Приготування розчину кобальт (ІІ) нітрату розбавленням більш концентрованого розчину

 

Одним із методів приготування розчинів з заданою концентрацією є метод розбавлення більш концентрованого розчину.

 

Мета: Приготувати 100 мл розчину кобальт (ІІ) нітрату з молярною концентрацією еквівалентів 0,02 моль/л використовуючи більш концентрований розчин з вихідною концентрацією с₁[ Со(NO₃)₂ ] = 0,4моль/л.

Лабораторне обладнання: Мірна колба; піпетка; промивалка лабораторна; дозатор.

Техніка виконання лабораторної роботи:

Під час приготування розчинів користуються мірними колбами та піпетками. Щоб підготувати посуд для приготування розбавленого розчину необхідно:

а) піпетку спочатку промити дистильованою водою, втягуючи її за допомогою гумової груші, а потім розчином, який буде нею відмірюватися;

б) мірну колбу промити дистильованою водою.

Техніка роботи з піпеткою: Набрати розчин у піпетку, рівень рідини має знаходитись вище градуювальної позначки, після чого зняти грушу, швидко закрити вказівним пальцем верхній отвір піпетки; тримаючи піпетку вертикально і послаблюючи натиск пальця, встановити нижній край меніска рідини на позначці.

 

Завдання:

- Розрахувати необхідний об’єм вихідного розчину.

- Промити мірну колбу дистильованою водою.

- Використовуючи дозатор або гумову грушу промити піпетку дистильованою водою та відповідним розчином, втягуючи рідину вище позначки.

- Піпеткою відібрати розрахований об’єм розчину.

- Перенести вміст піпетки у мірну колбу ємністю 100мл.

- Заповнити колбу дистильованою водою на 1-2 см нижче позначки.

- За допомогою промивалки обережно (по краплях) довести рівень рідини до позначки.

- Закрити колбу пробкою та декілька разів перевернути перемішуючи розчин.

 

Розрахунки проводять виходячи з формули: с₁(1/z Х)·V₁(X) = с₂(1/z Х)·V₂(X), де

 

с₁(1/z Х) та с₂(1/z Х) – молярні концентрації еквівалента речовини Х у вихідному та одержаному розчинах, відповідно;

V₁(X) та V₂(X) – об’єми віхідного розчину та розчину приготованого

шляхом розбавлення.

 

Звідси: с₁[1/2 Со(NO₃)₂]·V₁[Со(NO₃)₂] = с₂[1/2 Со(NO₃)₂]·V₂[Со(NO₃)₂]

 

V₁[Со(NO₃)₂] = с₂[1/2 Со(NO₃)₂]·V₂[Со(NO₃)₂] / с₁[1/2 Со(NO₃)₂]

 

 

V₁[Со(NO₃)₂] = = л = мл.

 

 

__________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

 

 

Заняття 4. Кислотно-основна рівновага в організмі. Водневий показник біологічних рідин.

Мета (знати, вміти):

– використовувати знання о концентрації іонів водню для оцінки властивостей розчинів, напрямку протікання хімічних реакцій;

– розраховувати рН розчинів сильних і слабких електролітів;

– визначати рН розчинів за допомогою індикаторів;

– робити висновки про кислотності біологічних рідин на підставі значень водневого показника.

Основні поняття теми заняття: ступінь дисоціації, константа дисоціації, активність, водневий показник, гідроліз.

Література:

1. Медична хімія: Підр. для ВНЗ/В.О. Калібабчук, І.С Чекман, В.І. Галинська та інш.; Під ред. В.О. Калібабчук.- К.: ВСВ Медицина, 2013 – 390 с. [104-120]

2. Медична хімія: Підр. для вузів/В.О. Калібабчук, Л.І. Грищенко, В.І. Галинська та інш.; Під ред. В.О. Калібабчук.- К.: Інтермед, 2006 – 460 с. [134-155]

 

Теоретичні питання:

Розчини електролітів. Електроліти в організмі людини. Ступінь та константа дисоціації слабких електролітів. Властивості розчинів силь­них електролітів. Активність та коефіцієнт активності. Іонна сила роз­чину. Водно-електролітний баланс - необхідна умова гомеостазу.

