Способи дослiджень уваги, пам’ятi, iнтелекту

Методики для дослiдження уваги:

Час дослiдження - 30 хв.

1. Послiдовне i ускладнене вiднiмання чисел, перелiк мiсяцiв та днiв. Пропонують послiдовно усно вiдняти вiд 100 непарне число, зазвичай 17 i 7, бiльш легке завдання - 13 чи 3. При оцiнюваннi результатiв дослiдження вiдмiчають помилки в одиницях (розлади комбiнаторики) та помилки в десятках (нестiйкiсть уваги). Пропонують пiдрахувати цифри, перелiчити мiсяцi i днi тижня в прямому та зворотному порядку, пропускаючи кожну другу їх, четверту цифри, чи назву.

2. Відшукування чисел. Використовуються таблицi Шульте, якi доз-воляють провести дослiдження психiчного темпу, обсягу уваги. Звичайно використовується п’ять рiзних таблиць з написаними на них без певного порядку числами вiд 1 до 25. Необхiднi секундомiр та указка. Пропонується вiдшукати на таблицi, називаючи та показуючи указкою, числа в порядку їх зростання вiд 1 до 25. Експериментатор слiдкує за правильнiстю дiй дослiджуваного i вiдмiчає час секундомiром.

Форма протоколу «Пошук чисел»:

Таблиці

Час – в секундах

Примітки

1.

2...

Нормальний результат складає вiд 30 до 50 секунд (в середньому 40-42 сек.) на таблицю, в той час як, наприклад, при вираженому атеросклерозi головного мозку на одну таблицю потрібно 2-3 хвилини.

3. Коректурна проба i рахунок за Крепелiним. Дослiджується стiйкiсть, здатнiсть до концентрацiї, виснаженiсть та переключення уваги. Виконується за допомогою спецiальних бланкiв з рядами букв чи стовпчикiв цифр. Пропонується закреслити одну чи дві букви за вибором психолога, або на швидкiсть додавати цифри, записуючи пiд стовпчиком суму. Через кожнi 30 чи 60 сек. Психолог робить помiтки в тому мiсцi таблицi, де в цей час знаходиться олiвець хворого, а також реєструє час, витрачений на виконання завдання. Враховується кiлькiсть помилок за одиницю часу, темп виконання завдання, розподiл помилок за часом дослiду. Вплив тренування на виконання цього тесту невеликий. Його можна застосувати повторно, використовувати для оцiнювання змiн стану пiд впливом лiкiв.

Методики дослідження пам’яті:

Час дослiдження - 60 хвилин.

1. Проба на заучування 10 слiв: тестується механiчна слухова пам’ять. Обстежуваному 3 рази зачитують 10 слiв, якi не пов’язанi за змiстом мiж собою. Пiсля кожного зачитування просять повторити усi слова у довiльному порядку, вiдмiчаючи в протоколi правильнiсть вiдповiдей. Через годину пропонують повторити слова, якi запам’яталися (в iнших варiантах методики пропонують повторити ще раз через 24 години) i знову вiдмiчають у протоколi. У нормi до третього повторення дослiджуваний вiдтворює 9 або 10 слiв.

Форма протоколу до методики «Заучування 10 слiв»:

Слова Кiлькiсть читань Повторення через годину

1. Голка

2. Роза

3. Годинник

4. Кiшка

5. Горе

6. Пам’ять

7. Вiкно

8. Книга

9. Вино

10. Пилка

2. Заучування тексту. Зачитується текст з певною кiлькiстю смислових одиниц. Вивчається короткочасна пам’ять та функцiї ретенцiї. При вiдтвореннi враховується не тiльки кiлькiсть, але й послiдовнiсть вiдтворених асоцiацiй. Здоровi дiти шкiльного вiку та дорослi пiсля 2-3-кратного прочитування легко справляються iз заучуванням. Рiзкi порушення запам’ятовування спостерiгаються при органiчних ураженнях головного мозку рiзного генезу.

3. Пiктограма. Використовується для вивчення опосередкованого запам’ятовування, а також функцiй мислення. Пацiєнту дають чистий аркуш паперу, олiвець i пропонують для запам’ятовування названих йому слiв зробити нескладний малюнок, забороняючи при цьому використовувати буквенi та числовi знаки. Як правило, спочатку називають слова, що мають бiльш конкретний змiст, а потiм, впевнившись, що дослiджуваному доступне виконання завдання, переходять до абстрактних понять. Завдання, зазвичай, складаються iз 10-24 слiв, наприклад: веселе свято, обман; дружба; важка праця; сумнiви; темна нiч; смачний обiд; ворожiсть; дiвчинi холодно; мрiя; достаток; хвороба; думка; теплий вечiр; розлука; щастя; голодна дитина.

