Модуль 3 Усна форма наукового тексту



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Модуль 3 Усна форма наукового тексту



Особливості усного наукового мовлення

У сучасному суспільстві спостерігається стійка тенденція до постійного зростання ролі публічного мовлення, зокрема, це стосується і наукового дискурсу.

Існує ціла низка причин, через які ефективність усного виступу значно вища, ніж, якщо б цей текст розповсюджувався серед аудиторії у письмовому вигляді:

- в умовах усної промови додатковим фактором є особистість оратора, його зовнішність, емоційність, переконливість;

- в усному мовленні допускається численне дублювання, повтори думки, що значно посилює вплив, полегшує сприйняття;

- під час усного виступу доповідач, як правило, має зворотній зв’язок зі слухачами, може врахувати їх реакцію і змоделювати свою промову так, щоб досягти максимальної ефективності;

- звичайно при усній промові існує чіткий адресат, що дозволяє орієнтувати виступ на конкретні інтереси і особливості аудиторії;

- усний виступ оперативніший, ніж письмовий, він може бути підготовлений швидше, а його реалізація потребує менше часу.

Практична риторика як наука про мовленнєвий вплив має наступну структуру:

- оратор і текст (підготовка до виступу, конспекти, збір матеріалу, план виступу тощо);

- поведінка оратора в аудиторії;

- техніка аргументації (підтримка уваги, стратегії виступу, прийоми аргументації, мова виступу, донесення головної думки, регламент, завершення виступу, відповіді на запитання тощо);

- оратор і аудиторія (врахування особливостей та інтересів аудиторії, ефективність виступу).

Усне наукове мовлення належить до інформаційного жанру, тобто його головним завданням є донести до слухачів певний обсяг інформації, пояснити, переконати. За функціональними ознаками виділяються певні різновиди усного наукового мовлення: наукова доповідь (повідомлення на конференції, симпозіумі та ін.), лекція, обговорення (семінари, круглі столи тощо).

До усіх цих різновидів висуваються загальні вимоги:

- зрозумілість головної думки, доступність викладу. Для того, щоб головна думка була зрозумілою, необхідно усвідомлювати, що конкретно хочеш сказати. У результаті виступу аудиторія повинна бути в змозі сформулювати головну ідею виступу;

- чіткий початок і завершення;

- стислість, лаконічність. Дуже важливо дотримуватися регламенту (для доповіді на конференції або промові на захисті дисертаційного дослідження – 10–15 хв., для лекції – 1,5 академічних години, для обговорення – приблизно 1 година). Оратор, який закінчує доповідь на 1 – 2 хв. раніше, завжди підвищує свій рейтинг у аудиторії. Короткі виступи сприймаються як більш розумні, правильні;

- розмовність. Виступ повинен виглядати як відверта розмова з аудиторією, як бесіда. Розмовність виступу істотно підвищує довіру до оратора, а отже, – і до змісту повідомлення. В жодному разі не можна читати з папірця, адже усна промова сприймається аудіально, а письмова – візуально; коли ж ми усно промовляємо письмову – аудиторія не може її сприйняти адекватно (матеріал не доходить до слухачів);

- стримана емоційність. Емоційність повинна бути саме стриманою, не має виходити за межі, коли вона сприяє засвоєнню інформації. Краще звертатися до фактів, які викликають емоції, ніж до самих емоцій;

встановлення контакту з аудиторією. Контакт передбачає коригування промови у процесі виступу, керування поведінкою аудиторії, керування власною поведінкою.

Загальними принципами виступу є також принципи послідовності і цілеспрямованості. І оратор, і слухачі мають уявляти спрямованість виступу за таким логічним ланцюгом:

Проблема – тема – теза – мета.

Проблема – це думка, ідея, яка має певне значення для цієї групи людей.

Тема – аспект проблеми, обраний для обговорення.

Теза – головна думка оратора у словесній формі. Теза формулюється у вигляді твердження, вона визначає мету промови. Теза повинна містити ключове поняття (зазвичай поняття, винесене до теми).

Наприклад, проблема: «Чи може наука бути етичною». Тема: «В. І. Вернадський переймався проблемами наукового етосу». Теза: «Наука повинна бути етичною, і може нею бути, прикладом чого є діяльність В. І. Вернадського». Мета виступу: заклик до вчених бути моральними.

Крім загальних, до кожного конкретного різновиду усного наукового мовлення висуваються спеціальні вимоги.

