Особливості вживання алкоголю серед підлітків та дітей



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Особливості вживання алкоголю серед підлітків та дітей



Порушення поведінки вживання алкоголю, виникають під час другої фази – експериментування. З певної причини підлітки не здатні виробити адекватну поведінку. Іноді людина стає на шлях зловживання через звичайне нерозуміння. Наприклад, вважається, що пиво добре тамує спрагу. Втім, кожен добре знає, що після вживання алкоголю, незалежно від його виду, пити хочеться ще більше.

Другий чинник, який може спричинити втрату самоконтролю в процесі експериментування і призвести до зловживання алкоголем – тиск оточення. Упродовж життя «тиск» оточення (груповий тиск) відіграє значну роль. Цей чинник характерний не лише для підлітків, хоча для цієї групи ризик набагато вищий. Дорослі також потрапляють під соціальний тиск, який змушує їх не лише вживати алкоголь, а й робити багато інших речей, які вони зовсім не збиралися чинити. Наприклад, щось купити лише тому, що саме цю річ уже придбали колеги по роботі.

Для підлітків цей чинник ризику (відчуття несвободи в загальній поведінці як результат соціального тиску) набуває великого значення, тому що для них дуже важливо знати ставлення до себе однолітків. Це пояснює, хоча б частково, той факт, що дуже багато п'ють у кав'ярнях і барах. Саме тут на підлітків звертають увагу, саме тут їх оцінюють однолітки. Для підлітків груповий тиск стає дуже серйозним у ситуаціях, коли вони мають перейти з однієї соціальної групи до іншої, наприклад, зі школи до вищого навчального закладу, зі школи — на роботу чи в армію. Самоствердження у новій соціальній групі часто досягається кількістю спиртного. Вміння пити прискорює процес інтеграції нового члена до нової соціальної групи. Особливо це стосується чоловіків.

Надмірне споживання алкоголю, що спричиняється тиском оточуючих у момент формування постійної поведінки випивки, може бути припинене дорослішанням. Через надмірний тиск формується не соціальна поведінка випивки, а безтурботне, часто агресивне зловживання алкоголем.

На юнаків під час військової служби впливають інші негативні чинники: нудьга й відсутність перспективи. Саме тоді зловживання алкоголем може міцно закріпитись у свідомості. Коли юнак повертається до «нормального» життя й оточення (наприклад, хороша робота, сім'я), часто потяг до алкоголю зникає. Зловживання змінюється на соціальну поведінку випивки, і коли в майбутньому раптом виникне потреба вдруге зробити цей крок під тиском нового оточення, людина набагато зваженіше поставиться до цього.

12-річні діти вважають, спираючись на розповіді батьків чи інші інформаційні джерела, що вживання алкоголю небезпечне для здоров'я і планують не починати пити взагалі. Втім, уже в 15 років частина з них уже регулярно зловживає спиртним. Зміну поведінки за такий короткий час зіграв тиск оточення.

Як уже зазначалося, тимчасове захоплення алкоголем не призводить до хронічного алкоголізму. Завжди можна припинити пити алкоголю навіть у випадках, коли це набуло форми алкоголізму. Навіть алкоголік у змозі зменшити дози вживання спиртного свідомим зусиллям, якщо в нього вистачить сили волі. Надалі за допомогою фахівців-медиків (у наркодиспансері чи спеціалізованій клініці) слід пройти період детоксикації, який важко «перетнути» без сторонньої допомоги.

Чи почне людина знову пити, залежить від деяких чинників. Найважливішим із них є втрата контролю. Маючи намір випити одну-дві склянки, людина, яка мала проблеми з алкоголем, може втратити контроль і знову повернутися до надмірного його вживання.

Уживання підлітками спиртних напоїв має свої особливості. Старші підлітки намагаються бути схожими одне на одного і наслідують батьків. Приклад однолітків впливає на уживання спиртного. Негативні чинники середовища підштовхують підлітка до зловживання опосередковано, змінюючи особистість. Підлітки постійно міняють друзів, не в змозі емоційно зосередитися на однолітках.

