Психологiя осiб iз природженими I набутими фiзичними дефектами

Естетичний критерій вiдносно власного тіла притаманний будь-якій нормальнiй людинi (М.С.Лебединський), але особливого значення вiн набуває у осiб, котрi з дитинства належать до так званих «калiк». Фiзичний дефект таких дiтей i пiдлiткiв частiш за все зумовлений патологiєю кiстково-м'язового апарату у зв'язку з такими захворюваннями як коксит, спондильоз (частiше туберкульозного походження), травматичнi пошкодження рухового апарату, вродженi вивихи (частiше кульшового суглобу) i недорозвиток кiнцiвки. До фiзичних дефектiв з дитячого вiку призводять такi захворювання нервової системи, як енцефалiт, полiомiєлiт, наслiдки пологових травм та iн., при яких розвиваються моно- або парагемiплегiї, а також паралiчi.

Незважаючи на рiзноманiтнiсть причин i видiв того чи іншого фiзичного дефекту, психологiя цих хворих має ряд спiльних рис i закономiрностей.

Спiльними рисами є характерологiчнi особливостi, у формуваннi яких суттєве значення мають такі фактори:

а) навколишнє середовище (сiм'я, дитячий колектив, школа, тобто оточення дитини або пiдлiтка);

б) самооцiнка свого дефекту на основi порiвняння iз фізичним здоров'ям однолiткiв навколо.

Основного значення у формуваннi психiки дитини набувають фактори навколишнього середовища. Навiть при сприятливому та доброзичливому ставленні оточуючих осiб такi дiти, i особливо пiдлiтки, емоцiйно дуже чутливi, вразливi. Незначна образа сприймається тяжко, з реакцiєю у виглядi агресiї або вiдчуження.

В особистостi дитини, пiдлiтка досить часто формуються такi риси, як пiдозрiлiсть або зневажання своїм дефектом, тобто бравада, як компенсаторна реакцiя. Поведiнка таких осiб проявляється двома варiантами:

а) активний тип проявляється у навколишньому середовищi у виглядi вiльної поведінки як компенсаторна психологiчна реакцiя особистостi;

б) пасивний тип - поведiнка носить вiдокремлюваний характер iз тенденцiєю до усамiтнення.

Обидва типи поведiнки завжди мiстять елементи iнтровертованостi, ступiнь проявлення цих рис характеру залежить вiд виду i вираженостi дефекту, ставлення батькiв, родичiв, лiкуючого лiкаря, педагога, вихователя, якi створюють психологiчну атмосферу доброзичливостi i милосердя, вникають у коло iнтересiв i потреб дитини, пiдлiтка.

ПСИХОЛОГIЯ ОСIБ IЗ НАБУТИМИ ФIЗИЧНИМИ ДЕФЕКТАМИ

Якщо спадковi дефекти виникають у дiтей, то набутi частiше мають мiсце у пiдлiткiв i дорослих - фiзично i психiчно повноцiнних осiб. Психологiя осiб iз набутими дефектами описана в лiтературi на контингентi поранених у другiй свiтовiй вiйнi з її масовим травматизмом. За мирних часів причинами набутих фiзичних дефектiв є:

а) пошкодження черепа, ока та обох очей;

б) пошкодження кiнцiвок iз неповною або повною ампутацiєю;

в) опiки;

г) наслiдки радикальних операцiй при щелепно-лицевiй патологiї та iн.

Психоемоцiйна реакцiя особи на той чи iнший вид дефекту залежить вiд вiку, статi, особливостей темпераменту та характеру, соцiального статусу, прогнозу працеспроможностi, можливостi протезування i т.iн. Так, бiльш емоцiйно реагують хворi при ампутацiї руки чи ноги, найбiльш пригнiченими є хворi з ампутованими нижнiми кiнцiвками i при втратi зору.

Психологія осіб із набутими дефектами щелепно-лицевої області

Особливо важко хворi переживають соматичнi захворювання, якi призводять до виражених змiн зовнiшнього вигляду: поранення i опiки обличчя iз рубцями, тяжкi екземи, нейродермiти. Особливого значення психологiчнi переживання набувають тодi, коли фiзичнi дефекти стосуються обличчя. Обличчя вiдiграє велику роль в тому враженнi, яке людина справляє на iнших людей, i приймає участь в утвореннi власного уявлення про себе.