Дисоціація води. Іонний добуток води. Водневий показник рН. Зна­чення рН для різних рідин людського організму в нормі та патології.

Теорії кислот та основ. Типи протолітичних реакцій: реакції нейтралізації, гідролізу та іонізації. Гідроліз солей. Ступінь гідролі­зу, залежність його від концентрації та температури. Константа гідролізу. Роль гідролізу в біохімічних процесах.

 

Тести та вправи до самостійної роботи:

1. Електролітами називаються речовини, що:

а) добре розчиняються у воді;

б) погано розчиняються у воді;

в) розпадаються на іони під дією полярних молекул розчинника (води);

г) не розпадаються на іони при розчиненні у воді й при нагріванні;

д) в розчиненому вигляді не проводять електричний струм.

 

2. Електролітична дисоціація – це розпад на іони під дією молекул розчинника речовин, які мають тип зв’язку, притаманний речовинам:

а) СН₄; б) О₂, N₂; в) NaCl, HCl; г) CO₂; д) CO, H₂.

 

3. Кількісними характеристиками сили електроліту є:

а) ступінь гідролізу;

б) константа гідролізу;

в) константа дисоціації та ступінь дисоціації;

г) іонна сила розчину електроліту;

д) густина розчину електроліту.

 

4. Ступінь дисоціації (α) слабкого електроліту залежить від природи електроліту та:

а) об’єму розчину;

б) не залежить від природи розчинника;

в) не залежить від температури;

г) природи розчинника, температури, концентрації електроліту;

д) маси розчину.

 

5. Константа дисоціації слабкого електроліту (К_д) - це відношення до рівноважної молярної концентрації молекул електроліту, що не розпалися на іони:

а) суми рівноважних молярних концентрацій іонів електроліту;

б) різниці рівноважних молярних концентрацій іонів електроліту;

в) іонної сили розчину;

г) суми рівноважних моляльностей іонів електроліту;

д) добутку рівноважних молярних концентрацій іонів електроліту.

 

6. Константа дисоціації слабкого електроліту (К_д) не залежить від:

а) природи електроліту; б) природи розчинника;

в) концентрації електроліту; г) температури.

 

7. Ступінь дисоціації (α) для слабких електролітів при с (електроліту) = 0,1моль/л за температури 25⁰С має значення:

а) α = 0; б) α = 1; в) α < 1; г) α > 1; д) α << 1.

 

8. Вказати константу дисоціації ортофосфатної кислоти, що має найбільшу величину:

а) К_д1; б) К_д2; в) К_д3; г) К_{д загальна}; д) всі константи рівні між собою.

 

9. Молярна концентрація іонів у водних розчинах сильних електролітів, виміряна за допомогою деяких фізико-хімічних методів, менша за розрахункову, тому що іони:

а) гідратуються;

б) утворюють молекули;

в) зменшують свою рухливість завдяки їх електростатичній взаємодії;

г) збільшують свою рухливість завдяки їх електростатичній взаємодії; д) гідролізуються.

 

10. Активність іонів а (х) – це їх молярна концентрація у:

а) концентрованих розчинах сильних електролітів;

б) розбавлених розчинах сильних електролітів;

в) дуже розбавлених розчинах сильних електролітів;

г) будь-яких розчинах сильних електролітів;

д) дуже розбавлених розчинах неелектролітів.

 

11. Активність іонів сильного електроліту а (х) у водному розчині дорівнює їх молярній концентрації с(х) за умови, що:

а) f >1; б) f <1; в) f = 1; г) f <<1; д) с(х) = 1 моль/л.

 

12. Активність іонів сильного електроліту а (х) в розчині дорівнює їх молярній концентрації с(х), якщо с(х) має значення:

а) 1 моль/л; б) 0,1 моль/л; в) →0; г) > 1; д) < 1 моль/л.