Так, наукова доповідь повинна мати чітко артикульовану головну думку, тезу, доведення якої і є стрижневим елементом доповіді. Оратор не повинен відволікатися від теми, він має декілька разів у різних варіантах сформулювати свою думку, підібрати яскраві й переконливі аргументи. Для наукової доповіді з матеріалів дослідження обираються найбільш цікаві, проблемні фрагменти (щоб привернути увагу), опускаються тривіальні місця, загальні положення.

Лекція з огляду на обсяг може бути більш розлогою, ніж доповідь. Вона обов’язково повинна мати декілька разів повторювану головну тему. Оскільки лекція, як правило, конспектується слухачами, це має бути враховано лектором – спочатку він у швидкому темпі проговорює певний тематичний блок, а потім пропонує у стислому вигляді те, що необхідно занотувати. Зі стандартної лекції у студентів повинно залишитися не більше сторінки нотаток (решту вони зможуть взяти з інших джерел – підручників, посібників, періодики, фахової літератури тощо). Європейські та американські лектори взагалі не вимагають конспектування лекцій, уважається, що результатом є загальне розуміння слухачами тематики і проблематики.

Лекція може мати різні форми, найбільш ефективними є діалогізовані. Дослідження, проведене свого часу авторами журналу «Слово лектора», наочно показало це («Слово лектора», 1989, № 6, с. 40).

 

Форма лекції Засвоєння матеріалу Активність слухачів
Звичайна монологічна лекція 55 % 81 %
Лекція-діалог 83 % 97 %
Лекція-бесіда 89 % 96 %

 

Із зіставлення даних наочно випливає, що найбільш ефективними є максимально діалогізовані форми: лекція-діалог передбачає полеміку зі слухачами, вислуховування зауважень, обговорення; лекція-бесіда взагалі близька до звичайної бесіди.

Обговорення (семінари, круглі столи тощо) вимагає від учасників розуміння діалогічності цих заходів. Вступна промова ведучого, крім етикетних елементів (привітання, подяки, представлення учасників тощо) повинна містити чітко заявлену тему обговорення. Виступи учасників обговорення не мають перетворюватися на розлогі монологи, вони не повинні бути більшими, ніж на 3 – 5 хв.

 

Запитання і завдання

1. Чому роль усного наукового мовлення в сучасному світі зростає?

2. Які структурні елементи практичної риторики?

3. Назвіть різновиди усного наукового мовлення.

4. Чому діалогічні форми лекцій більш ефективні?

Завдання 1. Оберіть тему і підготуйте невеличкий виступ:

Яким чином необхідно вивчати історію?

Хто не може бути студентом?

Чому я не люблю фізику?

Чи потрібні вступні іспити?

Чому ми погано знаємо іноземні мови?

Наскільки чесною є реклама?

 

Завдання 2. Побудуйте невеличку лекцію-діалог (15 хв.) на тему з Вашого фаху.

Завдання 3. Рольова гра «Круглий стіл на тему «Освіта ХХІ століття: що необхідно реформувати»

 


Композиція усної промови

Інформація, яка пропонується слухачам, обов’язково має бути структурована, приведена до форми, зручної для викладу і сприйняття.

Промова зазвичай будується за традиційною трикомпонентною композицією: вступ, основна частина, закінчення. Саме така побудова полегшує сприйняття інформації аудиторією.

У вступі розрізняють зачин (мета – підготувати аудиторію, змусити слухати, привернути увагу) і зав’язку (мета – пояснити тезу, заінтригувати постановкою проблеми, показати актуальність питання).

Основна частина містить виклад плану виступу та аргументацію тези.

Кінцева частина може мати нагадування про основну тезу, узагальнення і заклик (мета – мобілізувати слухачів на певну реакцію).

Найважливішою умовою виступу є те, що структура (логіка) повинна бути зрозумілою для слухачів. Для досягнення цієї мети структурні частини промови необхідно позначати спеціальними словами або технічно (паузами, пониженням тону).

Прикладом таких засобів виділення логічних частин є: почну з …, зараз про …, і нарешті …, насамкінець зазначу, що … і т.д. Аналогічно можуть використовуватися: по-перше, по-друге, по-третє.

Дослідження показали, що числівники як індикатори логічної структури викладу сприймаються аудиторією добре, тому рекомендується користуватися ними. Однак зазначимо, що більше чотирьох пунктів, доказів або прикладів для слухачів уже «багато»; починаючи з чотирьох, свідомість людини сприймає гірше, втрачається ефективність виступу. Краще завжди мати три частини, розглядати максимум три питання, наводити три аргументи тощо. Це стосується і мікротем – оптимальна їх кількість – три.

Тип аудиторії є фактором, який впливає на композицію доповіді. Виступаючи в аудиторії однодумців, ефективно важливу інформацію подавати в кінці, у нейтральній, незацікавленій або критично налаштованій аудиторії – на початку промови.

