Гіподинамія, генетичний ризик

Навколишнє середовище – цілісна система взаємопов'язаних компонентів: повітря, води, кліматичних явищ, флори та фауни, рельєфу, техногенного та соціального середовища. Бурхливий розвиток промисловості руйнує недоторканість природи, ламає екологічну рівновагу, поступово замінюючи природні умови життя штучними, до яких людина не встигає пристосуватися. Найбільш негативно позначається на здоров'ї людей забруднення повітря хімічними та радіоактивними речовинами, що, потрапляючи в органи та тканини організму і накопичуючись у них, породжують патологічні процеси. Проблема охорони навколишнього середовища дуже актуальна в наш час, що зумовлює розвиток екологічної науки. Однак застосування наукових рекомендацій у місцевих масштабах часто малоефективне. Необхідно вирішувати питання щодо порятунку людства на глобальному рівні. З'явилися нові поняття – «екологічне мислення», «екологічна поведінка», «екологічна політика» тощо.

Особливе місце займають емоційні стресові ситуації (гостроконфліктні ситуації), що їх небезпідставно вважають патогенним фактором різних захворювань. Часті емоційні стресові впливи можуть призвести до виснаження функціональних можливостей наднирників, що різко послабить адаптаційну здатність організму.

У виникненні проявів адаптаційного синдрому крім гормонів гіпофіза та наднирників певну роль відіграють інші органи ендокринної системи, а також нервова система. Психоемоційні переживання є найбільш значимими у виникненні гіпертонічної хвороби, цукрового діабету, бронхіальної астми, ряду захворювань шкіри, обміну речовин тощо, не говорячи вже про неврози, неврозоподібні стани, психічні розлади.

Гіподинамія. Механізація й автоматизація виробництва та побуту, а також широке використання транспорту призвели до того, що сучасна людина докладає лише 5–10% від фізичних зусиль, що їх вона докладала на початку століття.

Результатом цього стала гіподинамія – недостатня м'язова діяльність, згубний вплив якої настільки великий, що багато спеціалістів розглядають її як хворобу. Через зниження фізичної активності спочатку зменшується витрата енергії, далі знижується кровопостачання тканин, а потім виникає кисневе голодування головного мозку, серця та багатьох інших органів, зменшується їх живлення. Порушується стан регуляторних систем організму, зокрема гормональної та нервової. У разі гіподинамії знижується тонізуюча сигналізація, що йде від м'язів до центральної нервової системи. Це несприятливо впливає на головний мозок, з'являється швидка втомлюваність, емоційна нестійкість, схильність до конфліктів. Розвивається також атрофія м'язів (зменшується їх об'єм і сила скорочення), змінюється структура кісток. Суттєво порушуються процеси обміну, стан серцево-судинної системи, венозний кровообіг. Клінічні спостереження свідчать, що атеросклероз, ураження судин серця та гіпертонічна хвороба значно частіше і в більш ранньому віці виникають у людей, професійна діяльність яких пов'язана з незначною фізичною активністю.

Особливо небезпечна гіподинамія в ранньому дитячому та шкільному віці. Вона різко затримує формування організму, негативно впливає на розвиток опорно-рухового апарату, серцево-судинної, ендокринної та інших систем організму. Фактором ризику, роль якого все більше зростає, є нераціональне, незбалансоване харчування. Неповноцінне харчування негативно впливає на зростання та розвиток організму, розумову та фізичну працездатність людини, знижує її стійкість до дії несприятливих факторів, призводить до передчасного старіння.

Раціон сучасної людини часто не відповідає біологічним потребам організму. Основні недоліки сучасного харчування – уживання надмірної кількості жирів, цукру, солі, приправ, що подразнюють смакові рецептори. Застосування високотемпературної обробки харчових продуктів позбавляє їжу вітамінів та інших біологічно цінних речовин. Справжнім лихом для сучасної людини стало переїдання, унаслідок якого багато людей мають зайву вагу. При цьому організм починає «забруднюватися» шлаками (незасвоюваними речовинами), виникає небезпека гострого чи поступового отруєння, що призводить до порушення обміну речовин. Про негативний вплив на організм шкідливих звичок йдеться в наступному розділі. Важливим завданням медичних працівників є участь у пропаганді санітарно-гігієнічних знань серед населення.

Генетичний ризик. Багато захворювань мають спадкову природу. Сукупність генів, тобто генотип, одержаних від батьків, містить у собі як нормальні, здорові гени, так і патологічно змінені. Крім того протягом життя людини можуть відбуватися зміни в генах – мутації, які становлять генетичний ризик. Нині відомо близько 3000 спадкових захворювань і генетично детермінованих синдромів.

