Вікові особливості системи виділення

У новонародженої дитини середня вага нирок становить 12 г. Ростуть нирки до 30 років (у цьому віці їх вага дорівнює 150 г). Інтенсивність зростання нирок неоднакова в різні вікові періоди. Найбільш інтенсивно вони ростуть у перші 3 роки життя, у період статевого дозрівання та у 20–30 років. Нирки новонароджених мають часточкову будову, яка дещо згладжується до 1 року за рахунок збільшення діаметра та довжини сечових канальців. Збільшення об'єму та кількості цих канальців сприяє згладжуванню меж між частками нирок.

У 5 років дольчатість нирок у переважної більшості дітей зникає. Проте в окремих випадках часточкова будова нирок зберігається протягом усього життя. Співвідношення кіркового та мозкового шарів нирки з віком досить різко змінюється. Тоді як у дорослого товщина кіркового шару становить 8 мм, а мозкового – 16 мм, у новонародженого вона дорівнює 2 мм і 8 мм відповідно. Отже, відношення товщини кіркового та мозкового шарів у дорослих дорівнює 1:2, а в дітей – 1:4. Зростання кіркового шару нирок відбувається особливо інтенсивно на 1-му році життя, коли товщина його подвоюється. У кірковій речовині нирок новонародженого міститься багато дрібних мальпігієвих тілець, досить щільно прилеглих одне до одного. На одиницю об'єму нирки новонародженого припадає 50 клубочків (у дорослих – 4–6, а у восьми -, десятимісячних дітей – 18–20). З віком за рахунок росту сечові канальці значно збільшують відстань між сусідніми тільцями і разом з тим відсувають їх від капсули нирок. Усе це спричиняє у віці 1–2 років утворення під капсулою нирок безклубочкового шару, ширина якого збільшується до 14 років. У перші 20 днів життя у дитини можуть утворюватися нові мальпігієві тільця. Разом із тим за весь період 1-го року життя в нирці дитини є нефрони, яким властива редукція. З віком їх кількість неухильно зменшується. Від 7 до 50 років редукція нефронів трапляється досить рідко. Таким чином, не всі нефрони, закладені в ембріональному періоді, розвиваються до повного дозрівання: частина із них піддається зворотному розвитку або гине. Причина цього явища полягає в тому, що нервові волокна вростають у нирку після утворення нефронів. Нефрони, позбавлені іннервації, піддаються редукції, заміщаються сполучною тканиною, тобто склерозуються. У новонароджених дітей нефрони незрілі через особливості клітинної будови капсули нирок. Епітеліальні клітини внутрішнього листка капсули дуже високі (циліндровий і кубічний епітелій). Сам листок покриває судинний клубочок тільки ззовні, він не проникає між окремими судинними петлями. З віком висота клітин зменшується: циліндровий епітелій перетворюється спочатку на кубічний, а потім на плоский. Причому внутрішній листок капсули починає проникати між судинними петлями, рівномірно їх покриваючи. Діаметр клубочка у новонароджених дуже малий, тому загальна поверхня фільтрації, що припадає на одиницю маси нирок, виявляється значно меншою, ніж у дорослої людини. Сечові канальці в новонароджених дуже вузькі та тонкі. Петля Генле коротка, вершина її заходить у кірковий шар. Діаметр сечових канальців, як і ниркових тілець, до 30 років збільшується. Поперечний діаметр звитих канальців нирок дітей у 2 рази вужчий, ніж у дорослих. У новонароджених діаметр одного канальця становить 18–23 мкм, у дорослого – 40–60 мкм. Ниркова балія в новонароджених і грудних дітей найчастіше вміщена в самій паренхімі нирки. Чим старша дитина, тим більше випадків розташування балії поза нирковою паренхімою. У 3–5 років формується жирова капсула нирки, що забезпечує пухке з'єднання нирок із наднирковими тканинами.

