Розвиток законодавства про трудові спори.

Розгляд трудових спорів був удосконалений новим Поло­женням про порядок розгляду трудових спорів, затвердженим Указом Президії Верховної Ради СРСР від 20 травня 1974 р. Але органи по розгляду трудових спорів і порядок їх вирішення залишилися такими, якими вони були установлені Положен­ням-від 31 січня 1957 р.

Законом України від 18 лютого 1992 р. в КЗпП України була повністю замінена глава XV «Трудові спори» (ст. ст. 221 — 242). Вона одержала назву «Індивідуальні трудові спори», була зменшена на три статті — відсутні ст. ст. 240, 241 та 242. Пізніше, за відсутності ст. ст. 240 і 241, були введені ст. ст. 240' і 241'.

Трудові спори стали розглядатись тільки комісіями по тру­дових спорах і районними (міськими) судами. Фабричний, за­водський, місцевий комітет профспілки був виключений з чис­ла органів, що розглядали трудові спори.

Змінився і порядок створення комісії по трудових спорах. Якщо, починаючи з 1957 р., комісії по трудових спорах створю­вались на паритетних засадах з представників адміністрації та профспілкового комітету і за відсутності погодженої думки сторін рішення не приймалося, то тепер вони обирались трудовим колективом, обов'язково по трудовому спору виносили рішен­ня по суті і це рішення поряд з працівником, у разі незгоди, міг оскаржити власник або уповноважений ним орган.

Встановлювались особливості розгляду трудових спорів судей, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників на­вчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають власні чини.

Порядок розгляду спорів з приводу встанов­лення або зміни умов праці, що регулювався ст. 242 КЗпП.

 

 

76. Поняття, види і причини виникнення індивідуаль­них трудових спорів.

Основна група спорів виникає з трудових правовідносин. Стороною, трудові права якої порушені, переважно виступає працівник, тому ці спори, як правило, носять позовний харак­тер, є спорами про право.

За ознакою підвідомчості можна виділити три види розгля­ду цих спорів:

1) в загальному порядку, який включає до себе послідовність розгляду спору в комісії по трудових спорах (КТС) і районному суді. Природно, що розгляд цих спорів може закінчуватись в комісії, якщо сторони не оскаржать її рішення і спір не буде перенесений до суду;

2) в судовому порядку, при якому розгляд трудового спору розпочинається безпосереднім зверненням до суду, минаючи КТС;

3) в особливому порядку, при якому певні категорії спорів або трудові спори певних категорій працівників вирішуються відповідно до спеціальних правил, визначених процесуальни­ми нормами.

Другу значну групу становлять колективні трудові спори, що виникають з організаційно-управлінських і соціально-еко­номічних відносин у сфері праці. Конфліктуючою стороною тут переважно виступає трудовий колектив одного або декіль­кох підприємств. Предметом такого спору можуть бути розбіж­ності як з приводу встановлення умов праці, так і в зв'язку із застосуванням чинного законодавства.

Індивідуальні спори про застосування норм трудового за­конодавства, колективних і трудових договорів прийнято нази­вати позовними спорами.

До спорів непозовного характеру відносяться розбіжності у зв'язку з встановленням умов праці. Вони можуть бути як інди­відуальними, так і колективними.

Класифікація трудових спорів має значення для визначен­ня їх підвідомчості — для кожної групи встановлені певний порядок розгляду і орган, уповноважений розглядати цей спір.

Причиною виникнення трудових спорів можуть бути по­милки однієї з сторін у спорі про наявність чи відсутність фак­тичних обставин, з якими закон пов'язує 'виникнення, зміну чи припинення певних правовідносин.

Це перша група причин виникнення трудових спорів. До другої групи слід віднести причини організаційно-пра­вового характеру, пов'язані з недоліками в нормотворчій діяль­ності. На цю причину вказують Основні напрями соціальної політики на 1997-2000 роки, затверджені Указом Президента України від 18 жовтня 1997 р. Відзначено, що за останні роки захист трудових прав громадян значно погіршився. В цілому це пов'язано із змінами соціально-економічних умов, невідповід­ністю чинних норм трудового законодавства новим соціальним і економічним відносинам, послабленням державного нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю.

Регулювання соціально-трудових відносин у нових умовах, забезпечення захисту трудових прав громадян вимагають онов­лення трудового законодавства та прийняття нового Кодексу законів про працю України.

З метою забезпечення конституційних гарантій кожного гро­мадянина України на працю в безпечних і здорових умовах, а також виконання конституційного обов'язку держави щодо виз­начення, дотримання та захисту прав і свобод людини у сфері праці визнано за необхідне прийняти низку законів та інших нормативно-правових актів про працю та охорону праці, забез­печити відповідність національного законодавства нормам міжнародного права, ратифікувати найбільш важливі й акту­альні конвенції Міжнародної Організації Праці, а також вжити інші заходи щодо удосконалення правового регулювання тру­дових відносин.