Звертає на себе увагу переживання групового мотиву вживання спиртного: «ми зібралися», «усі п'ють». Дорослий при небажанні пити легко уникає цього, підліток – навпаки, намагається приєднатися до однолітків, а відмова сприймається ним як кара.

Незрозумілими є деякі мотиви вживання спиртних напоїв. Передусім, «повеселитися», «розвіятися» – мотив емоційний.

Небезпечною ознакою схильності підлітків до пияцтва вважається велика цікавість до алкогольних тем і таємне вживання спиртних напоїв. Серед перших симптомів захворювання – якісна різниця між пияцтвом підлітків і дорослих (розмиті грані й нестійкі вияви хвороби).

Кількість ужитого спиртного в підлітка визначається не його індивідуальними можливостями, а кількістю, що дістається йому в компанії, яка відповідає місцю в ієрархії поваги, тому коли наливають більше ніж потрібно, він ніколи не відмовиться від такого визнання.

Якщо дитина почала вживати спиртні напої в 15–16 років, то «толерантність» (збільшення дози) швидко зростає, досягаючи порогу «толерантності» дорослої людини. Слід додати, що підлітки не завжди знають свою норму і, на відміну від дорослих, часто її перебільшують. Раннє вживання спиртних напоїв зупиняє, гальмує вияви особистості підлітка, що в майбутньому не компенсується.

Чим раніше підліток почав уживати алкоголь, чим міцніші напої, тим менша тривалість часу до розвитку першого алкогольного психозу. Алкоголізм у підлітковому віці призводить до глибокого зниження інтелекту, ослаблення моральних засад. Спостерігаються зміни характеру у вигляді емоційної холодності, цинічності, грубості, а в багатьох випадках – агресивності. Як характерну рису, слід відзначити нестійкість настрою: скрадливість і улесливість у ситуаціях, що передбачають випивку, змінюються на спалахи гніву та агресії, якщо їй перешкоджають. Підлітки стають неуважними до близьких, до друзів. Що стосується зовнішніх рис поведінки, то для них характерні безцеремонність, розв'язність, хвастощі, а в умовах суворого контролю вони змінюються на пригніченість та безпорадність.

У процесі розвитку алкоголізму порушуються творчі можливості, втрачаються професійні навички, різко знижується пам'ять, мислення, погіршується увага, спостерігається швидкий розвиток втоми, особистість деградує. У результаті цього з'являється фактично нова особистість із якісно новими мотиваціями і потребами, з їх новою внутрішньою організацією.

Таким чином, основна небезпека вживання і зловживання спиртними напоями, особливо в підлітковому віці, полягає у виникненні алкогольної залежності, яка поступово переходить у тяжке захворювання – алкоголізм. Це проявляється у необоротному ураженні центральної нервової системи та всіх органів і систем. Розвиваються психічні зміни, які супроводжуються пригніченістю та злісною дратівливістю. Алкоголік стає байдужим до роботи, сім'ї і дітей, настає зниження вищих емоційних реакцій. Відбуваються стійкі зміни в духовному складі людини, призводить її до деградації фізичної, моральної, духовної, соціальної і, врешті-решт, до загибелі.

Алкоголізм – хронічне захворювання, що характеризується патологічною потребою людини в алкоголі і виявляється психічною та фізичною залежністю. Причин, які сприяють розповсюдженню алкоголізму – безліч. У виникненні та проявах алкоголізму в кожної окремої людини неминуче знаходять відображення індивідуальні особливості, тип вищої нервової діяльності, темперамент, характер, рівень загальної культури. Усе це значною мірою пов'язане з вихованням, велику роль тут відіграє також спадковість, але одне із перших місць серед причин алкоголізму займають соціальні обставини. Незацікавленість своєю роботою, низька політична й соціальна активність, особливо серед малозабезпечених верств населення, погані житлові умови, мізерність культурних інтересів, незадоволеність соціальним станом – причини важкого пияцтва, до якого люди нерідко вдаються як до засобу забуття.

