Розлади ефекторно-вольової сфери

1. Розлади цiленаправленої діяльності - можуть виражатись у формi її послаблення, посилення чи збочення:

Гіпербулія - значне пiдвищення активностi, що проявляється у прожектерствi, рухомостi, незвичної для конкретної людини. Так, хворi з манiакальним синдромом багато рухаються, ходять без необхiдностi вiд одних знайомих до iнших, знайомляться на вулицi i розповiдають про свої проекти, винаходи, тощо, не доводячи справу до кiнця, беруться за iншу. Хворим на паранойю притаманна цiлеспрямованiсть гiпербулiї: вони заздалегiдь обмiрковують план, як знищити своїх ворогiв, i протягом довгого часу намагаються здiйснити його. Гiпербулiя супроводжується бурхливими проявами, жестикуляцiєю, мiмiкою.

Гіпобулія - зниження бажань та спонукань до дiяльностi: хворi завжди в’ялi, рухова активнiсть у них проявляється мало, увага послаблена. Гiпобулiя може бути одним iз перших симптомiв захворювання, виникає також внаслiдок виснаження нервової системи i при деяких соматичних розладах.

Абулія - вiдсутнiсть спонукань до дiяльностi, проявляється у нездатностi прийняти рiшення i виконати необхiдну дiю, хоч необхiднiсть її усвiдомлюється. Загальмованi й мовнi реакцiї. В деяких випадках немає захисних рефлексiв.

Ступор - повна нерухомiсть, зниження усiх видiв чутливостi, вiдсутнiсть мови. Розрiзняють декiлька форм ступору: депресивний, психогенний, кататонiчний та iн.

Нав’язливі рухи (тiки, гiперкiнези, дiї, ритуали) - дiї i рухи, якi виникають мимовiльно i наперекiр бажанням, та критично оцiнюються хворими як непотрiбнi i несвоєчаснi, тобто хворобливi. Хворий намагається стримати їх, але це не завжди вдається.

Апраксія - втрата набутих рухових навичок, порушення ціле-спрямованої дiяльностi при збереженнi елементарних рухiв, що складають її. Хворий втрачає здатнiсть використовувати предмети за призначенням.

Імпульсивні дії - проявляються у нездоланому прагненнi реалiзувати певнi iмпульснi потяги. До них належать прагнення до бродяжництва (дромоманiя), крадiжки без корисних цiлей (клептоманiя), пiдпалiв (пiроманiя). Найчастiше зустрiчаються у осiб iз психопатичними рисами характеру.

2. Розлади потягів. Тут розглянемо порушення у сферi найнижчих потягів (iнстинктiв) - самозбереження, харчування, статевого. Клiнiчно вони виявляються у послабленнi, посиленнi та збоченнi спроб задоволення iнстинктивних потреб.

Посилення iнстинкту харчування - полiфагiя, полiдiпсiя та iн., послаблення - анорексiя; збочення - прагнення поїдати неїстiвне.

Пiдвищення статевого потягу - гiперсексуальнiсть, зниження - гiпосексуальнiсть, збочення (перверзiї) - мазохiзм (бажання вiдчувати фiзичний бiль або моральне приниження вiд сексуального партнера), садизм (сексуальне задоволення досягається шляхом нанесення партнеру фiзичного болю), гомосексуалiзм (сексуальний потяг до осiб своєї статi), зоофiлiя (сексуальний потяг до тварин) та iн. Як вважав В.М. Бехтєрєв, цi порушення виникають рефлекторно, коли той чи iнший процес є умовним сигналом до безумовного сексуального рефлексу.

Посилення iнстинкту самозбереження - агресивнiсть (активнозахисна форма), або це може бути «втеча в хворобу» iз розвитком iпохондричної особистостi (пасивно-захисна форма); зниження iнстинкту самозбереження проявляється у формi суїциду чи саморуйнiвної поведiнки. Суїцид - навмиснi дiї, що напрвленi на добровiльне позбавлення себе життя, якi призводять до смертi.

Збочення iнстинкту самозбереження - самопошкодження, самотортури.