З віком змінюється судинна сітка нирок. Вікові зміни артеріальної системи нирок виражені потовщенням зовнішньої та внутрішньої стінок артерій і зменшенням товщини середньої стінки артерій. При цьому як у внутрішньому, так і в зовнішньому шарі у великій кількості з'являються м'язові клітини. Тільки до 14 років товщина артеріальної стінки судин нирок стає такою ж, як і в дорослих. У венозному сплетенні нирок новонароджених неможливо виокремити стовбури. Останні з'являються тільки в шестимісячному віці. У 2–4 роки схема будови вен нирок у дитини така ж, як і в дорослого.

Лімфатична система ниркових балій у дітей пов'язана з лімфатичною системою кишечника тісніше, ніж у дорослих. Через це у дітей можливе поширення кишкових бактерій з кишечника до ниркових балій, що часто призводить до виникнення у них запального процесу. У новонароджених нирки знаходяться дещо вище, ніж у дорослих. Верхній полюс нирок перебуває на рівні нижнього краю 11-го грудного хребця; тільки до 2 років у дітей рівень розташування нирок стає таким же, як і в дорослих.

Вікові особливості функції нирок. З віком змінюється кількість і склад сечі. Сечі в дітей виділяється порівняно більше, ніж у дорослих, а сечовипускання відбувається частіше за рахунок інтенсивного водного обміну, а також за наявності великої кількості води та вуглеводів у раціоні дитини. Лише у перші 3–4 дні кількість сечі, що виділяється, у дітей невелика. У місячної дитини сечі виділяється за добу 350–380 мл, до кінця 1-го року життя – 750 мл, у 4–5 років – близько 1 л, у 10 років – 1,5 л, а в період статевого дозрівання – до 2 л.

У новонароджених реакція сечі сильнокисла, з віком вона стає слабокислою. Реакція сечі може змінюватися залежно від їжі. Якщо харчуватися переважно м'ясною їжею, то в організмі утворюється багато кислих продуктів обміну, відповідно і сеча стає кислішою. Якщо вживати рослинну їжу, то реакція сечі стає лужною. У новонароджених підвищена проникність ниркового епітелію, тому в сечі майже завжди виявляють білок. Пізніше у здорових дітей і дорослих білка в сечі не має бути.

Сечовипускання та його механізм. Випускання сечі – процес рефлекторний. Надходячи до сечового міхура, сеча викликає в ньому підвищення тиску, через що подразнюються рецептори, що знаходяться у стінці міхура. Виникає збудження, що поширюється до центру сечовипускання в нижній частині спинного мозку. Звідси імпульси надходять до мускулатури міхура, примушуючи її скорочуватися; сфінктер при цьому розслаблюється і сеча поступає з міхура в сечовипускальний канал. Це мимовільне випускання сечі. Воно має місце у грудних дітей. Старші діти, як і дорослі, можуть довільно затримувати та викликати сечовипускання. Це пов'язано із становленням кіркової, умовно-рефлекторної регуляції сечовипускання. Зазвичай до дворічного віку у дітей уже сформовані умовно-рефлекторні механізми затримки сечовипускання не тільки вдень, але і вночі. Проте у віці 5–10 років, іноді до періоду статевого дозрівання, у дітей трапляється нічне мимовільне нетримання сечі – енурез. В осінньо-зимові періоди року, у зв'язку з більшою можливістю охолоджування організму, енурез частішає. З віком енурез, пов'язаний переважно з функціональними відхиленнями психоневрологічного стану дітей, минає. Проте обов'язково діти мають бути обстежені лікарями – урологом і невропатологом. Спричиняють енурез психічні травми, перевтома (особливо від фізичних навантажень), переохолодження, порушення сну, гостра їжа та велика кількість рідини, прийнята перед сном. Діти дуже важко переживають свою недугу. Перебуваючи у стані хвилювання, тривоги, вони довго не засинають, а потім занурюються в глибокий сон, під час якого слабкі позиви до сечовипускання вони не сприймають.

