Особливостi процесiв пам’ятi

I.Процес фiксацiї (або консолiдацiї) - триває вiд декiлькох секунд до декiлькох годин. Пов’язаний iз кодуванням iнформацiї, що надходить до мозку, в молекулах РНК. В мозку людини кiлькiсть РНК постiйно збiльшується вiд народження до 40 рокiв, в перiод мiж 40 i 60 роками - не змiнюється, а потiм постiйно зменшується здебiльшого за рахунок зменшення швидкостi запам’ятовування i зниження можливостi зосереджувати увагу i концентрувати її на певному об’єктi.

Пам’ять вибiркова. Мiцнiсть запам’ятовування залежить вiд:

- установки на мiцнiсть запам’ятовування (наприклад, на час

- запам’ятати назавжди, надовго або на короткий строк);

- спрямованостi iнтересiв;

- емоцiйної значущості iнформацiї, що сприймається;

- багаторазового повторення матерiалу, ритмiчностi заучування;

- фiзичного i психiчного здоров’я людини: запам’ятовування менш продуктивне при виснаженнi нервової системи внаслiдок перенесених захворювань, довготривалому фiзичному або психiчному пере-напруженнi;

- сили подразника та тривалостi його дiї, але до певних меж, тому що iснує порiг фiзiологiчної витривалостi аналiзаторiв: при надзвичайно сильному подразненнi розвивається захисне гальмування i за-пам’ятовування погiршується.

Найбільше запам’ятовується те, що було пов’язане з досягненням поставленої мети. Запам’ятовування предметiв i явищ, дiй i вчинкiв, думок, почуттiв, що сприймаються, може бути за ступенем активностi невимушеним i вимушеним.

Види запам’ятовування:

1) за ступенем втягнення уваги та вольового зусилля:

- вимушене;

- невимушене.

Невимушене запам’ятовування пояснюється виникненням тимчасових зв’язкiв переважно на рiвнi першої сигнальної системи, тому воно менш мiцне, а вимушене - на рiвнi другої сигнальної системи. Невимушене запам’ятовування вiдбувається нiби «само по собі», тобто за-пам’ятовується без певної мети. Цьому допомагають емоцiї, якi спрощують подiї, що нагадуються (як позитивнi, так i негативнi). Основна роль належить вимушенiй формi запам’ятовування, при якiй засвоєння iнформацiї починається i стимулюється волею, тобто здiйснюється навмисне i має цiлеспрямований характер;

2) за зв’язками, за умов яких здiйснюється запам’ятовування:

- асоціативне (механiчне);

- змiстовне (логiчне).

Шляхи запам’ятовування за зв’язками:

а) за змежованiстю: предмети i явища запам’ятовуються у тiй послiдовностi, в якiй вони були сприйнятi;

б) за схожiстю (подiбнiстю): якщо те, що сприймається, має деякi спiльнi ознаки з iншими предметами або явищами;

в) за контрастом або протилежнiстю з iншими предметами або явищами.

Механiчним називається запам’ятовування непов’язаних мiж собою роздiлiв матерiалу («зубрьожка»). Кiлькiсть одиниць матерiалу, що запам’ятовується одноразово, доволi стiйка, не залежить вiд способiв пред’явлення матерiалу (на слух або зiр), i дорiвнює семи (Дж. Мiллер). «Зубрьожка» потребує багато сил i здiйснюється без внутрiшньої переробки iнформацiї. Вона малопродуктивна i менш мiцна; те, що затаврувалося механiчно, згадувати важко.

Змiстовне запам’ятовування в 24-26 разiв швидше механiчного i бiльш продуктивне, так як пов’язане з минулим досвiдом i будується за принципом причинно-наслiдкових вiдношень. Змiстовна пам’ять допомагає розподiлу iнформацiї, яка сприйнята, за часом;

3) за участю аналiзаторiв:

- слухова пам’ять;

- смакова;

- тактилна;

- нюхова;

- кiнестетична;

- змiшаний тип пам’ятi.

