За типом зв'язків між учасниками взаємодії виокремлюють монологічне і діалогічне спілкування.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

За типом зв'язків між учасниками взаємодії виокремлюють монологічне і діалогічне спілкування.



Монологічне спілкування передбачає одностороннє спрямування інформації, коли один з учасників взаємодії викладає свої думки, ідеї, почуття, не відчуваючи при цьому необхідності в зворотному зв'язку з партнером. Найчастіше це відбувається за позиційної нерівноправності партнерів по спілкуванню, коли один із них є впливовою особою, наділеною активністю, усвідомлюваними цілями і правом їх реалізувати. Співрозмовника він сприймає як особу пасивну, що має цілі не настільки значущі, ніж його. За таких умов відбувається суб'єкт-об'єктне спілкування.

Діалогічне спілкування передбачає ставлення до іншої людини як до цінності, неповторної індивідуальності. Йдеться про взаємини індивідів як активних суб'єктів, коли кожний учасник ставиться до свого партнера не як до об'єкта, і, адресуючи йому інформацію, аналізуючи його мотиви, цілі, установки, сподівається на адекватну реакцію та ініціативу. Діалогічний вид спілкування допомагає людині відкрити відмінну від власної реальність, тобто реальність іншої людини, її почуттів, уявлень, думок, реальність навколишнього світу.

Тому його часто називають гуманістичним спілкуванням, яке характеризують такі принципи (К. Роджерс):

— конгруентність (лат. congruentia — відповідність, узгодженість) партнерів по спілкуванню. Йдеться про відповідність соціального досвіду, його усвідомлення і засобів спілкування учасників взаємодії;

— довірливе сприймання особистості партнера. За таких умов неактуальним є оцінювання якостей і рис співрозмовника, оскільки домінує сприйняття його як певної цінності;

— сприймання іншого учасника взаємодії як рівного, який має право на власну точку зору і рішення. Йдеться не про фактичну рівність партнерів, особливо в ситуаціях, де виявляється різна соціальна позиція (вчитель — учень, лікар — пацієнт тощо), а про рівність людей у їх людській суті;

— проблемний, дискусійний характер спілкування. Це означає, що розмова має розгортатися на рівні позицій, а не на рівні догм;

— персоніфікований характер спілкування. Це розмова від імені власного “Я”: “Я так думаю”, “Я переконаний” та ін.

Гуманістичне спілкування є найприйнятнішим з огляду на продуктивність міжособистісних контактів.

Вітчизняна психологія розглядає діалог (розмову між двома або кількома особами) у таких площинах:

— первинна, родова форма людського спілкування, яка визначає повноцінність психічного розвитку особистості;

— провідна детермінанта розвитку особистості, що забезпечує функціонування механізму інтеріоризації, коли зовнішня первинна взаємодія переходить “всередину” людини, визначаючи цим її індивідуальну психологічну своєрідність;

— принцип і метод вивчення людини, які реалізуються шляхом реконструкції змісту внутрішніх смислових полів суб'єктів діалогічної взаємодії;

— комунікативний процес, що розгортається за своїми законами і внутрішньою динамікою;

— певний психофізичний стан, що функціонує в міжособистісному просторі людей, які спілкуються; цей стан є близьким до інфантильного переживання стану емоційного комфорту під час фізичного контакту матері й дитини;

— вищий рівень організації взаємин і спілкування між людьми, який органічно є близьким до первинної природи людської психіки, а тому — оптимальним для нормального психічного функціонування і особистісного розвитку людей, реалізації їх потреб, прагнень, намірів;

— найефективніший метод педагогічних, ідеологічних, інтимних, психокорекційних та інших впливів;

— творчий процес спільного пошуку істини, краси, гармонії.

Дві особистості у стані діалогу утворюють спільний психологічний простір, часову тривалість, єдину емоційну подію, коли вплив перестає існувати, поступившись місцем психологічній єдності суб'єктів, у якій розгортається творчий процес взаєморозкриття, виникають умови для саморозвитку. Отже, діалог є рівноправним суб'єкт-суб'єктним спілкуванням, яке має на меті взаємопізнання, а також самопізнання і саморозвиток його учасників.

Саме в діалогічному спілкуванні, на думку російських мислителів Михайла Бахтіна (1895—1975) та Олександра Ухтомського (1875—1942), виявляється унікальність людської особистості. За словами М. Бахтіна, тільки у спілкуванні, у взаємодії людини з людиною розкривається “людина в людині” як для інших, так і для себе. О. Ухтомський стверджував, що людина сприймає реальність такою, якими є її домінанти (головні напрями її діяльності). Тобто індивід бачить навколо не людей, а своїх двійників, на яких і спрямовує свої ідеї. У такому переключенні домінанти людина здобуває своє “обличчя”, свою неповторну індивідуальність.