 

1.2.6. Вікові особливості ендокринної системи

У регуляції функцій організму важлива роль належить ендокринній системі. Органи цієї системи – залози внутрішньої секреції – виділяють особливі речовини, що істотно та специфічно впливають на обмін речовин, структуру та функцію органів і тканин. Залози внутрішньої секреції відрізняються від інших залоз тим, що продукти їх обміну виділяються безпосередньо у кров. Тому їх називають ендокринними залозами (грец. endon – всередині, krinein – відділяю).

До залоз внутрішньої секреції належать: гіпофіз, епіфіз, підшлункова залоза, щитоподібна залоза, надниркові, статеві, паращитоподібні залози, вилочкова (зобна) залоза. Підшлункова та статеві залози об’єднані, оскільки одна частина їх клітин виконує зовнішньосекреторну функцію, інша – внутрішньосекреторну. Статеві залози виробляють не тільки статеві гормони, але і статеві клітини (яйцеклітини та сперматозоїди). Частина клітин підшлункової залози виробляє гормони інсулін і глюкагон, інші – травний і підшлунковий сік.

Ендокринні залози людини невеликого розміру, мають дуже незначну вагу (від кількох часток грама до кількох грамів) і насичені кровоносними судинами. Кров постачає їм необхідний «будівельний» матеріал і вимиває із них хімічно активні секрети. До ендокринних залоз підходить розгалужена сітка нервових волокон, їх діяльність постійно контролює нервова система. Залози внутрішньої секреції функціонально тісно пов'язані між собою, тому ураження однієї залози викликає порушення функції інших залоз.

Щитоподібна залоза. У процесі онтогенезу вага щитоподібної залози значно збільшується – від 1 г в період новонародженості до 10 г у 10 років. З початком статевого дозрівання зростання залози особливо інтенсивне, у цей же період зростає функціональна напруга щитоподібної залози, про що свідчить значне підвищення вмісту білка, що входить до складу гормону щитоподібної залози. Уміст тиреотропіну в крові інтенсивно збільшується до 7 років.

Збільшення вмісту тироїдних гормонів максимально підвищується до 10 років, а також на завершальних етапах статевого дозрівання (15–16 років). У віці 5–10 років якісно змінюється гіпофізарно-щитоподібні взаємовідношення: знижується чутливість щитоподібної залози до тиреотропних гормонів, найбільш виражена у 5–6 років. Це свідчить про те, що щитоподібна залоза має особливо велике значення для розвитку організму в ранньому віці. Зниження функціонування щитоподібної залози в дитячому віці призводить до кретинізму. При цьому затримується ріст і порушуються пропорції тіла, сповільнюється статевий і психічний розвиток. Раннє виявлення гіпофункції щитоподібної залози та відповідне лікування матимуть позитивний ефект.

Надниркові залози. Для надниркових залоз вже з 1-х тижнів життя дитини характерні бурхливі структурні перетворення. Розвиток кори надниркових залоз інтенсивно відбувається в 1-ий роки життя дитини. До 7 років її ширина досягає 881 мкм, у 14 років вона становить 1003,6 мкм. Мозкова речовина надниркових залоз до моменту народження дитини являє собою незрілі нервові клітини. У 1-ий роки життя вони швидко перетворюються на зрілі клітини, так звані хромофільні, оскільки вони мають здатність до забарвлення в жовтий колір хромовими солями. Ці клітини синтезують гормони (катехоламіни – адреналін і норадреналін), дія яких має багато спільного із симпатичною нервовою системою. Синтезовані катехоламіни містяться в мозковій речовині у вигляді гранул, з яких звільняються під дією відповідних стимулів і надходять до венозної крові, що відтікає від кори надниркових залоз і проходить через мозкову речовину. Стимулами надходження катехоламінів до крові є збудження, а саме: подразнення симпатичних нервів, фізичне навантаження, охолоджування і т. ін. Головним гормоном мозкової речовини є адреналін, він становить приблизно 80% від синтезованих у цьому відділі наднирників гормонів. Адреналін відомий як найдієвіший гормон. Він прискорює кругообіг крові, підсилює та робить частішим серцеві скорочення, покращує легеневе дихання, розширює бронхи, збільшує розпад глікогену в печінці, виводить цукор у кров, підсилює скорочення м'язів, знижує їх стомлення і т. д. Усі ці впливи адреналіну спрямовані на досягнення одного загального результату – мобілізації всіх сил організму для виконання важкої роботи. Підвищена секреція адреналіну – один із найважливіших механізмів перебудови функціонування організму в екстремальних ситуаціях, наприклад, під час емоційного стресу, раптових фізичних навантажень, охолоджування.