 

13. За силою електроліту чиста (дистильована) вода належить до:

а) сильних електролітів;

б) слабких електролітів;

в) неелектролітів;

г) електролітів середньої сили;

д) дуже слабких електролітів.

 

14. Константа дисоціації води К_д(Н₂О) за температури 25⁰С дорівнює (моль/л):

а) 2∙10^–18; б) 2∙10^–17; в) 1,8∙10^–16; г) 2,8∙10^–16; д)2,8∙10^–17.

15. Константа дисоціації води К_д(Н₂О) залежить від:

а) присутності кислоти;

б) присутності лугу;

в) температури;

г) присутності солі;

д) присутності неелектроліту.

 

16. Іонний добуток води (К_в) дорівнює:

а) К_в = [Н⁺] + [ОН^–]; б) К_в = [Н⁺] – [ОН^–];

в) К_в = [Н⁺]∙[ОН^–]; г) К_в = lg ; д) К_в = lg .

17. Величина іонного добутку води (К_в )вимірюється в одиницях:

а) моль/л; б) г/л; в) моль²/л²; г) кг/моль; д) кг/л.

18. Іонний добуток води за температури 25⁰С в логарифмічній формі дорівнює:

а) - 12; б) - 14; в) - 13; г) - 15; д) - 16.

 

19. Гідроксидний показник рОН дорівнює:

а) lg [OH^-]; б) –lg K_д; в) –lg [OH^–]; г) –lg [Н₂O]; д) –ln [OH^–].

 

20. Згідно з теорією Бренстеда і Лоурі кислотами є речовини, які при перебігу даної реакції можуть бути:

а) донорами гідроксидних груп;

б) донорами протонів (іонів гідрогену);

в) акцепторами протонів;

г) акцепторами електронної пари;

д) донорами електронної пари.

 

21. Серед наведених реакцій вибрати протолітичну:

а) ZnO + 2NaOH + H₂O = Na₂[Zn(OH)₄];

б) 3NaOH + Al(OH)₃ = Na₃[Al(OH)₆];

в) H₂O + CH₃COOH = CH₃COO^– + H₃O^+;

г) CaO + Pb(OH)₂ + H₂O = Ca[Pb(OH)₄];

д) CH₄ + Cl₂ = CH₃Cl + HCl.

 

22. Константа гідролізу (К_г) солі, утвореної залишками слабкої кислоти і сильної основи або слабкої основи і сильної кислоти – це відношення іонного добутку води (К_в) до:

а) константи дисоціації слабкого електроліту;

б) суми молярних концентрацій іонів гідрогену та гідроксид-іонів;

в) добутку молярних концентрацій іонів гідрогену та гідроксид-іонів;

г) кількості речовини солі, що прогідролізувала;

д) кількості речовини солі, що продисоціювала.

 

23. Ступінь гідролізу солі (α_г) – це відношення до загальної кількості речовини розчиненої солі:

а) молярної концентрації солі;

б) масової концентрації солі;

в) масової частки солі;

г) кількості речовини солі, що прогідролізувала;

д) кількості речовини солі, що продисоціювала.

 

24. Ступінь гідролізу солі (α_г) не залежить від:

а) молярних концентрацій іонів солі;

б) природи солі;

в) додавання сильної кислоти (або лугу);

г) присутності у розчині солі, утвореної сильною кислотою та лугом.

 

25. Ступінь гідролізу солі (α_г) зростає при:

а) збільшенні концентрації солі;

б) зниженні температури;

в) зниженні температури та збільшенні концентрації солі;

г) зменшенні концентрації солі;

д) додаванні солі, утвореної сильною кислотою та лугом.

26. Посилення гідролізу солей при підвищенні температури пояснюється:

а) збільшенням швидкості ендотермічної реакції дисоціації води;

б) зменшенням швидкості ендотермічної реакції дисоціації води;

в) зменшенням швидкості екзотермічної реакції дисоціації води;

г) збільшенням швидкості екзотермічної реакції дисоціації води.