Форма протоколу «Піктограма»:

Заданi вислови. Малюнок. Пояснення хворого. Вiдтворення.

............

Пiсля виконання завдання протокол з малюнками вiдкладають, проводять iншi дослiдження, а через годину пропонують за малюнком пригадати названі слова. В залежностi вiд того, який символ був використаний дослiджуваним для запам’ятовування слова, можна робити висновки не лише про опосередковане запам’ятовування, але й про характер асоцiацiй. Здоровi люди, зазвичай, швидко малюють придуманi образи, лаконiчно, адекватно i часто стереотипно символiзують запропоноване слово. Такi малюнки, як правило, можна «прочитати», навiть незнаючи запропонованих слiв. Хворi з iнтелектуальною недостатнiстю органiчного генезу i олiгофренiєю легкого ступеня простiше знаходять образи для запам’ятовування слiв конкретного змiсту (веселе свято, смачний обiд тощо), але мають труднощi при позначеннi абстрактних слiв («сумнiви», «думка» тощо). Малюнки таких хворих вирiзняються конкретнiстю, вiдсутнiстю умовностi. У хворих на епiлепсiю змiст малюнкiв має яскраво виражений егоцентричний характер. У пiктограмах хворих на шизофренiю часто вiдсутнiй предметний змiст, псевдоабстрактнi (стрiлки, математичнi знаки i таке iнше)., парадоксальнi, часто повторюються, а вiдтворюванi за ними слова часто не вiдповiдають похiдним.

4. Повторення чисел в прямому та зворотному порядку. Дослiджується оперативна пам’ять. Пацiєнту зачитуються двозначнi числа з послiдовним наростанням їх величини, спочатку в прямому, потiм в зворотному порядку. Правильне вiдтворення характеризує об’єм оперативної пам’ятi. В нормi її значення складає 7-2 елементи.

5. Вiдтворення текстiв. Дослiджується здатнiсть до мимовiльного та вiльного смислового запам’ятовування текстiв та ретенцiя. Матерiал для дослiдження - набiр коротких (вiд 50 до 100 слiв), рiзних за складнiстю творiв. Дослiджуваному пропонується прочитати вголос твiр (без iнструкцiї до запам’ятовування), а потiм вiдтворити його - мимовiльне запам’ятовування. При вивченнi здатностi до вiльного запам’ятовування пропонується прочитати та запам’ятати коротенький художній твiр. Оцiнюється повнота вiдтворення, темп мови, особливостi побудови фраз, словниковий запас, лаконiчнiсть чи надмiрна детальнiсть переказу, розумiння пацiєнтом змiсту твору. Iнформативною є також повнота вiддаленого (через 1 годину) вiдтворення.

Методики дослідження інтелекту:

Психологiчнi тести для оцiнки iнтелектуального розвитку включають субтести для дослiдження передумов iнтелекту, якими виступають: точнiсть сприйняття, увага, пам’ять, моторика, пiзнавальна активнiсть.

1. Встановлення вiдповiдностi запасу знань дослiджуваного i рiвня освiти, вiдповiдностi його життєвого досвiду до вiку, характеру трудової дiяльностi. Для цього пропонують ряд запитань, якi обов’язково повиннi спiввiдноситись iз освiтою, i з передбачуваним рiвнем розвитку iнтелекту: якщо не враховувати цього, то подальший контакт з хворим може порушитися, особливо у випадку, коли у хворого з вищою освiтою лiкар починає запитувати елементарнi вiдомостi, або ж при вiдсутностi у дослiджуваного достатньої пiдготовки, пропонує занадто складнi запитання. У подальшому вiдповiдно до наявного розумового багажу застосовуються тести для перевiрки здiбностi до синтезу i аналiзу.

2. Складання малюнкiв iз вiдрiзкiв. Пропонують у вихiдному порядку щодо складностi скласти 6 малюнкiв, розрiзаних на частини. Першi три малюнки розрiзанi на чотири, а наступнi - на бiльшу кiлькiсть частин. Перший i четвертий малюнки однаковi, але розрiзанi по-рiзному. Для повторних дослiджень необхiдно мати декiлька аналогiчних наборiв. Дослiджуваному пропонуються вiдрiзки малюнка без певного порядку, перевернуті i складені без зразка. Враховується не лише час, затрачений на виконання роботи i кiнцевий результат, але обов’язково i особливостi виконання завдання. Правильне виконання його вимагає спочатку аналiзу запропонованого дослiджуваному матерiалу, а потiм послiдовного, планомiрного складання малюнка. Суттєву роль при цьому надають видiленню опорних сигнальних деталей малюнка. При iнтелектуальнiй недостатностi такий аналiз вiдсутнiй, i хворi намагаються скласти малюнок, прикладаючи довiльно один вiдрiзок до iншого методом проб i помилок, що свiдчить про вiдсутнiсть у хворого певного плану. Може бути порушене критичне мислення, коли неправильно складенi вiдрiзки дослiджуваний залишає на мiсцi.

