Психологiя жiнки в перiод вагiтностi та пiсля пологiв

Потреба мати дiтей iснує в кожної здорової жiнки i пов'язана з iнстинктом збереження людского роду, доповнюючись чинниками особистого чи морального ряду. Реалiзуючи iнстинкт продовження роду, жiнка знаходить себе у шлюбi i стає щасливою завдяки материнству. Пригнiчення природних бажань (створення сiм'ї, материнства), навiть спричинене професiйним самоутвердженням, егоцентризмом та iн., зумовлює бiологiчнi, психiчнi та моральнi конфлiкти у сiм'ї, суспiльствi.

Вагiтнiсть i пологи є дуже чуттєвим, етапним перiодом у життi жiнки i з точки зору психологiї можуть розглядатися як кризовий стан. Перша вагiтнiсть, як правило, є бiльш важкою за другу. Душевний стан жiнки в цей перiод, психiчнi та психосоматичнi ускладнення вагiтностi та пологiв залежать вiд преморбiдних властивостей особистості (особливостей темпераменту, характеру, стану соматичного та психiчного здоров'я), умов життя, вiд перенесених захворювань та вражень. Iз соцiальних факторiв мають значення професiя, життевий рiвень суспiльства в цiлому i конкретної особистостi, сiмейний статус, взаємовiдносини з чоловiком та iншими членами сiм'ї, юридичнi гарантiї захисту iнтересiв матерi та дитини. Для нормального перебiгу вагiтностi i розвитку здорової дитини необхiдними є не тiльки бiологiчне здоров'я батькiв та гiднi матерiальнi умови, але й спiльнiсть iдеалiв сiм'ї (соцiальних, моральних, професiйних).

Бажана вагiтнiсть для гармонiйної особистостi у сприятливому життєвому середовищi може слугувати джерелом її розвитку та дозрiвання. Окремою проблемою є небажана вагiтнiсть з ворожим до неї ставленням. Деякi жiнки бажають мати дитину як компенсацiю невдалому шлюбу чи своїй самотностi (як ланка, що укрiплює шлюб, здiйснює недосяжнi мрiї матерi), що завжди призводить до наступних невротичних конфлiктiв, психологiчої розплати за егоцентризм. Зустрiчається хибна вагiтнiсть, що викликається невротичними, психогенними факторами (частiше у iстеричних особистостей).

Жiнки, якi мають позашлюбну вагiтнiсть, порiзному переживають цей факт. Однi з них активнi, впевненi у позитивностi ситуації, що склалася, i майбутнього. Iншi - можуть бути пасивними, знаходитися у депресивно-подавленому станi, з iдеями провини та грiховностi; третi - можуть легковажно жити по принципу «нехай, як небудь». Психотерапевтична тактика лiкаря у цих випадках буде рiзною, але за будь-яких умов необхiдно роз'ясняти, що материнство є призначенням жiнки, i воно не може бути ганебним.

Протягом розвитку вагiтностi, частiше при невротичному складi особистостi, у жiнки можуть виникнути психологiчнi проблеми, якi повиннi бути своєчасно виявленi й вiдкорегованi методами психотерапiї.

У першому триместрi можуть виникнути сумнiви, пов'язанi iз втратою жiночностi, привабливостi у взаємовiдносинах з чоловiком, сомато-ендокринними змiнами. Можливий розвиток реактивної депресiї. Пiдвищується чутливiсть до рiзних запахiв, з'являються сонливiсть та втома, невротичнi розлади, часто у виглядi нудоти та блювання.

У другому триместрi можуть актуалiзуватися почутi ранiше зауваження, враження, забобони, якi призводять до появи страхiв та тривожностi за здоров'я майбутньої дитини (можливiсть вад розвитку, спадкових хвороб) - це так званi ситуацiйнi страхи чи боязнь очiкування.

Пiд кiнець вагiтностi приєднуються страхи, пов'язанi з майбутнiми пологами: страх невiдомостi, смертi, рiзних ускладнень (розриву промежини, накладання швiв, крововтрати, хвороб дитини), нездатностi до материнства, своєї невправностi та iн. Реалiзується рефлекс, що закрiпився у людства, при якому пологи пов'язуються iз болем. В цей перiод у деяких може виникнути стан психомоторного збудження, звуженої свiдомостi, у випадку яких необхiдна як психiатрична, так i психотерапевтична допомога.

Сучасними дослiдженнями встановлено, що домiнуючими факторами формування больового синдрому при пологах є негативнi емоцiї, страх, тривога за сприятливий наслiдок пологiв, у комплексi з реакцiєю на периферiйнi подразнення. З 1920 року в країнi використовується методична розробка знеболення пологiв за принципами вчення I.П.Павлова з використанням сугестивних та гiпнотичних методiв (К.I. Платонов). Метою методу є: досягти активної та свiдомої участi жiнки у пологах, усунути негативнi емоцiї, в першу чергу - емоцiю страху, та виявити новi радiснi емоцiї у зв'язку з материнством, також запевнити жiнку в безболiсностi та безпечностi пологiв, як нормального фiзiологiчного акту.