Спочатку з'являються тяжкi депресивнi реакцiї, близькi до реактивних реакцiй (астенiя). Потiм у хворих з'являються патологiчнi риси характеру: нервознiсть, вразливiсть, шизоїднiсть, сенситивнiсть. При значному зниженнi слуху, рiдше зору, виникають паранойяльнi переживання (марення туговухих). При затяжних хронiчних захворюваннях дiагностуються iпохондрична фiксацiя, iстеричнi форми поведiнки. Характерна психопатизація особистостi - прогресуючi змiни характеру подiбнi до одного iз типiв клiнiчних психопатiй (внаслiдок травм, хронiчного соматичного захворювання). Реакцiя особи на хворобу залежить вiд вiку, статi: у молодих порушуються плани на майбутнє; хворим середнього вiку хвороба перешкоджає виконанню задумiв; людьми похилого вiку хвороба сприймається як неминучий кiнець.

Чiткiсть рухiв обличчя складає одне ціле з емоцiйним станом людини, тому деформацiя обличчя, позбавлення у зв'язку з цим вираз них рухiв викликають тяжкi змiни психiчного стану потерпiлого. Ці люди стають гiперсензитивними, занадто вразливими, бояться виходити на вулицю, з'являється страх привернути увагу оточуючих. Їм важко зустрiчатися з людьми, якi знали їх ранiше, тому такi хворi часто вiддають перевагу перебуванню у лiкувальному закладi, пiсля виписки намагаються переїхати на нове мiсце, де їх нiхто не знає.

Виникають особовi змiни у виглядi хронiчного розладу настрою, стiйких змiн характеру, зростання збудження, iстеричних проявiв. Порiвняно часто виникають паранойяльнi спрямування. Переживання хворого приймають характер «психологiчної катастрофи». Емоцiйний стан навiть у сильної особистостi приймає характер депресивного настрою. Розвитку депресивного стану у хворого сприяє втрата надiї у нього на повторну операцiю з косметологiчною метою. У пацiєнтiв зi слабким зором, слухом розвиваються специфiчнi особливостi особи, якi потребують психотерапевтичного пiдходу. У деяких слiпих розвивається боязнь, пригнiченiсть, вередливiсть i впертiсть, з'являються iдеї збитку, в колективi зрячих вони нерiдко мало спiлкуються.

Слiпi люди виказують побоювання за свою безпеку, i тому нерiдко звертаються у полiклiнiку до лiкарiв iнших професiй. У глухих затруднене спiлкування з оточуючими, спостерiгаються висока дратiвливiсть, плаксивiсть, пiдозрюванiсть. Розмовляючи з цими хворими, необхiдно говорити чiтко, достатньо голосно, не вести в їх присутностi розмов, щоб вони не чули усього, що говорить лiкар.

Надбана фiзична вада обличчя докорiнно змiнює психологiчний настрiй хворого щодо соцiальнотрудової адаптацiї i часто призводить до спроб самогубства. Все викладене зобов'язує лiкаря планувати до i пiсля операцiї лiкувальну тактику з урахуванням виникаючої перебудови психологiї хворого.

У спiлкуваннi з дiтьми, якi мають фiзичнi дефекти, необхiднi особливе терпiння, доброзичливiсть, але разом з цим необхiдно утримуватись вiд надмiрних нiжностей, не виконувати усi забаганки, примхи дитини. Така поведiнка медперсоналу посилює егоїзм, манiпулятивне використання навколишнiх.

Якщо дитина наполегливо намагається криком досягти свого, треба спокiйно пояснити нерозумнiсть її поведiнки, виявити твердiсть i не виконувати усiх її бажань, не показувати також, що iстерична реакцiя призводить до бажаного. Не слiд кричати на дитину, робити рiзких зауважень.

З дiтьми, у яких, особливо у пiдлiтковому вiцi, виявляється комплекс неповноцiнностi, замкнутiсть, небажання контактувати з однолiтками, дорослими, шляхом наполегливих, систематичних тренувань слiд розвивати вольовi якостi, стимулювати усi можливi якостi особистостi, якi допоможуть їй досягти максимальної саморегуляцiї. Це розвиток естетичних здiбностей, арттерапiя, музикотерапiя, бiблiотерапiя, фiзичне виховання в режимi регулярних фiзичних навантажень, заняття з логопедом, психотерапевтом i т.iн. На усiх етапах лiкувально-вiдновлюваних i реабiлiтацiйних заходiв iз хворими усiх вiкових груп повинна проводитися психотерапiя в рiзних її варiантах, з урахуванням особистостi хворого та його емоцiйного стану.