Певну наукову проблему становить тлумачення сутності діалогу. Одні вчені розглядають його як безпосереднє мовне спілкування двох людей, підкреслюють його специфічність, яка полягає в тому, що процес спілкування розгортається завдяки спільним зусиллям двох суб'єктів. Інші доводять, що взаємодія двох суб'єктів ще не означає діалог, бо він виникає лише там, де є взаємодія двох різних змістових позицій, які можуть належати як двом особам, так і одній. Ці твердження не так суперечать, як доповнюють одне одного. Соціально-психологічний зміст діалогічного спілкування полягає в забезпеченні взаємодії, взаємозв'язку, взаємин, спільної діяльності людей, передаванні від покоління до покоління форм культури, норм, традицій, соціального досвіду. Важливими умовами його є повноцінність і принципова рівноправність учасників взаємодії, незалежно від їх віку, соціального статусу, рівня знань і досвіду. Діалогічність спілкування передбачає визнання за співрозмовником права на власну думку, позицію, яку він мусить обґрунтувати.

Досягти діалогічної взаємодії можна лише за довіри, позитивного особистісного ставлення одне до одного, намагання кожного відчувати психологічне буття партнера як власне. Діалогічні відносини є оптимальним психологічним фоном організації контактів, якого повинні прагнути люди і який за адекватної зовнішньої репрезентації та внутрішнього прийняття забезпечує взаєморозкриття їх учасників.

4. За тривалістю взаємодії розрізняють довготривале і короткочасне спілкування. Одні люди заздалегідь налаштовані на певну тривалість взаємодії, намагаючись не допустити того, щоб спілкування їх поглинуло. Інші — в кожному акті комунікації шукають можливості для розширення сфери контакту, продовжуючи спілкування. Коли схильні до короткочасного спілкування індивіди опиняються в ситуації, що вимагає тривалої взаємодії з одним або кількома співрозмовниками, вони відчувають себе некомфортно, не знають, чим заповнити паузи, швидко “виснажуються”. Подібне відбувається і з тими, хто схильний до довготривалих контактів: в ситуації жорстко регламентованої взаємодії їм доводиться постійно блокувати свою потребу в отриманні додаткової інформації від партнера по спілкуванню.

До особливої категорії належить конфліктне спілкування, яке характеризується зіткненням різних поглядів, інтересів і дій людей та груп. Спричинює його суперечність, що представляє найсуттєвіші потреби, прагнення, інтереси, цілі, статусно-рольові параметри учасників взаємодії. Небезпека такого спілкування полягає у наповненості негативними емоціями, стресами, переживаннями, розчаруваннями тощо. Психологічна його ціна надзвичайно висока. Під час конфлікту змінюється система відносин і цінностей, люди по-іншому починають сприймати реальність, вдаватись до не властивих їм дій. Щоб управляти конфліктною ситуацією, необхідно знати психологічний механізм конфліктів, враховувати, що у взаємодії завжди є джерела і причини для їх виникнення.

Конфліктне спілкування в діловій сфері пов'язане з найрізноманітнішими наслідками як для організації, так і для працівників. Проте спроба уникнути конфлікту може призвести до зниження ефективності праці, погіршення морально-психологічного клімату в групі, або і до деструктивних змін. Це особливо ймовірним є тоді, коли спалахує боротьба прогресивного з віджилим або несправедливими діями. Якщо у процесі взаємодії партнери свідомо наважуються на розв'язання суперечностей конфліктним шляхом, це, як правило, має наслідком відчутні психологічні втрати — образи, переживання людей, негативні соціальні установки, а також позначається на ділових взаєминах, паралізує роботу організації. Правда, бувають ситуації, коли саме конфліктне спілкування допомагає розв'язати проблеми. Однак не кожна суперечність переростає у конфлікт. Часто люди, маючи різні погляди, судження про певну проблему, продовжують злагоджено працювати.

Отже, з одного боку, конфлікти створюють напружені взаємини в колективі, переключають увагу співробітників з безпосередніх турбот виробництва на з'ясування стосунків, негативно позначаються на їх нервово-психічному стані, а з другого — нерідко виявляють і творчу силу, оскільки їх подолання сприяє поліпшенню умов праці, розвитку технологій, партнерських взаємин. Позитивна роль конфліктного спілкування може полягати і в зростанні самосвідомості його учасників. Такими наслідками завершуються, як правило, соціально значущі конфлікти. Часто саме конфлікт формує та утверджує цінності, об'єднує однодумців, є ефективним засобом безпечного і навіть конструктивного вивільнення емоцій.