Третю групу становлять причини організаційно-господарсь­кого характеру. Розрив економічних зв'язків, відсутність у дос­татній кількості власних енергоносіїв, наявність значної кількості підприємств оборонного комплексу, що потребують конверсії, призвели до спаду виробництва, вимушеної неповної зай­нятості та безробіття, руйнування соціальної інфраструктури. Внаслідок цього знизились реальні доходи значної частини на­селення, зросла заборгованість із виплат заробітної плати, пенсій та інших соціальних виплат.

Зменшення надходжень до бюджету загострило проблему фінансування бюджетних установ освіти, науки, охорони здо­ров'я, культури.

Потребами життя є активізація проведення заходів щодо структурної перебудови економіки, стимулювання зростання обсягів виробництва, оздоровлення фінансового стану під­приємств, підтримка інвестиційних програм та заохочення інве­стицій.

Причини, що породжують трудові спори в сфері застосу­вання праці, відомі, і держава намічає заходи щодо їх усунен­ня. Як ці заходи впроваджуватимуться у життя і до яких наслідків вони приведуть, покаже майбутнє.

Поряд з причинами виникнення трудових спорів існують та­кож приводи їх виникнення, які слід відрізняти від причин. При­водом є подія, що безпосередньо передує виникненню спору, але не породжує його сама по собі. Зв'язок між приводом і спо­ром існує, але цей зв'язок зовнішній, неістотній. Зв'язок між причиною і наслідком носить універсальний, істотний характер.

__

Трудові спори розрізняються за своїм змістом, характером та порядком розгляду.

За змістом всі трудові спори поділяються на індивідуальні і колективні. Змістом індивідуального трудового спору є вимога про поновлення або визначення прав індивідуального працівни­ка. Як правило, такі спори виникають з приводу застосування нормативно-правових актів про працю і нормативно-правових договорів (колективний договір). Водночас індивідуальний трудовий спір може виникнути і з приводу встановлення нових умов або зміни існуючих умов праці.

Змістом колективних трудових спорів є вимога про встанов­лення нових або зміну існуючих умов праці, які стосуються всіх працівників підприємства або його структурного підрозділу, а також виконання конкретних зобов'язань роботодавця стосовно всього трудового колективу чи його частини.

За характером трудові спори поділяються на позовні та непозовні. До спорів позовного характеру належать суперечності, що виникають у зв'язку із застосуванням нормативних актів. В ході їх вирішення працівник домагається (пред'являє позов) поновлення чи визнання за ним конкретного права. До спорів непозовного характеру належать суперечності, що виникають з приводу зміни діючих або встановлення нових умов праці.

З наведеної класифікації видно, що спори індивідуальні — завжди позовні, а отже, вони вирішуються в загальному порядку, який встановлений для спорів індивідуального значення.

Спори непозовного характеру можуть бути як індивідуаль­ними, так і колективними. Для їх розгляду законодавством визначено спеціальний порядок розгляду.

Порядок вирішення індивідуальних трудових спорів регу­люється главою 15 КЗпП.

Згідно з чинним законодавством індивідуальні трудові спори розглядаються такими органами:

· комісіями по трудових спорах (КТС);

· місцевими судами.

Порядок, передбачений главою 15 КЗпП, поширюється на індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми трудового договору, форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності. Встановлений порядок не поширюється на спори про достро­кове звільнення від виборної платної посади членів громад­ських та інших об'єднань громадян за рішенням органів, що їх обрали.

Особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, вста­новлюються спеціальним законодавством.

 

 

77. Комісії з трудових спорів, їх організація і компетен­ція.

Комісія по трудових спорах (КТС) є обов'язковим первин­ним органом по розгляду трудових спорів, що виникають на підприємствах. Вона обирається загальними зборами або конференцією трудового колективу підприємства з числом працю­ючих не менше 15 чоловік.

Порядок обрання, чисельність, склад і строк повноважень КТС визначаються загальними зборами або відповідно конфе­ренцією трудового колективу підприємства. Якщо це виробни­че підприємство або організація, то кількість робітників у складі КТС повинна бути не менше половини її складу.

КТС обирає із свого складу голову, його заступників і сек­ретаря комісії.

За рішенням загальних зборів або конференції трудового колективу підприємства можуть бути створені КТС в цехах та інших аналогічних підрозділах. Ці комісії обираються колекти­вами підрозділів і діють на тих же підставах, що й КТС під­приємств. Але вони можуть розглядати трудові спори в межах повноважень цих підрозділів.