Спадкове захворювання найчастіше є наслідком випадку, коли двоє практично здорових батьків несуть у прихованому стані однаковий дефект генетичного матеріалу, про який вони не знають. Випадковістю є й те, що ці генетичні порушення об'єднуються в заплідненій яйцеклітині (зиготі), з якої розвивається організм дитини.

Якщо поєднання генетичного матеріалу, що має дефект, відбулося, а це виявиться під час народження дитини зі спадково зумовленим захворюванням, необхідно звернутися за допомогою до лікаря медико-генетичної консультації, щоб уникнути в майбутньому народження хворих дітей. Медична генетика нині володіє методами пренатальної діагностики близько 70 спадкових захворювань, що дає змогу задовго до пологів попередити батьків, що очікувана дитина буде хворою, і переконати їх у доцільності переривання даної вагітності.

Серед спадкових захворювань розрізняють хромосомні хвороби, спадкові захворювання обміну речовин, порушення імунітету, захворювання з переважним ураженням ендокринної та нервової систем, хвороби крові тощо.

Формування здорового способу життя

І профілактика захворювань

 

Поняття «спосіб життя» є складова частина діалектичної взаємодії матеріальних умов, особливостей життя, поведінки людини в конкретному суспільному середовищі. Це певний характер життєдіяльності, зумовлений об'єктивними процесами розвитку суспільства. Розрізняють виробничий, суспільно-політичний, невиробничий і медичний аспекти способу життя. Спосіб життя – це діяльність і активність людей за певних матеріальних і нематеріальних умов життя та реакція на дані умови. Ще Гіппократ говорив, що більшість захворювань залежить від дій, вчинків людини, умов її життя, природних факторів тощо. Серед найбільш дієвих факторів, які безпосередньо впливають на стан здоров'я населення, виокремлюють: характер розподілу та використання матеріальних ресурсів сім'ї, її психологічний клімат і особливості внутрішньосімейних стосунків (між подружжям, батьками та дітьми), склад сім'ї (повна чи неповна), регламент роботи, режим і порядок дня вдома, рівень загальної гігієнічної культури, характер харчування, фізична активність, мотивація до збереження здоров'я, настанова на тривале життя та ін. Визначення безпосередніх причин несприятливої динаміки здоров'я дозволяє активно впливати на цей процес. Такі фактори як взаємини між подружжям, конфліктні ситуації в сім'ї тощо впливають не лише на рішення жінок зберегти або перервати вагітність, але й на наслідки пологів. У неповних сім'ях (без батька) відсоток дітей, які часто хворіють, у 1,5—2 рази більший, ніж у повних сім'ях. У дітей і підлітків, які живуть в умовах психоемоційної напруженості сімейної атмосфери відзначають тяжчий перебіг хвороб. Зокрема, у них у 2,3 разу частіше зустрічається виразкова хвороба, в 1,7 разу – гастродуоденіти. Порушення режиму сну, харчування, фізичної активності різко позначаються на дітях уже в 1-ий роки їх життя. Зокрема, у кожної 3-ї дитини, яка не привчена до режиму, виявляють часті гострі та хронічні захворювання.

Концентрованим виявом взаємозв'язку та позитивної взаємодії (способу життя та здоров'я населення) є поняття «здоровий спосіб життя». Він об'єднує все, що сприяє виконанню людиною тих чи інших суспільних і побутових функцій в умовах, найбільш оптимальних для її здоров'я та розвитку. Здоровий спосіб життя свідчить про певну орієнтованість діяльності особи на зміцнення та розвиток індивідуального та суспільного здоров'я. Таким чином, здоровий спосіб життя пов'язаний з індивідуально-мотиваційною реалізацією людьми своїх соціальних, психологічних і фізичних можливостей. Величезне значення у формуванні здорового способу життя має створення оптимальних умов функціонування індивіда та суспільства.

Для формування здорового способу життя не досить сконцентрувати зусилля лише на подоланні факторів ризику розвитку різних захворювань, боротьбі з алкоголізмом, курінням, гіподинамією, нераціональним харчуванням, конфліктними ситуаціями, хоча це теж має велике значення. Здоровий спосіб життя – це основа первинної профілактики захворювань. Від того, наскільки вдасться сформувати і закріпити у свідомості індивіда та суспільства навички здорового способу життя, залежить реалізація потенціалу особистості. Жодні зусилля суспільства, спрямовані на збереження та зміцнення здоров'я населення, не дадуть результатів, якщо не буде сформовано небайдуже ставлення до свого здоров'я та здоров'я оточуючих. Досягнення цієї мети неможливе без всебічного гігієнічного виховання. Гігієнічне виховання значною мірою зумовлює становлення та розвиток моральних вимог і ціннісних орієнтирів особистості.