Значний інтерес для соціальної психології становлять ділове, неформальне, закінчене і перерване, насильницьке і ненасильницьке спілкування, а також спілкування із знайомими та незнайомими людьми.

Стратегії спілкування. Різноманітні види спілкування конкретно реалізуються у його стратегії.

 

Стратегія (грец. strategia, від stratos — військо і ago — веду) спілкування — загальна схема дій учасників комунікативного процесу, загальний план досягнення мети, яку переслідують співрозмовники.

 

Найважливішими компонентами стратегії спілкування є мотиваційний (спілкування має реалізувати мету одного суб'єкта чи обох), змістовий (комунікативні установки — гуманістичні чи маніпулятивні — обирають учасники спілкування) і процесуальний (конструювання спілкування, тобто співвідношення між діалогом і монологом).

Психологія використовує різноманітні класифікації стратегій спілкування. Однією з найзастосовуваніших є класифікація Томаса — Кілмена, яка виокремлює основні стратегії конфліктного спілкування (табл. 1).

 

Таблиця 1

 

Стратегії конфліктного спілкування

Тип стратегії

Характерні особливості

Можливість застосування

 

 

Конкуренція

Супроводжується

 

суперництвом

 

учасників

 

спілкування,

 

відкритою боротьбою

 

за свої інтереси,

 

протиборством.

 

Обов'язково

 

передбачає переможця

 

і переможеного.

 

Під час такого

 

спілкування люди

 

задовольняють власні

 

інтереси на шкоду

 

інтересам інших,

 

змушуючи їх

 

приймати саме своє

 

рішення

Ефективна тоді, коли:

 

учасник конфлікту

 

наділений певною

 

владою (він знає,

 

що його рішення чи

 

підхід є правильними,

 

і має змогу

 

наполягати

 

на них); учасник

 

конфлікту не

 

зацікавлений

 

у співробітництві

 

з іншими, здатен

 

на вольові рішення;

 

учасник конфлікту

 

відчуває, що у нього

 

немає іншого вибору,

 

йому нічого втрачати та ін.

 

Уникання

Супроводжується

 

ухилянням, втечею,

 

намаганням людини

 

вийти із конфліктної

 

ситуації, не

 

розв'язуючи її, не

 

поступаючись своїм,

 

але і не наполягаючи

 

на ньому. Людина не

 

відстоює свої права,

 

не співпрацює з

 

партнером по взаємодії

 

для вироблення

 

певного рішення

Використовують тоді,

 

коли: проблема не

 

дуже важлива для

 

людини і вона не хоче

 

витрачати сили на її

 

розв'язання; учасник

 

конфлікту розуміє,

 

що перебуває у

 

безнадійному становищі; учасник конфлікту відчуває правоту

 

свого опонента;

 

співрозмовником є

 

“важка” людина; за відсутності серйозних підстав доводиться контактувати з іншою особою; напруженість занадто велика і учасник конфлікту відчуває необхідність її послаблення

 

 

Продовження таблиці 1

 

Співробітництво

Вважається

 

найпродуктивнішою

 

стратегією, адже

 

спрямоване на пошук

 

рішення, котре б

 

задовольняло інтереси

 

обох сторін. Дотримуючись цієї позиції,

 

індивід бере активну

 

участь у розв'язанні

 

конфлікту і захищає

 

свої інтереси, але

 

прагне при цьому співпрацювати з протилежною стороною.

 

Порівняно з іншими

 

стратегіями співробітництво вимагає тривалої роботи, оскільки

 

необхідно спочатку

 

“викласти” потреби,

 

турботи та інтереси

 

обох сторін, а потім —

 

обговорити їх. За

 

наявності часу

 

і значущості проблеми

 

ця стратегія є гарним

 

способом вироблення

 

взаємовигідного

 

рішення

Особливо ефективне,

 

коли: розв'язання

 

проблеми дуже

 

важливе для обох

 

сторін і ніхто не хоче

 

його уникати;

 

в однієї сторони

 

міцні, тривалі

 

й взаємозалежні

 

стосунки з іншою

 

стороною; у сторін

 

є час для роботи над

 

проблемою; сторони

 

обізнані з проблемою

 

і їх бажання відомі;

 

сторони мають намір

 

обговорити деякі ідеї

 

і попрацювати над

 

