ТОП 10:

Міжнародна організація праці, її структура, основні напрями діяльності.



 

Міжнародна Організація Праці була заснована урядами для цілей міжнародного співробітництва в справі забезпечення тривалого миру в усьому світі та усунення соціальної несправедливості за допомогою поліпшення умов праці. Характерною рисою структури Організації є те, що представники підприємців і організацій трудящих беруть участь разом з представниками уряду в її роботі. Створена в 1919 році, вона стала в 1946 році першим спеціалізованою установою Організації Об'єднаних Націй. Міжнародна Організація Праці налічує 175 держав-членів.
За час свого існування МОП прийняла понад 180 конвенцій та близько 190 рекомендацій з основних прав у сфері праці, найму та професійної підготовки, умов праці, соціального забезпечення та техніки безпеки і охорони здоров'я. Ці документи є результатом детального обговорення відповідних питань на щорічних сесіях Міжнародної конференції праці, де присутні по чотири делегати (два від уряду, один від підприємців і один від трудящих) від кожної Держави Члена, причому ці делегати виступають і голосують індивідуально. Конвенції та Рекомендації не є актами, які автоматично пов'язують членів Організації, але уряди зобов'язані представляти їх своїм національним законодавчим органам. Доповіді різних урядів про застосування цих актів щорічно розглядаються Конференцією. Існує також механізм для розгляду скарг, включаючи скарги про нібито порушення свободи об'єднання.
Іншим основним напрямом роботи МОП є надання консультацій експертами і надання технічної допомоги у питаннях, пов'язаних з трудовою і соціальною політикою. Допомога надається в рамках програм технічного співробітництва ООН, за рахунок регулярного бюджету МОП. Велика частина цієї роботи проводиться в області підготовки та використання робочої сили, поліпшення методів роботи і організації праці та розвитку ефективних систем індустріальних відносин і соціального забезпечення.
Ці види діяльності організуються Міжнародним бюро праці, штат якого утворений на міжнародній основі з місцеперебуванням в Женеві і мережею відділень на місцях у більшості частин світу. Бюро є також постійним секретаріатом Організації і місцем збору та обміну інформацією міжнародної та дослідженнями. Воно очолюється Генеральним Директором, який призначається Адміністративною Радою, що складається з 28 представників урядів, 14 представників підприємців та 14 представників трудящих.
Всі ці види діяльності тісно координуються, щоб досягти тих цілей, для яких була створена Міжнародна Організація Праці: сприяти встановленню соціальної справедливості і миру.

 

15. Поняття, форми та державні гарантії (загальні й до­даткові) зайнятості населення.

Конституція України гарантує кожному громадянину право на працю, яке включає можливість заробляти на життя працею, яку людина вільно обирає або на яку вільно погоджується; право на належні, безпечні й здорові умови праці; право на соціальний захист у випадку безробіття з об’єктивних обставин і гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Види соціальних виплат і допомоги, які є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від встановленого законом прожиткового мінімуму. Правові, економічні й організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття, а також соціальної гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю визначає ЗУ «Про зайнятість населення». Закон встановлює державні гарантії права на вибір професії й виду діяльності. Працездатному населенню держава гарантує добровільність праці й вільний вибір виду діяльності; захист від необґрунтованої відмови в прийнятті на роботу й від незаконного звільнення; безплатне сприяння державними службами зайнятості в підборі підходящої роботи й у працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти; безплатне навчання безробітних новим професіям, перепідготовку в навчальних закладах або в системі державної служби зайнятості; виплату вихідної допомоги працівникам, які втратили постійну роботу; виплату в установленому порядку допомоги по безробіттю й інших видів допомоги.

Держава надає додаткові гарантії працевлаштування для окремих категорій громадян працездатного віку, які потребують соціального захисту й не можуть на рівних конкурувати на ринку праці: а) жінкам, які мають дітей віком до шести років; б) одиноким матерям, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів; в) молоді, яка закінчила або припинила навчання в середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних або вищих навчальних закладах; г) особам передпенсійного віку; д) особам, звільненим після відбуття покарання або примусового лікування; е) інвалідам, які не досягли пенсійного віку.

Для працевлаштування згаданих категорій громадян (крім інвалідів, які не досягли пенсійного віку) місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості встановлюють квоту робочих місць для підприємств (об’єднань), установ і організацій (незалежно від форм власності й від організаційних форм) з кількістю працівників понад 20 осіб і бронюють до 5% загальної кількості робочих місць, у тому числі з гнучкими графіками роботи.

