Поняття і форми соціального діалогу у сфері праці.

(Із Закону)

Сторони, визнаючи соціальний діалог як загальновизнану форму співпраці Кабінету Міністрів України, профспілок і роботодавців на принципах рівноправного партнерства з метою вирішення питань у сфері соціальних, економічних і трудових відносин та вважаючи за необхідне забезпечити його подальший розвиток і ефективність, домовилися:
Соціальний діалог здійснювати у формі обміну інформацією, консультацій, переговорів, узгоджувальних нарад, робочих зустрічей, засідань за круглим столом, громадських слухань з питань здійснення державної соціальної та економічної політики, у тому числі проектів законів України, конвенцій Міжнародної організації праці, які подаються на ратифікацію Верховній Раді України, проектів інших нормативно-правових актів (далі — проекти актів).
Соціальний діалог проводиться також у разі подання Верховною Радою України та її комітетами запитів щодо надання висновків до законопроектів, внесених народними депутатами України, а також прийняття СПО профспілок та СПО роботодавців рішень стосовно взаємодії з Кабінетом Міністрів України.
Вважати, що висновки та рекомендації, прийняті за результатами проведення соціального діалогу, є обов’язковими для розгляду органами державної влади, організаціями, до яких вони надсилаються, з наступним інформуванням соціальних партнерів.
Здійснювати соціальний діалог у процесі розроблення проектів законів України та інших нормативно-правових актів у сфері соціальних, економічних, трудових відносин, а також соціального захисту та досягати узгодження інтересів і позицій Сторін у порядку, визначеному в додатку.

Забезпечувати участь уповноважених представників від СПО профспілок і СПО роботодавців, які є Сторонами Угоди, на засіданнях урядових комітетів та Кабінету Міністрів України під час розгляду нормативно-правових актів у сфері соціальних, економічних і трудових відносин та надавати їм можливість представляти позицію сторін при їх обговоренні та прийнятті рішення.
У разі необхідності попереднього обговорення та оперативного вирішення питань у сфері соціальних, економічних і трудових відносин та соціального захисту проводити консультації у порядку, визначеному в додатку 5.
Здійснювати обмін інформацією, що визначена цією Угодою, для здійснення взаємного контролю за виконанням узятих на себе зобов’язань.
Здійснювати обмін інформацією про реалізацію проектів та програм досліджень, які виконуються на замовлення, у тому числі за участю іноземних партнерів, міжнародних організацій, що стосуються предмета даної Угоди, з метою координації роботи та спільного використання результатів таких досліджень.
Проводити моніторинг дотримання норм конвенцій МОП, інших міжнародних договорів, учасником яких є Україна, та національного законодавства щодо забезпечення прав і гарантій діяльності профспілок та організацій роботодавців, здійснювати обмін інформацією про виявлені факти порушень з метою вжиття заходів до їх усунення.
У разі необхідності ініціювати розгляд зазначених питань на засіданнях колегій органів виконавчої влади за участю представників Сторін Угоди.
Надавати організаційну підтримку та методичну допомогу учасникам соціального діалогу на всіх рівнях з питань колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин, укладення угод і колективних договорів та забезпечення їх виконання.
Здійснювати систематичне висвітлення у засобах масової інформації домовленостей, досягнутих під час проведення консультацій і переговорів соціальних партнерів.
Рекомендувати учасникам колективних переговорів з укладення галузевих, регіональних угод та колективних договорів застосовувати визначені даною Угодою засади ведення соціального діалогу на відповідному рівні.

 

