СРС: Міжнародні аспекти організації транспортних перевезень.

Особливістю правового регулювання транспортних перевезень у міжнародній торгівлі є те, що основні питання доставки товарів вирішуються в міжнародних угодах і конвенціях, які містять уніфіковані норми, що однаково визначають умови транспортування товарів та інші умови, з ним пов'язані.

Міжнародне регулювання автомобільних перевезень. Існує близько 40 міжнародних організацій, що займаються питаннями автомобільного транспорту.

Комітет із внутрішнього транспорту (КВТ) Європейської економічної Комісії (ЄЕК) ООН. У діяльності КВТ відбражені питання, без вирішення яких неможливо було б організувати міжнародний автомобільний рух і перевезення вантажів. На підставі нормативних документів, розроблених КВТ, укладено ведику кількість двосторонніх угод про міжнародне автомобільне сполучення та перевезення вантажів.

Міжнародний союз автомобільного транспорту (МСАІ).  Створений у 1948 р. за ініціативою європейських автомобільних і автотранспортних асоціацій. Налічує понад 150 асоціацій та союзів із 45 країн світу.

Основні найважливіші конвенції, розроблені цими організаціями:

- Конвенція про оподаткування дорожніх транспортних засобів, що використовуються для міжнародних перевезень вантажів (1950 p.);

- Конвенція про договір дорожнього перевезення вантажів (1956 p.);

- Європейська угода про міжнародне перевезення небезпечних вантажів (1957 р.);

- Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення пасажирів і багажу (1973 p.);

- Європейська угода про міжнародні автомагістралі (1975 р.);

- Митна конвенція про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки Міжнародного дорожнього перевезення (МДП) (Кон венція ТІR) (1975 р.).

Міжнародне регулюванияна морському транспорті. Це найбільш врегульований у міжнародних економічних відносинах вид транспорту.

Основними угодами в сфері міжнародних морських перевезень, що мають комерційно-організаційний характер, є:

- Міжнародна конвенція з морського права (Брюссель, 1922 р.);

- Брюсельська конвенція про уніфікацію деяких правил про коносамент (Гаазькі правила);

- Конвенція ООН про морське перевезення вантажів (1978 р.).

Міжнародне регулювання річкових перевезень. Важливою угодою в сфері організації та здійснення міжнародних річкових перевезень є Конвенція про режим судноплавства на Дунаї. На підставі даної Конвенції створено Дунайську комісію як орган міжнародного співробітництва. Ця комісія прийняла Основні положення плавання по Дунаю, створила єдину систему навігаційного руху, Правила річного нагляду, уніфікувала суднові документи.

Комерційно-правове регулювання перевезень вантажів по Дунаю здійснюється на підставі трьох Братиславських угод:

- Угоди про загальні умови певезення вантажів;

- Угоди про єдині тарифи;

- Угоди про буксирування в наданні допомоги при аваріях і агентуванні.

Міжнародне регулювання у сфері залізничного транспорту. Найстарішою організацією у сфері міжнародних залізничних перевезень є Міжнародний союз залізничних шляхів, який був створений у 1922 р. Метою цього союзу є поліпшення умов будівництва та функціонування залізничного транспорту в міжнародному і внутрішньому сполученні країн-учасниць.

До основних конвенцій, які регламентують комерційно-організаційні питання здійснення міжнародних залізничних перевезень, відносяться:

- Міжнародна конвенція про перевезення вантажів по залізницях (Берн, 1890 p.), а також її нова редакція - Конвенція про міжнародні перевезення залізницею (1980 p.);

- Угода про міжнародне вантажне сполучення.

Міжнародне регулювання повітряних перевезень. У 1945 р. була створена Міжнародна асоціація повітряного транспорту (ІATA). Це міжнародна міжурядова організація, яка об'єднує 127 авіакомпаній із 86 держав світу. ІАТА займається переважно комерційними питаннями діяльності авіапідприємств, розробкою рекомендацій з рівня, побудови та правил застосування тарифів, затвердженням єдиних правил авіаперевезень тощо.

Міжнародну організацію цівільної авіації було створено згідно з Чіказькою конвенцією (1947р.), яка регламентує використання повітряного простору в транспортних цілях.