Самодеструктивна поведiнка - рiзноманiтнi форми поведiнки людини, метою яких не є добровiльна смерть, але якi призводять до соцiальної, психологiчної i фiзичної дезадаптацiї, деградацiї особи. Результатом є навмисне чи ненавмисне нанесення шкоди своєму психiчному i фiзичному здоров’ю, включно до смертi. Його рiзновиди: алкоголiзм, наркоманiї, токсикоманiї, а також невиправданий ризик, асоцiальна поведiнка, заперечення факту своєї хвороби та вiдповiдна до цього поведiнка при наявностi життєво небезпечної соматичної патологiї тощо.

МЕТОДИ ВИВЧЕННЯ ВОЛI

Бесiду з хворим необхiдно проводити за схемою збирання анамнезу життя i захворювання. У клiнiцi при дослiдженнi рухового компонента ефекторно-вольової сфери звертають увагу на вираз обличчя, позу, положення у лiжку, характер рухiв (скупi, повiльнi, розмашистi, швидкi), iнтонацiю голосу, швидкiсть зворотних реакцiй на питання, що задаються. Звертають увагу на здатнiсть виконувати певнi дiї з предметами (запалити сiрник, показати, як користуватися ключем, розкрити i закрити портфель, забити цвях). Визначаючи психопатологiчний дiагноз, лiкар прагне з’ясувати: чи може хворий виконувати безоб’єктивнi дiї (стрибати, свистiти) i аутокiнетичнi рухи (стиснути кулак, висунути язик), чи може вiн повторити запропонованi йому рухи. Звертають увагу i на залежнiсть успiшного виконання дiї вiд складностi запропонованого завдання. Серед тестових методик використовують тест самооцiнки Дембо-Рубiнштейна.

Враховують бажання хворого спiвпрацювати з медперсоналом для прискорення свого одужання, чи охоче виконує хворий iнструкцiї та призначення лiкаря, а також активнiсть його у вiддiленнi, ступiнь залучення до трудових процесiв. Оцiнюється адекватнiсть зворотних реакцiй пiд час бесiди, поведiнка, соцiокультурнi iнтереси та установки, захоплення, прагнення, плани, методи досягнення мети. Визначається характер потреб, цiлей, мотивацiй дiяльностi дослiджуваного. Враховується здатнiсть до зосередження у процесi досягнення мети, вегетативнi реакцiї на емоцiйно значущi подразники, зауваження, реакцiя на непогодження iз хворим у важливих для нього питання, заперечення.

Ряд вольових порушень, наприклад сексуальнi перверзiї, цiлком зрозумiти, виявити та вивчити непросто, що утруднює i вiдповiдну експертно-дiагностичну оцiнку.

СВIДОМI І ПІДСВIДОМI ПСИХIЧНI ПРОЦЕСИ

Свiдомiсть людини є найвищим рiвнем психiки, розвиток якої пройшов низку етапiв: iнстинкти, навички, iнтелектуальна поведiнка. Психiка виникла протягом еволюцiї iз появою вiдчуттiв як елементарної форми психiчного вiдображення, i таким чином пiдвищила здатнiсть органiзму людини виживати у боротьбi за самозбереження.

Свiдомiсть є iнтегруючим рiвнем психiки, результатом суспiльно-iсторичних умов формування людини у трудовiй дiяльностi при постiйному спiлкуваннi (за допомогою мови) з iншими людьми.

Свідомість - це функцiя головного мозку людини, що полягає у вiдображеннi об’єктивних властивостей предметiв i явищ навколишнього середовища, процесiв, що вiдбуваються у ньому, своїх дiй, у передбаченнi та прогнозуваннi їх наслiдкiв, а також у регулюваннi взаємозв’язкiв людини iз природою i соцiальною дiйснiстю.

Свiдомiсть забезпечує цiлеспрямовуючу функцiю дiяльностi людини. Тобто, до функцiї свiдомостi належить формування мети дiяльностi: складаються та оцiнюються мотиви, приймаються вольовi рiшення, враховується хiд виконання дiй та вносяться необхiднi корективи.

СТРУКТУРА СВIДОМОСТI

Людська свiдомiсть мiстить в собi сукупнiсть знань про оточуючий нас свiт. До структури свiдомостi, таким чином, входять найважливiшi пiзнавальнi процеси: вiдчуття, сприйняття, пам’ять, уява i мислення.