У рiзних людей найкраще запам’ятовування може здiйснюватись по-рiзному: переважно через зоровий аналiзатор або слуховий та iн. Частiше зустрiчається змiшаний тип пам’ятi. Тому найбiльш ефективним вважається запам’ятовування iнформацiї через записування пiд диктовку.

Фактори, що сприяють ефективному запам’ятовуванню:

1. Визначення мети навчання (мотивацiя). Якщо мотивом є уникнення покарання, необхiднiсть слiдувати мотивам родичiв i т. iн., результат буде незначний. Особливо успiшною є позитивна мотивацiя iз позитивним пiдкрiпленням («менi слiд запам’ятати цей матерiал, щоб стати хорошим спецiалiстом, якого поважають, як менi цього i хотiлось»).

2. Визначення способу запам’ятовування. Є рiзниця в тому, чи потребує викладач дослiвного запам’ятовування чи запам’ятовування сутi.

3. Iндивiдуальний чи колективний спосiб навчання. Найбiльш ефективна комбiнацiя iндивiдуального та колективного способiв.

4. Найбiльш iнтенсивними повиннi бути вольовi зусилля в серединi матерiалу, який запам’ятовують, оскiльки бiльш легко засвоюється початок та кiнець, i важче - середнi частини навчального матерiалу (якщо вони однорiднi, наприклад - вiрш).

5. Заучування матерiалу пiдвищують за ступенями складностi вiд менш до бiльш складних до розумiння.

6. Емоцiйна зацiкавленiсть (iнтерес).

7. Iнтервали мiж повтореннями матерiалу: безперервне повторення, заучування аж до повного запам’ятовування неефективне i неекономне.

8. При невеликому обсязi матерiалу вчiть його повнiстю (глобально), при великих обсягах кориснішим є комбiноване вчення (глобальне з парцiальним). Найменш пiдходить навчання за частинами. Найбiльш рацiональним є спосiб, коли спочатку роздiляють матерiал i намагаються запам’ятати його як єдине цiле при максимальному зосередженнi та постiйному розумiннi зв’язкiв i вiдношень. Потiм повторюють за частинами найбiльш суттєвi, важкi частини i тi, що мають значення, i, нарештi, повторюють весь матерiал в цiлому.

9. Постiйне створення логiчних змiстових зв’язкiв мiж окремими частинами заучування, з розумiнням та усвiдомленням цих взаємозв’язкiв.

10. Використання допомiжних матерiалiв: конспектiв, таблиць, схем, мнемонiчних прийомiв.

11.Одночасне застосування до дiї усiх чи багатьох аналiзаторiв разом з мисленням, мовою.

12. Оптимальний темп сприйняття та розумiння засвоюваного: не читай наступне, поки не зрозумiєш попереднє.

13. Оптимальний час: ранковий, пiзнiй, пiсляобiднiй. Що стосується пори року, то в лiтнiй час працездатнiсть здебiльшого буває зниженою.

II.Процес зберiгання - це здатнiсть зберегти, втримати сприйняту iнформацiю. Кажучи про хорошу чи погану пам’ять, зазвичай мають на увазi здатнiсть надiйно втримати кiлькiсно великий обсяг даних, понять, уявлень, визначень, досвiду i таке iнше.

Типи зберiгання - короткочасна i довготривала пам’ять. Для короткочасної властиве утримання iнформацiї в пам’ятi вiд кiлькох секунд i до 1-2 дiб. Бiльш тривалий термiн утримання iнформацiї вважається довготривалою пам’яттю. Якщо iнформацiя сприймається протягом 40-60 хвилин i бiльше, вона переходить у блоки довготривалої пам’ятi. В довготривалу пам’ять надходить лише 28% iнформацiї, що заучують. Тому чим бiльший обсяг матерiалу заучування, тим бiльший обсяг його надiйно утримується в пам’ятi, тобто поряд з конспектом необхiдно користуватися пiдручником, в якому матерiал викладено бiльш детально.

