, горобина).

1. Симподіальні та несправжньодихотомічні – вісь першого порядку припиняє ріст в довжину і закінчується верхівковою квіткою, осі наступних порядків утворюють одну, дві чи кілька псевдоосей:

- монохазії – утворюється одна псевдовісь:

o завійка (незабудка, картопля);

o звивина (гладіолус);

- дихазії – утворюється дві псевдоосі:

o розвилка (золототисячник);

- плейохазії – утворюється багато псевдоосей.

1. Суцвіття змішаного типу:

- щиток із кошиків (деревій, пижмо);

- китиця із колосків або волоть (овес, просо);

- сережка із дихазіїв (береза, ліщина).

Значення суцвіть: є пристосуванням до запилення; у комахозапильних рослин дрібні квітки, зібрані у суцвіття, добре помітні на відстані; у вітрозапильних – наявність суцвіть підвищує можливість попадання пилку на приймочки маточок.

Запилення – процес перенесення пилку з пиляка на приймочку маточки (необхідна умова запліднення).

Типи запилення:

- самозапилення – процес перенесення пилку з пиляка на приймочку маточки цієї ж квітки або іншої квітки тієї ж самої особини (ячмінь, овес, просо, горох); у самозапильних рослин пиляки знаходяться безпосередньо над приймочками маточок;

- перехресне запилення – процес перенесення пилку з пиляка на приймочку маточки квітки іншої особини:

природне:

o анемофілія – вітром (вільха, береза, очерет); у вітрозапильних рослин квітки дрібні, малопомітні, без нектарників; тичинкові нитки довгі, приймочки великі; пилку багато (дрібний, з гладкою поверхнею); цвітуть переважно ранньою весною (до розпускання листя);

o ентомофілія – комахами (шипшина, конюшина, соняшник); у комахозапильних рослин квітки великі поодинокі або дрібні зібрані в суцвіття; оцвітина яскрава; є нектарники (залозисті утвори на оцвітині, тичинкових нитках, зав’язі, квітколожі, в яких утворюється запашний цукристий сік – нектар); пилку небагато (крупний, з нерівною липкою поверхнею);

o орнітофілія – птахами, наприклад медососами, колібрі (деякі тропічні рослини); у птахозапильних рослин квітки мають яскраво-червону оцвітину, нектарники;

o гідрофілія – водою (деякі водні рослини); у водозапильних рослин квітки знаходяться на поверхні води або занурені у воду;

штучне – здійснюється людиною для підвищення врожайності та отримання нових сортів культурних рослин (при цьому використовуються різні способи).

Запліднення – процес злиття чоловічої і жіночої статевих клітин.

У 1898 році російський вчений Навашин С.Г. вперше описав процес запліднення у квіткових рослин і назвав його подвійним заплідненням.

Після запилення пилок утворює пилкову трубку, оточену інтиною (екзина в місці контакту з приймочкою розчиняється). На кінці трубки міститься вегетативне ядро, за ним – генеративне, яке дає початок двом сперміям.

Трубка проникає через тканини приймочки та стовпчика до порожнини зав’язі і досягає пилковходу у насінному зачатку. Через нього потрапляє до зародкового мішка і розривається. Вегетативне ядро руйнується, один спермій зливається з яйцеклітиною – утворюється зигота (з неї розвивається зародок насінини), другий зливається з великою центральною клітиною – утворюється триплоїдна клітина (з неї розвивається запасаюча тканина насінини – ендосперм). Згодом із покривів насінного зачатка формується насінна шкірочка. Так утворюється насінина.

Із стінки зав’язі формується стінка плоду – оплодень. Так утворюється плід.

 

Насінина

 

Насінина – утворення у насінних рослин, яке формується із насінного зачатка, містить зародок та запас поживних речовин.

Будова насінини

1. Зародок (розвивається із зиготи):

- зародковий корінець;

- зародкове стебельце;

- сім’ядолі – перші зародкові листки (у насінні рослин класу Дводольні є дві великі м’ясисті сім’ядолі, у насінні рослин класу Однодольні – одна тоненька у вигляді щитка);

- зародкова брунечка (плюмула).

1. Ендосперм – запасаюча тканина (розвивається із триплоїдної клітини); при формуванні насіння рослин класу Дводольні поживні речовини ендосперму можуть повністю переходити до зародка і відкладатися у сім’ядолях, тому у сформованому насінні ендосперм часто відсутній.
2. Насінна шкірочка (розвивається з інтегументів). На шкірочці сформованої насінини є отвір (залишок мікропіле) і рубчик (слід від ніжки насінного зачатка).

Проростання насіння

Насіння із живим зародком називається схожим.

Умови, які необхідні для проростання:

1. Вода. Всмоктується через мікропіле і насінну шкірочку в результаті фізичного процесу – абсорбції (білки, крохмаль, геміцелюлози і пектини утворюють колоїдні розчини), спричиняє набухання і розрив насінної шкірочки. У насінині рухається шляхом осмосу. Необхідна як середовище для проходження біохімічних реакцій, пов’язаних з проростанням. Бере участь у гідролізі запасних поживних речовин (білки розщеплюються до амінокислот, полісахариди – до цукрів (глюкози), ліпіди – до гліцеролу і вищих жирних кислот).
2. Відповідна температура. Для насіння кожного виду характерний певний діапазон температур, за межами якого воно не проростає. Всі діапазони лежать в інтервалі від 5⁰ С до 40⁰ С. Температура впливає на швидкість ферментативних реакцій.
3. Кисень (О₂). Необхідний для аеробного дихання (енергія АТФ використовується для різноманітних біохімічних процесів при проростанні).
4. Дозрілість насіння (завершення стадії спокою). Є ряд природних механізмів, які забезпечують співпадання термінів проростання із настанням сезону, сприятливого для росту.