Поряд із цим варто мати на увазі, що зростання добробуту саме собою зовсім не вирішує проблеми алкоголізму, що підтверджується на прикладі багатьох економічно розвинутих країн. Соціальна система здатна як створювати привід і мотиви для прийому спиртного, так і обмежувати його вживання. Обмеження може бути формальним (законодавчим) і неформальним (моральним). Чим менше в особи можливостей для подолання важких і незвичних ситуацій, тим швидше людина вдається до спиртного і тим менша ймовірність вольового впливу, спрямованого проти споживання алкоголю. Пияцтво як наслідування «без причини» поширюється швидше при байдужому ставленні до нього оточуючих. Найбільше піддаються небезпеці алкоголізму молоді, психічно незрілі індивіди (так зване пияцтво молодих). Для них уживання спиртного – показник зрілості, самостійності й мужності. Не можна недооцінювати в розвитку алкоголізму і вплив найближчого, безпосереднього оточення (батьків, друзів).

Численними медико-біологічними та соціологічними дослідженнями доведено, що алкоголізм відбивається на усіх сторонах індивідуального й суспільного життя. Під впливом алкоголю людина втрачає почуття відповідальності перед суспільством і державою, чинить правопорушення, завдає шкоди виробництву, знижує продуктивність праці. Алкоголізм призводить до прогулів та інших порушень трудової дисципліни, аварій і загибелі людей. Падіння моральності й добробуту значної частини населення пов'язане саме з алкоголізмом.

Сучасни проблеми СНІДу

Україна стоїть на межі загальнонаціональної епідемії ВІЛ/СНІД. Викликає занепокоєння той факт, що за останні п'ять років кількість випадків ВІЛ-інфекції в Україні зросла у 20 разів, і зараз за оцінками фахівців в Україні живуть близько 400 000 інфікованих осіб, — майже 1% дорослого населення. Це офіційна статистика, зареєстрована в Українському центрі профілактики і боротьби зі СНІДом МОЗ України. А міжнародні експерти вважають, що ВІЛ-позитивних у нас значно більше. Наслідки такого високого рівня поширеності можуть загрожувати більшій частині соціально-економічних досягнень країни за роки незалежності, чи звести їх нанівець.

Україна вважається країною з дуже високою інфікованістю вірусом, її середовище характеризується високим рівнем поширеності, й вірус може розповсюджуватися швидко, особливо, серед молоді. Зараз переважну більшість інфікованих в Україні становлять молоді люди у віці від 20 до 39 років.

Щоб краще уявити собі масштаби епідемії СНІДУ нерідко використовують аналогію з айсбергом. Виявлених на сьогоднішній день хворих вважають верхівкою айсберга. Підводна його частина, найближча до поверхні, умовно позначає нерозпізнану групу хворих і осіб з так називаними СНІД – асоційованими захворюваннями – приблизно 5-6 на кожен розпізнаний випадок. Основна глибоководна частина айсберга – це люди, у яких поки немає ніяких ознак хвороби, але вони вже заражені ВІЛ і в недалекому майбутньому в них варто очікувати розвитку хвороби. По оцінках учених, таких людей у 50-100 разів більше, ніж виявлених хворих на СНІД.

Особливістю хвороби є багатогранність її впливу на медичні, демографічні, соціально-економічні, політичні аспекти кожного суспільства, що ставить ВІЛ/СНІД на рівень планетарного лиха, збитки від якого порівнюють із наслідками світових воєн.

Із суто медичної проблеми охорони здоров’я ВІЛ/СНІД перетворився на проблему соціального розвитку та національної безпеки.

Історія виникнення СНІДУ

Поріг XXI століття людство переступило з рядом жахливих хвороб. ВІЛ і його кінцева стадія СНІД – одні з них. Зусилля вчених спрямовані на винайдення ефективних методів подолання СНІДу, однак поки що передчасно говорити про успіх, про перемогу над вірусом ВІЛ. ВІЛ – це вірус імунодефіциту людини. Потрапляючи в організм людини, він викликає смертельне інфекційне захворювання, назване прийнятим у міжнародній практиці терміном «ВІЛ-інфекція». Хвороба протікає довго, має кілька стадій, останню з яких з різноманітними клінічними проявами позначають терміном «синдром набутого імунодефіциту» (СНІД). Термін «синдром» позначає сукупність симптомів хвороби. Тому в кожнім випадку ВІЛ/СНІДа відзначалася глибока поразка імунної системи, а саме її недостатність. У цьому випадку говорять про «імунний дефіцит».

