ТОП 10:

Підзаконні нормативно-правові акти та їх юридична сила



Важлива роль у правовому регулюванні трудових відносин належить підзаконним нормативно-правовим актам.

З правової точки зору, підзаконними нормативно-правовими актами вважаються ті нормативно-правові акти, які приймаються на основі Конституції, міжнародних договорів та законів України задля забезпечення їх практичного виконання.

Слід зазначити, що правові акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України не пізніш як у п’ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях2 (ст. 1 Указу Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10 червня 1997 року № 503/97; далі — Указ № 503).

До таких актів належать постанови Верховної Ради України. Такі правові акти ухвалюються на підставі Конституції України та рішень Верховної Ради України. Це основні умови їх законності. До них, зокрема, належить Постанова Верховної Ради України «Про стан виконання Закону України «Про оплату праці» на підприємствах, в установах і організаціях усіх форм власності» від 15 березня 2001 року № 2293-ІІІ, якою визначаються заходи щодо погашення заборгованості із виплати заробітної плати.

На наступному щаблі в структурі підзаконних нормативно-правових актів акти Президента України.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 106 Конституції України Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов’язковими до виконання на території України. Акти Президента України, видані в межах повноважень, передбачених пунктами 5, 18, 21, 23 статті 106 Основного Закону України, скріплюються підписами Прем’єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання.

Укази Президента України мають відповідати нормам Конституції України, міжнародним договорам України, законам України.

До указів Президента України з питань праці можна віднести Укази Президента України «Про запровадження на території України регіональних графіків початку робочого дня» від 26 квітня 1995 року; «Про заходи щодо реформування державної служби в Україні та забезпечення захисту конституційних прав державних службовців» від 20 вересня 2007 року № 900/2007 та ін.

Укази Президента набувають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими указами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні (ст. 4 Указу № 503).

Неопубліковані акти Верховної Ради України і Президента України набирають чинності з часу одержання їх державними органами або органами місцевого самоврядування, якщо органом, що їх видав, не встановлено інший строк набрання ними чинності. Акти Верховної Ради України і Президента України про призначення відповідно до законодавства на посади і звільнення з посад набирають чинності з часу їх прийняття (ст. 7 Указу № 503).

Щодо постанов Кабінету Міністрів України, то вони мають відповідати нормам Конституції України, міжнародним договорам України, постановам Верховної Ради України, указам Президента України.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України набирають чинності з часу їх ухвалення, якщо пізніший строк набрання ними чинності не передбачено в цих актах; акти Кабінету Міністрів України, які визначають права і обов’язки громадян, набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях (ст. 5 Указу № 503).

Прикладом таких актів Кабінету Міністрів України є постанови:

· «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 3 квітня 1993 року № 245;

· «Про порядок обчислення середньої заробітної плати» від 8 лютого 1995 року № 100;

· «Про затвердження умов, тривалості, порядку надання творчих відпусток» від 19 січня 1998 року № 45;

· «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон» від 23 квітня 1999 року № 663.

Громадяни, державні органи, підприємства під час здійснення своїх прав і обов’язків повинні застосовувати закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, опубліковані в офіційних друкованих виданнях або одержані у встановленому порядку від органу, який їх видав (ст. 3 Указу № 503).

З 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції та іншими підпорядкованими йому органами юстиції (Указ Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 3 жовтня 1992 року № 493/923).

Слід наголосити, що державну реєстрацію здійснюють:

· Міністерство юстиції України — нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю;

· Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим — нормативно-правових актів міністерств і республіканських комітетів Автономної Республіки Крим;

· обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції — нормативно-правових актів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, інших підрозділів, а також місцевих органів господарського управління та контролю;

· районні, районні у містах Києві та Севастополі управління юстиції — нормативно-правових актів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, інших підрозділів.

З правової точки зору, з державною реєстрацією підзаконних нормативно-правових актів пов’язаний час набуття ними чинності. Нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності (ст. 3 Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 3 жовтня 1992 року № 493/92).

З практичної точки зору, найважливішу роль у системі актів трудового законодавства відіграють правові акти Міністерства праці та соціальної політики України. Наказом Міністерства праці України від 15 квітня 1994 року № 23 затверджено Типову форму контракту, що укладається між працівником та роботодавцем. Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 30 січня 1998 року № 16 затверджено Порядок застосування Списку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість на роботах в яких дає право на щорічну додаткову відпустку. Наказом Міністерства праці та соціальної політики України «Про затвердження Форми трудового договору між працівником і фізичною особою та Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою» від 8 червня 2001 року № 260 визначено типову форму трудового договору між працівником і фізичною особою, а також порядок його державної реєстрації.

Поширеною є практика спільного ухвалення нормативно-правових актів Міністерством праці та соціальної політики з іншими міністерствами та відомствами (наприклад, Міністерством освіти та науки України, Міністерством охорони здоров’я України та іншими органами). Так, скажімо, наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального забезпечення України «Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» від 29 липня 1993 року № 58 затверджено вказану Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників, на підставі якої визначаються правила ведення трудових книжок, внесення до них записів, видачі дублікатів трудових книжок, а також видачі трудової книжки працівникові під час звільнення з роботи. Спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України затверджено Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій від 28 червня 1993 року № 43.

З правової точки зору, нормативно-правові акти Міністерства праці та соціальної політики України мають відповідати вимогам Конституції України, міжнародним договорам України, законам України, постановам Верховної Ради України, правовим актам Президента України та Кабінету Міністрів України.

Нормативно-правові акти органів влади Автономної Республіки Крим за юридичною силою мають відповідати нормам Конституції та законам України, правовим актам Президента України та Кабінету Міністрів України та поширюють свою чинність на територію автономії (ст. 134, 135 Конституції України).

Найнижчий щабель у системі актів трудового законодавства України посідають нормативно-правові акти місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, видані в межах закріплених за ними повноважень. З практичної точки зору, нормативно-правові акти зазначених органів влади посідають незначне місце в системі актів трудового законодавства.







Последнее изменение этой страницы: 2016-06-24; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 23.21.4.239 (0.004 с.)