 

27. Яка реакція середовища сечі, якщо аналізи показали, що в ній містяться такі солі: NН₄Сl, (NН₄)₃РО₄, (NН₄)₂SО₄:

а) кисла; б) лужна; в) нейтральна; г) слабколужна; д) слабкокисла?

 

28. Реакція середовища при гідролізі солі, утвореної слабкою основою та слабкою кислотою, якщо (основи) < (кислоти), буде:

а) лужна; б) нейтральна; в) слабкокисла; г) слабколужна; д) кисла.

 

29. Яке значення рН матиме розчин при гідролізі солі, утвореної слабкою кислотою та слабкою основою, якщо (основи) = (кислоти):

а) рН < 7; б) рН ≈ 7; в) рН = 7; г) рН > 7; д) рН = 0?

 

30. Яка з кислот найсильніша, якщо:

а) рК_СН3СOOH = 4,76; б) pK_HNO2 = 3,29; в) pK_HCOOH = 3,67;

г) pK_HСlO = 7,30; д) pK_HbrO = 8,60?

 

31. Якій солі відповідає вираз для константи гідролізу :

а) (NH₄)₂SO_4; б) Na₂SO_4; в) NaCN;

г) (NH₄)₃PO_4; д) CH₃COONH₄?

 

32. В яких одиницях виражається К_г для солей, утворених слабкою кислотою та слабкою основою:

а) г/моль; б) г/л; в) моль²/л²; г) моль/л; д)безрозмірна величина?

 

33. Водний розчин якої із солей має найменше значення рН, якщо К_д(NН₃∙Н₂О) = 1,8∙10^‑5 моль/л, К_д2(Zn(ОН)₂) = 10^–11моль/л:

а) амоній хлорид;

б) амоній нітрат;

в) цинк нітрат;

г) амоній сульфат;

д) натрій нітрат.

 

34. Додавання лугу до розчину амоній хлориду призведе до:

а) пригнічення гідролізу;

б) підсилення гідролізу;

в) не вплине;

г) не відомо.

 

35. рН артеріальної крові здорової людини має значення:

а) 7,30; б) 7,40; в) 7,50; г) 7,60; д) 7,70.

 

36. Ацидоз – це відхилення рН до:

а) 8,3; б) 8,0; в) 7,7; г) 7,5; д) 7,1.

 

37. Алкалоз – це відхилення рН крові до:

а) 6,5; б) 6,8; в) 7,1; г) 7,0; д) 7,7.

 

38. Оптимальна дія ферменту травного каналу (шлунку) – пепсину проявляється при рН:

а) 1,5 – 2,5; б) 3 – 4; в) 4,5 – 5,0; г) 4,8 – 5,5; д)5,8 – 6,7.

 

39. Розрахувати молярну концентрацію вільних іонів H^+ та OH^- при температурі в розчині трихлороцтової кислоти () з молярною концентрацією , якщо ступінь дисоціації електроліту 89%.

 

40. Обчислити показники та для розчинів з молярною концентрацією вільних іонів H^+ .

41. Обчислити показник для розчинів а) нітратної кислоти () з молярною концентрацією ; б) барій гідроксиду () з молярною концентрацією , якщо ступінь дисоціації електролітів 100%. Як зміниться цих розчинів при розведенні в 100 разів?

42. Розрахувати значення 6%-го розчину оцтової кислоти, враховуючи, що ступінь дисоціації кислоти 0,5% та густина розчину 1 .

43. Обчислити показник розчину з масовою часткою барій гідроксиду 0,02% враховуючи, що ступінь дисоціації електроліту 100% та густина розчину 1 . .

44. Розрахувати молярну концентрацію вільних іонів H^+ и OH^- в секреті підшлункової залози з 7,7.

45. Обчислити масу хлоридної кислоти, яка міститься в 300мл розчину з , враховуючи, що ступінь дисоціації електроліту 100%. .