Тісний зв'язок хромофільних клітин надниркових залоз із симпатичною нервовою системою зумовлює швидке виділення адреналіну у всіх випадках, коли в житті людини виникають обставини, що потребують від неї термінової мобілізації сил. Значне зростання функціональної напруги надниркових залоз здійснюється до 6 років, а також у період статевого дозрівання. У цей же час значно збільшується у крові вміст стероїдних гормонів і катехоламінів.

Підшлункова залоза. У новонароджених внутрішньосекреторна тканина підшлункової залози переважає над зовнішньосекреторною. З віком розміри острівців Лангерганса значно збільшуються. Острівці великого діаметру (200–240 мкм), властиві дорослим, з’являються після 10 років. Відзначено і підвищення рівня інсуліну в крові в період від 10 до 11 років. Незрілість гормональної функції підшлункової залози може бути однією з причин того, що у дітей цукровий діабет виявляють частіше за все у віці від 6 до 12 років, особливо після перенесення ними гострих інфекційних захворювань (кір, вітряна віспа, свинка). Зазначено, що розвиток захворювання зумовлює переїдання, особливо багатою на вуглеводи їжею.

Статеві залози. Чоловічі та жіночі статеві залози (сім’яники та яєчники), формуючись у період внутрішньоутробного розвитку, піддаються повільному морфологічному та функціональному дозріванню вже після народження. Вага яєчка в новонароджених становить 0,3 г, а в 1 рік – 1 г, у 14 років – 2 г, у 15–16 років – 8 г, у 19 років – 20 г. Сім’явиносні канали в новонароджених вузькі, але за весь період розвитку їх діаметр збільшується у 3 рази. Яєчники знходяться вище порожнини малого тазу, і в новонародженого процес їх опускання ще не закінчений. Вони опускаються до порожнини малого тазу в перші 3 тижні після народження, але лише до 1–4 років вони остаточно займають положення, характерне для дорослого. Вага яєчника в новонародженої дівчинки становить 5–6 г, і мало змінюється впродовж подальшого розвитку (у дорослої жінки вага яєчника – 6–8 г, у старої жінки вага яєчника зменшується до 2 г).

У процесі статевого розвитку виокремлюють декілька періодів: дитячий – до 8–10 років, підлітковий – від 9–10 до 12–14 років, юнацький – від 13–14 до 16–18 років, період статевої зрілості – до 50–60 років, клімакс у жінок – період згасання статевої функції.

У період дитинства в яєчниках дівчаток поволі ростуть примордіальні фолікули, у яких здебільшого оболонка ще відсутня. У хлопчиків у цей період канальці в сім’яниках малозвиті. У сечі, незалежно від статі, міститься невелика кількість андрогенів і естрогенів, які утворюються в цей період у корі надниркових залоз. Уміст андрогена у плазмі крові дітей обох статей відразу ж після народження такий же, як і в молодих жінок. Потім він зменшується до дуже низьких цифр (іноді до 0) і залишається на такому рівні до 5–7 років.

