Тема № 6. Система органів державної влади

В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ – 2 год.

Питання, що виносяться на розгляд на семінарському занятті:

1. Принципи організації та функціонування системи вищих органів державної влади.

2. Парламент: поняття, системи формування, повноваження. Бікамеральні парламенти.

3. Законодавчий процес у парламентах зарубіжних країн та його стадії. Конституційно - правовий статус депутатів в зарубіжних країнах.

4. Глава держави в зарубіжних країнах та його місце в системі вищих органів влади. Монарх, його юридичний і фактичний статус в різних країнах. Статус та повноваження президента в зарубіжних державах.

5. Уряд у зарубіжних країнах: поняття та види. Місце уряду в системі влади зарубіжних країн. Порядок формування та структура урядів у зарубіжних країнах.

6. Форми парламентського контролю.

Методичні рекомендації

Державні функції в кожній країні здійснюються розгалуженою системою органів. Вищі органи держави — парламент, глава держави і уряд, верховний суд — реалізують основні владні повноваження, а їхня діяльність набуває політичної значу­щості. Проаналізувавши роботу ви­щих органів, можна визначити, на яких засадах функціонує державний механізм у цілому. Реальне становище і роль цих органів у механізмі здійснення владних повноважень залежать від форми правління, політичного режиму, історичних і національних особливостей, соціально-політичної ситуації, яка складається в країні в той чи інший період її розвитку.

Істотним важелем у механізмі державного управління суспільства зарубіжних країн є глава держави. Він начебто вивершує всю систему органів влади и управління, і юридично йому в цій системі належить першорядне місце. У більшості зарубіжних країн функції глави держави доручаються одноособовому органу. Залежно від форми правління — це або президент, або монарх. Особливу увагу необхідно приділити правовому статусу глави держави, порядку заміщення поста глави держави, а також припиненню повноважень. Важливим є дослідження систем престолонаслідування.

Значну увагу в характеристиці вищих органів держави приділяють парламентам, які розглядають як ор­гани законодавчої влади, а іноді і як такі, що своєю діяльністю формально забезпечують функціонування і саме існування інших вищих органів дер­жави. Відомо, що чимало консти­туцій було прийнято парламентами або за їхньою безпосередньою участю, і саме конституції утворюють правову основу для існування і функціонуван­ня всього державного механізму. Звідси можна говорити про установчу роль парламентів щодо інших еле­ментів цього механізму.

Підвищений інтерес до парла­ментів зумовлений і тим, що вони є представницькими органами. В основі формування і роботи парламентів лежать ідеї народного представництва, впровадження яких у політичне жит­тя пов'язане із становленням сучасної державності зарубіжних країн. Такі ідеї склали чи не найголовніший зміст конституційної теорії, що виникла і домінувала у початковий період розвитку цієї державності. З часом сенс та значення їх дещо змінилися, але вони і сьогодні зберігають характер політико-правового постулату, непересічної соціальної і духовної цінності. При підготовці до семінарського заняття потрібно приділити увагу поняттю, системі формування, структурі парламентів в зарубіжних країнах, з’ясувати статус народних депутатів, їх права та обов’язки, а також поняття депутатського імунітету та індемнітету.

Досить важливим є питання, що стосується законодавчого процесу в зарубіжних країнах, а тому, насамперед потрібно визначитися із стадіями законодавчого процесу та розглянути способи затягування прийняття законів (флібустьєрство).

Уряд, як верхівка виконавчої влади, у більшості країнах здійснює загальне управління справами держави, керує її внутрішньою та зовнішньою політикою Правовий статус урядів в багатьох країнах не деталізується, уряд може вирішувати найрізноманітніші питання, які не завжди можна регламентувати наперед. В сучасних конституціях, як правило перераховуються повноваження уряду, але це не завжди вдається зробити, оскільки на практиці уряд є дуже мобільним органом, тому така регламентація є досить відносною.

Студентам потрібно визначитися із видами урядів, способами формування та структури, а також ознайомитися із нормативно-правовими актами, що регулюють зазначені питання.