В останні роки з'явилися висловлювання про невідповідність між рівнем формального знання з різних аспектів здорового способу життя та його реалізацією в повсякденному житті. Однак проведені дослідження заперечують такий погляд. Виявлено, що 90% дітей дев’яти-, десятирічного віку вже вживали алкоголь, і першу чарку вони отримали з рук батьків або родичів, причому 6 із 10 опитаних дорослих вважають, що малі дози алкоголю не шкідливі для дітей. Отже, проблема підвищення рівня санітарно-гігієнічних знань населення залишається актуальною. Систематичність і відповідна вікова й освітня диференціація гігієнічного навчання та виховання мають знайти своє відображення в різних формах і на різних етапах загальної та спеціальної освіти (у дошкільних закладах, школах, ПТУ, середніх спеціальних навчальних закладах та ВНЗ), а також у засобах масової інформації. Ефективність гігієнічного виховання різко зростає, коли подано інформацію про конкретні проблеми (режим праці та відпочинку, особиста гігієна, раціональне харчування, фізична активність, статеве життя, планування сім'ї та ін.) і коли її безпосередньо адресовано певній аудиторії, з урахуванням конкретної ситуації. Якщо розглядати здоровий спосіб життя як життєдіяльність, що забезпечує збереження та зміцнення здоров'я людини і створює можливість повноцінно жити та працювати, то слід визнати, що одним із важливих компонентів здорового способу життя є раціональна організація навчання та праці. Характер трудової діяльності визначає структуру та рівень захворюваності, що є наслідок зміни ступеня адаптації до умов праці. Статичне напруження м'язів у робочій позі, гіподинамія, нервово-психічне напруження, фізичні та хімічні фактори, що супроводжують трудовий та навчальний процеси, – усе це має безпосереднє відношення до стану здоров'я людини. Раціональний режим праці та відпочинку встановлюють на основі аналізу динаміки працездатності. За результатами такого аналізу проводять цілу низку заходів, спрямованих на оптимізацію виробництва, а також у позавиробничій сфері. Для відновлення функціонального стану працівника до початку нового робочого циклу (добового, тижневого, річного) в усіх організованих закладах виконують фізичні вправи, проводять культурно-масові заходи, психорегуляцію тощо. У формуванні вміння працівника контролювати свій фізичний стан і відновлювати працездатність до початку нового робочого циклу вагому роль відіграють медичні працівники за допомогою періодичного та цільового медичного огляду.

Здоровий спосіб життя не сумісний зі шкідливими звичками. Ця несумісність визначається не лише прямим негативним впливом тютюну, алкоголю та наркотиків на організм, але і тим, що шкідливі звички перешкоджають утвердженню складників здорового способу життя — оптимальній організації відпочинку, фізичній активності тощо. В останні роки відзначено небезпечну тенденцію до збільшення кількості людей, які палять, вживають алкоголь, наркотики, інші токсичні речовини. Статистика свідчить, що зараз у нашій країні серед молоді (до 30 років) лише 20% не вживають алкоголь. У віці після 30 років цей показник становить серед чоловіків 0,6 %, серед жінок – 2,1 %.

Водночас доведено, що чоловіки, які систематично вживають алкоголь, хворіють у 1,5–2,5 разу частіше, ніж ті, хто ним не зловживає. Паління не лише негативно позначається на здоров'ї (різко підвищує ризик розвитку серцево-судинних захворювань і злоякісних новоутворень), але й суттєво зменшує бюджет сім'ї того, хто палить. Значну небезпеку для здоров'я становить так зване пасивне паління (вдихання тютюнового диму в одному приміщенні з тими, хто палить).

Виділяють 3 основні групи факторів, що прозводять до появи шкідливих звичок, а саме: соціально-психологічні, індивідуально-психологічні та особисті. До перших належить увесь комплекс звичаїв, традицій тощо. Навіть у порівняно благополучних сім'ях традиція вживати алкоголь у свята здатна закласти у дитини готовність у майбутньому реагувати на подібну ситуацію за «алкогольним сценарієм». Слід пам'ятати, що в підлітковому віці пробуджуються нові біологічні та соціальні інтереси. Як раз цей період найбільш небезпечний щодо вживання алкоголю як способу проведення відпочинку. Тому необхідно спрямовувати самоствердження молодої людини в соціально корисному напрямі (спорт, художня самодіяльність, клуби за інтересами, література, музика тощо).