Основнi правила психопрофiлактики болей при пологах:

1.Позбавлення жiнки - майбутньої матерi вiд незнання. За допомогою лекцiй, документованих анатомiчними малюнками, моделями та кiнофiльмами про пологи, створюється реальне враження про пологи.

2.Курси iндивiдуальної та групової психотерапiї в поєднаннi iз загальноседативними заходами (аутогенне тренування, рацiональна психотерапiя, гiпноз, лiкарськi препарати) з метою зниження рiвня тривоги, виховання активностi, наполегливостi, полегшення самопочуття при ускладнених пологах.

3. Заняття психогiгiєнiчною гiмнастикою, яка мiстить вправи по укрiпленню стiнок тазу, м'язової релаксацiї, регулювання дихання.

4.Засвоєння методiв знеболення, якi складаються iз психологiчних, рухових та дихальних компонентiв i полягають у вивченнi засобiв економної витрати сил, седативного типу дихання та декiлькох варiантiв анальгезуючих самомасажу i пальпацiї.

У нашiй країнi охорона здоров'я матерi та дитини, особливо охорона перiоду вагiтностi, передбачається рядом законодавчих актiв. Кожна жiнка знаходиться пiд диспансерним наглядом. Психогiгiєнiчнi та психопрофiлактичнi заходи послiдовно роздiленi мiж жiночою консультацiєю та пологодопомiжними закладами i повиннi проводитися iз дотриманням етичних норм i всiх принципiв медичної деонтологiї. Допологова психопрофiлактична пiдготовка включає загальну пiдготовку, що починається iз першого вiдвiдування жiночої консультацiї, та спецiальну, що проводиться пiд час допологової вiдпустки.

Психопрофiлактику поєднують зi спецiальними фiзичними вправами для кожного перiоду вагiтностi.

У пiсляпологовому перiодi у бiльшостi жiнок спостерiгається пiдвищена психiчна лабiльнiсть, яка зумовлена соматоендокринними змiнами. Можуть виникати стани легкої депресiї зi «сльозливими днями», невмотивованою стурбованiстю про дитину, iнших членiв сiм'ї або надмiрна ейфорiя iз запереченням свого фiзичного виснаження та необхiдностi спокою. Сiм'ю породiллi необхiдно попередити щодо коректного ставлення до таких станiв, якi зникають зазвичай при вiдновленнi гормональної рiвноваги.

До небезпечних пiсляпологових ускладнень належать так званi «психози лактацiї», або пiсляпологовi психози. Вони виникають на 3-8-й день пiсля пологiв i супроводжуються станом збудження, недовiри, хибної iнтерпретацiї окремих фактiв, появою егоїзму, галюцинацiями, агресивними дiями по вiдношенню до своєї дитини, тяжкими депресiями та суїцидальними спробами. Пiсля виписки з пологового будинку такi жiнки можуть скаржитися на слабкiсть, безсоння, загальне погане самопочуття, страхи. Як правило, вони безпораднi i дезорганiзованi, не можуть як слiд доглядати за дитиною. Такi стани потребують негайного психiатричного лiкування.

З метою попередження пiсляпологових ускладнень акушерсько-гiнекологiчна служба проводить так званий пiсляпологовий патронаж, коли в домашнiх умовах здiйснюється контроль за iнволюцiєю матки, проводяться роз'яснювальнi бесiди з приводу фiзiологiчного та психологiчного стану жiнки iз корекцiєю проблем, що виникають. У цей час жiнку вдома вiдвiдує лiкар-педiатр, контролюючи стан дитини, пояснюючи та навчаючи матiр правильному догляду за ним.

 

ОСНОВИ МЕДИЧНОЇ ДЕОНТОЛОГIЇ

«... Людство досягло нового рiвня усвiдомлення своєї мети

i природи; уряд, науковi органiзацiї та соцiальнi iнсти

туцiї проголосили, що на їх погляд, громадяни Землi мають

право на захист вiд зловживань будь-яких форм, особливо

коли їм погано, коли вони не можуть захистити себе i коли

немає нiкого, хто б захистив їх.... Зараз ми зiткнулись з

величезною проблемою забезпечення того, щоб цi права дот

римувалися. Останнє потребує безлiчi змiн у сьогоднiшнiй

свiтовiй медицинi; перелому в психологiї працiвникiв охо

рони здоров’я, дослiдникiв, пацiєнтiв та iн.; воно потре

бує iншого переддипломного i пiслядипломного навчання,

iншого виховання i вдома, i в суспiльствi. Документи (всiх

аспектiв деонтологiї, складених Всесвiтньою медичною

асоцiацiєю, ВОЗ, ООН та iн.),... є вiхами на шляху до бiльш

цивiлiзованого та гуманного суспiльства, яке забезпечить

високу якiсть життя всiм своїм членам, i хворим, i здоро

вим». (Н.Сарторiус).