Оперативна пам’ять - є нiби посередником мiж короткочасною та довготривалою пам’яттю, вiдбираючи iнформацiю з короткочасної пам’ятi перед вiдсиланням у довготривалу. Оперативне запам’ятовування, як один iз способiв досягнення мети, дозволяє лiкарю співставити виявленi у хворого симптоми i швидко зробити вiдповiднi терапевтичнi призначення.

Зберiгання iнформацiї - це не механiчне перебування її в пам’ятi у незмiнному виглядi, але пiд впливом дiяльностi людини, її iнтересiв, переживань, наростаючого обсягу даних та знань воно неодмiнно пiдлягає реконструюванню. Тому, пам’ять - не тiльки просте запам’ятовування, а процес творення, пов’язаний iз мисленням.

Процес зберiгання пов’язаний iз процесом забування - зникнення з пам’ятi слiдiв того, що запам’яталось. Перед тим, як пiти з пам’ятi, подiя втрачає зв’язок з теперiшнiм. Частiше за все забувається другорядне, бiльш надiйно, довше i повнiше зберiгається суттєве, основне. Забування, крiм того, може бути викликане втомою, перенапругою i проходить нерiвномiрно.

Встановлено, що через 0.5 години пiсля заучування в пам’ятi залишається 60% сприйнятої iнформацiї, через 1 день - 34%, через 3 днi - 25%, а через 30 днiв - лише 21%. Забування найбiльш iнтенсивне в першi години та днi заучування (навчання), а потiм уповiльнюється i стає мало помiтним.

III. Процес Вiдтворення - це видiлення iз запасiв пам’ятi необхiдної iнформацiї, оживання в свiдомостi минулих почуттiв, думок, поривань, сприйнятих ранiше. При вiдтвореннi затаврованого в пам’ятi нерiдко вiдбувається співставлення з тим, що сприймається в даний момент, i, у випадку знаходження подiбностi вiдбувається впiзнавання - слабка форма вiдтворення, що полегшує запам’ятовування матерiалу.

Види вiдтворення - вимушене i довiльне. Довiльне вiдтворення виконується без спецiальної мети, виникає наче само по собi, ненавмисно, iнодi внаслiдок будь-яких асоцiацiй. Вимушене вiдтворення - носить спрямований, свiдомий характер, i залежить воно вiд заданої задачi, зусиль волi, необхiдностi та потреби людини щось згадувати.

У станi втоми, фiзичного та нервового виснаження здатнiсть до вiдтворення знижується (забруднення вiдтворення - репродукцiйна гiпомнезiя). Iснують рiзнi прийоми згадування, коли перебираються числа, дати, iнодi за асоцiацiєю, i потрiбна iнформацiя нiби проявляється в свiдомостi.

Типи пам’ятi за перевагою сигнальних систем:

- образний;

- словеснологiчний;

- середнiй.

Фiзiологiчною основою рiзницi мiж образною та словесно-логiчною пам’яттю є особливостi спiввiдношення сигнальних систем: перевага при запам’ятовуваннi першої сигнальної системи формує образний тип пам’ятi, перевага другої сигнальної системи дає в результатi словесно-логiчну пам’ять. Найлiпшим є середнiй тип пам’ятi.

Наочно-образне запам’ятовування спрямоване на iнформацiю, що надходить через органи почуттiв, тобто конкретнi образи, що тiсно зв’язанi з емоцiями. Цей тип найбiльш притаманний дiтям. Словесно-логiчний тип пам’ятi оснований на використаннi словесних визначень, логiчних зв’язкiв, затаврування та зберiгання думки, визначеної словами, У осiб з урiвноваженими сигнальними системами обидва види пам’ятi розвиненi приблизно однаково.

Порушення пам’ятi

Гiпомнезiя - послаблення пам’ятi. Зустрiчається при астенiчних станах рiзного генезу.

