Класифiкацiя потреб I ефекторно-вольових проявiв

1. Бiологiчнi або iнстинктивнi (нижчi) потреби:

а) харчування (потреба у їжi, водi та iн.);

б) розмноження (материнський та батькiвский інстинкт та iн.);

в) самозбереження (збереження цiлiсностi органiзму i т.ін.).

2. Соцiальнi (вищi) потреби:

а) моральнi (емоцiйного резонансу - спiвчуття, потреба працювати, допомагати людям, належати до групи, займати в нiй певне мiсце та наслiдувати її норми - iєрархiчна, тощо);

б) естетичнi (потреба сприйняття прекрасного, творчостi, гармонiйних взаємостосунків iз природою, людьми i т. iн.);

в) iнтелектуальнi (потреба в пiзнаннi нового - винахiдницька, розв’язання невирiшених проблем i завдань, мотивацiя до навчання i т. ін.).

3. Ефекторно-вольовi прояви:

а) iнстинктивнi рушiйнi акти;

б) довiльнi (вольовi) простi i складнi дiї та вчинки;

в) автоматизованi дії.

Бiологiчнi (iнстинктивнi, нижчi) потреби грунтуються на iнстинктах (потреба в їжi i т. iн.). Протягом формування особистостi людини (починаючи з дитячого вiку) пiд дiєю виховання i навчання задоволення бiологiчних потреб набуває соцiально припустимих i свiдомих форм.

Соцiальнi (вищi) потреби виникають пiд час виховання потягу особистостi до самовдосконалення, зайняття певного мiсця у суспiльствi, до працi, професiйної пiдготовки, формування моральних установок та свiтогляду, до поваги з боку оточуючих та iнших етичних, естетичних й iнтелектуальних потреб.

Iнстинкт - це складний ланцюговий безумовний рефлекс, що спрямований на задоволення бiологiчних потреб органiзму (харчування, статевих, самозбереження). Вiн є основою виникнення простих та складних невимушених (iнстинктивних) рухiв.

Довiльнi дiї - свiдомi цiлеспрямованi вольовi дiї, основанi на минулому досвiдi i спрямованi на пристосування людини до навколишнього середовища, на досягнення свiдомо поставленої мети.

Автоматизованi дiї - простi i складнi руховi акти, довiльнi за походженням, якi протягом тренування набувають автоматизованого, не контрольованого розумом характеру.

Навички - це автоматизованi фрагменти свiдомої дiяльностi, котрi набутi шляхом частого повторення будь-яких дiй. Формування навичок призводить до скорочення зайвих рухiв i напруження, об’єднання цiлого ряду частих дiй в одне цiле. Навички формуються у тренуваннях - за цiлеспрямованого, багаторазового повторення дiї з метою її вдосконалення. На фонi набутих навичок дiї стають бiльш свiдомими - це вже вольовi вчинки. У пiдлiтковому вiцi i в перiод зрiлостi вiдповiдно до накопичення знань, появи нових інтересів i потреб вольовi дiї ускладнюються i вдосконалюються. Усi складнi вольовi акти проходять спочатку шлях простих, i в них є елемент автоматизацiї (заучена протягом життєвого досвiду дiя).

Ефективнiсть, точнiсть i соцiальна адекватнiсть здiйснення потреб (мотивацiя поведiнки) i ефекторно-вольових актiв залежать вiд:

1) iнших психiчних функцiй - ступенiв вiдчуття i сприйняття, пам’ятi, уваги, мислення, регуляцiї емоцiй;

2) загального стану органiзму;

3) моральних i iдеологiчних установок;

4) зовнiшнiх факторiв (природних, виробничих, побутових);

5) соцiальних вимог.

Для їх оптимальної реалiзацiї необхiдна гармонійна взаємодiя органiзму i особистостi з середовищем. При стресах, втомленнi, астенiзацiї внаслiдок соматичних i психiчних захворювань можуть виникати рiзнi змiни задоволення потреб поведiнки у межах фiзiологiчної норми, а також грубi патологiчнi розлади потягiв i ефекторно-вольової сфери.

