Особливостi груп пацiєнтiв лiкарнi

Поступаючи до лiкувального закладу, людина, яка усунута із свого звичного соцiального оточення, рiзко змiнює життєвий стереотип, що часто порушує її душевну рiвновагу, впливає на динамiку тривалостi захворювання. Соцiальнi контакти замикаються, передусiм, на спiлкуваннi у групi хворих (лiкарняна палата), яка, в свою чергу, залежна вiд груп медперсоналу, що складають колектив лiкарнi. Група хворих людей, поряд iз ознаками, що притаманнi усiм групам, має особливостi, зумовленi хворобою та залежнiстю вiд медичного режиму. Так, психологiчний комплекс «потреба-залежнiсть- підлеглість» у деяких хворих створює недостатньо усвiдомлене ними відчуття деякого приниження, особистої неповноцiнностi, а звідси - часто також недостатньо усвiдомлений внутрiшнiй протест, роздратованість, тенденцiю до непокори, конфлiкту. Нерiдко спостерiгаються загальна емоцiйна лабiльнiсть, схильнiсть до роздратованих спалахiв, надцiнних переживань. Деякi пацієнти стають замкнутими, iпохондричними, у них можуть розвиватися депресивнi стани аж до суїцидальних тенденцiй. Довготривале перебування в стацiонарi може викликати у хворих виражену астенiю, фiксацiю на хворобливих симптомах, iнодi навiть посилення їх, почуття страху при переходi з ліжкового режиму до активних рухiв, емоцiйне напруження та негативну установку на лiкування.

Психологiчний клiмат у палатах тiсно пов’язаний iз так званими неформальними стосунками хворих, якi сприяють їх об’єднанню в спонтаннi групи. Наявнiсть активних хворих («лiдерiв») викликає певний груповий настрiй i ставлення хворих до лiкарiв, режиму лiкування i перспектив одужання. Негативно настроєнi «лiдери» становлять суттєву загрозу для психологiчного клiмату в будь-якому колективі хворих.

Егротогенії - це процес негативного психологiчного впливу одних хворих на iнших в умовах певної групи, що призводить до появи нових симптомiв неврологiчного характеру чи погiршенню наявних симптомiв захворювання. Егротогенiї нейтралiзують позитивну дiю медикаментозного лiкування, психотерапiї, лiкувального режиму та iнших методiв. Профiлактика егротогенiй пов’язана iз вирiшенням питань про психологiчну сумiснiсть хворих у палатах, вiддiленнях та iнших замкнутих колективах, про психологiчний клiмат у колективах хворих, про групи хворих, якi склалися стихiйно (спонтаннi) i т. iн.

Ефективнiсть лiкування хворого залежить вiд створення у медичному закладi дiючого психотерапевтичного лікувально-охоронного режиму, тобто органiзацiї способу життя, який би позитивно вплинув на психiку пацiєнта, що сприяє бiльш швидкому одужанню. Пiд терапiєю середовищем розумiють використання факторiв середовища для впливу на хворих iз лiкувальною метою. До завдань лiкувально-охоронного режиму входить усунення всiх несприятливих чинникiв оточення, боротьба iз болем i боязнью болю, забезпечення максимальних умов для фiзіологiчного сну та вiдпочинку, чiтке дотримання п9равил внутрiшнього розпорядку.

ПСИХОЛОГIЯ ЛIКУВАЛЬНОГО КОЛЕКТИВУ

Найважливiшим елементом лiкувально-охоронного режиму є суворе дотримання психотерапевтичних принципiв спiлкування медичного персоналу iз хворим, i в першу чергу, лiкаря i хворого. Вирiшальним фактором у створеннi ефективно дiючого психотерапевтичного лiкувального середовища є єдиний стиль роботи медичного колективу. Це залежить вiд високих професiйних знань, колегiального спiвробiтництва, єдиного духу колективу, який визначається турботою про хворих. Важливу роль вiдiграють конференцiї кожного дня, а також засiдання окремих груп колективу. Лiкування проводиться не одним лiкарем-терапевтом, а при його координуючiй функцiї увесь колектив утворює єдину терапевтичну сiтку. На найвищому рiвнi свого розвитку, колектив, який лiкує, стає колективом лiкувальним, будь-яка дiяльнiсть якого позитивно дiє на хворого. Саме у такому колективi спрацьовує принцип «Здоров’я кожного - багатство всіх». Пiдхiд кожного лiкаря та медсестри до хворого, їх оптимiзм, професiоналізм, гармонiйнiсть - є цiлющими силами, якi сприяють якнайшвидшому одужанню хворого. Хочуть вони того чи нi, але лiкарi та медсестри надають регулярну групову допомогу хворим тiєї чи iншої палати, проводять обхiд, роз’яснювальнi бесiди з приводу звичок, якi утворилися у палатах, проблем пристосування до життя у новому колективi одного iз хворих.