Поняття соціального діалогу можна визначити як процес узгодження інтересів соціальних партнерів, заснованих на наданні кожної з сторін інформації про свої наміри й можливості, ретельному відборі аналітичної інформації, і мотивації своїх позицій, доводів і ожіданій1. Соціальний діалог не аналогічний колективним переговорам, але є передумовою для більш ефективного процесу їх здійснення, дозволяючи знаходити компроміс між витратами і вигодами сторін для отримання ефективного кінцевого результату.
При формуванні моделі взаємовідносин у соціально-трудовій сфері між державою, роботодавцями та профспілками, виникають дві проблеми, які важко вирішити одночасно. По-перше, соціальні партнери повинні визначити, а в подальшому прийняти єдиний курс дій, який призведе до очікуваного результату. По-друге, вони повинні досягти згоди, розуміючи, що не завжди вибрані спільні рішення дають певні і бажані результати. Соціальний діалог покликаний допомогти вирішити вищезгадану дилему і знайти виграшне рішення для всіх його учасників в результаті трудомісткого переговорного процесу щодо досягнення згоди в розподільчому аспекте.
Роль соціального діалогу полягає, насамперед, у поліпшенні якості отримання інформації серед основних учасників соціально-трудових відносин для запобігання внутрішніх розбіжностей.
Соціальний діалог можливий тільки між незалежними сторонами, де партнери усвідомлюють, що вони залежать один від одного тільки в питаннях досягнення позитивного результату або попередження негативної динаміки розвитку діалогу. Це не означає обов'язкове досягнення консенсусу і не передбачає повну відсутність конфлікту.
Принципове рух по шляху досягнення консенсусу є перевагою моделі соціального партнерства, оскільки дуже важливо інтегрувати окремі інтереси всіх учасників соціально-трудових відносин в контекст загальних інтересів. Соціальне партнерство повинно базуватися на фундаментальному консенсусі з наступних питань:
• спільне регулювання та контроль у сфері економічної та соціальної політики, де особлива увага приділяється питанням зайнятості, заробітної плати, внутрішнього ринку і конкуренції;
• сприяння економічному зростанню та конкурентоспроможності;
• збереження стабільності національної економіки;
• зростання добробуту;
• підтримка соціального світу.
Соціальні партнери не є учасниками політичної і виборчої конкуренції як політичні партії, тому соціальний діалог можна розглядати як стабілізуючий елемент політичної системи
Досвід провідних розвинених країн, де домінують принципи ринкової економіки, свідчить, що в сучасних умовах питання забезпечення соціальної злагоди набуває першорядного значення, а його рішення неможливо без ефективної та всебічного захисту інтересів всіх учасників трудових відносин. Створити таку систему можна на базі соціального партнерства, організації соціального діалогу між профспілками і роботодавцями у сфері врегулювання соціально-трудових відносин.
У зв'язку з цим слід згадати про роль і розвиток соціального діалогу в Україні.Наскільки важливою є роль соціального діалогу в Україні, ми бачимо по нелегкій, але результативною нормотворчої діяльності, результатом якої стало прийняття Закону України «Про соціальний діалог в Україні», а також передбачення проектом Трудового кодексу положень про оптимізацію механізму здійснення соціального діалогу.
Каталізатором такої нормотворчої діяльності стала глобальна криза, необхідність діяти та ефективно вирішувати гострі соціально-економічні проблеми, покращувати конкурентоспроможність економіки, виходити на більш високий рівень соціально-економічного розвитку. При цьому не можна не відзначити той факт, що в Україні процес розвитку соціального діалогу розпочався ще задовго до настання глобальної кризи, оскільки ще в 1993 році був заснований Національна тристороння соціально-економічного рада при Президентові Україні, так званий інститут для ведення соціального діалогу, покликаний розвивати відносини соціального партнерства в Україні.
Підтвердженням необхідності розвитку соціального діалогу та його результативності є і досвід європейської спільноти. Адже на початку 1990-х років лише половина країн Європи користувалася цим інструментом, а в 2011 році вже всі країни ЄС використовують соціальний діалог в якості гарантії прогресивного соціально-економічного розвитку суспільства. У різних країнах соціальний діалог має свої особливості, але в той же час більшість експертів одностайні в тому, що саме він забезпечив розвиток країн Європи, конкурентоспроможність їхніх економік, високий рівень добробуту населення. Відповідно, досвід розвитку ефективного соціального діалогу Україна слід переймати у таких країн, як Франція, Італія, Польща та ін
Закон України «Про соціальний діалог в Україні» визначає правові засади організації та порядку ведення соціального діалогу в Україні з метою вироблення та реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин і забезпечення підвищення рівня і якості життя громадян, соціальної стабільності в суспільстві. Законом України «Про соціальний діалог в Україні» встановлюється, що соціальний діалог - це процес визначення та зближення позицій, досягнення спільних домовленостей та прийняття узгоджених рішень сторонами соціального діалогу, які представляють інтереси працівників, роботодавців та органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування, з питань формування та реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання соціально-трудових відносин. Законом України «Про соціальний діалог в Україні» передбачено, що соціальний діалог здійснюється на національному, галузевому, територіальному та локальному рівнях на тристоронній або двосторонній основі.
Без применшення позитивності законодавчої діяльності і, як її результату, прийняття нових нормативно-правових актів, що регулюють соціальний діалог в Україні, необхідно відзначити і про деякі проблемні питання, що виникають у зв'язку з цим, а саме:
1. Принцип репрезентативності профспілок, згідно з яким брати участь у переговорах з владою можуть лише ті профспілки, які нараховують не менше 150 тис. членів по всій Україні і 3% в певній галузі. Згідно з цим принципом, по-перше, істотно обмежується право громадян на об'єднання у профспілкові організації, а, по-друге, нормативного визначення поняття «галузь» в Україну не існує. Отже, така норма дає державі право довільно визначати право участі профспілок у переговорах за принципом їх лояльності до влади.
2. Участь у колективних переговорах на територіальному рівні лише тих профспілок, які об'єднують не менше 2% працюючих в області. Адже в демократичному суспільстві, в якому передбачені і захищені права всіх верств населення, до чого ми і прагнемо, логічно буде припустити, що право на об'єднання у профспілку мають представники всіх без винятку професій. Однак, виходячи з цієї норми закону, порушуються права профспілок важливих, але не масових професій - авіаторів, машиністів тощо, яких апріорі не може бути багато.
3. Національна служба посередництва і примирення має право на власний розсуд визначати, які профспілки є легітимними, а які - ні. На нашу думку, така норма закону суперечить положенням Конституції України, Конвенціям Міжнародної організації праці і Європейської соціальної хартії, що забороняють втручання у внутрішню діяльність профспілок і об'єднань роботодавців з боку один одного і з боку держави, а також порушує принцип рівноправності за ознакою входження в той або інший профспілка.