ПОНЯТТЯ ПРО ВОЛЮ

Вольова активнiсть притаманна лише людинi, котра, як активна істота, не лише сприймає навколишнiй свiт i деяким чином вiдноситься до нього, але й реагує на нього, сприяючи i перебудовуючи його зi своєю метою.

Воля виражається у тому, наскiльки людина здатна долати перешкоди i труднощi, керувати своєю поведiнкою, пiдкорювати свою дiяльнiсть вiдповiдним завданням на шляху до мети. Воля виробляється за умов досягнення не тiльки далекої i перспективної мети, але й малої близької мети. Для дитини прояв волi i у маленькiй справi є доброю школою вольових вчинкiв. Першокласник, свiдомо вiдмовившись вiд спокуси дивитися дитячий мультфiльм, виконуючи незакiнченi уроки, тренує тим самим волю. Воля проявляється у всiх видах дiяльностi людини: праця неможлива без вольового зусилля, усвiдомлення мети, умiння долати об’єктивнi перешкоди, втому. Навчання вимагає вольового зосередження, наполегливого переслiдування мети, умiння стримувати себе.

Фiзiологiчнi основи вольових дiй

Вольовий акт - це вимушена дiя. I.М. Сєчєнов теоретично обгрунтував рефлекторну природу всiх вимушених дiй людини, якi є вiдображенням зовнiшнiх впливiв. I.П. Павлов експериментально довiв i розширив поняття фiзiологiчних механiзмiв вольових дiй.

У переднiй частинi кори головного мозку знаходиться рушiйна зона, вiдповiдальна за рухи,а у заднiй частинi - зони, що забезпечують прямий зв’язок iз зовнiшнiм середовищем. Цi зони являють собою корковi кiнцi аналiзаторiв. Ближче до передньої частини кори головного мозку вiдбувається органiзацiя рухових актiв (забезпечується їх точнiсть i координацiя, вiдбувається об’єднання окремих рухових актiв у складну систему цiлеспрямованої поведiнки).

Вимушенi рухи є результатом дiї складних систем нервових зв’язкiв мiж клiтинами зазначених зон. Рушiйнi дiлянки кори можуть активiзуватися по-рiзному: як зовнiшнiми подразниками, так i сигналами вiд внутрiшнiх органiв.

Складнi рухи являють собою сукупнiсть складних комбiнацiй рефлексiв, i теж мають умовнорефлекторний характер i зумовленi зовнiшнiми впливами.

Вирiшальну роль у органiзацiї i регуляцiї вольового акту вiдiграє друга сигнальна система. Осмислення i формування мети i варiантiв її здiйснення, оцiнка наслiдкiв - усе вiдбувається у смислово-мовнiй формi. Слово (сказане до iнших, або те, що є внутрiшньою мовою людини, котра приймає рiшення самостiйно) є «пусковим сигналом» для вольової дiї, воно ж спрямовує i регулює процес вольового акту.

Воля проявляється в умiннi не тiльки досягти мети, а й утриматися вiд будь-чого. Згiдно iз вченням I.П. Павлова, небажанi рухи гальмуються iмпульсами, котрi йдуть вiд другої сигнальної системи.

Етапи вольового процесу

I. Пiдготовчий етап (здебiльшого подумки):

1) спонукання, розумiння мети i бажання досягти її;

2) усвiдомлення ряду можливостей досягти мети;

3) боротьба мотивiв i вибiр;

4) прийняття одного iз можливих рiшень;

II. Виконавчий етап:

1) виконання прийнятого рiшення;

2) самооцiнка виконавчої дiї.

Пiдготовчий етап.

Кожна дiя людини здiйснюється чомусь (мотив) i для чогось (мета). Будь-яка вольова дiя, оскiльки вона є цiлеспрямованою, завжди починається iз встановлення i бiльшою чи меншою мiрою усвiдомленнямети дiї. Мета - це те, чого людина намагається досягти за допомогою дiї.

Це включає:

а) усвiдомлення значення мети; усвiдомлюючи, що поставлена мета має не лише власне, а й велике суспiльне значення, людина стає здiбною до подолання значних труднощiв;

б) усвiдомлення досяжностi мети: постановка цiлей, котрих не можна досягти, виробляє звичку не доводити розпочату справу до кiнця.