В основі індивідуально-психологічних факторів формування звички лежить психотропний ефект. Особи, які не дотримуються морально-етичних норм та цінностей суспільства, ставлять себе в опозицію до нього та легко втягуються в пияцтво й інші форми антисоціальної поведінки.

Серед профілактичних заходів, що запобігають розвитку алкогольної залежності, варто виокремлити такі: утвердження ставлення до здоров'я як до найвищої цінності людини, орієнтація особистості на культурний розвиток, формування широкого кола інтересів, організація здорового відпочинку.

Настанова на тривале здорове життя – категорія суб'єктивна, але вона може стати важливим об'єктивним фактором здоров'я. Вона мобілізує резерви здоров'я, мотивує поведінку, орієнтовану на позитивні емоції, пов'язані головним чином з працею та творчістю. Цей процес супроводжується самонавіюванням, тобто утвердженням визначеної програми поведінки. При цьому у свідомості програмується уявлення про настання бажаного ефекту.

Формування здорового способу життя є основою профілактики захворювань. Профілактика – це цілісна система заходів, проведених не тільки щодо первинних причин захворювань, але й для запобігання чинникам, що сприяють розвитку захворювань. Розрізняють профілактику суспільну та індивідуальну, первинну та вторинну. Первинна профілактика покликана зберігати здоров'я людей, не допускати дії на людину факторів природного та соціального середовища, здатних спричинити хворобливі зміни. Соціальні, медичні, гігієнічні та виховні заходи з її арсеналу спрямовані, по-перше, на запобігання захворюванням шляхом усунення причин і умов їх виникнення; по-друге, на підвищення стійкості самого організму до дії несприятливих факторів зовнішнього середовища. Вторинна профілактика спрямована на припинення чи послаблення патологічного процесу, що вже виник в організмі. Найбільш ефективними шляхами профілактики є формування здорового способу життя та диспансеризація населення.

Диспансеризація – метод динамічного спостереження за здоровими особами, які об'єднані за загальними фізіологічними особливостями або умовами праці, за хворими, що страждають на хронічні захворювання, які найчастіше призводять до тимчасової непрацездатності, інвалідності та, навіть смертності, а також за тими, що перенесли деякі гострі захворювання, за особами з факторами ризику з метою активного раннього виявлення захворювань і своєчасного проведення лікувально-оздоровчих заходів.

Основна мета диспансеризації полягає у збереженні та зміцненні здоров'я населення, збільшенні тривалості життя людей і підвищенні продуктивності їх праці шляхом систематичного спостереження за станом їх здоров'я, вивчення та покращення умов праці й побуту, широкого проведення комплексу соціально-економічних, санітарно-гігієнічних, профілактичних і лікувальних заходів. Диспансеризація здорових осіб покликана забезпечувати правильний фізичний розвиток, зміцнювати здоров'я, виявляти й усувати фактори ризику виникнення різних захворювань шляхом широкого проведення суспільних та індивідуальних, соціальних і медичних заходів.

Диспансеризація хворих сприяє виявленню та лікуванню хворих на початкових стадіях захворювання, виявленню й усуненню причин, що призводять до їх виникнення, запобіганню загострення процесу та його прогресування на основі постійного динамічного спостереження та проведення лікувально-оздоровчих і реабілітаційних заходів.

У першу чергу диспансеризації підлягають такі категорії населення: працівники провідних галузей промисловості та виробництва зі шкідливими умовами праці; учні, студенти та працюючі підлітки незалежно від характеру виробництва та галузей промисловості; інваліди та ветерани Великої Вітчизняної війни; жінки дітородного віку, хворі за основними групами захворювань, які визначають рівень тимчасової непрацездатності, інвалідності, смертності населення; особи з підвищеним ризиком захвозахворюваності – з підвищеним артеріальним тиском, передпухлинними та іншими станами; особи з зайвою вагою тіла, які зловживають алкоголем і ведуть малорухливий спосіб життя.