3. Розумiння розповiдей - це одна iз найбiльш традицiйних методик. Результати дослiдження свiдчать про усвiдомлення сюжету розповiдi i про стан пам’ятi дослiджуваного. Застосовуються спецiально пiдiбранi розповiдi, найчастiше повчального характеру. Дослiджуваному пропо-нують переказати розповiдь (усно, письмово). При цьому звертають увагу на характер переказу (словниковий запас, можлива наявнiсть парафазiй, темп мови, особливостi побудови фрази, лаконiчнiсть чи навпаки, надмiрна деталiзацiя). Суттєве значення має з’ясування того, наскiльки дослiджуваному доступний вiдкритий змiст розповiдi: чи пов’язує вiн його з навколишньою дiйснiстю, чи доступна йому гумористична сторона розповiдi. Розумiння прихованого, переносного значення розповiдi часто буває затруднене при iнтелектуальнiй недостатностi, хоча переказ при цьому дуже близький до заданого тексту. Для виявлення резонерства i патологiчних розмiрковувань успiшно використовують розповiдi «Колумбове яйце», «Проблем Евер’є» та iн. Необхiдно завчасно приготувати серiю текстiв рiзного ступеня складностi. Для дослiдження можна використати i тексти з пропущеними словами (проба Еббiнгауза). Читаючи цей текст, дослiджуваний повинен вставити слова, яких бракує, згiдно зi змiстом розповiдi i нерiдко познайомившись з наступними фразами. При цьому можливе виявлення порушення критичностi мислення: дослiджуваний добирає випадковi слова, iнодi по асоцiацiї з близько розташованими до невистачаючого, а безглуздi помилки, якi вiн допускає, не виправляє iнодi навiть пiсля зауваження дослiдника.

4. Тест на виключення понять (вивчення рiвня узагальнення, вiдволiкання, здатностi видiлити суттєвi ознаки предметiв i явищ).

5. Видiлення суттєвих ознак. Дослiджується датнiсть вiдокремлювати суттєвi ознаки предметiв чи явищ вiд несуттєвих, другорядних. Окрiм цього, наявнiсть ряду завдань, схожих за характером виконання, дозволяє робити висновки про послiдовнiсть розмiрковувань дослiджуваного. Використовують спецiальнi бланки чи пропонують дослiджуваному уснi завдання: САД (рослини, садiвник, собака, паркан, земля); РIЧКА (берег, риба, рибалка, баговиння, вода); КУБ (кути, креслення, бік, камiнь, дерево); ДIЛЕННЯ (клас, дiлене, олiвець, дiлити, папiр); ЧИТАННЯ (глава, книга, малюнки, печатка, слово); ГРА (карти, гравцi, штрафи, покарання, правила).

6. Розумiння переносного значення прислiв’я i метафор.

ЕМОЦIЇ I ПОЧУТТЯ

Емоції - суб’єктивний стан людини i тварини, що виникає внаслiдок впливу зовнiшнiх чи внутрiшнiх подразникiв i виявляється у формi безпосереднiх переживань (задоволення чи незадоволення, радiсть, страх, гнiв тощо).

Емоцiї вiдiграють важливу роль у навчаннi (набуттi iндивiдуального життєвого досвiду). Виконуючи роль негативного чи позитивного пiдкрiплення, вони сприяють виробленню бiологiчно активних форм поведiнки i усуненню реакцiй, що втратили своє бiологiчне значення. Таким чином, емоцiї є засобом пiдвищення пристосувальних можливостей органiзму, а також одним iз головних механiзмiв внутрiшньої регуляцiї психiчної дiяльностi i поведiнки, що спрямованi на задоволення потреб органiзму.

Емоцiї людини соцiально детермiнованi. На них, як i на поведiнку людини, впливають норми моралi i права певної суспiльно-економiчної формацiї. Тому вищi форми емоцiй виникають на пiдставi соцiальних (моральних) та духовних (естетичних, iнтелектуальних) потреб.