За даними епідеміологів переважна більшість випадків захворювання на ВІЛ відбувається від безладних статевих зв’язків. Також небезпечними групами ризику щодо ВІЛ-інфікування є ін’єкційні наркомани, проститутки. Передача ВІЛ від матері до дитини за останні кілька років також зросла зі швидкістю, що лякає.

Українська молодь є достатньо обізнаною щодо існування такої хвороби як СНІД. Простежується залежність поінформованості від типу навчального закладу, де навчається молодь. Рівень зростає із підвищенням статусу навчального закладу.

Найперша версія походження ВІЛ пов’язана з мавпами. Її висловив більше 20-ти років тому американський дослідник Б. Корбетт. На думку цього науковця, ВІЛ вперше потрапив у кров людини в 30-х роках минулого сторіччя від шимпанзе – можливо, через укус тварини або в процесі розділення людиною туші. У цієї версії є серйозні аргументи. Один з них – в крові шимпанзе знайдено вірус, який, потрапивши в людський організм, може спричинити виникнення захворювання, що схоже на СНІД.

На думку іншого дослідника, професора Р. Гері, СНІД є набагато старшим: його історія налічує від 100 до 1000 років. Один з найсерйозніших аргументів на користь цієї гіпотези – саркома Капоши, описана на початку XX сторіччя угорським лікарем Капоши як «рідкісна форма злоякісного новоутворення», свідчила про наявність у хворого вірусу імунодефіциту.

Багато науковців вважають батьківщиною СНІДу Центральну Африку. Ця гіпотеза, в свою чергу, поділяється на дві версії. Згідно першої, ВІЛ давно існував в ізольованих від зовнішнього світу районах, наприклад в племінних поселеннях, у джунглях. З часом, коли міграція населення зросла, вірус вирвався «назовні» і почав швидко поширюватися. Друга версія полягає в тому, що вірус є наслідком впливу на організм людини підвищеного радіоактивного фону, який зареєстрований у деяких районах Африки, які багаті на поклади урану.

Порівняно нещодавно виникла ще одна гіпотеза, автором якої є Е. Хупеору: вірус з‘явився на початку 50-х років минулого сторіччя, як наслідок помилки науковців, які працювали над створенням вакцини від поліомієліту. Помилка була в тому, що для виробництва вакцини використовувалися клітини печінки шимпанзе, які, ймовірно, містили вірус, аналогічний ВІЛ. Одним з найвагоміших аргументів на користь гіпотези є той факт, що вакцину тестували саме в тих районах Африки, де на сьогодні найвищий рівень інфікування вірусом імунодефіциту.

І, нарешті, остання з відомих версій, не доведених але й не спростованих, – ВІЛ був створений в результаті генно-інженерних маніпуляцій, в процесі розробки чергового типу зброї.

Вчені вважають, що СНІД – просто нова хвороба, результат змін, що відбулися в суспільстві. Професор Шерманн, один з ключових вчених, які мали відношення до відкриття СНІДу, пропонує теорію подорожей. Перші випадки СНІДу виявили у 1981 році. Якщо припустити, що повинно пройти десять років від проникнення вірусу в людський організм до початку хвороби, виходить, що перші випадки інфікування відбувадися у 70-ті роки. Що відбувалося у 70-х роках? Людсто почало активно мандрувати. За версією професора Шерманна, могло трапитися таке: наприклад, поїхали французи займатися екзотичним коханням до якоїсь екзотичної африканської країни… І вірус, що був безпечним для африканців, став смертельним для європейців. А потім, видозмінений, і для жителів Африки. Аналоги існують – досить безпечні у Європі кір і скарлатина стали смертельними для індіанців.

До початку епохи подорожей у жителів різних континентів був досить стійкий імунітет до місцевих вірусів. Але активні мандри людства порушили імунний баланс.

Перебіг СНІДу та його симптоми

СНІД – синдром набутого імунодефіциту – це комплекс захворювань і проблем зі здоров’ям, які виникають на фоні низького імунітету. Це остання смертельно небезпеча стадія інфекція вірусу імунодефіциту людини. Підступність ВІЛ полягає в тому, що, потрапивши в організм, він довгий час ніяк себе не виявляє і знайти його можна тільки при лабораторному обстеженні.