За ступенем участі в диспансеризації населення медичні заклади поділяють на три рівні. Перший рівень – амбулаторно-поліклінічні заклади, що обслуговують населення за виробничим або територіальним принципом: фельдшерсько-акушерській пункт, лікарська амбулаторія, медична санітарна частина, пункт охорони здоров'я, поліклініка, жіноча консультація. Другий рівень – спеціалізовані диспансери (кардіологічний, онкологічний, шкірно-венерологічний, протитуберкульозний, психоневрологічний трахоматозний, наркологічний, лікарсько-фізкультурний, ендокринологічний), стаціонари лікарень, консультативно-діагностичні центри. Третій рівень – обласні, республіканські лікарні, спеціалізовані центри, клініки медичних і науково-дослідних інститутів.

Диспансеризацію здійснюють за такими періодично повторюваними фазами: а) облік і обстеження всього населення з метою активного виявлення захворювань на ранніх стадіях, а також факторів ризику; б) проведення необхідних профілактичних і лікувально-оздоровчих заходів; в) динамічні спостереження за станом здоров'я кожного індивіда й оцінка ефективності проведених заходів.

 

 

Гігієна праці та відпочинку

 

Праця, особливо фізична, відіграє значну роль у збереженні та зміцненні здоров'я людини. Деякі люди помиляються, вважаючи, що організм людини, подібно до машини, може відновлюватися: швидше зношуються ті органи та системи, які мають більше навантаження. Інтенсивна робота м'язів знімає нервове напруження, перешкоджає впливу негативних емоцій на серцево-судинну систему й активізує її діяльність, стимулює вихід енергії, що запобігає відкладанню жиру. Під час тяжкої фізичної праці окиснюється до 500 г жиру на добу, що сприяє запобіганню атеросклерозу, розвиток якого пов'язують із великою кількістю жирів та вуглеводів у їжі. Варто зазначити, що фізична бездіяльність призводить до м'язової атрофії та перетворення м'язових волокон на жирові. Однак у наш час кількості фізичної праці, необхідної для підтримання та вдосконалення функцій організму сучасної людини, потрібно все менше і менше. Виникає суперечність: полегшення умов праці та побуту в результаті розвитку науки та техніки, з одного боку, і підвищення рівня захворюваності та смертності – з іншого. Проте статистика фіксує збільшення кількості серцево-судинних захворювань серед тих людей, які займаються фізичною працею.

Медики всього світу вивчають наслідки трагедії норвежських лісорубів. Інфаркт міокарда став руйнувати їхні життя так само, як вони знищували дерева. Ні фізичний труд, ні робота на свіжому повітрі не може зберегти коронарні артерії лісоруба від руйнівної дії урбанізації, мінливих умов побуту та харчування. Ось чому важливо розглядати питання гігієни праці в сукупності з іншими факторами здорового способу життя. Учені довели, що будь-яка робота, виконувана в нормальних умовах і чітко організована, приносить моральне задоволення та позитивно впливає на здоров'я. Праця призводить не тільки до посиленої трати енергії, а і сприяє відновленню в організмі людини біологічно активних сполук, які допомагають відтворювати клітини, що відмирають. Кожен із нас хоче довго жити, але не кожен замислюється над тим, що почувати себе старим не дуже добре; насолоджуватися життям, досягнувши похилого віку, може тільки той, хто прожив тривале трудове життя. Кожний знає, що праця без відпочинку ніколи не була продуктивною. Будь-яка праця рано чи пізно стомлює: подовжується час реакції, знижується гострота сприйняття, координація рухів, працездатність. На зміну повинен прийти відпочинок, але не пасивний.

У природі відбувається так, що напруження має змінюватися розслабленням, неспання – сном, праця – відпочинком. Але одні відпочивають уміло, зі смаком, інші ж відпочивати не люблять і не вміють. До другої групи належать люди, які завантажують себе роботою та завжди поспішають, намагаючись зробити більше – у них, як кажуть, понеділок починається з суботи. Ці люди швидко витрачають своє здоров'я, частіше хворіють.

Утомлення – суб'єктивне переживання. Почуття втоми може виникнути і без реального виснаження, і це не залежить від виду діяльності, тобто фізичної чи розумової праці. Для розумового утомлення характерне зниження рівня інтелектуальної праці, порушення уваги. А фізична втома виявляється порушенням функції м'язів, зниженням сили, швидкості рухів тощо.

Почуття виснаження – попереджуючий сигнал, сила якого, звичайно, не відповідає дійсному рівню втоми. За сприятливих умов в організмі завжди залишаються резервні сили, які можуть бути вивільнені в надзвичайній ситуації за допомогою напруження волі, емоційного спалаху (жах, гнів) чи хімічних речовин (наприклад – кофеїн).