виробленням

 

рішення; обидва

 

опоненти спроможні

 

викласти суть своїх

 

інтересів і вислухати

 

один одного; обидві

 

сторони наділені

 

однаковою владою

 

 

Закінчення таблиці 1

 

Компроміс

Проблема

 

врегульовується

 

шляхом взаємних

 

поступок: обидві

 

сторони поступаються

 

чимось, що забезпечує

 

спільне розв'язання

 

проблеми

Найефективніший

 

тоді, коли: обидві

 

сторони наділені однаковою владою і мають

 

взаємовиключні

 

інтереси; учасник

 

конфлікту хоче

 

прийняти рішення швидко, оскільки не має часу або вважає це найекономнішим і найефективнішим способом; учасника конфлікту може задовольняти тимчасове рішення; учасник конфлікту може скористатися короткочасною вигодою; інші підходи до розв'язання проблеми неефективні; задоволення власного бажання для учасника конфлікту є суттєвим, і він може дещо змінити свою мету та ін.

 

 

Аналіз таблиці свідчить, що жодну стратегію не можна вважати однозначно невдалою чи особливо ефективною, бо кожна з них може забезпечити оптимальне розв'язання проблеми залежно від конкретної ситуації взаємодії. Беззаперечним, однак, є те, що тільки співробітництво найбільшою мірою відповідає сучасним критеріям конструктивного ділового спілкування, заснованого на діалозі і визнанні партнера по спілкуванню як цінності.

Тактики спілкування. Одна стратегія спілкування може втілитися у різних тактиках. Будучи різноманітними за спрямованістю, вони залежать від психологічних особливостей конкретних суб'єктів взаємодії, їх системи цінностей, установок, соціальної ситуації спілкування, соціокультурного та етнопсихологічного контексту комунікативного процесу тощо.

 

Тактика (грец. taktika — мистецтво командування військом) спілкування — система послідовних дій, яка сприяє реалізації обраної стратегії, досягненню поставленої мети.

 

Обрані для однієї ситуації спілкування тактики можуть виявитися неефективними в іншій. У процесі спілкування їх кількість може бути суттєво розширена.

Стилі спілкування. Індивідуальність людини у взаємодії з іншими реалізується і через стиль спілкування.

 

Стиль спілкування — система принципів, норм, методів, прийомів діяльності і поведінки індивіда.

 

Найяскравіше стиль спілкування виявляється у діловій та професійній сферах, у взаєминах ділових партнерів, керівника і підлеглого. Тому проблема стилю найглибше досліджена у сфері лідерства — керівництва. У цьому контексті виокремлюють три стилі: итарний (директивні способи управління, зовнішній контроль за стратегією діяльності групи, придушення ініціативи, одноосібне прийняття рішення); демократичний (колегіальність, заохочення ініціативи); ліберальний (усунення від керівництва).

Відповідно до стилів лідерства керівництва виявляються і стилі спілкування: итарний (ділові, короткі розпорядження, чітка мова, заборони без поблажливості, уникнення емоцій), демократичний (інструкції у формі пропозицій, товариський тон розмови, розпорядження і заборони з дискусіями, заохочення та покарання із порадами) і ліберальний (відсутність співробітництва, заохочень і покарань, конвенційний тон розмови).

У кожної людини формуються певні стереотипи комунікативної взаємодії, які визначають її стиль спілкування. На нього відчутно впливають тип поведінки людини, її ставлення до діяльності, соціокультурні особливості взаємодії. Стиль спілкування, будучи однією із сутнісних характеристик особистості, відображає усталені способи діяльності певного типу людини; має тісний зв'язок із психологічними особливостями її мислення, прийняття рішень, вияву комунікативних властивостей тощо. Він формується й розвивається у процесі взаємодії. Особливості стилю спілкування зумовлюють соціально-економічні, політичні, соціально-психологічні чинники, культурні цінності, традиції, усталені норми поведінки найближчого оточення, специфіка ділової сфери (своєрідність завдань, взаємин).

Ефективні в одній культурі стилі спілкування можуть не спрацьовувати в іншій. Особливо це стосується ділової сфери. Тому при встановленні ділових контактів слід враховувати, що ділові люди, виховані в різних національних традиціях і умовах, дотримуються і різних принципів поведінки, налагодження соціальних контактів.

У типових ситуаціях стиль спілкування зазвичай залишається постійним, але в динамічних умовах можливі адаптація, зміна або комбінація стилів. Більшість людей дотримується одного стилю, за необхідності вдаючись до менш їм властивих. Проте жоден зі стилів спілкування не слід вважати універсальним. За одних обставин ефективним може бути альтруїзм, консультування чи маніпулювання, за інших — делегування, відчуження чи итаризм.