Дві складові частини свідомості (пiзнання суб’єкта i об’єкта):

1) самосвiдомiсть - усвiдомлення свого «Я» - аутопсихiчне орiєнтування;

2) усвiдомлення навколишнього свiту («не-Я») - аллопсихiчне орiєнтування у мiсцi, часi, просторi, оточуючих особах, предметах i явищах.

ВЛАСТИВОСТI СВIДОМОСТI

1. Об’єм - певна кiлькiсть зв’язкiв чи переживань, що виникають пiд впливом рiзних подразникiв i знаходяться у свiдомостi у нинiшнiй час, тобто це широта обсягу свiдомiстю навколишньої ситуацiї та власних переживань.

2. Змiст - значення асоцiацiй, що виникають пiд впливом рiзних подразникiв i певний час знаходяться у свiдомостi (змiст думок, переживань та iн.).

3. Неперервнiсть - поєднання переживань минулого, теперiшнього i майбутнього.

4. Яснiсть - наявнiсть чiткого i послiдовного сприйняття навколишнього i правильної орiєнтацiї у ньому (усвiдомлення навколишнього середовища, мiсця, часу та iн.), наявнiсть самосвiдомостi зi збереженням пам’ятi на минуле i теперiшнє, активної уваги та мислення (тобто можливiсть утворювати зв’язки мiж наявними подразниками та минулим досвiдом), адекватностi емоцiй i поведiнки, збереження здатностi усвiдомлювати свої дiї i керувати ними.

Яснiсть свiдомостi вiдповiдає сучасному термiну «рiвень бадьорості». Рiвень бадьоростi має добовi коливання: сягає максимуму мiж 10 i 16 годинами, потiм знижується на 2-3 години (у 16-18 годин) i незначно пiдвищується мiж 19-22 годинами, не досягаючи початкового рiвня. Цю закономiрнiсть добових коливань рiвня бадьоростi необхiдно враховувати при розподiлi добового навантаження, оскiльки вони супроводжуються змiнами багатьох сторiн психiчної дiяльностi (уваги, пам’ятi, осмислення, швидкостi i точностi рухових реакцiй, та iн.).

Поняття «свiдомiсть» стосується як окремої людини, так i суспiльства (iндивiдуальна i суспiльна свiдомiсть). До суспiльної свiдомості, як вiдображення суспiльного буття, входять полiтичнi, фiлософськi, релiгiйнi, правовi, художньо-естетичнi погляди, морально-етичнi норми, науковi знання.

Обов’язковою умовою формування i виявлення усiх вище згаданих якостей свiдомостi є мова.

Психiатри, перед якими постiйно виникає питання щодо збереження чи порушення свiдомостi у хворого, пiд свiдомiстю розумiють оцiнку здатностi усвiдомлювати мiсце знаходження, час, навколишнi обставини, стан та поведiнку власної особи, що наявні у психiцi.

Найнижчий рiвень психiки утворює підсвiдоме.

Підсвідоме - це сукупнiсть психiчних процесiв i станiв, якi зумовленi впливами (стимулами), що не усвiдомлюються людиною. Підсвiдоме являє собою форму вiдображення свiдомостi, при якiй втрачається повнота орiєнтування у часi i мiсцi дiї, порушується мовне регулювання поведiнки, неможливий цiлеспрямований контроль людиною своїх дiй i оцiнка їх наслiдкiв. До підсвiдомого вiдносять психiчнi явища, що виникають у снi, зворотнi реакцiї на субпороговi подразники; рухи, якi в минулому були свiдомими, але завдяки повторенню стали автоматизованими i тому бiльше неусвiдомленими; деякi спонукання до дiяльностi, коли вiдсутнє усвiдомлення мети. До підсвiдомого вiдносять i деякi патологiчнi феномени: марення, галюцинацiї. Підсвiдоме - це настiльки ж специфiчний психiчний прояв, притаманний людинi, як i свiдомiсть; воно детермiноване суспiльними умовами iснування i виступає як часткове, недостатньо адекватне вiдображення свiту мозком людини.