Працездатність може бути знижена не тільки в результаті виконаної роботи, але і внаслідок захворювання або незвичних умов праці (інтенсивний шум, спека тощо). У таких випадках зниження працездатності є наслідком порушення функціонального стану організму.

Швидкість втомлення залежить від специфіки праці, яку супроводжують стала поза, напруження м'язів і т. д. Важливу роль у виникненні почуття стомлення відіграє ставлення людини до праці. Відомо, що в період емоційного напруження не виникає ознак та почуття виснаження, людина витрачає додаткові сили та енергію – знижуються показники окремих функцій організму (наприклад, під час фізичної праці прискорюється дихання, серцебиття). При цьому знижується продуктивність праці. Утомлена людина працює менш точно. Продовження праці на фоні втоми, фізичне або розумове навантаження сприяють збільшенню можливостей організму. Це трудове тренування. У разі крайнього виснаження продовження роботи може зашкодити здоров'ю. Працездатність відновлюється повільно: доходить до попереднього рівня, потім – піднімається дещо вище, після чого знову знижується до початкового. Дуже короткочасний або тривалий відпочинок не сприяє росту рівня працездатності.

Короткочасний відпочинок або надмірне трудове навантаження протягом тривалого часу часто призводять до хронічного виснаження. Застерігати виникнення втоми треба робітникам розумової праці, тому що під час інтелектуальної діяльності відносно легше, порівняно з фізичною працею, ігнорувати почуття втоми та перевтоми.

Перевтома може виникнути в людини, яка багато працює, але вона може розвинутися і на фоні якого-небудь непоміченого хронічного захворювання, коли звичайне навантаження стає надмірним. Перевтома послаблює механізм захисту та пристосування організму. Якщо помірна та навіть сильна втома супроводжується хорошим настроєм, то супутником перевтоми є понурість, бурчливість, нервовість. Врешті-решт робота може стати тягарем.

З'являється на перший погляд безпричинне фізичне нездужання: головний біль, порушення сну та апетиту, біль у ділянці серця, надмірна пітливість, тремтіння пальців і т. д. Усі ці симптоми вказують на перевтому центральної нервової системи та функціональні розлади. Перевтому супроводжує погіршення перебігу хронічних захворювань (гастрити, гіпертонія).

Перевтому можна усунути звичайним відпочинком. Інколи не допомагає і досить тривалий відпочинок. Тут необхідні спеціальні прийоми автогенного тренування, а іноді й лікарські препарати.

Викликає перевтому не стільки значне навантаження, скільки підвищене нервове напруження за рахунок додаткових факторів: непланомірної (неритмічної) праці, поганого психологічного мікроклімату в трудовому колективі та сім'ї, нерегулярне чергування праці та відпочинку, нераціональний відпочинок.

Організація відпочинку залежить від віку, статі, здоров'я, професії, сімейного стану, інтересів, захоплень людини та ряду інших факторів. Але є декілька загальних принципів, дотримання яких, з погляду гігієни, є раціональне. Відпочинок має бути не тільки регулярним і достатнім за часом, але і безпечним для здоров'я.Відпочинок має бути не тільки регулярним і достатнім за часом, але і безпечним для здоров'я.

 

Рух і здоров'я

 

На одній із споруд в Елладі було висічено: «Якщо хочеш бути сильним – бігай, якщо хочеш бути красивим – бігай, якщо хочеш бути красивим – бігай, якщо хочеш бути розумним – бігай». Доцільність цих слів у наш час підтверджена багатьма науковими дослідженнями. Завдяки регулярному виконанню фізичних вправ кількість звернень за медичною допомогою з приводу захворювань знижується у 2–3 рази, а частота загострень хронічних захворювань зменшується на 15–25%. Пам'ятаючи про високу ефективність фізичних вправ у зміцненні здоров'я, медичні працівники мають бути не лише пропагандистами активного способу життя, але й кваліфікованими консультантами щодо вибору фізичних вправ і організації занять. Формування людини на всіх етапах її розвитку нерозривно пов'язане з рухом, активною м'язовою діяльністю. Рух – це ознака повноцінного життя, він необхідний для розвитку та росту організму. Фізичні навантаження збільшують життєву місткість легень з 3–5 л у нетренованих, до 7 л у спортсменів, підвищують аерацію легень, що є профілактикою бронхолегеневих захворювань. Розвивається й опорно-руховий апарат – збільшується вага та сила м'язових волокон, поліпшуються збудливість, скоротливість, еластичність м'язів, координація рухів, удосконалюються сила, швидкість і витривалість організму. Під дією фізичних вправ помітно зміцнюється серцево-судинна система – серце працює більш економно, скорочення його стають потужнішими та рідшими внаслідок збільшення ваги та товщини міокарда. Поліпшення кровотоку в судинах під час фізичних вправ запобігає відкладанню на їх стінках холестерину. Фізичні навантаження сприятливо впливають на психіку людини, підвищують тонус судин головного мозку, з'являється життєрадісність, поліпшується розумова діяльність. М'язова активність значно впливає на вегетативну нервову систему, що складається із симпатичного та парасимпатичного відділів і керує діяльністю всіх органів і систем. Симпатичний відділ нервової системи тісно пов'язаний з наднирниками, що виділяють біологічно активні речовини: адреналін, норадреналін і стероїдні гормони. Вони регулюють усі життєво важливі процеси та забезпечують пристосування організму до умов зовнішнього середовища. Без цього життя людини було б практично неможливим.