Практичні завдання

Для з’ясування цих складних питань під час підготовки до семінарського заняття студенти повинні:

1. Засвоїти визначення понять: глава держави, пріомогенітура, салічна система престолонаслідування, кастильська система престолонаслідування, шведська система престолонаслідування, австрійська система престолонаслідування, мусульманська система престолонаслідування, контра сигнатура, промульгація, право вето, парламент, мандат, імунітет, індемнітет, імпічмент, комітет, парламентські фракції, депутатські групи, інтерпеляція, уряд.

2. Дати відповідь на питання:

Яке місце займає глава держави в системі державного механізму?

Які юридичні форми глави держави: варіанти персоніфікації (реалізації) посади?

В чому особливості порядку заміщення поста глави держави в монархіях і республіках?

Які існують способи престолонаслідування?

Які характеристики правового статусу глави держави в зарубіжних країних?

Як регулюються відносини глави держави з парламентом та урядом в зарубіжних країнах?

Який порядок формування парламентів та статус депутатів в зарубіжних країнах?

Які види парламентів Ви знате? Дайте їх загальну характеристику.

Який порядок роботи парламентів? Визначте місце депутатських фракцій, груп, комітетів та комісій в структурі парламентів.

Чим характеризується законодавчий процес в зарубіжних країнах?

3. Заповнити таблиці:

А) Обов’язки та права членів парламентів у зарубіжних країнах:

	Права	Обов’язки
1.
2.
3.

Б) Обов’язки та права глави держави у зарубіжних країнах:

	Права	Обов’язки
1.
2.
3.

1. Самостійно скласти схеми: 1) форми парламентського контролю в зарубіжних країнах; 2) законодавчий процес.

2. Вирішити наступні ситуаційні задачі:

1) Президенту Республіки Угорщина була зроблена складна операція на серці. Це призвело до тимчасового невиконання ним своїх обов'язків протягом 75 днів, але після цього терміну він був змушений залишитися у лікарні ще на З тижні.

Як у цьому випадку, згідно з Конституцією Угорщини по­винні розвиватися подальші події?

2) На загальних державних виборах 1989 року кандидатом на пост президента Італії виступав Луїджи Плачідо 1950 року народження, голова автомобільного кон­церну.

Чи може він бути обраним президентом країни? Дайте конституційно-правову оцінку цієї ситуації.

3) Віце-президент СІЛА заміняв Президента на його посту один рік і 11 місяців. Після цього він був обраний Президентом США. Після закінчення терміну президентства він знову висунув свою кандидатуру на пост Президента США. Це було оскаржено, тому що він вже третій раз претен­дував на президентство.

Чи може ця особа у конкретному випадку бути обраною Президентом США? Аргументуйте свою відповідь.

6. Підготувати реферати за темами:

· Інститут президента в зарубіжних країнах.

· Місце парламенту в системах державних органів зарубіжних

країн.

· Парламентські комітети і комісії, порядок їх формування і функціонування.

· Правовий статус депутата парламенту в зарубіжних країнах.

· Конституційно-правовий статус уряду та інших органів

виконавчої влади в зарубіжних країнах.

Юридичний словник

Глава держави – це офіційна особа (орган), що займає, як правило, формально вище місце в ієрархії державних інститутів і здійснює верховне представництво країни у внутрішньополітичному житті й у відносинах з іншими державами.

Пріомогенітура – право первородства, спадкоємцем вважається первонароджений син, а у разі його смерті – старший онук, а не наступний по старшинству син.

Регалії – атрибути монархічної влади.

Регентство – офіційна особо при монархові, якщо він є неповнолітнім або за станом здоров’я не може виконувати свої функції.

Промульгація – право затвердження закону та його підпису.

Право вето – відхилення законопроекту.

Абсолютне вето – означає, що закон або законопроект після накладення вето більше вже не розглядається.

Просте відкладене вето – для того щоб закон набрав чинності без підпису глави держави, потрібно повторне прийняття його парламентом, причому за допомогою тієї ж процедури, якою він був прийнятий у перший раз.

Ускладнене відкладене вето – означає складнішу процедуру, яку необхідно провести парламенту, щоб подолати вето глави держави.

