Загальнi особливостi вiдчуттiв

1. Пороги вiдчуттiв: нижнiй, верхнiй, порiг розрiзнення.

Нижнiй абсолютний порiг (мiнiмальний) - та найменша величина подразника, яка здатна викликати ледь помiтне вiдчуття.

Верхнiй абсолютний порiг (максимальний) - найбiльша сила подразника, при якiй ще виникає рiвноцiнне подразнику вiдчуття.

Порiг розрiзнення (диференцiальний) - та найменша змiна подразника, яка викликає лише помiтну рiзницю у вiдчуттi.

2. Адаптацiя - пристосування чутливостi до постійно дiючого подразника, що проявляється пiдвищенням чи зниженням порогiв. Адаптацiя бiльш висока до нюхових, тактильних, свiтлових подразникiв, значно нижча - до больових сигналiв.

3. Взаємодiя i сенсибiлiзацiя - змiна чутливостi однiєї iз систем аналiзаторiв пiд дiєю другої системи, що зумовлено корковими зв’язками мiж аналiзаторами. Слабкi сигнали iз будь-якої системи аналiзаторiв пiдвищують чутливiсть iншої системи, а сильнi - знижують. Наприклад, вiдомо, що дитину, яка плаче, можна заспокоїти, якщо вiдволiкати його увагу за допомогою сильнiшого подразника. При яскравому освiтленнi звук вiдчувається голоснiше. З iншого боку, деякi люди пiд час роботи вмикають радiо, що грає неголосно; при навчаннi читанню людей з поганим зором використовують неголосне цокання годинника. Сенсибiлiзацiя - пiдвищення чутливостi в результатi взаємодiї вiдчуттiв.

4. Контраст (одночасний або послiдовний) - змiна iнтенсивностi вiдчуттiв пiд впливом попереднього або супровідного подразника. При одночаснiй дiї двох подразникiв виникає одночасний контраст. Широко вiдомим є явище послiдовного контрасту: пiсля холодного слабкий тепловий сигнал здається гарячим, вiдчуття кислого пiдвищує чутливiсть до солодкого.

5. Синестезiї - iрадiацiя вiдчуттiв з одного аналiзатора на iнший зі збудженням невластивої даному аналiзатору модальностi вiдчуття. Наприклад, пiд впливом звукiв можуть виникнути свiтловi вiдчуття, колiр може викликати вiдчуття холоду. Деякi композитори (А.М. Скрябiн, М.К. Чурльонiс), поети (А. Рембо) мали кольоровий слух. Поширена в наш час так звана світломузика базується на злиттi музики та кольору для одержання бiльш сильного естетичного враження, вiдчуття неподiльностi, цiлiсностi музики i кольору.

Сприйняття - психiчний процес вiдображення у свiдомостi людини предметiв та явищ в цiлому, тобто в сукупностi їх властивостей, при безпосереднiй дiї на органи чуття. Сприйняття - це синтез комплексу наявних вiдчуттiв з уявленням.

КЛАСИФIКАЦIЯ СПРИЙНЯТТІВ

1. У вiдповiдностi з формами iснування матерiї:

- сприйняття простору;

- сприйняття часу;

- сприйняття руху.

2. В залежностi вiд аналiзаторiв, що беруть участь у сприйняттi:

- зоровi;

- слуховi;

- дотиковi;

- кiнестетичi;

- нюховi;

- смаковi.

Рiзнi види сприйняттів рiдко зустрiчаються у чистому виглядi. Зазвичай, вони комбiнуються, внаслідок чого виникають складнi види сприйняття.

3. За складнiстю:

- простi;

- складнi.

4. За ступенем залученостi уваги та вольового зусилля (в залежностi вiд ступеня цiлеспрямованостi дiяльностi особистостi):

- ненавмисне (мимовiльне);

- навмисне (довiльне).

Сприйняття, як i вiдчуття, є осмисленим i активним процесом, результатом аналiтико-синтетичної дiяльностi мозкових вiддiлiв аналiзаторiв. Будь-яке сприйняття має моторний компонент (дотик, рух очей): людина сприймає свiт у дiяльностi, протягом працi, тим самим поглиблюючи i вдосконалюючи сприйняття. Протягом набуття досвiду сенсорний i руховий апарати з’єднуються у єдину систему (I.М. Сєченов).

ЕТАПИ ЦIЛЕСПРЯМОВАНОГО СПРИЙНЯТТЯ

1. Пошук об’єкта;

2. Видiлення найбiльш характерних його ознак;

3. Розпiзнавання об’єкта (включення його до певної категорії речей i явищ); на цей процес завжди впливають властивостi особистостi.

ВЛАСТИВОСТI СПРИЙНЯТТЯ

1. Предметнiсть - усвiдомлене видiлення i спiвставлення отриманих iз зовнiшнього свiту вiдомостей до свiту взагалi.

2. Цiлiснiсть - здатнiсть об’єднувати у цiле окремi елементи предмета протягом процесу сприйняття. Залежить вiд досвiду людини (системи набутих понять).

3. Вибірковість - перевага у видiленні одних предметiв серед iнших. Залежить вiд властивостей предмета («фігури» вiдносно «фону»), суб’єктивних установок, минулого досвiду.