Фізичні вправи значно поліпшують обмін речовин унаслідок позитивного впливу на залози внутрішньої секреції, які виділяють життєво необхідні гормони (гіпофіз, надниркова та підшлункова залози).

Фізична культура та спорт для людей будь-якого віку збільшують природний опір організму до несприятливих факторів зовнішнього середовища, інфекцій. Наукові дослідження показують, що люди, які регулярно займаються фізичними вправами, рідше хворіють, продуктивніше працюють і довше живуть. Фізична культура — органічна частина загальної культури суспільства, вид соціальної активності людей, спрямований на зміцнення здоров'я й усебічний фізичний розвиток. Засобами фізичної культури є фізичні вправи, спорт, туризм, різні методи загартовування організму. В арсеналі фізичної культури багато різноманітних видів фізичних вправ і прийомів. Гімнастику вважають основою фізкультурної діяльності, її переваги — різноманітність і багатство вправ, широкі можливості індивідуального вибору типу та кількісті вправ. Вона має загальнофізіологічну дію на організм і спеціалізовану (на серцево-судинну, дихальну, травну системи), розвиває силу, гнучкість, витривалість, координацію рухів. Кожна вправа має певну функцію – навантаження. Наприклад, повільна ходьба сприяє рівномірному посиленню дихання та кровообігу, налаштовує на подальше заняття; присідання зміцнюють м'язи ніг і черевної стінки, мають загальнотонізуючий вплив; потягування поглиблює дихання, збільшує гнучкість хребта, зміцнює м'язи плечового пояса, виправляє поставу тощо. Усі гімнастичні вправи слід виконувати в повільному темпі із залученням до роботи спочатку дрібних, а потім масивних м'язів.

Останнім часом у фізкультурно-оздоровчу практику широко впроваджують тренажери — технічне обладнання або пристосування, призначене для розвитку або удосконалення рухових, професійно-прикладних навичок і вмінь, а також медичної реабілітації. За своїм призначенням розрізняють спортивні, професійно-прикладні, лікувальні та оздоровчі тренажери (механотерапія).

Ходьба – найдоступніший вид вправ, її рекомендють людям різного віку, які мають різну фізичну підготовку та стан здоров'я. Починати ходьбу треба з 1—2 км. Кількість кроків за 1 хв має зростати поступово: з 70—80 до 90—120. Спочатку збільшують час прогулянки, а потім — її темп.

Більш активною фізичною вправою є біг. Під час бігу працюють ті самі групи м'язів, що й під час ходьби, але значно інтенсивніше. У першу чергу посилюється діяльність серцево-судинної та дихальної систем. Під час повільного бігу протягом 10 хв ЧСС збільшується до 130—160 за 1 хв, систольний артеріальний тиск досягає 140—160 мм рт. ст. Починати біг слід тільки після консультації з лікарем.

Купання та плавання — дуже корисні процедури. Вода не тільки загартовує організм, але й робить своєрідний масаж шкіри та м'язів. Рухи у воді чудово розвивають м'язи, поліпшують обмін речовин, тренують серцево-судинну, а особливо – дихальну систему. Навантаження у воді залежать від швидкості плавання та відстані.

Їзда на велосипеді – один із найбільш емоційних видів циклічних вправ. Відчуття швидкості, постійна зміна зовнішнього оточення сприятливо впливають на центральну нервову систему, створюють чудовий настрій. Їзда на велосипеді протипоказана у разі порушення постави, варикозного розширення вен нижніх кінцівок, геморою та інших захворювань.