Вибіркове вето – означає, що президент незгодний не з усім законом як повним документом, а з якоюсь його частиною.

Кишенькове вето – йдеться про використання правил регламенту. На підписання закону президентові дається 10 днів. Якщо Конгрес надав закон президентові менш ніж за 10 днів до кінця сесії, а президент його не підписав, цей закон «гине».

Імпічмент – усунення глави держави від влади за допущені порушення конституції, закону, які-небудь правопорушення, тобто вчинення дій несумісних із посадою глави країни.

Парламент – вищий представницький орган держави.

Депутатський імунітет – не допускається судове або інше юридичне переслідування (арешт, штраф) депутата без згоди палати або спеціального органу, створюваного палатою.

Індемнітет – поняття має два значення: 1) невідповідальність депутата після закінчення строку його депутатських повноважень; 2) депутатська заробітня плата або винагорода за діяльність.

Парламентські комісії або комітети – це спеціальні органи, утворені з депутатів, головною метою яких є підготовча робота зі створення й оцінки законопроектів, а також контролю за виконанням законів або для контролю за діяльністю виконавчої влади.

Парламентська фракція – партійне об’єднання депутатів.

Інтерпеляція – звернення до уряду або члена кабінету від імені депутатської групи з вимогою дати пояснення з якого-небудь питання.

Уряд – центральний орган управління державою

Форматор – відповідальна особа, якій глава держави доручає визначати потенційних членів уряду й осіб, які б могли очолити уряд.

Література:

Основна

1. Бостон С.К., Сажнів І.В. Державне право зарубіжних країн: Навчально-методичний посібник для курсантів, курсантів, курсантів. – Запоріжжя: ЗЮІ МВС України, 2001. – С. 94-151.

2. Георгіца А.З. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник / А.З. Георгіца. – Тернопіль: “Астон”, 2003. – С. 174-189.

3. Іванов В.І., Стовпець В.Г., Сухолітко Л.А. Конституційне право зарубіжних країн. Навчальний посібник / За ред. докт. юрид. наук, проф.. В.М. Іванова та докт. юрид. наук, проф. О.І. Арсені. – Одеса: ОНМУ, 2002. – С. 166-180.

4. Государствоведение: Учебник.- 2-е изд., испр. и доп.- М.: Юристь, 2000.- С. 260-326.

5. Конституции зарубежных государств: учебное пособие. Составитель В.В. Маклаков.М.: Изд-во «БЕК», 1996. – С. 128-141.

6. Конституційне право зарубіжних країн: навч.посібник/ В.О. Ріяка (керівник авт.кол.), В.С. Семенов, М.В. Цвік та ін.; За заг. ред В.О. Ріяки. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – С. 127- 265.

7. Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посібник/ М.С. Горшеньова, К.О. Закоморна, В.О. Ріяка та ін.; За заг.ред. – 2-е вид., допов. і перероб.- К.: Юрінком Інтер, 2004. – С. 133-168.

8. Страшун Б.А. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учебник / Б.А. Страшун. - М.: Изд-во «БЕК», 1996. – С. 112-156.

9. Чиркин В.Е. Конституционное право зарубежных стран: Учебник / В.Е. Чиркин. - М.: Норма, 2010. - С. 235-263; 264-280;

10. Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник / В.М. Шаповал - К., “Вища школа”, 1997.- С. 108-128.

11. Якушев А.В. Конституционное право зарубежных стран (курс лекций) / А.В. Якушев. – М.: Изд-во «ПРИОР», 2000. - С.119-134.

Додаткова

1. Керимов А.Д. Депутатские запросы как средство парламентского контроля / на примере Франции/ / Сов. гос-во и право. – 1991. – № 4. – С. 135-145.

2. Сахаров Н.А. Институт президенства в современном мире / Н.А. Сахаров. – М.: «Юрид. лит-ра», 1994. – С. 94-101.

3. Шаповал В.М. Зарубіжний парламентаризм / В.М. Шаповал. - К.: Изд-во “Основи”, 1993. – С. 38-56.