4. Осмисленість - розумiння сутi того, що ми сприймаємо, з позиції набутих знань, накопиченого досвiду. Це дає можливiсть пiдключити новi знання до системи сформульованих ранiше.

5. Активнiсть - здатнiсть до стiйкого, ефективного, планомiрного, цiлеспрямованого сприйняття («спостережливість»).

ЗАКОНОМIРНОСТI ВIДЧУТТIВ ТА СПРИЙНЯТТЯ У НОРМI

1. Чуттєва жвавiсть (вiдчуття реальностi образiв, що сприймаються);

2. Екстрапроекцiя (проекцiя образiв на мiсце знаходження того, що сприймається);

3. Вiдсутнiсть довiльної змiни образiв (сприйняття предметiв як постiйних за своєю формою, кольору i т.д.), - константність;

4. Аперцепцiя - система сприйнять, закладених у минулому досвiдi людини, з якими постiйно спiввiдносяться образи, що сприймаються.

ТЕОРIЯ РЕФЛЕКТОРНОГО ВIДОБРАЖЕННЯ (I.М. Сєченов, I.П. Павлов, А.А. Ухтомський)

Фiзiологiчною основою сприйняття є взаємодiя рiзних систем аналiзаторів чи окремих частин одного й того ж аналізатора, з утворенням на цiй основi умовних рефлексiв на комплекснi подразники. Як наслідок, у людини виникає більш-менш складний образ предмета або явища в цiлому. Вiдбувається не просте фотографiчне вiдображення певного об’єкта, але й вiдображення його у динамiцi (за допомогою процесiв збудження та гальмування), у часi i в просторi, із розумiнням змiсту та певним емоцiйним ставленим до суб’єкта сприйняття (позитивним чи негативним, притягуючим чи вiдштовхуючим, викликаючим вiдчуття задоволення чи страху). Образи, що формуються протягом сприйняття, осмислюються, конкретизуються та узагальнюються iз попереднiм досвiдом у виглядi знань та уявлень.

Однiєю з необхiдних умов нормальної психiчної дiяльностi людини є певний мiнiмум подразникiв, котрі надходять до мозку iз органiв чуття (I.М. Сєченов). Клiнiчно пiдтверджено, що людина, яка не отримує необхiдної кiлькостi подразникiв внаслідок патологiї органiв чуття, засинає або ж заглиблюється у забуття i нiчого не пам’ятає, що вiдбувається з нею. Сенсорна ізоляція (депривацiя) - обмеження кiлькостi подразникiв на органи чуття (перебування людини в космосi, пiдводнi види робiт та iн.). Iнформацiйний голод, пов’язаний з вiдключенням аналiзаторних систем при сенсорнiй депривацiї, призводить до дезорганiзацiї особистостi.

Iлюзії - спотворене сприйняття реально iснуючої дiйсностi. При цьому змiст сприйнятих образiв не вiдповiдає дiйсностi i має iнший змiст.

КЛАСИФIКАЦIЯ IЛЮЗIЙ

1. За етiологiєю:

1) фiзичнi iлюзiї - виникають вiнаслiдок прояву певних фiзичних властивостей предметiв та речовин (оптичних, електромагнiтних, гравiтацiйних);

2) фiзiологiчнi iлюзiї - обумовленi фiзiологiчними особливостями функцiонування аналiзатора (зорового, вестибулярного, дотикового та iн.);

3) психiчнi ілюзії - виникають при афективно (афект - дуже сильна емоцiя) змiненiй свiдомостi, появi застiйної домiнанти якихось певних уявлень, змiнах деяких iнших психiчних функцiй.

2. За аналiзаторам: зоровi, слуховi та iн.

3. За складнiстю: простi, складнi (парейдолiчнi, коли в звичайних силуе-тах людина вбачає фантастичнi, частiше загрозливі, картини).

Уявлення - це образи предметiв і явищ об’єктивого свiту, якi сприйнятi ранiше i безпосередньо не діють на органи чуття у даний момент, тобто, слiди вiдчуттiв та сприймань, що мали мiсце у минулому. Уявлення - пiдсумок чуттєвого пiзнання людиною свiту, так званий чуттєвий досвiд, основа прогнозу для пiзнання та дiї.

ВIДМIННОСТI УЯВЛЕНЬ ВІД СПРИЙНЯТТІВ:

- мають узагальнюючий характер;

- недостатньо чуттєво яскравi;

- фрагментарнi;

- iндивiдуальнi та суб’єктивнi;

- можуть змiнюватися та зникати;

- залежать вiд пам’ятi, домiнуючого у розвитку аналiзатора, особивостей сприйняття, характеру, iнтелекту.

Уявлення не бувають iзольованими: протягом пiзнавальної дiяльностi вони групуються, асоцiюються.

Асоціація - це зв’язок між уявленнями, грунтований на минулому досвiдi, коли одне з уявлень, сплинувши у свiдомостi, викликає за якимись ознаками (схожiсть, близькiсть, протиріччя та iн.) iнше.

Ейдетизм - це здатнiсть зеркально точно вiдтворити в уяві уже iснуюче ранiше сприйняття, що трапляється найчастiше у дитячому вiцi.