У період отроцтва в яєчниках утворюються граафові бульбашки, фолікули швидко ростуть. Розміри сім’явиносних каналів в сім’яниках збільшуються, разом із сперматогоніями з'являються сперматоцити. У цей період у хлопчиків зростає кількість андрогенів у плазмі крові та в сечі; у дівчаток – естрогенів. Їх кількість збільшується в юнацький період, що зумовлює розвиток вторинних статевих ознак. У цей період з'являється властива жіночому організму періодичність утворення кількості естрогенів, яка забезпечує жіночий статевий цикл. Різке підвищення секреції естрогенів збігається за часом з овуляцією, після чого за відсутності запліднення наступає менструація, тобто виділення слизової оболонки матки, яка розкладається разом із вмістом маткових залоз і кров'ю із судин, що при цьому розкриваються. Строга циклічність у кількості виділення естрогену, і, відповідно, у змінах, які відбуваються в яєчниках і матці, формується не відразу. Перші місяці статеві цикли у дівчат можуть бути нерегулярними. Зі встановленням регулярних статевих циклів починається період статевої зрілості, що продовжується у жінок до 45–50 років, а у чоловіків у середньому до 60 років. Період статевого зрілості у жінок характеризується наявністю регулярних статевих циклів: яєчникового та маткового.

Розділ II.Валеологія людини

2.1.Стан здоров’я сучасних українців

У наш час здоров’я населення є критерієм рівня розвитку країни. На сьогодні намітилася тенденція до погіршення показників, що характеризують його здоров'я.

На початок ХХІ ст. наша країна посідає одне з перших місць у світі за кількістю лікарів і лікарняних ліжок на 10000 чоловік, лише 54-те місце за середньою тривалістю життя та 37-ме – за смертністю немовлят.

За останнє десятиріччя основними причинами захворюваності та смертності людей стали відносно рідкісні в минулому різноманітні хронічні неінфекційні захворювання. Перше місце займають хвороби серцево-судинної системи, друге – онкологічні захворювання, третє – травми, нещасні випадки й отруєння, четверте – хвороби органів дихання й обміну. Богато вчених у своїх висновках констатують зниження залежності між витратами на медичне забезпечення та поліпшенням стану здоров’я населення. Жодними ресурсами сьогодні вже не ліквідувати наслідки нездорового способу життя, частка яких перевищує серед проблем здоров’я населення 40% і продовжує змінюватися пропорційно до лікувальних успіхів медичного обслуговування.

Вивчення стану здоров’я населення країни дало можливість з’ясувати, що близько 1/2 випадків захворювань, 1/3 випадків передчасної смерті та 1/3 випадків порушень фізичного розвитку спричинені неправильним ставленням індивідуума (і його оточення) до свого здоров’я. Час від часу для зміцнення свого здоров’я 34% населення переходить на раціональне харчування, а 38% займаються фізкультурою. Регулярно ж це роблять лише 12% і 8% відповідно.

Основні рекомендації з питань здорового способу життя населення отримує від медичних працівників. За даними анкетування засуджують паління, що зумовлює виникнення різних захворювань, 73,3% опитаних. Однак тільки 37% опитаних стверджують, що їх увага до свого здоров’я достатня, 44% осіб вважають, що хвороби виникають через байдуже ставлення до свого здоров’я. Цікавим є порівняння цих відомостей з матеріалами вчених інших країн. Британські вчені проводили дослідження з метою виявлення рівня знань у пацієнтів із питань збереження та зміцнення здоров’я. За даними опитування основними факторами здорового способу життя є: режим харчування – 81%; фізичні вправи – 38%; відмова від паління – 42%; утримання від алкоголю – 24%. Основними джерелами санітарно-освітньої інформації опитані назвали: дільничного лікаря – 70%, робітників служби санітарної просвіти – 8%.