ТЕОРIЇ ВИНИКНЕННЯ ЕМОЦIЙ

1. Периферiйна теорiя (У. Джеймс, Н. Ланге, 1884-1885): емоцiї є наслiдком змiн дiяльностi внутрiшнiх органiв i скелетної мускулатури у вiдповiдь на певнi стимули. Ця теорiя може бути використана для пояснення емоцiй сомато-вегетативного генезу, проте не може пояснити походження вищих емоцiй, особливо соцiального задоволення.

2. Центральна або таламiчна теорiя (У. Кенон, I.Бурда, 1927-1928): саме в таламусi пiд впливом надходження туди аферентної iмпульсацiї формуються емоцiйнi збудження, наслiдком чого є ефекторнi реакцiї на периферiї, властивi для тієї чи iншої емоцiї.

3. Теорiя Пейпса (1937 р.): головна роль у формуваннi емоцiй належить лiмбiчним структурам мозку. Емоцiйнi збудження, що виникають у гiпокампi, розповсюджуються до мамiлярних тiл, далi через таламусу поясну звивину (рецептивне поле емоцiйних переживань – «коло Пейса»). Розповсюдження емоцiйного збудження далi на кору великих пiвкуль створює емоцiйне забарвлення психiчних процесiв.

4. П. Маклейн (1958): визначив лiмбiчнi структури мозку як вiсцеральний мозок, i пов’язав формування емоцiй з регуляцiєю роботи внутрiшнiх органiв. Вiн вважав, що для прояву емоцiй дiя неокортексу не обов’язкова.

5. Активацiйна теорiя Д. Лiнделi (1951): зовнiшнi i внутрiшнi сенсорнi стимули активують ретикулярну формацiю стовбура мозку, яка надсилає iмпульси в гiпоталамус, таламус i кору головного мозку, викликаючи активацiю цих структур i появу емоцiй тієї чи iншої ознаки.

6. Бiологiчна теорiя (1949 р., П.К. Анохiн): емоцiї виникають про-тягом еволюцiї як засiб поліпшення адаптацiї живих iстот до умов iснування. Ця властивiсть живої матерiї виявилась корисною для виживання, дозволяючи живим iстотам швидко i бiльш економно реагувати на зовнiшнi впливи, внутрiшнi потреби i їх задоволення. Емоцiї дозволяють оцiнювати вплив на органiзм рiзноманiтних, особливо пошкоджуючих чинникiв, виконуючи майже миттєву iнтеграцiю усiх функцiй органiзму, внаслiдок чого визначається кориснiсть чи шкiдливiсть дiючого чинника. Виконуючи роль своєрiдного пеленгу, емоцiї дозволяють органiзмовi виробити вiдповiдну реакцiю, часто навiть раніше нiж виявлена локалiзацiя впливу.

Згiдно теорiї функцiональних систем (П.К. Анохiн) емоцiї є компонентом усiх стадiй органiзацiї поведiнки людини рiзного ступеня складностi i цiлеспрямованостi. Вираженiсть емоцiй у кожного iндивiдуальна i залежить вiд бiологiчного i соцiального значення вчинку, ступеня його автоматизму (усвiдомлення-неусвiдомлення i навичок), наявностi перешкод для досягнення мети та iн.

Виникненню будь-якої потреби завжди передує емоцiя незадоволення, що посилюється при кожнiй невдалiй спробi задоволення потреби, якщо результат вчинку не досяг поставленої мети.

Бiологiчне значення негативних емоцiй у цому випадку полягає в тому, що вони спонукають органiзм до подолання перешкод, що заважають задоволенню потреб. Задоволення потреб спричинює виникнення позитивної емоцiї (задоволення, радостi та iн.). Позитивнi емоцiї виконують функцiю «нагороди» за успiхи в дiяльностi, спрямованої на задоволення наявних проблем людини, а також дозволяють органiзмовi швидко оцiнити задоволення потреб. Вони пов’язанi з механiзмами сенсорного насичення, широко наведеними у процесах задоволення статевих, питтєвих, харчових та iнших потреб.

7. Iнформацiйна теорiя (П.В. Симонов, 1966): емоцiйний стан органiзму зумовлюється, з одного боку, негативними емоцiями, що супроводжують вихiднi потреби органiзму, а з іншого - можливiстю прогнозування позитивних емоцiй при задоволеннi цих потреб. Протягом навчання i багаторазового задоволення однотипних потреб людина набуває здатностi для досягнення мети керуватися не лише негативними емоцiями, але й уявленнями про тi позитивнi емоцiї, якi очiкуються при задоволеннi потреб, тобто досвiд дозволяє передбачити позитивнi емоцiї.