Засоби спілкування. Людина спілкується за допомогою знакових систем. Тільки вона здатна виражати й закріплювати в словах і жестах зміст своїх почуттів і думок, називати ними різноманітні предмети та явища, створюючи певний комунікативний простір, в якому об'єднуються, співіснують її внутрішній світ і світ зовнішній, об'єктивний. У своєму спілкуванні людина використовує вербальні (словесні) і невербальні засоби.

Вербальні засоби спілкування. Вербальне спілкування здійснюють, послуговуючись усною і писемною мовою, яка є основою культури народу, невичерпним океаном вселюдського досвіду. Мова як засіб спілкування пов'язує людину з сучасниками, минулими та прийдешніми поколіннями. Доки існує мова, доти живе й народ. Володіння іншими мовами відкриває доступ до культурних традицій багатьох народів, розширює межі спілкування. Мова є явищем не тільки лінгвістичним, а й психологічним, естетичним і суспільним, вона охоплює всі сфери суспільного життя: науку, освіту, мистецтво та ін.

Мова співвіднесена з людиною, тому має бути доступною і для мовця, і для того, кому вона адресована. Співвіднесена вона й зі знаковим механізмом спілкування. Знакові одиниці спілкування піддаються вибору, повторенню, розміщенню, комбінуванню і трансформації. Адже особа, яка говорить або пише, змушена за допомогою комунікації здійснювати вибір, повторення, розміщення, комбінування і трансформацію багатьох слів, інших мовних одиниць з огляду на ситуацію мовлення. Мова пов'язана з мисленням. З її участю відтворюється і формується думка людини. Це дає змогу осмислити такі якості мови, як точність (значення слів співвіднесені зі змістом та обсягом висловлюваних понять), логічність (зв'язок значень, властивих словам, словосполученням і реченням, що увійшли в структуру мовлення, не суперечить законам логіки, законам мислення). Мова виражає і передає не лише думки, а й почуття, волю людей, а також стани свідомості, які називають естетичними переживаннями. У ній відображаються й умови спілкування (місце, час, жанр, завдання комунікативного процесу).

Зважаючи на мову людини, можна визначити її етнічну та соціальну належність. Природна мова може бути розмовною або літературною. Розмовна мова — мова повсякденного спілкування, яка не завжди відповідає загальноприйнятим нормам, включає в себе діалектні та жаргонні вирази, що використовуються в певній місцевості або представниками певної професії чи виду діяльності. Літературна мова — природна мова, опрацьована майстрами слова, загальноприйнята в країні, що відповідає певним нормам і є свідченням мовної культури. Важливим засобом спілкування є і так звані штучні мови: азбука Морзе, мова глухонімих, шифри та ін. До штучних мов належать також комп'ютерні мови, завдяки яким відбувається спілкування людини з комп'ютером та у мережі Internet.

У міжособистісному спілкуванні використовують письмову та усну мови. Письмова мова дає змогу спілкуватися із співрозмовниками, які є сучасниками, і тими, хто житиме у прийдешні часи. Вона стає вирішальною у ситуаціях, де необхідні точність, відповідальність за кожне слово. Письмова мова реалізується як написання і читання написаного. Усна мова — різновид мовлення, яке сприймається співрозмовниками на слух. Вона значно економніша, тобто потребує менше слів, ніж письмова.

Невербальні засоби спілкування. До таких засобів належить система знаків, які відрізняються від мовних способами та формою їх виявлення. У процесі взаємодії вербальні й невербальні засоби можуть підсилювати або послаблювати дію один одного. Мова невербального спілкування є мовою не лише жестів, а й почуттів.

 

Невербальне (лат. verbalis, від verbum — слово) спілкування — вид спілкування, для якого характерне використання невербальної поведінки і невербальних комунікацій як головного засобу передавання інформації, організації взаємодії, формування образу, думки про партнера, здійснення впливу на іншу людину.

 

Таке спілкування є і комунікативним феноменом, і предметом соціальної перцепції (лат. perceptio — сприймання), і видом взаємодії. Поняття “невербальне спілкування” ширше за змістом, ніж поняття “невербальні комунікації” і “невербальна поведінка”.

 

Невербальні комунікації — система символів, знаків, жестів, відчужених і незалежних від психологічних і соціально-психологічних властивостей людини, наділених чіткими значеннями, що використовуються для передавання повідомлення.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.223.5 (0.058 с.)