Так, на початковому етапі після зараження, упродовж 3-6 місяців, еіяких ознак ВІЛ- інфекії немає. Утім у 30% хворих через 2-3 тижні – 1 місяць може відзначатися хворобливий стан: біль у м’язах, суглобах, головні болі, після яких інфікованого знову нічого не турбує. У цей час можуть бути збільшені лімфатичні вузли.

Через деякий час (інколи через 3-5-8 років) починає розвиватися комплекс сиптомів – провісників СНІДу: тривале нездужання незрозумілого походження, колотіння, помітне збільшення підщелепних, шийних, пахвових лімфовузлів, порушення функції кишечника, втрата ваги, нічна пітливість, сонливість, швидка втомлюваніть.

Такий стан в одних уражених триває кілька місяців, в інших – до 2-3 років і переходить у СНІД.

Нешкідливі раніше мікроорганізми (бактерії, віруси, грибки, найпростіші) викликають різні запальні процеси в легенях (пневмоцисна пневмонія, герпетична пневмонія, туберкульоз), у порожнині рота (кандидоз слизових оболонок, «молочниця»), розвиваються туберкульозне ураження нирок, кісток, шкіри, паразитарне ураження тонкого і товстого кишечника.

У більшості половини хворих спостерігаються неврологічні і психологічні порушення, обумовлені ураженням центральної і периферичної нервової системи, викликані як самим ВІЛ, так і вірусами простого герпесу, оперізуючого лишаю, токсоплазмозу та іншими мікроорганізмами. З’являються скарги на прогресуюче зниження пам’яті, притуплення емоцій, розвиваються психози, паралічі, судоми, потьмарення свідомості. Прогресуюче потьмарення розуму є одним із характерних симптомів.

Близько в 10% хворих розвиваються різні пухлини: саркома Капоші (множинні плями, вузлики на шкірі і слизових оболонках синюшно-бурого чи коричнево-бурого кольорів, що згодом перетворюються у виразки), лімфоми мозку та інше.

У світі поки що не встановлено ще жодного випадку одужання від ВІЛ-інфекції.

Шляхи зараженя ВІЛ-інфекцією

У ВІЛ-інфікованої людини вміст вірусу в різних рідинах неоднаковий. Найбільша кількість вірусу у ВІЛ-інфікованого міститься у крові, спермі, вагінальному секреті, спинномозковій рідині, в грудному молоці.

Передбачаються три шляхи передачі ВІЛ-інфекції:

· статевий;

· парентеральний (потрапляння вірусу у кров);

· вертикальний (від ВІЛ-інфікованої матері до дитини під час вагітності, пологів, годуання грудьми).

У людини, що не має статевих контактів і не практикує внутрішньовенне введення наркотиків, ризик зараження ВІЛ дорівнює нулю.

Ранні статеві зв’язки можуть призвести до небажаної вагітності, зараження венеричними захворюваннями, ВІЛ. Тому основою в попередженні зараження ВІЛ повинно бути:

1. Безпечна і відповідальна поведінка, здоровий спосіб життя.

2. Виключення ранніх статевих стосунків (утримання від статевих стосунків до вступу в шлюб сприяє створенню дійсно глибоких відносин, розвиває терпіння і самоконтроль, відкриває можливість радуватися юності; допоможе увідомити унікальність подружніх стосунків; позбавить від страху зараження інфекціями, що передаються статевим шляхом, і їх наслідками)

3. Дотримання вірності у шлюбі.

4. Використання презирвативів при випадкових статевих контактах.

5. Використання індивідуальних предметів особистої гігієни.

Парентеральний шлях потрапляння вірусу у кров

Основний шлях передачі ВІЛ-інфекції в Україні – ін’єкційне введення наркотиків. Вражає той факт, що починають вживати наркотики підлітки у віці 13-15 років, які не усвідомлюють наслідків своїх дій. Ці наслідки – вірусні гепатити, ВІЛ-інфекція, інфекції, що передаються статевим шляхом, тощо. У більшості випадків у таких групах наркотик вводять одним шприцом внутрішньовенно з наступною передачею його одне одному.

