Основні способи управління ризиком

Розглянемо способи управління ризиком, які є найуніверсальнішими й найпоширенішими у практичній діяльності.Головним серед них вважають зниження ступеня ризику – оптимізацію ризику, якуможна здійснювати або шляхом його передачі, тобто зовнішніми способами, або за допомогою внутрішніх ресурсів (самострахування), розподілу фінансових, матеріальних коштів за принципами лімітування, диверсифікації, тобто внутрішніми способами. До внутрішніх способів зниження ризику відносять також здобуття додаткової інформації.

До прийомів зниження ступеня ризику відносять:

• уникнення;

• попередження;

• прийняття (збереження чи навіть збільшення) ступеня ризику;

• зниження ступеня ризику (оптимізація).

Уникнення ризику означає просте ухилення від певного заходу, обтяженого надмірним (катастрофічним) ризиком. Таке рішення приймається у випадку невідповідності принципам управління ризиками. Наприклад: рівень можливих утрат, а також додаткові витрати, пов'язані зі зменшенням ризику чи передачею ризику іншій особі, неприйнятні для підприємця; рівень можливих утрат значно перевищує очікувану віддачу (прибуток) тощо.Уникнення ризику є найбільш простим і радикальним напрямом у системі управління ризиком. Воно дозволяє цілком уникнути можливих втрат і непевності. Разом з тим, як правило, уникнення ризику означає для підприємця відмову від прибутку. Тому за необгрунтованої відмови від заходу (проекту), пов'язаного із ризиком, мають місце втрати від невикористаних можливостей.

Попередження ризику – доволі ефективний спосіб, який, утім лише в окремих випадках дає змогу зменшити (уникнути) ризику в менеджменті.

Прийняття (збереження чи збільшення) ступеня ризику – ситуація, коли ризик залишають на розсуд менеджера (інвестора), тобто на його відповідальність. Вкладаючи засоби в конкретну справу, менеджер має бути впевненим, що є можливості покриття можливих збитків або ж вони йому не загрожують. Збереження ризику найчастіше означає відмову від дій, спрямованих на компенсацію збитку, чи його компенсація з якихось спеціальних джерел (фонд ризику, фонд самострахування, кредити і т.д.).

 

Передача ризику – передача відповідальності за нього третім особам (часто за винагороду) за збереження існуючого рівня ризику або шляхом його розподілу, або через механізм зовнішнього страхування.. Це означає, що підприємець передає відповідальність за ризик комусь іншому, наприклад, страховій компанії. У цьому випадку передача ризику здійснюється шляхом страхування ризику. Передача ризику можлива також шляхом укладання ф'ючерсного контракту. Ф'ючерси дають змогу передавати ризик несприятливої зміни цін у майбутньому протилежній стороні торговельної угоди. Крім того, можна виокремити розподіл ризику, якийполягає в тому, щоб, наприклад, покласти пе­вну частку відповідальності за ризик на того співучасника реального інвестиційного проекту, який здатен його контролювати краще за інших.

Для зниження ступеня ризику застосовуються різні прийоми, найпоширеніші з них:

• профілактика господарських ризиків;

• диверсифікація;

• лімітування;

• самострахування;

• страхування;

• страхування від валютних ризиків;

• хеджування;

• одержання додаткової інформації про вибір і результат;

• одержання контролю над діяльністю в пов'язаних галузях;

• урахування і оцінка частини використання специфічних фондів компанії в її загальних фондах та ін.

У системі заходів для управління ризиками на підприємстві основна роль належить їх профілактиці (рис.2).

 

Рис. 2. Основні форми профілактики ризиків

Диверсифікація є найбільш обґрунтованим і відносно менш витратним способом зниження ступеня економічного ризику в діяльності підприємстваі, вона полягає в розподілі зусиль і капіталовкладень між різноманітними видами діяльності, безпосередньо не пов'язаними один з одним. У такому випадку, якщо в результаті непередбачених подій один вид діяльності буде збитковий, то інший може приносити прибуток.

(Як відомо, до зовнішніх факторів ризиків відносяться процеси, що відбуваються в економіці країни в цілому, воєнні дії, цивільні хвилювання, інфляція і дефляція, зміна дисконтної ставки, зміна відсоткових ставок по депозитах, кредитах у комерційних банках і т.д. Ризик, зумовлений цими процесами, не можна зменшити за допомогою диверсифікації).