Організаційно-технічне забезпечення КТС, а до такого за­безпечення відноситься надання обладнаного приміщення, дру­карської та іншої техніки, необхідної літератури, організація діловодства, облік та зберігання заяв працівників і справ, підго­товка та видача копій рішень тощо, здійснюється власником або уповноваженим ним органом.

КТС підприємства має печатку встановленого зразка. Право звернення до КТС надано працівнику. В інтересах працівника з заявою до комісії може звернутись прокурор або відповідний орган профспілкової організації, членом якої є пра­цівник. Власнику або уповноваженому ним органу право на звернення до КТС законом не надано.

Працівник може звернутись до КТС у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про пору­шення свого права. У разі пропуску з поважних причин уста­новленого строку КТС може його поновити.

КТС повинна розглядати усі спори, що виникають на підприємствах. Комісія не може розглядати лише спори, що безпосередньо віднесені до компетенції районного (міського) суду, або коли по спору встановлений особливий порядок його розгляду. При цьому трудовий спір підлягає розглядові в КТС за умови, що працівник самостійно або з участю профспілкової організації, що представляє його інтереси, не врегулював роз­біжності при безпосередніх переговорах з власником або упов­новаженим ним органом.

Заява працівника, що надійшла до КТС, підлягає обов'яз­ковій реєстрації. Голова комісії або за його дорученням хтось із її членів проводить підготовку матеріалів до розгляду заяви на засіданні комісії; вирішує питання про виклик свідків; доручає спеціалістам проведення технічних, бухгалтерських та інших перевірок; має право зажадати від власника або уповноважено­го ним органу необхідні розрахунки та документи.

КТС повинна розглянути трудовий спір в десятиденний строк з дня подання заяви. Розгляд спору проводиться у при­сутності працівника, який подав заяву, представників власника або уповноваженого ним органу. Розгляд спору у відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника при розгляді спору від його імені може виступати представник профспілкового органу або, за вибором працівника, інша особа, в тому числі адвокат.

У разі нез'явлення працівника або його представника на засідання КТС розгляд заяви відкладається до наступного за­сідання. При повторному нез'явленні працівника без поваж­них причин КТС може винести рішення про зняття цієї заяви з розгляду, що не позбавляє працівника права подати заяву знову в межах тримісячного строку з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Засідання КТС вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менше двох третин обраних до її складу членів.

Працівник і власник або уповноважений ним орган мають право заявити мотивований відвід будь-якому члену комісії. Пи­тання про відвід вирішується більшістю голосів членів комісії, присутніх на засіданні. Член комісії, якому заявлено відвід, не бере участі у вирішенні питання про відвід.

На засіданні КТС ведеться протокол, який підписується го­ловою або його заступником і секретарем.

КТС по трудових спорах приймає рішення більшістю го­лосів її членів, присутніх на засіданні. Рішення викладається в письмовій формі і в ньому зазначаються: повне найменування підприємства; прізвище, ім'я та по батькові працівника, який звернувся до комісії, його представника, дата звернення до комісії і дата розгляду спору; суть спору; прізвища членів комісії, власника або представників уповноваженого ним органу; ре­зультати голосування і мотивоване рішення комісії. Рішення підписується всім складом комісії, що розглядав спір.

Копії рішення комісії у триденний строк вручаються пра­цівникові, власнику або уповноваженому ним органу.

У разі незгоди з рішенням комісії по трудових спорах пра­цівник чи власник або уповноважений ним орган можуть ос­каржити його до суду в десятиденний строк з дня вручення їм виписки з протоколу засідання комісії чи його копії. Пропуск вказаного строку не є підставою для відмови у прийнятті заяви. Визнавши причину пропуску строку поважною, суд може по­новити цей строк і розглянути спір по суті. В разі, коли пропу­щений строк не буде поновлено, заява не розглядається.

Рішення КТС набуває чинності і підлягає виконанню влас­ником або уповноваженим ним органом у триденний строк по закінченні десяти днів, передбачених на його оскарження. У разі невиконання власником або уповноваженим ним органом рі­шення у встановлений строк КТС підприємства видає праців­никові посвідчення, що має силу виконавчого листа.

В посвідченні вказуються: найменування органу, який виніс рішення по трудовому спору, дата його прийняття і видачі по­свідчення; прізвище, ім'я та по батькові працівника; рішення по суті спору. Посвідчення засвідчується підписом голови або заступника голови КТС підприємства та печаткою комісії.

Посвідчення не видається, якщо працівник чи власник або уповноважений ним орган в десятиденний строк звернувся із заявою про вирішення трудового спору до районного (місько­го) суду.

На підставі посвідчення, пред'явленого не пізніше тримі­сячного строку до районного (міського) суду, судовий викона­вець виконує рішення КТС у примусовому порядку. У разі про­пуску працівником установленого тримісячного строку з поваж­них причин КТС, що видала посвідчення, може поновити цей строк.