З iншого боку, легкодоступнi цiлi не розвивають волi, не виробляють умiння боротися iз труднощами, долати перешкоди. Мета повинна бути доступною, але потребувати значних зусиль для її досягнення. Лише такі цiлi розвивають дiйсно вольову поведiнку.

Мета залежить вiд свiтогляду людини, її життєвих установок, iнтересiв, особливостей особистостi. Таким чином, вольова дiя завжди здiйснюється зовнiшнiм впливом. Але труднощi психiчного життя людини, труднощi зовнiшнiх впливiв, якi можуть бути вiддаленими та другорядними, часто не допомагають усвiдомити об’єктивнi причини тих чи iнших вольових дiй. Це й створює iлюзiю свободи волi, незалежностi людських вчинкiв вiд зовнiшнiх втручань.

Досягнення мети iнодi не потребує особливих зусиль але частiше пов’язане iз подоланням труднощiв та перешкод, якi бувають:

а) зовнiшнiми - це об’єктивнi, незалежнi вiд людини перешкоди (протидiя iнших людей, природнi перешкоди);

б) внутрiшнiми - залежать вiд самої людини (небажання робити те, що потрiбно, наявнiсть протилежних бажань, пасивнiсть, поганий настрiй, звичка дiяти необдумано, лiнощi, вiдчуття страху, вiдчуття хибного самолюбства та iн.).

Для правильної оцiнки вольової дiї необхiдно знати i мотиви, якi призвели до встановлення даної мети, спонукали людину до дiї.

Сукупнiсть бажань, зусиль, цiлей, що мають характер мотивацiйної дiяльностi, створюють мотивацiйну сферу. Вона є рiзною у рiзних людей i залежить вiд культури, рiвня iнтелекту, вiку та iн.

Мотиви бувають нижчого (егоїстичнi бажання) та вищого рiвня (суспiльного порядку,вiдчуття повинностi). Пiдготовчий етап вольового акту набуває рiзного характеру при наявностi внутрiшнiх чи зовнiшнiх перешкод у досягненнi мети. При внутрiшнiх перешкодах (страх, лiнощi, втома, небажання дiяти) виникає боротьба мотивiв, якi бувають:

а) одного рiвня (однакове бажання пiти ввечерi до цирку або ж театру чи пiсля закiнчення школи придбати у однаковому ступенi професiю водiя i монтажника);

б) рiзного рiвня (пiти у кiно чи робити домашнє завдання). Боротьба мотивiв другого рiвня потребує усвiдомлення рiвня цих мотивiв та бажання вибрати мотиви вищого рiвня. У вольовiй дiї часто боротьба мотивiв вiдбувається мiж почуттям обов’язку i протилежними йому бажаннями. Воля виявляється в умiннi спонукати себе зробити те, що диктує почуття обов’язку, вiдкинувши протилежне бажання. В разi вибору, - чи робити те, що потрiбно, чи те, що забажається, - потрiбно вибирати мотив - слiд вибирати мотив «потрібно». Важливо наголосити, що у людини iз морально високою волею внутрiшня боротьба при виконаннi обов’язку виключається: усвiдомлення суспiльної необхiдностi дiї виключає можливiсть дiяти всупереч обов’язку.

При наявностi лише внутрiшнiх перешкод боротьба мотивiв вiдсутня, i пiдготовчий етап вольової дiї закінчується обмiрковуванням методiв досягнення мети, вибору конкретних засобiв дiї, найбiльш прийнятних для даної ситуацiї.

Боротьба рiзних мотивiв закiнчується усвiдомленням найважливiшого з них i виникненням бажання, що веде до пошуку засобiв i встановлення плану дiї. Пiдготовчий етап вольової дiї закiнчується прийняттям рiшення дiяти згiдно плану.

Виконавчий етап.

Вольовою є лише та людина, яка впроваджує свої рiшення в життя. Той, хто ставить за мету найвищi цiлi, але не завершує дiї, є людиною безвольовою.

Вольовий акт вважається здiйсненим лише в двох випадках:

а) у формi зовнiшньої дiї (зовнiшнiй вольовий акт; вольовий вчинок);

б) у формi утримання вiд внутрiшньої дiї (внутрiшнiй вольовий вчинок).

