Нейро-фiзiологiчнi основи свiдомих I підсвiдомих процесiв

Фiзiологiчною основою ясної свiдомостi, за I.П. Павловим, є оптимальна активнiсть на даний момент певної дiлянки кори великих пiвкуль мозку, що перемiщується по її поверхнi, iз негативною iндукцiєю по периферiї. Повний об’єм ясної свiдомостi забезпечується лише об’єднаним функцiонуванням усiх вiддiлiв головного мозку.

Уся iнформацiя, що потрапляє до мозку, спочатку аналiзується на пiдсвiдомому рiвнi, за участю невеликого об’єму нервових елементiв кори i пiдкоркової ділянки, достатнього для даної ситуацiї. У цьому випадку виникають рефлекторнi автоматизованi реакцiї, максимально енергетично «економнi» i швидкi. На пiдсвiдомому рiвнi здiйснюються усi iнстинктивнi реакцiї (самозбереження - напад, втеча чи зацiпенiння, харчова, продовження роду), автоматизованi дiї на зразок добре засвоєних професiйних i побутових навичок та iн., а також так званi помилки на словi, ляпсуси, психологiчнi захиснi механiзми особи. Ми здатнi охопити ясною свiдомiстю лише маленьку частину усього об’єму iнформацiї з навколишнього свiту, несвiдомо ми реагуємо та вiдзначаємо значно бiльше нiж усвiдомлюємо. Об’єм нашої свiдомостi обмежений здатнiстю зберiгати слiди максимум семи одиниць iнформацiї у будь-який момент часу. – «Ми формуємо звички i тим самим звiльняємо себе для того, щоб помiчати iншi речі» (Дж. Мiллер). За даними деяких авторiв, не менш нiж 70% наших життєвих процесiв здiйснюється підсвiдомо.

До сфери свiдомостi iнформацiя пiдключається за необхiдностi не автоматичної (шаблонної), гнучкої, рiзнобiчної, творчої зворотної реакцiї. У цьому випадку до дiї залучається велика маса нейронiв кори i пiдкоркової ділянки, виникає загальна зворотна реакцiя активацiї, i реакцiя на сигнал стає усвiдомленою.

Мiж свiдомими i пiдсвiдомими процесами iснує динамiчна рухома рiвновага, яка визначається характером взаємовiдносин суб’єкта iз дiйснiстю, його життєвим досвiдом, iсторичним досвiдом людства, а також станом ЦНС. Чим вищий рiвень морально-етичних та iнтелектуальних властивостей особи, її суспiльної свiдомостi, тим бiльш свiдома її поведiнка.

Окрiм пiдсвiдомого та свiдомого рiвнiв психiчних процесiв, П.В. Сiмонов видiляє також надсвiдомий, який проявляється на початкових етапах творчостi, що не контролюються свiдомiстю i волею, i називається творчою iнтуiцiєю.

ЯВИЩА ПІДСВIДОМОГО

Найбiльш поширеними проявами пiдсвiдомого є сон i сновидiння. СОН - перiодичний функцiональний стан мозку i усього органiзму, зi своїми специфiчними якiсними особливостями дiяльностi нервової системи. Сон характеризується неповним зупиненням свiдомої дiяльностi i зниженням активної взаємодiї iз навколишнiм середовищем.

Сон є циклiчним. За фiзiологiчними проявами вiн подiляється на двi фази - повiльну i швидку (парадоксальну). Кожен цикл складається з окремих стадiй повiльного i швидкого сну. Тривалiсть одного циклу 1,5-2 години. За нiч можне спостерiгатися до 3-5 циклiв.

У перiод «швидкого» сну виникають сновидiння. Функцiями швидкого сну є: пiдвищення готовностi iндивiда взаємодiяти iз невирiшеною проблемою; вiдновлення почуття власної компетентностi; зникнення почуття безпорадностi; тренування механiзму пошукової активностi. Фактично швидкий сон пiдвищує стiйкiсть органiзму до стресiв. У маленьких дiтей сновидiння виконують функцiю безпосереднього реагування, символiчного задоволення незадоволених потреб пiд час відпочинку від сну. У дорослих у сновидiннях вiдбувається пошук шляхiв взаємного примирення потреб, якi визначають соцiальну поведiнку, iз тими, якi суперечать їм i тому витiсненi зi свiдомостi.