ІНКОТЕРМС. Правила тлумачення міжнародних комерційних термінів (Інкотермс), розроблені у 1936 р. Міжнародною торговою палатою (англ. International Chamber of Commerce, скорочено ICC), регулюють питання, пов'язані з доставкою товарів від продавця до покупця. Ідеться про перевезення, а також про відповідальність за експортне та імпортне очищення товарів. Ці Правила визначають відповідального за оплату доставки, митного оформлення та страхування ризиків на шляху транспортування товарів залежно від означених стандартних умов поставки.

Україна приєдналась до визнаних у всьому світі правил тлумачення міжнародних комерційних термінів 6 жовтня 1994 р.

Тлумачення базисних умов поставки вантажів у міжнародній практиці здійснювалося відповідно до Міжнародних стандартних умов поставки “Інкотермс- 2000” (місце, термін, спосіб поставки, розподіл ризику, страхування). В “Інкотермс-2000” було представлено 13 базисних умов поставки, кодові назви яких узгоджені з Європейською економічної комісією ООН. Усі базисні умови були класифіковані за чотирма категоріями з урахуванням відмінностей в обсягах зобов'язань контрагентів з доставки товару.

До першої групи входила Е-умова (EXW) “ Франко-завод ”. Ця умова передбачала мінімальний ризик для продавця. Відповідно до неї продавець тільки відвантажував товар покупцеві на своєму підприємстві або складі і не ніс відповідальності за його транспортування. Всі витрати та ризики, пов'язані з доставкою до місця призначення, ніс покупець.

Другу групу становили F-умови: FCA (“ Франко-перевізник ”), FAS (“ Франко вздовж борту судна ”) і FOB (“ Франко-борт ”). Обов'язки продавця за цими умовами полягали у поставці товару перевізнику, вказаному покупцем.

До третьої групи входили С-умови CFR: (“ Вартість і фрахт ” CIF (“ Вартість, страхування і фрахт ”), СРТ (“ Перевезення оплачене до... ”, СІР (“ Перевезення та страхування оплачені до... ”). Вони передбачали укладення продавцеві договору на перевезення товару, але без ризику його втрати або пошкодження.

Четверту групу складали D-умови: DAF (“ Поставлено на кордон ”), DES (“ Поставлено франко-судно ”), DEQ (“ Поставлено франко-причал ”), DDU (“ Поставлено, мито не сплачене ”), DDP (“ Поставлено, мито сплачене ”). За цими умовами продавець несе всі витрати та ризики, пов'язані з поставкою товару в країну покупця.

Деякі умови “Інкотермс-2000” визначали вид транспорту, який міг застосовуватися для виконання контракту, інші умови передбачали декілька видів транспорту, а ряд інших – будь-які види.

29 грудня 2010 р. правління ICC Ukraine затвердило нову (розроблену ICC у вересні 2010 р.) редакцію Правил Інкотермс-2010 – із тлумаченням найширше використовуваних торгових умов у галузі зовнішньої торгівлі, які регламентують момент передачі права власності на товар і всіх пов'язаних із цим ризиків.

Загальна кількість термінів порівняно з Інкотермс-2000 скорочена з 13 до 11 в результаті анулювання таких умов, як: DAF, або поставка до кордону (...назва місця поставки), DES, або поставка із судна (…назва порту призначення), DEQ, або поставка з причалу (…назва порту призначення), DDU, або поставка без сплати мита (...назва місця призначення); і появи двох нових, які можуть використовуватись як мультимодальні: DAT, або постачання на терміналі (…назва терміналу), DAP, або постачання в пункті (…назва пункту). При цьому, базисна умова DAP (постачання в пункті) є загальним положенням, при якому важливо точно вказати місце призначення. DAP заміняє собою: DAF, DES, DDU, і передбачає, що товар передається покупцю вже готовим до відвантаження (розмитнення).

Деяких змін зазнали і інші базисні умови. Так, в умовах поставки FOB (франко-борт), CFR (вартість і фрахт) і CIF (вартість, страхування і фрахт) витрати і ризики розподіляються по-новому. В Інкотермс-2000 у цих трьох умовах поставки ризик переходив після доставки до борту судна, а в Інкотермс 2010 перехід ризиків здійснюється після завантаження вантажу на борт судна. Крім того, нова версія містить невелике керівництво до кожної умови.

Структура Incoterms 2010:

· група Е – обов’язки продавця мінімальні і обмежуються поставкою товару у розпорядження покупця;

· група F – обов’язки продавця обмежуються відправкою товару, основне перевезення ним не оплачено;

· група С – продавець організовує і оплачує перевезення без прийняття на себе пов’язаних із ним ризиків;

· група D – витрати і ризики продавця максимальні.