Ходьба на лижах — чудовий засіб розвитку багатьох фізичних якостей. Вона поліпшує діяльність усіх систем організму, підвищує стійкість до холоду. Ці заняття вкрай необхідні тим, хто працює у приміщеннях із забрудненим повітрям. За енерговитратами лижний спорт займає одне з перших місць серед інших видів спорту. До того ж холодне повітря сприяє збільшенню витрати енергії, підвищуючи обмін речовин.

Катання на ковзанах – досить складний вид спорту, але фізіологічно дуже корисний. Це емоційне заняття поліпшує координацію рухів, розвиває відчуття рівноваги та стійкості.

Аеробіка – це комплекс фізичних вправ, який включає розминку та ходьбу з нормованою швидкістю, її виконують на свіжому повітрі. Ця процедура поєднує значну рухову активність з інтенсивним споживанням організмом кисню. Вона активно впливає на роботу симпатико-адреналової системи, знімаючи втому та відновлюючи сили організму.

Медичні працівники повинні здійснювати гігієнічний контроль за будівництвом та експлуатацією спортивних споруд, стадіонів, залів тощо. Обладнання місць для занять, спортивний інвентар, одяг та взуття спортсменів мають задовольняти спеціальні гігієнічні вимоги. Температурна норма у спортивних спорудах (залі, тирі та ін.) становить 14—18°С, у допоміжних приміщеннях (роздягальня, душова, масажний кабінет та ін.) – від 22 до 25°С, а в залах плавальних басейнів – на 1—2°С вище температури води. Для занять на відкритому повітрі температурні норми не встановлені, але прийнято вважати гранично допустимими + 30°С і – 25°С.

Для зниження забрудненості та запиленості повітря спортивних приміщень після кожного заняття в них обов'язково роблять вологе прибирання й інтенсивне провітрювання. Основні вимоги до вентиляції спортивного закладу такі: протягом 1 год весь об'єм повітря має змінюватися 3—4 рази; за 1 годину на одну людину, яка займається, має надходити близько 80 м³ свіжого повітря. Приплив свіжого повітря повинен переважати над відтоком. Усім цим вимогам відповідають установки кондиціювання повітря, проходячи через які повітря очищається, зігрівається (влітку – охолоджується) і зволожується.

Велику увагу слід приділяти також системі освітлення спортивного обладнання та місць для занять, стану води у плавальних басейнах. Для створення необхідних санітарних норм воду очищують декількома способами: весь об'єм води басейну протягом доби багаторазово проганяють через фільтри та нагрівають до необхідної температури.

До всіх осіб, які відвідують басейн, висувають певні гігієнічні вимоги з метою запобігання поширенню шкірних захворювань. Перш ніж зайти в басейн, необхідно добре вимити тіло теплою водою з милом, використовуючи мачулу. На ноги слід взувати особисті гумові тапочки.

Одяг і взуття спортсмена мають бути легкими, не заважати рухам, добре захищати організм від холоду та вологи. Для пошиття спортивного одягу слід використовувати бавовняні та вовняні тканини, оскільки вони добре пропускають повітря та вбирають піт, сприяючи його випаровуванню. Спортивний одяг слід надягати лише на навчально-тренувальні заняття. Після кожного тренування чи змагання його треба прати та прасувати. Необхідно стежити, щоб взуття та шкарпетки були завжди сухими і чистими. Дотримання правил особистої гігієни є необхідною умовою високої ефективності фізкультурно-оздоровчих і спортивних заходів.

Під час медичного забезпечення організованої рухової активності дітей раннього віку (до 3 років) слід враховувати слабкість їх м'язів, зв'язок і кісток. Це зумовлює необхідність строго дозувати фізичне навантаження. Починати тренування можна з 2-го тижня життя (масаж, рефлекторні, пасивні, пасивно-активні й активні фізичні вправи). Масаж не можна робити більше ніж 2 хв, а рефлекторні вправи — повторювати більше ніж 4 рази. Тривалість заняття має бути 8—12 хв.

У семи-, восьмимісячному віці програму занять значно розширюють за рахунок активних вправ (рачкування, перевертання на спину, нахиляння та ін.). Такі вправи необхідно виконувати короткими серіями по 5—7 хв декілька разів на день. У 9—10 місяців доцільно збільшити обсяг навантаження в 1,5—2 рази за рахунок збільшення тривалості заня