Учені вивчали на прикладі великої групи людей вплив способу життя на здоров'я та дійшли висновку, що чоловіки в середньому можуть подовжити життя на 11 років, а жінки – на 7 років, якщо не вживатимуть алкоголь, будуть регулярно харчуватися та спати 8 годин на добу. Практично здоровий чоловік у 45 років, дотримуючись цих простих правил, зможе прожити ще 33 роки. Виконуючи наведені вимоги на 70%, він буде жити ще 28 років, на 50% і менше – 21,6 року. Для жінки 45 років ці числа відповідно дорівнюють 35,8, 34 і 28,6 року.

Здоровий спосіб життя – це така організація життя, що базується на науково обгрунтованих санітарно-гігієнічних нормативах, спрямованих на збереження та зміцнення здоров'я, забезпечення високого рівня працездатності, досягнення активного довголіття.

Здоровий спосіб життя неможливий без суб'єктивного фактора, тобто без раціонального, правильного ставлення самої людини до свого здоров'я та здоров'я оточуючих. Мова йде про ті цінні настанови, якими керується людина у своєму повсякденному житті, про те, як вона організовує свою працю, відпочинок, харчування, побут, взаємостосунки в сім'ї і на виробництві. Щоб вести здоровий спосіб життя, кожний індивідуум повинен знати анатомо-фізіологічні особливості свого організму, основи гігієни праці, побуту, відпочинку та взаємин між людьми, притаманних кожній віковій групі з урахуванням статі, і вміти їх адаптувати до себе з урахуванням типу своєї нервової системи.

Людина отримує від природи досконалий, дуже стійкий організм. З одного боку, вона вперто випробовує його стійкість переїданням, алкоголем, наркотиками, хоча згубні наслідки стають очевидними не відразу, а з іншого – повільно реалізуються зворотні зв'язки позитивних впливів на організм людини: ефект ранкової зарядки, занять фізичною культурою та загартовування. Мають минути роки або десятиліття, перш ніж людина зіткнеться зі своєю хворобою. А передбачити її появу передусім заважає брак знань, загальної культури. Здоровими чи хворими можуть бути люди різного рівня культури. Важливо розуміти, що фізичне здоров'я, як і духовний рівень людини, є результат ії власної діяльності. Культуру з цього погляду можна визначити як будівництво себе: виявляється вона не лише у надбаних знаннях, але і в існуванні людини.

Людина повинна розуміти, що корисно, а що шкідливо для її організму, знати, що організм має величезні резерви фізичного та психічного здоров'я, і вміти його зберегти, розвинути і використати, щоб на довгі роки подовжити активне і щасливе життя на користь собі та суспільству. Утрачаючи здоров'я, людина тим самим наносить невиправну шкоду не лише собі, а й суспільству в цілому. Ось чому адекватне ставлення людей до свого здоров'я не можна вважати приватною справою кожного. Збереження та зміцнення здоров'я населення – це складне соціально-політичне, культурно-виховне завдання. Відповідальність за здоров'я людини можна розділити на 3 рівні: відповідальність індивіда; відповідальність медичної науки та практики; відповідальність держави.

Ці 3 рівні мають взаємодіяти між собою. Життя нагально потребує зміни суспільної свідомості зі споживацького ставлення до свого здоров'я та здоров'я оточуючих на відповідальне, коли кожний громадянин цілеспрямовано хоче зберегти та зміцнити своє здоров'я.

Кожна людина повинна відповідати перед собою та суспільством за своє здоров'я, за те, як застосуває інформацію, надану медициною. Відомо, що в більшості хвороб винна не природа, не суспільство, а сама людина. Найчастіше хворіють від ледарства та жадібності, а також від нерозумності.

Не потрібно покладатися лише на медицину, слід подолати психологічний бар'єр і свою лінь. Нічим не можна замінити постійні та значні власні зусилля. Головне – треба почати діяти, подолати інерцію минулих років, не звертати уваги на насмішки оточуючих.