Амнезiя - випадання iз пам’ятi подiй, що вiдбуваються в будь-які вiдрiзки часу внаслiдок травматичного, iнфекцiйного, судинного та iнших уражень центральної нервової системи. Може торкатися лише однiєї функцiї пам’ятi.

Парамнезiї - якiснi порушення пам’ятi, коли бiлi плями при вiдтвореннi заповнюють фактами та дiями, що не мали мiсця насправдi (конфабуляцiї), чи що вiдбувалися, але не в той перiод, про який згадується (псевдоремiнiсценцiї), або взятими в борг iз лiтературних джерел, бiографiй знайомих осiб тощо (криптомнезiї).

Такi порушення пам’ятi можуть спостерiгатися у хворих на алкоголiзм, старечi психози, при ураженнi лобних долей головного мозку.

Гiпермнезiя - пiдвищення функцiї пам’ятi. Може спостерiгатися у хворих в станi манiакального збудження при манiакально-депресивному психозi i деяких станах при шизофренiї.

IНТЕЛЕКТ

Iнтелект (вiд лат. - розумiння, досягнення) - вiдносно стiйка структура розумових здiбностей iндивiда.

Сучаснi дослiдники визначають iнтелект як сукупнiсть знань та життєвого досвiду, здатнiсть до набуття нових знань (навчання) та творчого застосування їх на практицi.

Пiдставами iнтелекту є: точнiсть сприйняття, увага, пам’ять, мова, рiвень вольових процесiв, пiзнавальної активностi. Активною функцiєю iнтелекту є мислення, яке здiйснюється за законами логiки. Операцiї мислення - аналiз та синтез, роздум, висновки - є самостiйними категорiями, але здiйснюються на основi iнтелекту, досвiду, знань.

Рiвень розвитку iнтелекту людини вiдображає мiру його здатностей до оптимальної адаптацiї (соцiальної, бiологiчної, гелiогеофiзичної) у навколишньому середовищi i залежить вiд генотипу, фiзичної повноцiнностi центральної нервової системи, соцiальних факторiв.

Iнтелект є динамiчним утворенням. Доведено, що так званий «коефiцiєнт iнтелекту», перевага тих чи iнших компонентiв (переважний розвиток вербального, практичного, аналiтичного чи художнього), що вимiрюються тестами, може суттєво змiнюватися в залежностi вiд сукупностi соцiокультурних умов. Значущими виявилися: прибуток сiм’ї, рiвень освiти та професiя батькiв, можливiсть отримання освiти, рiвень (квалiфiкацiя) та матерiально-технiчна база викладання, проживання в сiльськiй чи мiській мiсцевостi i т.iн. Показники iнтелекту варiюють в рiзнi перiоди життя, у взаємозвязку з конкретними соцiальними вимогами, що пред’являються людинi в рiзнi роки життя. Коефiцiєнт iнтелекту, що вимiрюється тестовими методиками, також залежить вiд рiвня глютамiнової кислоти в органiзмi (пiдвищення рiвня знижує порiг збудження нервових клiтин), глюкози (вiдповiдає за енергопостачання кори головного мозку i пов’язана з виробленням нейротрансмiттерiв), кальцiю, та iн.

Iнтелект, здiбностi i характер складають ядро особистостi.

Розлади iнтелекту

1. Iнфантилiзм - унiверсальне чи часткове вiдставання фiзичного та iнтелектуального розвитку вiд вiкового рiвня. Проявляється в недостатнiй зрiлостi думок, дитячiй наївностi, яскравостi i нестiйкостi емоцiй, пiдвищеному їх впливi на мислення, iнодi при довготривалих астенiчних станах внаслiдок iнфекцiйних, соматичних захворювань.

2. Олiгофренiя - недорозвинення iнтелекту внаслiдок причин, якi дiяли вутрiшньоутробно чи в ранньому дитинствi.

3. Деменцiя - набутий стiйкий дефект iнтелекту, що характеризується нездатнiстю набуття нових та втратою старих знань i навичок, зниженням пам’ятi внаслiдок рiзних захворювань головного мозку.