Зараженню ВІЛ сприяє використання інфікованого наркотика, спільних предметів при його виготовленні (тампони, посуд). Як тільки серед споживачів наркотиків з’являється хоча б один заражений ВІЛ, через якийсь час члени групи (близько 70% упродовж 2-3 років) стають ВІЛ-інфікованими.

Наркоманія – хвороба, що характеризується потягом до наркотиків, які викликають у малих дозах ейфорію, у великих – оглушення, наркотичний сон. Результатом є безконтрольність поведінки (це призводить до вступу в безладні статеві зв’язки), можливість зараження ВІЛ-інфекцією і, як наслідок, смерть. Тому потрібно зробити все, щоб наші діти не піддавалися тиску з боку однолітків, не прагнули пробувати, а тим більше вживати наркотики.

З метою запобігання зараженню проколювати вуха слід тільки в косметичних кабінетах, робити татуювання – у спеціальних кабінетах, а також мати власні предмети особистої гігієни: бритви, манікюрні приналежності. Можливість зараження в медичних установах – мінімальна.

Вертикальний шлях зараження

Зараження дитини від ВІЛ-інфікованої матері відбувається при прониканні вірусу від матері до плоду під час вагітності, пологів і при годуванні грудьми. Тому рішення про народження дитини приймає сама ВІЛ-інфікована жінка, що повинна враховувати всі можливі наслідки. Лікарі роблять усе можливе для того, щоб дитина народилася неінфікованою.

Ймовірність народження ВІЛ-інфікованої дитини складає 20-45%. Застосування медикаментозної терапії дає змогу значно зменшити ризик народження інфікованої дитини.

ВІЛ-інфекція не передється:

· при дружніх обіймах і поцілунках;

· через рукостискання;

· при користуванні шкільним приладдям, комп’ютером, посудом, верхнім одягом;

· через предмети сантехобладнання, при користуанні басейном, душем;

· у громадському транспорті;

· комахами, зокрема і кровосмоктуючими;

· через предмети виробничої і домашньої обстановки;

· повітрянно-крапельним шляхом.

Використання презерватива значно знижує ризик інфікування. Не зареєстровано випадків зараження при догляді за хворою людиною.

Профілактика і спроби лікування СНІДу

Засобу вилікувати СНІД не існує. Вірус виявився складним. Він постійно змінюється, потрапляючи від однієї людини до іншої, змінюється навіть у процесі лікування. Щоб створити вакцину необхідно знайти загальну рису серед різноманітних вірусів СНІДу.

Боротьба зі СНІДом та пошуки вакцини тривають більше 30 років. Більш-менш обнадійливих даних поки немає. Найдешевший курс лікування коштує 2000 доларів. У зв’язку з цим людей майже не лікують.

Існують дві стратегії профілактики ВІЛ-інфекції: зниження ризику й усунення ризику інфікування. Від самого початку поширення епідемії дослідники мали два протилежних уявлення про взаємини прийнятих рівнів ризику, стійкої зміни поведінки і заходів щодо охорони громадського здоров’я.

Зниження ризику, або «зниження шкоди», засноване на використанні таких методів захисту від інфекції, що позитивно зарекомендували себе: використання презирвативів; скринінгу (перевірці) донорської крові; тепловій обробці елементів крові; відмові від грудного вигодування, якщо це можливо або необхідно; застосуванні загальних запобіжних заходів у медичних установах під час процедур, які передбачають контакт із кров’ю.

Профілактика ВІЛ-інфекції, заснована на філософї зниження ризику зараження, припускає заміну діяльності, пов’язаної з підвищеним ризиком, на менш ризиковану. Наприклад, пропаганда обміну використаних голок на нові є однією з форм зниження ризику або шкоди: при цьому потенційно небезпечне вживання ін’єкційних наркотиків не усувається як факт, але пропонується спосіб зниження ризику інфікування ВІЛ.

Стратегія усунення ризику грунтується на передумові, що захист громадського здоров’я потребує усунення можливості ризику як такої. Цей підхід має два різновиди.