При змiнi обставин, коли виникають новi умови i виконання ранiше прийнятого рiшення стає неоптимальним, необхiдна свiдома вiдмова вiд прийнятого рiшення та спланованої дiї i прийняття нового рiшення. Iнакше це буде не проявлення волi, а беззмiстовна впертiсть.

Результатом вольової дiї є досягнення мети. Закiнчується вольова дiя самооцiнкою: людина оцiнює вибранi нею способи досягнення мети, витраченi зусилля i робить вiдповiднi висновки на майбутнє.

Самооцiнка - це оцiнка особою самої себе, своїх можливостей, якостей та мiсця серед iнших людей. Являючись ядром особистостi, самооцiнка є важливим регулятором поведiнки. Вiд неї залежать взаємостосунки людини з оточуючими, її критичнiсть, вибагливiсть до себе, ставлення до успiхiв та невдач - це впливає на ефективнiсть розвитку особистостi.

Рiвень домагання - це ступiнь важливостi мети, цiлей, котрi людина ставить перед собою. Переживання успiху, що виникає внаслiдок досягнення рiвня домагань, призводить до замiщення «рiвня домагань» бiльш важким, чи навпаки, легким завданням. Люди, якi володiють реалiстичним рiвнем домагань, вiдрiзняються впевненiстю у своїх силах, наполегливiстю у досягненнi мети, великою продуктивнiстю, критичнiстю в оцiнцi досягнутого.

Неадекватнiсть самооцiнки (занижена чи завищена) може призвести до вкрай нереалiстичних (завищених чи занижених) домагань. У поведiнцi це проявляється у виборi надто легких або важких цiлей, у пiдвищенiй тривожностi, невпевненостi у своїх силах, тенденцiях уникати ситуацiї змагання, некритичностi при оцiнюваннi досягнутого, помилковостi прогнозу та iн. Часто така невiдповiднiсть є головним пусковим чинником психосоматичних захворювань.

Вольовi якостi особистостi

1) цiлеспрямованiсть;

2) самостiйнiсть;

3) наполегливiсть;

4) витримка;

5) хоробрiсть;

6) мужнiсть;

7) дисциплiнованiсть.

Цiлеспрямованiсть - це пiдпорядкування поведiнки стiйкiй життєвiй метi, готовнiсть та рiшучiсть вiддати усi сили i вмiння для її досягнення, планомiрне, неухильне її досягнення. Iз цiєї перспективної мети виходять окремi пiдпорядкованi цiлi як необхiднi складовi на шляху досягнення основної мети; усе зайве, непотрiбне вiдкидається.

Самостiйнiсть - пiдпорядкування поведiнки власним поглядам та переконанням, протистояння примусу до дiй, котрi не спiвпадають iз переконаннями. Однак, самостiйна людина не вiдкидає будь-яку чужу думку, але свiдомо розглядає стороннi поради i вказiви, оцiнює їх, i, якщо вони розумнi, приймає. Негативiзм (вiд лат. «него» - заперечую) - заперечлива якiсть волi: вiдторгення будь-якої iншої думки тiльки тому, що вона стороння; немотивована протидiя всьому, що йде вiд iнших людей. Самостiйний - весь час свiдомо готовий розглядати стороннi поради i вказiвки, оцiнювати їх, i якщо вони розумнi - прийняти їх. Негативiст не володiє самостiйнiстю волi, намагаючись за будь-яку цiну дiяти всупереч поглядам i переконанням, що не є власними.

Навiюванiсть (сугестивнiсть) - заперечлива якiсть волi, протилежна до негативiзму. Навiюваний легко пiддається сторонньому впливу, не вмiє критично ставитись до стороннiх порад та протистояти їм у разi необхiдностi, приймає будь-якi стороннi поради, навiть завiдомо невiрнi. Навiюванiсть та негативiзм - показники слабкої волi, оскiльки в обох випадках людина не може пiдпорядкувати свої дiї здоровому глуздовi, слiпо сприймає чи вiдкидає стороннi впливи.