Медична деонтологія (вiд грецького deon, deont [os] – належне i logos - вчення) - сукупнiсть етичних норм виконання медпрацiвниками своїх професiйних обов’язкiв.Термiн «деонтологiя» введений у XIX ст. англiйським фiлософом-утилiтаристом Бентамом. Те, що зараз складає предмет медичної деонтологiї, наприкiнцi XIX ст. називалося лiкарською етикою. Змiст цього поняття був надто розпливчатим; окремi автори включили до нього питання, що вiдносяться до прав лiкаря (деколегiя), станових обов’язкiв, етикету, лiкарської полiтики. Але для творчої i практичної дiяльностi лiкарiв фiлософсько-етичнi мотиви, як i увага до психологiчних особливостей медика, хворого та їх взаємовiдносин, характернi з часiв зародження медицини. Так, вiдомий лiкар i хiмiк Т.Парацельс писав: «Сила лiкаря - в його серцi, робота його повинна керуватись Богом i освiтлюватись природним свiтлом: досвiдченiстю; найбiльша основа лiкiв - любов...» Р.Декарт вважав, що тiльки медицина може вирiшити проблеми, якi бiльш за все стосуються величi та щастя людства. Великий вплив на формування вiтчизняної деонтологiї справили суспiльнi дiячi О.I. Герцен, Д.I. Писарєв, М.П. Чернишевський та iн. Значну роль вiдiграла земська медицина. Незважаючи на свої об’єктивнi недолiки, ця унiкальна в iсторiї медицини система надання медичної допомоги незаможним прошаркам населення породила багато тисяч безмежно вiдданих своїй справi лiкарiв i фельдшерiв.

Термiн «медична деонтологiя» ввiв у практику вiтчизняної охорони здоров’я i розкрив його змiст М.I. Пирогов. Вiн визначав медичну деонтологiю як «...вчення про принципи поведiнки лiкаря не лише для досягнення iндивiдуального благополуччя та почестей, але й для максимального пiдвищення суми суспiльної користi та максимального усунення шкiдливих наслiдкiв неповноцiнної медичної роботи».

Великий внесок у теоретичнi аспекти медичної деонтологiї зробив I.П. Павлов, який науковим об’єктивним методом довiв вплив слова як умовного подразника на виникнення, перебiг, кiнець усякого роду хворобливих станiв. Працi В.М. Бехтерєва, К.I. Платонова, П.А. Лурiя та iн. справили великий вплив на вироблення оптимальних взаємостосунків медперсоналу iз хворими, обгрунтували використання рiзних видiв психотерапiї, сприяли розвитку вчення про ятрогенiї. В процесi розробки практичних проблем медичної деонтологiї з’явилася необхiднiсть їх розробки стосовно окремих медичних спецiальностей - в акушерствi, гiнекологiї, психiатрiї, фтизiатрiї, травматологiї, хiрургiї, венерологiї, офтальмологiї, онкологiї, рентгенологiї та iнших галузях клiнiчної медицини.

Права пацiєнта, так як i професiйна вiдповiдальнiсть лiкаря, широко регламентуються в багатьох документах, починаючи з клятви Гiппократа, яку дає кожний випускник медичного вузу, i закiнчуючи декларацiями, рекомендацiями, положеннями i резолюцiями Всесвiтньої медичної асоцiацiї, ООН, Ради Європи i, зрештою, ВОЗ. В основу всiх документiв закладена повага прав людини, визнання людського життя як основної цiнностi в дiяльностi будь-якого виду, i переконанiсть у виключно гуманному призначеннi медичної професiї. Положення документiв передбачають юридичну (кримiнальну) вiдповiдальнiсть за недотримання принципiв деонтологiї медичного працiвника.

Елементи лікарської деонтології. Провiдна роль у здійсненні медико-деонтологiчних принципiв належить лiкарю. До психологiчних якостей, якими повинен володiти лiкар, вiдносяться: здатнiсть до емпатiї, вмiння контролювати вияв емоцiй, толерантнiсть до вiдмiнного вiд своїх норм свiтосприйняття. Культурний лiкар - це людина високого етичного рiвня, чуйна, уважна, турботлива, лагiдна, доброзичлива, спокiйна. Здiйснювати свою дiяльнiсть вiдповiдно вимог деонтологiї може тiльки лiкар, який вибрав свою професiю за покликанням. Любити свою професiю - це означає любити людину, прагнути допомогти їй, радiти її одужанню. Найважливiшою умовою професiйного вдосконалення є само-спостереження i самовдосконалення лiкаря: робота над «слабими», негативними рисами свого характеру, у вiдповiдностi iз знаннями з загальної та спецiальної медичної психологiї.

Деонтологiчною вимогою до лiкаря є постiйне пiдвищення ним своєї майстерностi. Лiкарська професiя немислима без постiйного поповнення знань. Лiкар повинен вдосконалювати квалiфiкацiю, що означає - бути знайомим з останнiми досягненнями науки, новими лiкувально-дiагностичними методами та засобами лiкування. Всi дiї лiкаря з дiагностики та лiкування повиннi бути строго продуманi та науково обгрунтованi iндивiдуально, оптимально i з найменшими затратами часу, сил i засобiв з боку хворого.