Питання органiзацiї лiкувального колективу пов’язанi iз визначенням оптимального складу хворих у стацiонарi. Вважають нерацiональним розмiщення хворих з однаковими хворобами у однiй палатi. Бiльш правильно пiдбирати їх за принципом психологiчної сумiсностi i психотерапевтичного благоприємного впливу бiльш «сильних» особистостей на пасивних хворих. Це створить кращi умови для органiзацiї лiкувального колективу та терапiї середовищем. Атмосфера лiкувального закладу залежить, безумовно, вiд «лiдера», тобто вiд дiяльностi керiвника (головного лiкаря), методiв керiвництва, вiд стилю i емоцiйного тону, виробленого працiвниками закладу.

Знання психологiчних особливостей колективу, у якому працює лiкар, забезпечує науково обгрунтовану органiзацiю роботи усiх ланок лiкувального закладу щодо профiлактики та ефективностi лiкувально-дiагностичного процесу. Для вивчення мiжособових стосункiв у групах використовують такi засоби, як спостереження, незалежнi характеристики, опитування, iнтерв’ю, анкетування, експеримент та iн. Одними з найбiльш iнформативних є соцiометричнi методики. Технiка соцiометрiї побудована на аналiзi даних, отриманих при опитуваннi учасникiв групи про вибiр тих осiб, якi вiдповiдали б тим чи iншим критерiям (наприклад: з ким iз учасникiв групи у першу чергу ви бажали б проводити вiльний час, разом працювати; з ким - у другу, в третю i т. ін.). Кiнець кiнцем виявляються неформальна структура групи, симпатiї та антипатiї мiж учасниками групи, найбiльш та найменш популярнi її члени, наявнiсть вiдокремленних угрупувань, показники групової єдностi. Вивчивши таким чином склад вiддiлень, палат, можна розробити схеми формування колективiв медпрацiвникiв та груп хворих.

Патопсихологія і клінічна психопатологія

Патопсихологія займається питаннями порушень психіки людини, розладами адекватного сприйняття світу через поразок центральної нервової системи. Патопсихологія вивчає закономірності розпаду психічних процесів при різних розладах (хворобах), а також фактори, що сприяють створенню ефективних корекційних методів лікування.

В практичні завдання патопсихології входить аналіз структури психічних розладів, встановлення ступеня зниження психічних функцій, диференціальна діагностика, вивчення особливостей особистості та дослідження ефективності терапевтичних впливів.

Існує відмінність між патопсихологія, або розгляд психічної сфери людини з точки зору методів психології, і психопатологією, що розглядає психіку людини з точки зору нозології та психіатрії. Клінічна психопатологія досліджує, виявляє, описує і систематизує прояви порушених психічних функцій, патопсихологія ж розкриває психологічними методами характер протікання й особливості структури психічних процесів, що призводять до спостережуваних в клініці розладів.

Засновниками російської патопсихології вважаються Б. В. Зейгарник і С. Я. Рубінштейн.

Нейропсихологія

Нейропсихологія - велика наукова дисципліна, що досліджує роль мозку і центральної нервової системи в психічних процесах, що зачіпає питання як психіатрії та неврології, так і філософії свідомості, когнітивної науки і штучних нейронних мереж.

Радянська школа нейропсихології займалася в основному дослідженням причинно-наслідкових відносин між ураженнями мозку, їх локалізацією та змінами з боку психічних процесів. В її завдання входило вивчення порушених психічних функцій у результаті пошкодження головного мозку, дослідження локалізація вогнища поразки і питань відновлення порушених психічних функцій, а також розробка теоретичних і методологічних проблем загальної та клінічної психології.

Провідну роль у створенні нейропсихології як самостійної дисципліни відіграли радянські вчені А. Р. Лурія та Л. С. Виготський, чиї дослідження отримали світове визнання.

 

Психосоматика

Психосоматика досліджує проблеми хворих соматичними розладами, в походженні і перебігу яких велику роль відіграє психологічний фактор. У сферу психосоматики входять питання, пов'язані з онкологічними та іншими тяжкими захворюваннями (повідомлення про діагноз, психологічна допомога, підготовка до операції, реабілітація та ін) і психосоматичними розладами (при переживанні гострої і хронічної психічної травми; проблеми включають симптоми ішемічної хвороби серця, виразкові хвороби, гіпертонічне розлад, нейродерміти, псоріази і бронхіальну астму). В рамках клінічної психології психосоматика розрізняє психосоматичні симптоми і психосоматичні феномени.