Пiд час «повiльного» сну здiйснюються вiдновнi обмiннi (анаболiчнi) процеси у рiзних тканинах органiзму, впорядковується iнформацiя, отримана у денний перiод, та її органiзацiя за ступенем значущостi. Усувається iнформацiйне перевантаження, в оперативнiй пам’ятi залишається лише iнформацiя, необхiдна для успiшної наступної дiяльностi. Повiльний сон ще виконує функцiю емоцiйної розрядки: так, пiд час дельтасну трапляються напади сноходiння та жахи, якi сприяють зменшенню психiчного напруження у станi поза сном.

В зарубiжнiй психологiї, зокрема, у психоаналiзi З. Фрейда, стверджується конфлiктнiсть свiдомих i підсвiдомих процесiв. Свiдоме життя стає повністю залежним вiд автономної дiлянки пiдсвiдомостi, де знаходяться «витiсненi свiдомiстю, несумiснi з нею iдеї та уявлення», передусiм пов’язанi зi статевим iнстинктом. Пiдсвiдоме домiнування сексуального iнстинкту, затримка його проявлення сукупне з «iнстинктом руйнування, агресії» психоаналiтики вважають його основним джерелом усiх складних проявiв психiки, соцiальної поведiнки та рiзних видiв патологiї.

Наступники психоаналiзу, неофрейдисти (Е. Фромм та iн.) обмежують роль бiологiчного першоджерела в людинi i визнають механiзми соцiального порядку. Пiдсвiдоме наповнюється новим змiстом: мiсце нереалiзованих сексуальних потягiв займає потяг до влади внаслiдок переживання комплексу меншовартостi (А. Адлер), колективна пiдсвiдомiсть, яка виражається в мiфологiї, релiгiйнiй символiцi, мистецтвi i спадкове (К. Юнг), неможливiсть досягти гармонiї в соцiальнiй структурi суспiльства i викликане цим почуття одинокостi (Е. Фромм). Переважна частина з них стверджує, що сучасна цивiлiзацiя чинить перепони успiшнiй реалiзацїї iнстинктiв. Значною заслугою прихильникiв психоаналiзу є те, що вони вперше звернули увагу людини на проблеми пiдсвiдомого, впливу iнстинктивних потреб на поведiнку особистостi.

Великий внесок у вивчення пiдсвiдомих психiчних процесiв у структурi цiлiсної психiчної дiяльностi був зроблений вітчизняними вченими: I.М. Сєченовим, I.П. Павловим, Д.Н. Узнадзе, В.М. Мясищевим, Г.В. Гершунi, В.Є. Рожновим, Д.I. Дубровським, О.Т. Соколовою та iншими. Також числi зроблений значний науковий внесок у вивчення пiдсвiдомих захисних психологічних механізмів особистостi. Початок їх вивченню поклав З. Фрейд, який визначав їх як засоби вирiшення конфлiкту мiж свiдомiстю та пiдсвiдомiстю i спрямування енергiї лiбiдо у соцiально прийнятнi форми дiяльностi, захист вiд внутрiшнiх i зовнiшнiх конфлiктiв, компромiс мiж конфлiктними iмпульсами з усуненням внутрiшнього напруження. З позицiй неофрейдизму, захиснi механiзми - це звичнi форми поведiнки, котрим людина навчилася з дитинства, але процес їх засвоєння та реалiзацiї залишається незмiнним. Вони можуть виконувати як конструктивно-адаптивну роль для особи, сприяти її розвитку, так i деструктивну роль, сприяючи стагнацiї i деградацiї особистостi.

Дослiдженi захиснi механiзми витiснення, рацiоналiзацiї, проекцiї, переносу, гiперкомпенсацiї, сублiмацiї, регрессiї, опору, iдентифiкацiї та iншi.

Витіснення - забезпечує усунення неприйнятних потягiв, почуттiв, бажань i думок із свiдомостi у підсвiдоме. Те, що було витiснене, не руйнується: при послабленнi механiзму пригнiчення воно частково сягає рiвня свiдомостi i викликає почуття тривоги та iншi захиснi реакцiї (специфiчнi сновидіння, рацiоналiзацiю, проекцiю тощо). Воно вiдобра-жається у рисах особистостi, у системi переконань i цiнностей, у невротичних, психосоматичних i психотичних симптомах. Проявляється у вузьконаправленому забуваннi, запiзненнях, iгноруваннi очевидних фактiв, хвороб та iн.

Раціоналізація - один з найбiльш загальних механiзмiв установлення почуття власної гiдностi та лiквiдацiї почуття провини. Забезпечує рацiональне («розумне») пояснення вчинкiв, справжнi мотиви яких лишаються неосмисленими. Це - неусвiдомлене прагнення до самовиправдання, пошук причин i мотивiв своїх вчинкiв у зовнiшньому середовищi, звинувачення, наприклад навколишнiх у своїй хворобi, у своїх невдачах та iн.