 

Методи, які використовуються для штучного виведення насіння зі стану спокою:

- скарифікація – механічне пошкодження насінної шкірочки (насінна шкірочка містить інгібітор росту – абсцизову кислоту, а також перешкоджає проникненню у насінину води і кисню);

- стратифікація – витримування насіння при низьких температурах (при цьому зростає кількість гіберелінів і знижується кількість абсцизової кислоти).

 

При висіванні враховують глибину загортання насіння в ґрунт. Вона залежить від:

- розміру насіння (на глибину 1-2 см висівають дрібне, а на глибину 4-5 см – крупне);

- типу ґрунту (на піщаних і супіщаних ґрунтах глибина висіву більша, ніж на глинистих і суглинистих);

- кількості вологи (якщо вологи мало, то глибина висіву збільшується).

 

Проростання насіння рослин класів Дводольні та Однодольні відрізняється.

Типи проростання насіння дводольних:

- надземний – витягується міжвузля, розміщене під сім’ядолями (гіпокотиль); сім’ядолі виносяться на поверхню і стають першими асиміляційними листками (гарбуз, клен);

- підземний – витягується міжвузля, розміщене над сім’ядолями (епікотиль); сім’ядолі залишаються під землею (горох).

Проростання насіння однодольних: сім’ядоля (щиток) зникає; витягується чохол, який прикриває зародкову брунечку (колеоптиль); через нього пробивається перший асиміляційний листок.

 

 

Плід

 

Плід – утворення у покритонасінних рослин, що розвивається після запліднення із зав’язі маточки та з деяких інших частин квітки (квітколожа, оцвітини) внаслідок їх розростання та видозмінення. Служить для захисту і розповсюдження насіння.

Будова плоду

1. Перикарпій (оплодень) – стінка плоду; складається із 3 шарів:

- екзокарпій (зовнішній) – тонкий;

- мезокарпій (середній) – різної товщини (може бути м’ясистим, соковитим);

- ендокарпій (внутрішній) – тонкий (може бути кам’янистим, шкірястим або соковитим).

1. Насіння – міститься під ендокардієм (кількість може бути різна).

За кількістю насінин плоди поділяються на однонасінні й багатонасінні.

В залежності від будови зав’язі плоди розрізняють: одногніздні, двогніздні, тригніздні та багатогніздні.

 

Плоди класифікують за співвідношенням товщини і щільності шарів перикарпію та іншими морфологічними ознаками.

Типи плодів

1. Сухі плоди (мезокарпій тонкий):

- розкривні (багатонасінні):

o коробочка – одно-, дво- або багатогніздний плід, розкривається за допомогою кришечки (блекота) чи розтріскуванням (мак);

o біб – одногніздний плід, розкривається розтріскуванням з двох боків, насіння кріпиться до стулок (горох, квасоля, акація);

o стручок – двогніздний плід, розкривається розтріскуванням з двох боків, насіння кріпиться до перегородки між стулками (гірчиця, капуста);

o стручечок – стручок, у якого довжина перевищує ширину менше, ніж у 4 рази (грицики, талабан);

o листянка – одногніздний плід, розкривається з одного боку розтріскуванням (півонія, калюжниця);

- нерозкривні (одногніздні, однонасінні):

o горіх – перикарпій твердий, здерев’янілий (ліщина, дуб);

o сім’янка – перикарпій шкірястий, складається із двох плодолистків, до нього може кріпитись парашутик (соняшник, кульбаба);

o зернівка – перикарпій шкірястий, щільно зростається із насінною шкірочкою (пшениця, жито);

o крилатка – перикарпій утворює плоский придаток – крильце (ясен, клен).

1. Соковиті плоди (мезокарпій товстий, м’ясистий):

- прості:

o кістянка – однонасінний плід, ендокарпій кам’янистий, утворює кісточку (слива, вишня);

o ягода – багатонасінний плід, ендокарпій соковитий (томат, виноград, агрус, смородина);

o гарбузина – різновид ягоди (гарбуз, кавун, огірок, кабачок);

o цитрусина (помаранча) – різновид ягоди (апельсин, мандарин, лимон, грейпфрут);

o яблуко – багатонасінний плід, ендокарпій шкірястий, участь в утворенні плоду бере квітколоже (яблуня, груша, горобина);

- складні:

o багатокістянка – утворюється з кількох маточок однієї квітки (малина, ожина);

o супліддя – утворюється від зростання плодів, що формуються із різних квіток (шовковиця, ананас);

o несправжня ягода – на м’ясистому квітколожі, яке розрослося, знаходиться сукупність сім’янок (суниця) або всередині м’ясистого квітколожа, яке розрослося, знаходиться сукупність горішків (шипшина).

Способи поширення плодів і насіння:

- автохорія – саморозкидання (квасоля, розрив-трава, огірок-пирскач);

- анемохорія – вітром; у анемохорних рослин плоди із крильцями, парашутиками, насіння дрібне (клен, кульбаба, тополя);

- гідрохорія – водою; у гідрохорних рослин плоди і насіння тримаються на поверхні води (осока, латаття);

- зоохорія – тваринами (в тому числі орнітохорія – птахами); у зоохорних рослин є пені пристосування – смачні соковиті плоди, які поїдаються тваринами (насіння не перетравлюється), плоди із гачечками, липкою поверхнею, які чіпляються або прилипають до шерсті чи пір’я (череда, лопух, омела);

- антропохорія – людиною; людина свідомо поширює плоди і насіння культурних рослин і, не бажаючи того, сприяє поширенню плодів і насіння бур’янів (вони потрапляють у нові місця разом із плодами та насінням культурних рослин).

Поширення плодів і насіння сприяє розселенню рослин, а розселення – збереженню і процвітанню видів.