Зареєстрованим у державній службі зайнятості громадянам, які шукають роботу, протягом семи календарних днів пропонується підходяще робоче місце. Для громадян, які втратили роботу і заробіток, підходящою вважається робота, яка відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації працівника й надається в тій же місцевості, де проживає громадянин. Заробітна плата має відповідати рівню зарплати на попередній роботі (з урахуванням середнього рівня галузевих зарплат відповідної області за минулий місяць). При підборі підходящої роботи враховується трудовий стаж за спеціальністю, попередня діяльність, вік, досвід, тривалість періоду безробіття громадянина, ситуація на ринку праці.

16. Державна служба зайнятості: структура, обов'язки й права.

Структура ДСЗ визначена у статті 18 Закону України «Про зайнятість населення» (далі Закон 803-XII).

Державна служба зайнятості складається з:Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міськрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення, інспекцій по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення.

До складу державної служби зайнятості входять також навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри реабілітації населення, підприємства, установи і організації, підпорядковані службі зайнятості. У складі державної служби зайнятості створюється інспекція, що здійснює контроль за виконанням законодавства про зайнятість підприємствами, установами й організаціями, незалежно від форм власності і господарювання, фермерами та іншими роботодавцями.

Права та обов'язки державної служби зайнятості закріплені в ст. 19 Закону 803-XII, Положенні про державну службу зайнятості, затвердженому постановою Кабінету Міністрів УРСР від 24 червня 1991 р.
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про зайнятість населення" державна служба зайнятості: аналізує і прогнозує попит і пропозицію на робочу силу, інформує населення і державні органи управління про стан ринку праці; консультує громадян, власників підприємств, установ і організацій або уповноважені ними органи, які звертаються до служби зайнятості, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги, що ставляться до професії, та з інших питань, що є корисними для сприяння зайнятості населення; веде облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування; подає допомогу громадянам у підборі підходящої роботи і власникам підприємств, установ і організацій або уповноваженим ними органам у підборі необхідних працівників; організує при необхідності професійну підготовку і перепідготовку громадян у системі служби зайнятості або направляє їх до інших навчальних закладів, що здійснюють підготовку або перепідготовку працівників, сприяє підприємствам у розвитку і визначенні змісту курсів навчання і перенавчання; надає послуги по працевлаштуванню і професійній орієнтації працівникам, які бажають змінити професію або місце роботи (у зв'язку з пошуками високооплачуваної роботи, зміною умов і режиму праці тощо), вивільнюваним працівникам і незайнятому населенню; реєструє безробітних і подає їм у межах своєї компетенції допомогу, в т. ч. і матеріальну; бере участь у підготовці перспективних і поточних державних і територіальних програм зайнятості і заходів щодо соціального захисту різних груп населення від безробіття.
Державна служба зайнятості має право:
- одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, статистичні дані про наявність вакантних робочих місць, характер і умови праці на них, про всіх вивільнюваних, прийнятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва і праці, інші заходи, які можуть призвести до вивільнення працівників;
- розробляти і виносити на розгляд місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних рад пропозиції про встановлення для підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, квоти прийому на роботу осіб, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, і направляти таких громадян для їх працевлаштування;
- направляти для працевлаштування на підприємства, в установи й організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їхньої освіти і професійної підготовки;
направляти безробітних громадян за їх бажанням на оплачувані громадські роботи;
- укладати за дорученнями підприємств, установ і організацій всіх форм власності договори з громадянами при їх працевлаштуванні з попереднім (у разі потреби) професійним навчанням, оплатою вартості проїзду, добових, а також подавати допомогу при переїзді на нове місце проживання та роботи за рахунок коштів підприємств, установ і організацій;
- розпоряджатися в установленому законодавством порядку коштами Фонду сприяння зайнятості;
- оплачувати вартість професійної підготовки осіб, працевлаштування яких потребує здобуття нової професії (спеціальності), а також установлювати їм на період навчання матеріальну допомогу у розмірах, передбачених законодавством України про зайнятість населення;
- в установленому законодавством порядку подавати громадянам допомогу по безробіттю та матеріальну допомогу по безробіттю, припиняти і відкладати їх виплати;
- вносити пропозиції до державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних місцевих рад про зупинення строком до 6 місяців рішень підприємств про вивільнення працівників у разі ускладнення їх наступного працевлаштування з одночасною частковою або повною компенсацією витрат підприємств, викликаних цією відстрочкою, в порядку, визначеному законодавством України;
- стягувати з підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, суми прихованих або знижених обов'язкових зборів та недоїмок до Державного фонду сприяння зайнятості населення;
- компенсувати до 50% витрат підприємствам, установам і організаціям на перепідготовку працівників, які підлягають скороченню у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, за умови їх працевлаштування.







Последнее изменение этой страницы: 2016-06-24; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.207.108.191 (0.007 с.)