46. Обчислити масову частку сульфатної кислоти в розчині з , якщо ступінь дисоціації електроліту 100%. Густина розчину 1 ; .

47. Розрахувати масу барій гідроксиду, необхідну для приготування 250мл розчину з , враховуючи, що ступінь дисоціації електроліту 100%. .

48. Розрахувати масову частку амоніаку () в водному розчині, якщо значення цього розчину 11,8. Ступінь дисоціації 23%; густина розчину 0,998 ; .

49. Водневий показник розчину барій гідроксиду дорівнює 12. Обчислити масову концентрацію в розчині, враховуючи, що ступінь дисоціації електроліту 100%. .

50. Написати рівняння реакції першої стадії гідролізу та обчислити константу гідролізу для наступних солей: а) , якщо ; б) , якщо ; в) , якщо , .

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА №4

ГІДРОЛІЗ СОЛЕЙ

 

За реакцією середовища, визначеною за допомогою кислотно-основних індикаторів, можна зробити висновок про здатність солей до гідролізу.

Дослід 1. Зміна забарвлення розчину індикатора метилового червоного в залежності від рН середовища

Завдання:

- Три пробірки заповнити на чверть дистильованою водою і розчинами сульфатної кислоти та натрій гідроксиду, відповідно.

- У кожну з пробірок додати по 3-4 краплі розчину індикатора метилового червоного, перемішати розчини.

- Занести спостереження у таблицю.

 

Дослід 2. Зміна забарвлення розчину індикатора фенолфталеїну в залежності від рН середовища

Завдання:

- Три пробірки заповнити на чверть дистильованою водою і розчинами сульфатної кислоти та натрій гідроксиду, відповідно.

- У кожну з пробірок додати по 3-4 краплі розчину індикатора фенолфталеїну, перемішати розчини.

- Занести спостереження у таблицю.

Дослід 3. Визначення реакції середовища за допомогою індикатора метилового червоного

Завдання:

- У три пробірки налити по 5мл дистильованої води, додати по 3-4 краплі індикатора метилового червоного та внести на кінчику шпателя відповідні сухі солі: в першу – Na₂CO₃, в другу – CuSO₄, в третю – NaCl. Вміст пробірок перемішати.

- Занести спостереження у таблицю.

- Навести іонні та молекулярні рівняння реакцій, зробити на їх основі висновки про рН розчинів відповідних солей.

________________________________________________________________________________________________________________________________________

 

 

Дослід 4. Визначення реакції середовища за допомогою індикатора фенолфталеїну

Завдання:

- У три пробірки налити по 5мл дистильованої води, додати по 3-4 краплі індикатора фенолфталеїну та внести на кінчику шпателя відповідні сухі солі: в першу – Na₂CO₃, в другу – CuSO₄, в третю – NaCl. Вміст пробірок перемішати.

- Занести спостереження у таблицю.

- Навести іонні та молекулярні рівняння реакцій, зробити на їх основі висновки про рН розчинів відповідних солей.

________________________________________________________________________________________________________________________________________

 

Таблиця

Електроліт	Забарвлення розчину при додаванні	Реакція середовища в розчині	рН
метилового червоного	фенолфталеїну
H2O
H2SO4
NaOH
Na2CO3
CuSO4
NaCl

 

Заняття 5. Основи титриметричного аналізу.

 

Мета (знати, вміти):

– аналізувати принципи титриметричних методів дослідження;

– вміти визначати кількісний вміст розчинів кислот і основ за допомогою методів кислотно-основного титрування.

Основні поняття теми заняття: титриметрический аналіз, титрант, аналіт, точка еквівалентності, точка кінця титрування, індикатор.

Література:

Медична хімія: Підр. для ВНЗ/В.О. Калібабчук, І.С Чекман, В.І. Галинська та інш.; Під ред. В.О. Калібабчук.- К.: ВСВ Медицина, 2013 – 390 с. [120-129]

 

Теоретичні питання:

Основи титриметричного аналізу. Методи титриметричного аналізу.

Метод кислотно-основного титрування. Кислотно-основні індикатори.