Пропаганда статевого утримання та відмова від наркотиків переважає над пропагандою використання презервативів і обміну використаних голок на нові. За такого підходу ефективність безпечного сексу піддається сумніву, а саме вживання наркотиків ін’єкційним шляхом вважається настільки шкідливим, як і використання спільного інструментарію для ін’єкцій. Навіть незначний ризик подається як цілком неприйнятний.

Таке перебільшено серйозне ставлення до незначного ризику може мати парадоксальні наслідки: у людей розвивається фатальне ставлення до минулого, де могли бути ризики. Іншим прикладом є обов’язкове тестування медичного персоналу, що проводилося з єдиною метою: забезпечити профілактику передавання ВІЛ від медичних працівників пацієнтам. Цей підхід відволікає від дотримання загальних профілактичних заходів, які повинні дотримуватися під час проведення медичних процедур, і підриває довіру до таких заходів.

Один із принципів, пов’язаний зі зниженням ризику – принцип «мінімальної зміни». Вважається, що зміни в поведінці будуть стійкішими, якщо вони передбачають мінімально можливі зміни в поведінці, необхідні для власного захисту. Ось чому для багатьох людей, бажаючих схуднути, зменшення кількості висококалорійної їжі є реалістичною формою зниження ризику порівняно з цілковитою відмовою від такої їжі.

Прихильники усунення ризику стверджують, що населення має право знати про всі форми ризику, пов’язані з ВІЛ-інфекцією й робити власні висновки на підставі отриманої інформації. Такі аргументи припускають, що :

· кожен може зробити висновки про потенційний ризик на підставі доступних фактів;

· уявлення про ризик у суспільстві формуєть на базі одних і тих самих факторів і веде до єдиного для всіх сприйняття ризику;

· факти подані нейтрально, а не упереджено;

· люди отримуюють інформацію про ВІЛ/СНІД без забобонів, хибних уявлень або осуду;

· інформацію надають у зрозумілій формі;

· всі однаково здатні до дій на підставі цієї інформації, щоб захистити себе;

· існують необмежені ресурси для поширення інформації навть про найнезначніші, теоретичні види ризику.

Дуже важливо, щоб поради зі зниження ризику були:

· легко зрозумілими для тих, кому вони призначені;

· здійсненними. Люди повинні захотіти і змогти вжити рекомендованих заходів безпеки. Якщо стверджувати, що секс взагалі ризиковане заняття, можна домогтися того, що люди заперечуватимуть будь-який ризик у зв’язку із сексуальною активністю;

· переконливими, а не такими, що залякують.

Традиційно профілактика зараження ВІЛ проводиться на трьох рівнях: первинному, вторинному, третинному.

Первинна профілактика заражння ВІЛ передбачає діяльність, спрямовану на запобігання інфікування здорових людей (наприклад, шляхом сексуальної просвіти, проведення пропагандистських кампаній з використання презирвативів, здійснення програм обміну використаних голок).

Вторинна профілактика зараження ВІЛ пов’язана з діяльністю, спрямованою на запобігання інфікування в так званих «групах ризику» і підтримку якості життя ВІЛ-позитивних людей (консультування щодо соціальних прав; впровадження програм, спрямованих на зміну способу життя).

Метою третинної профілактики є мінімізація наслідків хвороби, від яких страждають люди із симптомами ВІЛ/СНІД (наприклад, профілактичне використання ліків і додаткової терапії; консультування щодо соціальних прав для отримання максимальних пільг; освітні програми підтримки імунної системи).

Отже для того, щоб максимально убезпечити себе від СНІДу людина повинна:

· знати про небезпеку СНІДу і шляхи зараження;

· не поспішати з початком статевого життя, не знаючи основ безпечної статевої поведінки;

· бути впевненою, що її статевий партнер не заражений ВІЛ;

· у випадках, коли виникають сумніви в неінфікованості партнера, переконати його пройти анонімне обстеження в спецальній лабораторії;

· у разі статевого зв’язку з малознайомою особою використовувати презервативи;

· під час щеплень, введення внутрішньовенно різних лікарських засобів, препаратів крові тощо вимагати застосування шприців і систем одноразового використання;

· вимагати знезаражування інструментів у перукарських і косметичних салонах під час гоління, педикюру, маніюру.

Технології оздоровлення



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.233.242.204 (0.015 с.)