ТОП 10:

Поняття і випадки відсторонення від роботи.



Відсторонення працівника від роботи — це призупинення вико­нання ним своїх трудових обов'язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів, що, як правило, відбувається з одночас­ним призупиненням виплати йому заробітної плати.

На відміну від звільнення при відстороненні від роботи трудові відносини не припиняються, також не припиняється і дія трудового договору, але працівник тимчасово до роботи не допускається.

Відсторонення від роботи завжди є тимчасовим заходом. Воно може передувати переведенню працівника за його згодою на іншу роботу за станом здоров'я або з інших причин, припиненню трудо­вого договору або поверненню на попередню роботу.

Залежно від причин відсторонення заробітна плата на цей пері­од не зберігається, хоч у деяких випадках виплачується допомога за рахунок коштів фондів загальнообов'язкового державного соціаль­ного страхування або ж нараховується середній заробіток.

Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, передба­чених законодавством. Воно оголошується наказом або розпоря­дженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення вста­новлюється до усунення причин, що його викликали. Працівник має право оскаржити наказ про відсторонення від роботи у встанов­леному законом порядку.

Стаття 46 КЗпП України передбачає правило, за яким праців­ник може бути відсторонений від роботи роботодавцем при появі його на роботі у нетверезому стані, стані наркотичного або токсич­ного сп'яніння; при відмові або ухиленні від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

При появі на роботі у нетверезому стані працівник може бути відсторонений від роботи до закінчення робочого дня або до вирі­шення питання про розірвання з ним трудового договору за п. 7 ст. 40 КЗпП. У деяких випадках законодавство зобов'язує роботодавця відсторонити працівника, який перебуває у нетверезому стані, від роботи. Це, зокрема, стосується водіїв та працівників, які здійсню­ють експлуатацію електроустановок. Аналогічно вирішується пи­тання і при появі працівника на роботі у стані токсичного чи нарко­тичного сп'яніння. У всіх цих випадках відсторонення працівника від роботи здійснюється без збереження за ним заробітної плати.

Відстороненню від роботи підлягають також працівники, що ухиляються від навчання, інструктажу та перевірки знань з охорони праці та протипожежної безпеки. Законом України «Про охорону праці» передбачено, що працівники, зайняті на роботах з підвище­ною небезпекою або там, де є потреба у професійному доборі, пови­нні проходити попереднє спеціальне навчання і один раз на рік пе­ревірку знань відповідних нормативних актів з охорони праці. У цих випадках працівник відсторонюється від роботи за вимогою служби охорони праці на підприємстві. Аналогічно підлягають відсторонен­ню від роботи працівники, які відмовляються або ухиляються від навчання, інструктажу і перевірки знань з протипожежної охорони. У цих випадках за відстороненим працівником так само не зберіга­ється заробітна плата.

Законом України «Про охорону праці» (ст. 17) передбачено, що роботодавець зобов'язаний відсторонити працівника від роботи без збереження за ним заробітної плати у випадку ухилення останнього від проходження обов'язкового медичного огляду.

Відповідно до Закону України «Про охорону праці» такий огляд обов'язково проходять:

· працівники, зайняті на важких роботах і на роботах із шкідливи­ми чи небезпечними умовами праці;

· працівники, зайняті на роботах, де є потреба у професійному до­борі;

· особи, віком до 21 року.

Відповідно до Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (ст. 26) обов'язкові медичні огляди проходять також працівники підприємств харчової промис­ловості, громадського харчування і торгівлі, водопровідних споруд, лікувально-профілактичних, дошкільних і навчально-виховних за­кладів, об'єктів комунально-побутового обслуговування, інших під­приємств, установ, організацій, професійна чи інша діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення і може спричинити поши­рення інфекційних захворювань, виникнення харчових отруєнь, по­винні проходити обов'язкові медичні огляди.

Підставою для відсторонення є ухилення від обов'язкового пе­ріодичного медичного огляду, а також від позачергового медичного огляду, що проводиться на вимогу головного державного санітарно­го лікаря.

У цих випадках відсторонення від роботи здійснюється ро­ботодавцем за поданням компетентних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби без збереження заробітної пла­ти. Якщо ж у результаті медичного огляду буде зроблено висновок про непридатність працівника до виконуваної роботи внаслідок ста­ну здоров'я, то він підлягає відстороненню від роботи до вирішення питання про звільнення його з роботи чи переведення на іншу робо­ту зі збереженням середньої заробітної плати.

За поданням компетентних осіб санітарно-епідеміологічної служби відстороненню від роботи без збереження заробітної плати підлягають також працівники, які без поважних причин ухиляються від обов'язкових щеплень проти інфекційних захворювань, що про­водяться відповідно до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 р.

Відстороненню від роботи або іншої діяльності за поданням санітарно-епідеміологічної служби підлягають також працівники, що є носіями збудників інфекційних захворювань, та хворі на не­безпечні для оточуючих інфекційні хвороби, а також, якщо вони були у контакті з хворими на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби. Законом України «Про загальнообов'язкове державне со­ціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» від 18 січня 2001 р. таким працівникам передбачено виплату допомоги по тимчасовій непра­цездатності за весь період відсторонення їх від роботи.