 

Тести та вправи до самостійної роботи:

1. Титрування – це процес:

а) поступового додавання робочого розчину до проби з метою встановлення точного об’єму розчину титранту, витраченого на реакцію з аналітом;

б) додавання буферного розчину та індикатору до проби з метою отримання забарвленого розчину;

в) додавання розчину індикатору до проби з метою встановлення точного об’єму розчину титранту, витраченого на реакцію з аналітом;

г) приготування розчинів з точно відомою концентрацією.

 

2. В основі титриметричних визначень лежить вимірювання об’єму:

а) розчину аналіту; б) розчину титранту, розчину аналіту;

в) буферного розчину; г) розчину індикатору.

 

3. Титрант (робочий розчин) – це:

а) розчин, який титрують;

б) розчин, молярну концентрацію еквівалента речовини якого визначають в процесі титрування;

в) розчин, яким титрують;

г) розчин з невідомою концентрацією.

 

4. Точка еквівалентності – це моменттитруванні, при якому:

а) кількість титранту є еквівалентною кількості аналіту;

б) маса доданого розчину титранта дорівнює масі розчину алаліту;

в) молярна концентрація доданого розчину титранта дорівнює молярній концентрації розчину аналіту;

г) кількість молів індикатору є еквівалентним кількості молів речовини в розчині, що титрується.

 

5. Якщо реагуючі речовини та продукти їх взаємодії безбарвні, то для встановлення точки еквівалентності візуальним методом у розчин аналіту додають:

а) буферний розчин;

б) індикатор;

в) титрант;

г) нічого не додають.

 

6. Для практичного здійснення об’ємно–аналітичного визначення необхідно:

а) мати розчин титранту, встановити точку еквівалентності, точно виміряти об’єм титранту;

б) мати розчин титранту, встановити точку еквівалентності, точно виміряти об’єми розчинів реагуючих речовин;

в) мати розчин титранту, встановити точку еквівалентності, точно виміряти об’єми розчинів аналіту та індикатору;

г) мати розчин титранту, точно виміряти об’єми розчинів реагуючих речовин та індикатору.

 

7. В об’ємному аналізі можна використовувати:

а) будь–які хімічні реакції;

б) тільки ті реакції, які відбуваються з достатньою швидкістю і проходять практично до кінця;

в) тільки ті реакції, які відбуваються з достатньою швидкістю і зміною кольору розчину;

г) тільки ті реакції, які проходять практично до кінця.

 

8. Бюретки – це:

а) градуйовані скляні трубки, які використовують для відмірювання розчинів невеликими порціями або окремими краплями;

б) спеціально градуйовані скляні трубки, один кінець яких відтягнутий, призначені для вимірювання та перенесення певного об’єму розчину з однієї посудини в іншу;

в) кругла плоскодонна скляна посудина з довгою вузькою шийкою з кільцевою рискою, яка показує, до якого рівня необхідно наливати рідину;

г) скляний стакан з позначками.

 

9. Яка кількість титранту витрачається при титруванні:

а) рівна за об’ємом аналізованому розчину;

б) надлишкова;

в) менша, ніж об’єм розчину аналіту;

г) еквівалентна кількості аналіту.

 

10. Вказати величину константи рівноваги для реакцій, які застосовуються в титриметричному аналізі:

а) Кр < 1; б) Кр>>1; в) Кр<<1; г) Кр=1.

 

11. Вкажіть речовину, з якої можна приготувати стандартний розчин за точною масою цієї речовини:

а) оцтова кислота;

б) натрій гідроксид;

в) сульфатна кислота;

г) натрій тетраборат.

 

12. Вкажіть речовину, яка задовольняє вимогам до вихідної речовини:

а) СН₃СООН; б) Н₂С₂О₄·2Н₂О;

в) AgNO₃; г) HCl.

 

13. Різка зміна pH системи на кривій титрування в методі нейтралізації спостерігається поблизу точки еквівалентності. Ця ділянка називається:

а) кінцем титрування;

б) стрибком титрування;

в) інтервалом переходу індикатору;

г) немає спеціальної назви.