Вступ є необхідним елементом будь-якого виступу. Він теж залежить від аудиторії: підготовлені слухачі потребують мінімального вступу, менш підготовлені – розлогого, із зачином і зав’язкою.

Практикою вироблений цілий арсенал ефективних прийомів привернення уваги аудиторії у вступній частині промови:

- апеляція до події, часу, місця;

- звернення до життєвих інтересів слухачів, до того, що турбує їх щоденно;

- пробудження зацікавлення (цьому сприяють незвичний факт, парадокс, дилема);

- звернення до боротьби, конфлікту;

- демонстрація наочності;

- розповідь про себе, свій особистий досвід, випадок з життя;

- цитування;

- цікавий історичний епізод;

- постановка проблемного питання або риторичне запитання.

У наукових промовах велике значення має адекватне донесення головної думки, основної ідеї. Прийоми ефективного донесення розрізняються залежно від тривалості промови, його різновиду, аудиторії тощо, але можна запропонувати загальні рекомендації.

Оптимальним є виступ за принципом: один текст – одна думка. Дві-три ідеї – це межа, і то рекомендується виокремити з них головну. Завжди краще сформулювати головну думку у вигляді окремого речення. У вступній частині варто повторити тему.

У невеличких виступах не рекомендується починати з головної думки, вона має пролунати в середині або в кінці промови.

У середніх і великих за тривалістю головна теза повинна бути повторена тричі: на початку, в основній частині і в завершенні. Наприклад, промова присвячується гендерному питанню. Теза: необхідно наполегливо рухатися у напрямку гендерної паритетності. Головну думку треба згадати у вступі, основній частині і наприкінці виступу. В основній частині необхідно вживати ключові слова – гендер, паритетність, реформи та їх синоніми – стать, рівність, реорганізація тощо. У результаті промови аудиторія повинна зрозуміти сутність питання, ставлення доповідача до нього, а також рекомендації, які пропонує автор виступу.

Головна думка має бути виражена експліцитно, в розгорнутій словесній формі, повним реченням і не менш, ніж три рази.

Ефективне завершення усного наукового виступу є важливим чинником його успіху. Існує закон краю – останнє закарбовується у пам’ять краще, залишається найдовше. Тому, те, що сказане наприкінці промови, є одним із найважливіших.

Завершення має дві основні функції – нагадати головну думку і пояснити, що необхідно робити.

Кінець промови має логічно випливати з попереднього викладу. Можна запропонувати наступні варіанти закінчення промови:

- підсумкове повторювання. Основна думка повторюється у розгорнутій формі;

- ілюстрація. Основна ідея пояснюється прикладом, аналогією, притчею, алегорією. Цитата, крилатий вислів, народна мудрість запам’ятовуються надовго;

- кульмінація. Головна думка промовляється на високій емоційній ноті;

- узагальнення. Основний висновок формулюється у повній словесній формі;

- комплімент аудиторії;

- звернення до слухачів. Можна привітати аудиторію зі святом, побажати успіхів. У такому разі слухачі запам’ятовують оратора краще, ніж його ідеї:

- гумористичне завершення;

- вдячність. Подякувати за увагу є традиційним видом завершення. Дещо менш традиційним може зробити його певне збільшення обсягу – якщо оратора не просто скаже «дякую за увагу», але додасть декілька слів, що позитивно характеризують аудиторію, її рівень, цікаві запитання, які пролунали, тощо.

Не рекомендується завершати промову жартом, що не стосується теми виступу – це викликає у слухачів здивування.

Не варто вибачатися: «я розумію, мені не вдалося все охопити…», «я бачу, ніскільки ви втомилися…» тощо. Це знижує рівень довіри до оратора, змушує аудиторію сумніватися у його фаховій і риторичній компетентності.

Не треба нічого згадувати додатково після того, як висновок вже сформульований.

Не можна залишати промову без закінчення.

В жодному разі не варто залишати аудиторію в настрої безнадійності (особливо це стосується лекцій на медичні, екологічні, політичні теми) – обов’язково необхідно дати певну перспективу, запевнити в тому, що найгірше не станеться. Завершати необхідно на оптимістичній ноті.

Не рекомендується завершати промову фразою на кшталт «Ось і усе, що я хотів сказати» – кращою буде фраза, близька до змісту виступу.

 

Запитання і завдання

1. Які компоненти містить традиційна за структурою промова?

2. Чи впливає тип аудиторії на побудову виступу?

3. Назвіть шляхи ефективного донесення головної ідеї.

4. Які варіанти завершення виступу, на Вашу думку, більш ефективні?



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.25.169 (0.011 с.)