Спеціальним законодавством встановлено додаткові підстави для відсторонення окремих категорій працівників від роботи. Так, ст. 147 Кримінально-процесуального кодексу України передбачено, що у випадку притягнення посадової особи до кримінальної відпові­дальності за посадовий злочин слідчий зобов'язаний її відсторонити від займаної посади. Про відсторонення цієї особи від роботи слід­чий приймає постанову. Відсторонення від роботи проводиться з санкції прокурора або його заступника. Посадова особа також може бути відсторонена від роботи, якщо їй інкримінується кримінальна відповідальність не за посадовий злочин, але вона в силу зайняття нею відповідної посади може негативно впливати на хід досудового чи судового слідства. Таке відсторонення так само здійснюється без збереження заробітної плати. При винесенні виправдувального ви­року або при припиненні кримінальної справи щодо особи, яку було відсторонено від роботи, їй виплачується середній заробіток за весь час відсторонення за рахунок коштів державного бюджету.

Згідно із Законом України «Про державну службу» державний службовець може бути відсторонений від виконання повноважень за посадою зі збереженням заробітної плати, якщо невиконання чи неналежне виконання ним службових обов'язків призвело до люд­ських жертв або заподіяло значної матеріальної чи моральної шко­ди громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об'єднанню громадян.

Рішення про відсторонення державного службовця від роботи приймається керівником державного органу, у якому цей службо­вець працює.

Підставою для відсторонення державного службовця від вико­нання повноважень за посадою може бути і факт проведення щодо нього службового розслідування. У цьому випадку рішення про від­сторонення приймається керівником органу, де працює цей службо­вець, за поданням голови комісії з проведення службового розсліду­вання. Тривалість відсторонення державного службовця не повинна перевищувати двох місяців.

Законодавством передбачено також можливість для відсторо­нення від роботи без збереження заробітної плати водіїв, у яких відсутні відповідні документи, що дають право на керування тран­спортними засобами, або у разі вчинення ними порушення, наслід­ки якого можуть загрожувати безпеці руху, життю та здоров'ю гро­мадян.

Отже, законодавство передбачає спеціальні підстави для відсто­ронення працівників від роботи, залежно від причин якого наступа­ють різні правові наслідки.

 

36. Класифікація підстав припинення трудового дого­вору.

Всі підстави припинення трудового договору можна класи­фікувати в залежності від двох критеріїв:

1) виду юридичного факту, який є причиною припинення;

2) волевиявлення яких саме суб'єктів спричинило при­пинення трудового договору.

За першим критерієм розрізняється припинення трудо­вого договору в зв'язку з певними подіями (закінчення стро­ку договору, смерть працівника), а за другим — у зв'язку з певними юридичними діями:

— взаємне волевиявлення сторін;

— ініціатива працівника;

— ініціатива власника або уповноваженого ним органу;

— ініціатива третіх осіб, які не є стороною трудового до­говору;

— порушення правил прийому на роботу.

 

36. Розірвання трудового договору з ініціативи праців­ника.

Ст. 38 КЗпП передбачає два варіанти розірвання тру­дового договору, укладеного на невизначений термін: з по­важних і без поважних причин. Працівник має право розірва­ти будь-який трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за 2 тижні. Для такого звільнення не вима­гається ніяких поважних причин, головним є бажання праців­ника. Власник зобов'язаний прийняти заяву про звільнення, організувати прийом матеріальних цінностей, якщо такі пе­ребували у віданні працівника. Ніякі грошові та іншого ха­рактеру зобов'язання не можуть бути перешкодою для своєчасного звільнення. По закінченні 2 тижнів власник ви­дає наказ про звільнення і зобов'язаний провести розраху­нок з працівником і видати йому трудову книжку.

Якщо працівник після закінчення терміну попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник не має права звільняти його згідно з поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошений інший працівник, якому відповідно до за­конодавства не може бути відмовлено в укладенні трудово­го договору. До таких належать працівники, які запрошені на роботу за переведенням з іншого підприємства, і таке переве­дення належним чином узгоджено; молоді фахівці після за­кінчення навчальних закладів; працівники, направлені на роботу в рахунок броні.

Якщо працівник не може продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання, переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу;

неможливість проживання в даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до до­сягнення нею 14-літнього віку або дитиною-інвалідом; до­гляд за хворим членом сім'ї або інвалідом І групи; вихід на пенсію; прийом на роботу за конкурсом та ін.), то власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у термін, про який просить працівник (ст. 38 КЗпП).

Закон окремо називає одну з поважних причин, що ро­бить неможливим продовження трудового договору, — неви­конання власником або уповноваженим ним органом законодавства про охорону праці, умови колективного договору саме з цих питань. За наявності такої причини працівник має право розірвати трудовий договір теж за власним ба­жанням, а власник зобов'язаний виплатити йому вихідну допомогу в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше 3-місячного середнього заробітку (ст. 44 КЗпП). Звичайно, реалізувати на практиці звільнення у такий спосіб для працівника не просто, але для захисту свого права мож­на звернутися до суду.

На відміну від вільного розірвання трудового договору на невизначений строк, строковий трудовий договір (ст. 39 КЗпП) може бути розірваний на вимогу працівника лише у разі хвороби працівника або інвалідності, що перешкоджа­ють виконанню роботи за договором, порушення власником законодавства про працю, колективного або трудового дого­вору та інших поважних причин, передбачених ст. 38 КЗпП, про які йшлося вище. Залишення працівником роботи за строковим трудовим договором без поважних причин вва­жається порушенням трудових обов'язків і може потягти звільнення, але вже з ініціативи власника (ст. 40 КЗпП), що, звичайно, є небажаним для працівника. Таким чином у зако­нодавстві захищається стабільність і обов'язковість щодо зобов'язань строкового трудового договору.

 

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-06-24; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.137.159 (0.008 с.)