Рiшучiсть - це здатнiсть своєчасно приймати обгрунтованi, стiйкi рiшення i без вагань переходити до їх впровадження. Особливо вона необхiдна у важких ситуацiях, при виборі однієї можливостi iз декiлькох, i там, де дiя пов’язана iз деяким ризиком. Своєчасно прийняти рiшення - означає прийняти рiшення у потрiбний момент, коли цього потребують обставини. Рiшуча людина не поспiшає iз прийняттям рiшення, якщо обставини дозволяють не поспiшати: це дає можливiсть краще розiбратися в ситуацiї, правильно оцiнити її, зiбрати додатковi данi та прийняти рiшення. Однак, у разi необхiдностi вона швидко може зорiєнтуватися у ситуацiї й негайно прийняти найбiльш розумне рiшення. Наслiдком обгрунтованостi рiшень являється їх стiйкiсть. Нерiшучi люди навпаки - або квапляться iз прийняттям рiшення, не встигнувши його обмiркувати, або запiзнюються своєчасно прийняти його. Нерiшучий, невпевнений у правильностi прийнятого рiшення постiйно переглядає, вiдкладає, вiдмiняє його. Необхiдною ознакою рiшучостi є енергiйний перехiд до виконання рiшення. Нерiшучий - навiть прийнявши остаточне рiшення, не може заставити себе приступити до його виконання, використовуючи будь-яку можливiсть вiдкласти свою дiю, переконуючи себе у тому, що iз виконанням рiшення можна зачекати. Рiшучiсть передбачає здатнiсть швидко затримати або навiть зупинити виконання прийнятого рiшення, якощо того потребують новi обставини. Джерела рiзних видiв нерiшучостi в учнiв рiзноманiтнi: це може бути вiдповiдальність, непередбачувані наслiдкi, втрата вiри у свої сили та можливостi на пiдставi ранiше пережитих невдач або внаслiдок недостатнього досвiду.

Наполегливiсть - це здатнiсть доводити до кiнця прийняте рiшення, досягати поставленої мети, переборювати перешкоди на шляху до неї: при невдачах наполегливий не втрачає духу, вiн стає рiшучим у досягненнi намiченого та веде пошук нових шляхiв i засобiв. Наполегливiсть особливо проявляється при складнiй, важкiй, нуднiй роботi. Схожою, але заперечною якiстю володіє впертiсть. Якщо наполеглива людина намагається досягти мети, позитивний характер якої зрозумiлий, то впертий переслiдує нерозумнi цiлi, часто розумiє свою неправоту, але продовжує вiдстоювати помилкову точку зору, керуючись бажанням будь-якою цiною наполягти на своєму. Впертiсть лише маскує слабку волю, оскiльки вперта людина неспроможна перебороти себе, вiдмовитися вiд дiй, помилковiсть котрих часто розумiє сама.

Витримка - здатнiсть контролювати свою поведiнку. Це вмiння утримуватися вiд дiй, котрi усвiдомлюються як непотрiбнi чи шкiдливi у даних умовах, зберiгати спокiй та розсудливiсть у важких ситуацiях. Витриманий, витривалий, терплячий здатний у разi потреби стiйко перенести втрати, бiль, стримувати задоволення своїх потреб (голод, спрагу, потребу вiдпочинку та iн.).

Протилежна заперечна якiсть - iмпульсивнiсть (вiд лат. «імпульс» - поштовх) - схильнiсть дiяти за першим покликом, постiйно, не-обмiрковуючи своїх вчинкiв. Мужнiсть i та смiливiсть - готовнiсть йти до досягнення мети, незважаючи на небезпеку для життя чи власного благополуччя, переборювати негаразди, страждання, втрати. Спiльною для цих двох якостей є готовнiсть до виконання небезпечних дiй.

Мужнiсть - бiльш складне поняття, що передбачає наявнiсть не лише сміливості, але й наполегливостi, витримки навiть за смертельної небезпеки; впевненностi у собi, у правотi своєї справи (наприклад, мужнiсть воїнiв, що вiддали своє життя заради Батькiвщини). Мужнiсть може проявлятися у наполегливiй працi. Протилежна, заперечна якiсть - боязкiсть: страх за себе, своє життя керує дiями несмiливої людини, яка внаслiдок цього може легко зрадити своєму обов’язковi.