 

Як напрями диверсифікації ризиків можуть бути використані:

• диверсифікація різних видів діяльності передбачає використання альтернативних можливостей одержання доходу і прибутку від різних видів господарських операцій;

• диверсифікація постачальників товарів:. передбачає забезпечення розмаїтості комерційних партнерів з постачання на підприємство основних груп товарів;

• диверсифікація асортименту продукції, що випускається.

• диверсифікація портфеля цінних паперів: передбачає розмаїтість цього портфеля за окремими видами і емітентами цінних паперів (не змінюючи при цьому критеріальних цілей формування цього портфеля);

• диверсифікація депозитного портфеля: передбачає розміщення великих сум тимчасово вільних грошових активів підприємства на депозитне зберігання в декількох банках (не змінюючи при цьому істотно умови їх розміщення).

 

Одним з добре відомих шляхів диверсифікації є вертикальна диверсифікація, яка характеризується розширенням і розгалуженням компонентів, частин і матеріалів. Горизонтальну диверсифікацію характеризують введення нових продуктів тоді, коли вони жодним чином не відповідають існуючій номенклатурі продукції, і набувають місій, які відповідають ноу-хау компанії і її досвіду в технології фінансах і маркетингу. Завдяки бічній диверсифікації можна виходити за межі галузі, в якій функціонує компанія. Якщо вертикальна і горизонтальна диверсифікації, по суті, є стримуючими (в тому сенсі, що вони обмежують сферу інтересів), то бічна диверсифікація навпаки, сприяє її розширенню. Цим самим компанія заявляє про свій намір змінити свою існуючу ринкову структуру.

Лімітування — це встановлення ліміту, тобто граничних сум затрат, продажу, кредиту і т.ін. За такими видами діяльності і господарських операцій, що можуть постійно виходити за встановлені межі припустимого ризику, цей ризик лімітується шляхом установлення відповідних економічних і фінансових нормативів. Система таких нормативів, що

Таблиця рішень

Приймаючи рішення щодо способу управління ризиком, слід, насамперед, ураховувати можливий рівень збитків та ймовірність реалізації певного типу ризику (див. табл. 1).

Класифікуючи ризики за ймовірністю їхньої реалізації та обсягів можливих збитків, можна вирізнити 2 граничні типи:

1. Ризики, що спричинюють окремі незначні збитки і за умов р_і→1.

2. Ризики, наслідком яких є катастрофічні за обсягом збитки, імовірність реалізації яких незначна.

Якщо в першому випадку доцільним є прийняття ризику з його оптимізуванням шляхом створення резервів коштів, то другий випадок є класичним прикладом ризику, який доцільно передавати страховику (в окремих випадках доцільно застосовувати розподіл ризику).

Більшість ризиків, які загрожують економічній діяльності, є проміжними варіантами порівняно з наведеними вище. Природно, що кожна компанія може прийняти свою градацію рівнів збитків та ймовірностей збитків на підставі досліджень та експертних оцінок і будувати свою таблицю рішень. В реальному житті доцільно поєднувати окремі способи зни­ження ризику, комбінуючи зовнішні та внутрішні методи оптимізації ризику.

 

 

Рис. 2. Градація зон ризику

Таблиця рішень

Градація ймовірностей / /рівня збитків (грн)	Близька до нуля	Низька	Невелика	Середня	Велика	Близька до одиниці
Незначні (від 0 до А 1)	Прийняття ризику	Прийняття ризику чи створення резервів (запасів)
Малі (від А1 до А2)	Створення резервів, запасів
Помірні (від А2 до А3)	Створення резервів, запасів	Зовнішнє страхування чи (і) розподіл ризику	Уник­нення ризику
Середні (від А3 до А4)	Зовнішнє страхування чи (і) розподіл ризику	Уникнення ризику
Великі (від А4 до А5)	Зовнішнє страхування чи розподіл ризику	Уникнення ризику
Катастрофічні (>А5)	Зовнішнє стра­хування чи (та) розподіл ризику	Уникнення ризику

Практикум 1: Якісний аналіз ризику