Проекція - засiб захисту, при якому власнi неусвiдомленi риси, потяги i мотиви (агресивнi, несхвальнi - ненависть, страх, нечеснiсть) приписуються iншим, ніби проектуються на них. Людина при цьому почуває себе невинною i жертвою iншого. Механiзм проекцiї часто буває причиною упередженого i ворожого ставлення до iнших осiб, на яких проектуються власнi негативнi тенденцiї, i легко призводить до розвитку взаємного вiдчуженя.

Заміщення (перенос) - механiзм, при якому недосяжна (неприйнятна) мета (емоцiя, об’єкт, наприклад людина) замiщується підсвiдомо бiльш прийнятними i досяжними. Так забезпечується замiсне задоволення пiдсвiдомого потягу до будь-чого чи будь-кого, почуття переноситься з актуального об’єкта на його замiщувач. Особливо часто переносяться з однiєї особи на iншу почуття та вiдношення (любовi, ненавистi). Наприклад, почуття ворожостi до батькiв чи до дiтей може бути настiльки iнтенсивним, що свiдомо воно несприйнятне, а соцiально аморальне, i тодi переноситься на iншу людину i тим самим оберiгає особу вiд усвiдомлення даного факту.

При фобiї вiдбувається підсвiдомий перенос страху вiд прихованого початкового внутрiшнього джерела на iнший, зовнiшнiй i усвiдомлений.

Гіперкомпенсація - прагнення досягнення успiху у тiй областi, яка досi була найбiльш важкою: фiзично слабкий за допомогою iнтенсивних тренувань прагне стати сильним в будь-якому видi спорту, боязкий i несмiливий - маскується пiд напускною розкутiстю i грубiстю; брехливий - прагне впевнити оточуючих i навiть сам впевнений у своїй виключнiй чесностi тощо.

Сублімація - механiзм трансформацiї i спрямування енергiї iнстинктивних, неприйнятних на теперiшнiй час iмпульсiв i потреб на соціально-сприйнятливу мету (мистецтво, лiтературу, релiгiю, науку, спорт i т.iн.).

Регресія - захисне повернення у поведiнцi на той рiвень розвитку, де особа нездатна реалiстично i конструктивно вирiшувати проблеми (так званий «вихiд назовнi латентної iнфантильної реактивностi»): регрес навичок охайностi (енурез, енкопрез), самообслуговування (неохайнiсть, втрата навичок користування столовими приборами), рухiв («поза ембріона», порушення статики тiла, iстеричнi астазiя-абазiя), мови (невиразна мова, вiдмова вiд мови - мутизм – повний, або вибiрковий - лише з особами, що здатні викликати психотравмуючi переживання). Спостерiгається при неврозах i психозах.

Опір - пiдсвiдома вiдмова (опозицiя) пригадувати травмуючi подiї, неприйнятнi комплекси i тим самим усвiдомлювати їх. Так уникаються спомини, якi можуть викликати тривогу та iншi неприємнi емоцiї.

Ідентифікація - забезпечує досягнення внутрiшнього психiчного заспокоєння шляхом спiвставлення (iдентифiкацiї) себе з будь-ким (мати, iдентифiкуючи себе зi своєю дитиною, говорить замiсть «вона, йому» - «ми, нам»; бажання, щоб дiти досягли у життi того, до чого прагнув, але не досяг сам). Формами iдентифiкацiї є емпатія (здатнiсть до проекцiї себе у ситуацiю та почуття iнших, здатнiсть вiдчути i розумiти стан iншої людини), реакцiї пiдлiткової iдентифiкацiї - прагнення максимально бути схожим на лiдера групи чи естрадного кумира. Лiкарi нерiдко свiдомо звертаються до прямої чи побiчної iдентифiкацiї пацiєнта з iншими, одужуючим чи вже одужавшим пацiєнтом.

Д.Н. Узнадзе до медико-психологiчної термiнологiї увiв поняття «Установка особи»: це специфiчний стан, що виникає i фiксується при перебуваннi людини в ситуацiї задоволення певної потреби, i що виражається у підсвiдомому прагненнi до дiї, яка може задовольнити цю потребу. Описана «установка на хворобу», яку сам пацiєнт не усвiдомлює, що приносить йому певну вигоду по каналах підсвiдомих захисних механiзмiв особи, i яку завжди необхiдно враховувати при лiкуваннi хронiчних захворювань.