Дисциплінованість - це свiдоме пiдпорядкування своєї поведiнки суспiльним правилам. Проявляється у тому, що людина без натиску визнає для себе обов’язковим виконувати правила суспільного життя, i не лише виконує їх, а й слiдкує за дотриманням цих правил iншими. Дисциплiнованiсть - не кайдани волi; навпаки, дотримування правил, виконання розпоряджень розвивають волю людини, привчають її долати зовнiшнi та внутрiшнi перешкоди на шляху до мети, долати своє «не хочу» заради «треба». Звичайно мова йде не про дисциплiну, збудовану на переляку i слiпiй покорi, а про свiдому дисциплiну, коли людина, скоряючись їй, розумiє необхiднiсть такого пiдкорення.

Високий рiвень професiйної майстерностi лiкаря визначають такi вольовi якостi як терпiння, витримка, смiливiсть, наполегливiсть, критичнiсть, оперативнiсть, дисциплiнованiсть, оптимiзм. Тiльки лiкар, здатний самостiйно аналiзувати, дiяти спокiйно, рiшуче i впевнено (але без зайвої самовпененостi), викликає симпатiю у хворого. Цi вольовi якостi, у поєднаннi з високим iнтелектуальним розвитком i почуттям обов’язку, складають «професiограму» лiкаря.

ВIКОВI ОСОБЛИВОСТI ВОЛI

Для перiоду раннього дитинства характерна iнфантильно-гедонiстична мотивацiя: дитина не передбачає наслiдкiв свого вчинку, прагне до негайного задоволення потреби i отримання насолоди. За вiкового перiоду вiд 7 до 11 рокiв переважає егоцентрично-утилiтарна мотивацiя дiяльностi. При цьому з’являється здатнiсть вiдмовляти собi у задоволеннi дрiбних, миттєвих бажань заради задоволення егоїстичних потреб у майбутньому. У дiтей 12-15 років i старших переважає альтруїстичний рiвень мотивацiї. Щоправда, часто зустрiчається псевдоальтруїзм, при якому альтруїстичний змiст дiяльностi поєднується iз досягненням корисливих цiлей. При справжньому альтруїзмі людина отримує глибоке задоволення вiд своєї високоморальної поведiнки i не може діяти iнакше.

Воля як психiчна функцiя розвивається пiзно, остаточно формуючись приблизно до 20 рокiв, тому виявлення розладiв волi бiльшiстю пояснюється вiковим етапом формування психiки дитини.

РОЗВИТОК I ФОРМУВАННЯ ВОЛI

Формування вольових особливостей розпочинається з оволодiння дитиною вiльними рухами у манiпуляцiях iз iграшками i доступними речами. Власне вольова поведiнка виховується при виконаннi дитиною елементарних дiй, пов’язаних iз подоланням перешкод i таких, якi диктуються необхiднiстю (коли доводиться робити не те, чого бажається, а те, що треба). Велике значення мають систематичнi вимоги дорослих, якi умiло ставлять дитину перед необхiднiстю долати рiзнi посильнi перешкоди i труднощi: починаючи з простих навичок (акуратнiсть, самообслуговування та iн.), виконання найпростiших трудових доручень, коли дитина робить щось для себе i для iнших, у колективних iграх, коли доводиться підкорятися колективовi, правилам гри, стримувати безпосереднi потяги.

Вольова дiяльнiсть школяра розвивається пiд впливом навчання, коли виробляються вмiння:

1) керувати своєю психiчною дiяльнiстю;

2) робити розумовi зусилля для оволодiння знаннями, запам’ято-вувати потрiбний, але часом тяжкий i малоцiкавий матерiал;

3) обов’язково закiнчувати роботу, доводячи її до кiнця;

4) керувати своєю поведiнкою: виконувати те, що вимагається, що не завжди спiвпадає з тим, чого хочеться.

Воля виховується у процесi подолання труднощiв, тому прагнення окремих батькiв прибрати усi труднощi з життєвого шляху дитини не сприяє розвитку волi, умiнню долати їх. Виховання вiдповiдальностi, обов’язку - важлива умова виховання волi. Розвиток волi може вiдiграти позитивну роль у компенсацiї рiзноманiтних дефектiв, патологiчних ускладнень розвитку. Iнодi завдяки величезнiй волi до життя хворий може подолати бiль, слабкiсть, страждання i надати вирiшальну допомогу медикам у лiкуваннi.