 

14. Вкажіть метод аналізу до якого належить титрування за реакцією

:

а) осаджувальне титрування; б) комплексонометрія;

в) кислотно–основне титрування; г) оксидиметрія.

 

15. Який посуд промивають дистильованою водою перед проведенням титрування:

а) мірну колбу; б) бюретку;

в) колбу для титрування; г) мірний циліндр?

 

16. Розчин шлункового соку відтитровано розчином натрій гідроксиду з індикатором фенолфталеїном (рТ=9,0) до рожевого забарвлення. Чи правильний отримано результат:

а) результат завищений; б) результат занижений;

в) титрування неможливе; г) результат правильний?

 

17. Щавлеву кислоту відтитрували розчином КОН до нейтральної реакції. Чи отримали правильний результат:

а) розчин недотитровано; б) правильний;

в) розчин перетитровано; г) титрування неможливе?

 

18. Вкажіть систему, в якій точка еквівалентності відповідає кислому середовищу:

а) HCl–NaOH; б) KOH–H₂SO₄;

в) CH₃COOH–NaOH; г) NH₃∙H₂O–HCl.

 

19. Вкажіть систему в якій титрування неможливе:

а) Н₂С₂О₄–NH₄OH; б) NH₃∙H₂O–HCl;

в) KOH–H₂SO₄; г) CH₃COOH– NaOH.

 

20. Вкажіть інтервал переходу індикатору алізаринового синього, константа дисоціації якого дорівнює 10^–12 моль/л:

а) 10 – 13; б) 11 – 13; в) 10 – 12; г) 12 – 13.

 

21. Який фактор впливає на величину стрибка титрування:

а) рТ індикатору; б) об’єм розчину, який титрують;

в) інтервал переходу індикатору; г) вихідні концентрації аналіту та титранту?

 

22. Вкажіть титрант для визначення амоній гідроксиду:

а) NaOH; б) Na₂CO₃; в) НСl; г) Na₂С₂О₄.

 

23. Вкажіть фактор еквівалентності f_екв оксалатної кислоти у реакції

:

а) ; б) 1; в) ; г) .

 

24. За якою формулою обчислюють молярну концентрацію еквівалента сульфатної кислоти згідно з даними титриметричного аналізу за реакцією

:

 

а) ;	б) ;
в) ;	г) ?

 

25. Визначити молярну концентрацію еквівалента барій гідроксиду в розчині, якщо на титрування 10мл цього розчину використано 11,3мл розчину хлоридної кислоти з молярною концентрацією еквівалента 0,02моль/л.

26. Визначити молярну концентрацію еквівалента натрій гідроксиду в розчині, якщо на титрування 10мл цього розчину використано 11,3мл розчину сульфатної кислоти з молярною концентрацією 0,02моль/л.

27. Визначити точну молярну концентрацію еквівалента сульфатної кислоти в розчині, якщо для його стандартизації використовувався розчин, для приготування 250мл якого взято наважку 0,3575г натрій карбонату декагідрату . На титрування 10мл приготованого розчину використано 10,2мл розчину . .

28. Визначити точну молярну концентрацію еквівалента калій гідроксиду в розчині, якщо для його стандартизації використовувався розчин, для приготування 500мл якого взято наважку 0,315г дигідрату щавлевої кислоти . На титрування 10мл приготованого розчину використано 11,1мл розчину . .

29. На титрування 20мл розчину оцтової кислоти витрачено 14,8мл розчину калій гідроксиду з молярною концентрацією еквівалента . Визначити: а) масу оцтової кислоти, що міститься в 20мл розчину; б) масу оцтової кислоти, що міститься в 1л розчину; .

30. Визначити масову частку амоніаку в нашатирному спирті, якщо на титрування 1мл цього розчину витрачено 9,3мл розчину хлоридної кислоти с молярною концентрацією еквівалента . Густина нашатирного спирту ; .

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА №5