Вимоги до наукових письмових текстів

 

Наукове мислення характеризується чіткою визначеністю, послідовністю, несуперечністю та доказовістю.

Логічна чіткість, у першу чергу, пов’язана з дотриманням закону тотожності. Для того, щоб текст був логічно чітким, треба знати відповідну сферу об’єктивної дійсності, про яку йдеться у ньому; вміло користуватися синонімами й омонімами; використовувати найновішу наукову термінологію; не вдаватися до полеміки, попередньо не визначивши тезу доведення і основних понять, якими доводиться оперувати.

Обумовленість переходів у тексті передбачає дотримання причинно-наслідкових зв’язків між фрагментами тексту різних рівнів (від речення до глави). Попередній фрагмент повинен продукувати наступний.

Логічна послідовність викладу пов’язана з обумовленістю переходів і теж має велике значення. Вона сприяє адекватному сприйняттю інформації, викликає в читача довіру до змісту тексту.

Доказовість викладу ґрунтується на логічному законі достатньої підстави, який не лише дозволяє, а й змушує людину сумніватися в істинності пропонованих ним думок. Згідно з цим законом, достовірними можна вважати лише обґрунтовані, доведені думки, істинність яких встановлена.

Про необхідність доказового мислення свідчить практика. У наш час доказовість мислення набуває якісно нового значення. Це пояснюється потребою викорінення виробленої впродовж десятиліть звички вірити «на слово» так званим класикам, поширенням різноманітних марновірств. Особливо важлива доказовість у науці. Текст повинен містити тільки перевірені дані, аргументи необхідно підбирати максимально доказові.

Побудова тексту основана на певних постулатах:

- текст повинен містить компоненти, які належать до інформативного та репродуктивного регістрів. Під компонентами репродуктивного регістру маються на увазі повідомлення про події та стан одиничних об’єктів, що спостерігаються у момент їх безпосереднього стеження;

- текст повинен містить повідомлення не про одне, о про декілька подій;

- події, що описуються у тексті, мають бути пов’язані між собою;

- текст повинен містить нетривіальну інформацію, яка відповідає інформаційним інтересам читачів;

- якщо текст містить узагальнення, то вони повинні бути логічно обґрунтовані змістом даного тексту;

- у тексті не повинно бути деталей, які не мають ніякого відношення до основного змісту;

- у тексті не має бути опущення суттєвої для змісту інформації.

Типовими логічними помилками у тексті є зміщення плану викладу, обґрунтування обґрунтованого, підміна тези, логічна суперечність, бездоказовість та неправильне встановлення причинних зв'язків.

Зміщення плану викладу є поширеною логічною помилкою, суть її полягає у порушенні послідовності думок: необґрунтованому переході до наступної тези або поверненні до того, що вже говорилося раніше.

Людство постійно стикається з новими проблемами, які необхідно розв’язувати, наслідком чого є формулювання все нових і нових тез. Слід ураховувати, що одні положення є тезами (тобто такими, що потребують обґрунтування) для всього людства, а інші – для окремих груп людей, наприклад, для певної аудиторії. При порушенні цього правила «обґрунтовують обґрунтоване».

Підміна тези може здійснюватись як свідомо, так і несвідомо. При цьому замість тези обґрунтовують інше положення – ширше за обсягом, вужче або й таке, що немає ніякого відношення до проголошеної тези (йдеться про «втрату тези», «перехід до іншої предметної сфери»).

Різновидами підміни тези часто називають «доведення до людини», «доведення до публіки», «хто занадто доводить, той нічого не доводить».

Логічна суперечність виникає тоді, коли одні думки тексту суперечать іншим, тобто теза стверджується та спростовується одночасно у межах одного текстового матеріалу.

Бездоказовість виявляється у відсутності аргументів, причому сила аргументів полягає не в їх кількості, а в переконливості.

Неправильне встановлення причинних зв’язків. Суть цієї помилки полягає в тому, що при обґрунтуванні тези використовуються аргументи, які не можуть бути достатньою підставою для доведення істинності тези.

Мова наукового тексту має свої специфічні ознаки. Особливістю наукового стилю є факт відсутності експресії. Звідси домінуюча форма оцінки – констатація ознак, властивих пояснюючому слову. Тому більшість прикметників є тут частиною термінологічних виразів. Окремі прикметники вживаються в ролі займенників. Так, прикметник наступні замінює займенник такі і скрізь підкреслює послідовність перерахування особливостей і ознак.

Для наукового стилю характерні морфологічні й словотвірні особливості – переважання імені над дієсловом. Серед іменників виділяються позначення понять ознаки, руху, стану; віддієслівні іменники.

Дієслово і дієслівні форми в тексті наукових робіт несуть особливе інформаційне навантаження. Автори робіт зазвичай пишуть дана проблема, розглянута проблема, досліджувана проблема, рецензоване дослідження тощо. Ці дієслівні форми служать для виразу постійної властивості предмета (у наукових законах, закономірностях, установлених раніше або в процесі даного дослідження), вони вживаються також при описі ходу дослідження, доказів, в описі пристрою приладів і машин.

У науковій мові дуже поширені вказівні займенники цей, той, такий. Вони не тільки конкретизують предмет, але і виражають логічні зв’язки між частинами вислову (наприклад: Ці дані служать достатньою підставою для висновку...). Займенники щось, дещо, що-небудь через невизначеність їх значення в тексті наукових робіт не використовуються.

Синтаксис наукового тексту відрізняється структурною повнотою, яскраво вираженим сполучниковим зв’язком, ускладненістю конструкцій, широким вживання пасивних зворотів.

Оскільки наукова мова характеризується строгою логічною послідовністю, тут окремі речення і частини складного синтаксичного цілого, всі компоненти (прості і складні), як правило, дуже тісно пов’язані один з одним, кожен подальший випливає з попереднього або є наступною ланкою в оповіді або міркуванні. Тому для тексту роботи, що вимагає складної аргументації і виявлення причинно-наслідкових відносин, характерні складні речення різних видів з чіткими синтаксичними зв’язками. Переважають складні сполучні речення. Звідси багатство складених підрядних сполучників завдяки тому що, тоді як, оскільки, замість того щоб, зважаючи на те що, тому що, унаслідок того що, після того як, тоді як та ін. Особливо вживані похідні форми іменників із прийменниками у відповідності з..., в результаті, на відміну від..., у зв’язку з... і под.

Суб’єктивність думки дослідника акцентують звороти на кшталт на наш погляд, на нашу думку, з точки зору тощо.

Серед словосполучень переважають іменні, що представлені зазвичай ланцюжком родових відмінків: тенденції модернізації жіночого образотворення, на основі аналізу результатів дослідження магнітного поля та ін. Необхідно слідкувати за тим, щоб кількість послідовних іменників у родовому відмінку не перевищувала трьох.

У письмовій науковій мові є і суто стилістичні особливості. Об’єктивність викладу – основна стильова межа такої мови, яка витікає зі специфіки наукового пізнання, яке прагне встановити наукову істину. Звідси наявність у тексті наукових робіт ввідних слів і словосполучень, які вказують на міру достовірності повідомлення. Завдяки таким словам той або інший факт можна представити як цілком достовірний (звичайно, зрозуміло, дійсно), як передбачуваний (мабуть), як можливий (можливо, ймовірно).

Суто діловий і конкретний характер описів явищ, що вивчаються, фактів і процесів майже повністю виключає індивідуальні особливості складу, емоційність і зображальність. У даний час у науковій мові вже досить чітко сформувалися певні стандарти викладу матеріалу. Так, опис експериментів робиться зазвичай за допомогою коротких пасивних дієприкметників. Наприклад: Отримано окис магнію з домішкою сірки, було виділено 15 структур....

Стиль письмової наукової мови – це безособовий монолог. Тому виклад зазвичай ведеться від третьої особи, оскільки увага зосереджена на утриманні й логічній послідовності повідомлення, а не на суб’єктові. Порівняно рідко вживається форма першої і абсолютно не вживається форма другої особи займенників однини. Авторське «я» ніби відступає на другий план.

Зараз стало неписаним правилом, коли автор роботи виступає в множині і замість «я» вживає «ми», уважаючи, що вираз авторства як формального колективу додає більший об’єктивізм викладу.

Дійсно, вираз авторства через «ми» дозволяє відобразити свою думку як думку певної групи людей, наукової школи або наукового напряму. І це цілком вмотивовано, оскільки сучасну науку характеризують такі тенденції, як інтеграція, колективність творчості, комплексний підхід до вирішення проблем. Займенник «ми» і його похідні краще передають і відтіняють ці тенденції.

Якостями, що визначають культуру наукової мови, є точність, зрозумілість і стислість. Смислова точність – одна з головних умов, що забезпечують наукову і практичну цінність інформації, яка подана у науковій роботі. Дійсно, неправильно вибране слово може істотно перекрутити зміст написаного, дати можливість двоякого тлумачення тієї чи іншої фрази, надати всьому тексту небажану тональність.

Тим часом автори робіт не завжди добиваються точності слововживання, недбало підбираючи слова, які часто спотворюють висловлену думку. Звідси різного роду лексичні помилки, що позбавляють наукову мову точності і зрозумілості.

Погана звичка насичувати свою мову канцелярськими словами, «красуватися» мудрованою книжковою лексикою. Це заважає писати просто і зрозуміло. Особливо заважає точності висловів зловживання іноземними словами. Часто це супроводжує й елементарне незнання значення слова.

Неправильне або паралельне вживання іншомовної лексики веде, як правило, до непотрібних повторювань, наприклад: промислова індустрія (у слові індустрія вже уміщено поняття промислова), форсувати будівництво прискореними темпами (форсувати і означає вести прискореними темпами), зазнати повне фіаско (фіаско і є повна поразка).

Отже, для мовно-стильового оформлення наукового тексту дуже важливо уміти організовувати накопичену наукову інформацію у зв’язний текст, для цього потрібно добре розбиратися в мовних функціях тексту і лексичних засобах їх реалізації.

У науковому тексті варто уникати:

- розмовного стилю і сленгу (у письмових роботах вони недоречні, в усному виступі в незначній дозі – можливі);

- зайвого гумору, іронії, дошкульності, критиканства;

- незрозумілих абревіатур і скорочень без їхнього пояснення; недоцільно використовувати абревіатури і скорочення в заголовках, рубриках;

- мовних штампів. Без спеціальної термінології неможлива жодна наукова праця, але варто простежити за точністю у передачі думки. Не втрачайте почуття міри, не пишіть довгі складні речення із заплутаними конструкціями, з використанням наукоподібних слів, псевдонаукового стилю (часто саме такі претензійні та малозрозумілі слова використовуються неправильно, затуманюють смисл, знижують якість дослідження);

- надмірного використання дужок (зловживання ними означає, що дослідник працює неритмічно, зайвий раз нагадує про подробиці й уточнення другорядного значення), знижується зрозумілість;

- чоловічого «шовінізму» у мові, зокрема науковій (неточність знання і зловживання чоловічим родом при з’ясуванні, хто «автор(ка)» чи «дослідник(ця)», «він» чи «вона»; слід перевіряти ініціали авторів досліджень, на які доводиться покликатися);

- наказовості, повчальності. Надмірне чи несуттєве вживання повинно, має, мусить, необхідно і т.д. часто надають тексту зобов’язуючого відтінку;

- тавтології: стежити за тим, аби одне й те ж слово (навіть поняття) не повторювалося надто часто.

Технічне оформлення наукового тексту теж потребує уваги. Існує певний стандарт, якого необхідно дотримуватися, готуючи до публікації результати досліджень.

Між розділовими знаками (кома, крапка, кома з крапкою) і попередніми словами не повинно бути пропусків. Пропусків не повинно бути також між лівою дужкою і наступним словом і правою дужкою та попереднім словом. У прізвищах з ініціалами між ініціалами та ініціалом і прізвищем обов'язково повинен бути рівно один пропуск (бажано нерозривний пропуск, набирається на клавіатурі одночасним натисненням клавіш Ctrl, Shift та Пропуск), наприклад, А. Петренко, Б. В. Семеренко (до речі, зараз прийнято писати тільки ініціальну літеру імені, без по батькові).

У тексті скрізь як лапки мають бути використані символи «та» (набираються на клавіатурі відповідно Alt + 0171 на цифровій клавіатурі та Alt + 0187).

Як тире бажано використовувати символ – (у Word набирається комбінацією клавіш Ctrl та - на цифровій клавіатурі). Можна також використати символ — (у Word комбінація клавіш Ctrl, Alt та - на цифровій клавіатурі). Але по всьому тексту має бути один і той самий символ тире.

Існують певні вимоги до оформлення формул, ілюстрацій та таблиць:

- усі формули повинні бути набрані в редакторі формул Equation або MathType, бути доступними для редагування;

- розмір основного тексту формул повинен відповідати розміру основного тексту (14 pt для формату A4), розмір індексів (верхнього та нижнього) – 75 % (10,5 pt), індекс індексу – 55 % (8 pt);

- формули без номера мають бути відцентровані. Для формул з номером бажано використовувати табуляцію, вирівнюючи номер формули по правому краю, а саму формулу по центру. Нумерацію формул слід задавати в тексті, а не у формульному редакторі. Між формулою, особливо великою, і попереднім та наступним рядками тексту бажано задавати відступ 4–6 pt (пунктів).

Відповідальність за набрані формули покладається на авторів. Будь-які виправлення у формулах після створення оригінал-макета не виконуються, можливий лише вкладиш з переліком помічених помилок у кінці книжки. Тому автори повинні вичитати всі формули перед поданням рукопису до видавництва. На службовому аркуші є напис: «Усі формули перевірені і не потребують ніяких правок», про це свідчать підписи всіх авторів.

Усі ілюстрації мають бути вставлені в текст рукопису в потрібному місці. Схеми та рисунки, виконані безпосередньо в редакторі Word, повинні бути згруповані і доступні для зміни розміру. Схеми та рисунки, виконані у програмі MS Visio, можна вставляти як об'єкт (меню Вставка a Объект…). Як об'єкт можна також вставляти ілюстрації, виконані в Adobe Photoshop, CorelDraw та Corel Photopaint. Фотографії та рисунки (ілюстрації), виконані в інших програмах, бажано вставляти не через буфер обміну, а зберігати їх у графічних файлах (TIF, JPG з невеликим стисненням тощо) і вставляти їх через меню Вставка a Рисунок a Из файла.... Так само вставляються ілюстрації, отримані в результаті сканування.

Таблиці розміщують відразу після абзацу з першим згадуванням про неї в тексті. Внутрішній текст таблиці, як правило, набирається на 2 -3 pt меншим, ніж основний текст монографії.

Дозволяється для великих таблиць повертати сторінку на 90° за годинниковою стрілкою.

Рисунки і таблиці ні в якому разі не повинні виходити за межі текстової рамки (не виходити на береги). Вимоги до оформлення складових монографії регламентуються ДСТУ.

Технічне оформлення наукового дослідження потребує великої уваги редактора. Такі елементи, як скорочення, переноси, оформлення ілюстрацій та таблиць мають бути вивірені й оформлені відповідно до держстандартів.

У науковій літературі використовується багато скорочень. Скороченню підлягають різні частини мови. Можливе використання як загальноприйнятих скорочень (наприклад, до н. е. – до нашої ери, см – сантиметр, НДІ – науково-дослідний інститут, і т.д. – і так далі, див. – дивись, напр. – наприклад), так і спеціальних, характерних для певної галузі (наприклад, вид. – видання, техред – технічний редактор). Варто обережно поставитися до тих скорочень, які відповідають різним словам (скажімо, с. – село, секунда, сторінка (при цифрі); р. – річка, рік (при цифрі); ст. – станція (при назві), стаття, століття чи сторіччя (при цифр і).

Існує кілька способів скорочення: усічення, видалення голосних (стягування), утворення абревіатур.

У разі усічення на місці скорочення ставиться крапка (наприклад, гр. – грецький, ред. – редактор, тис. – тисяча), а в разі видалення голосних – не ставиться (наприклад, млн – мільйон).

У складних словах, що пишуться разом, скорочують або першу, або останню частину слова, та залишають перші літери слів, які утворюють складне слово. Наприклад: дф – діафільм, мф – мікрофіша. Ініціальна абревіація записується початковими літерами без крапок. Наприклад, ІРА – інформаційно-рекламне агентство, ТО – творче об’єднання, ВВВ – Велика вітчизняна війна, ТОВ – товариство з обмеженою відповідальністю тощо.

Якщо в науковому тексті використовуються маловідомі скорочення, то їх варто розшифрувати при першому згадуванні: записати повністю, а поряд у дужках вказати скорочену назву, яка вживатиметься надалі.

Для зручності та зрозумілості в дисертаціях та інших видах наукових публікацій після змісту подається список скорочень, де подаються основні найуживаніші скорочення в тексті (скажімо, УМ – «Україна молода», КП – «Комсомольская правда», НЗ – «Наукові записки» і т.д.).

Скорочення мають бути однаковими в усій роботі.

Перевірити написання скорочень можна за ДСТУ 3582-97 «Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові в бібліографічному описі» (затверджено наказом Держстандарту України 4 липня 1997 р.).

При підготовці рукопису слід дотримуватися правил переносу відповідно до українського правопису. Найчастіше помилки трапляються у таких випадках, коли не можна:

- переносити прізвища, залишаючи в кінці попереднього рядка ініціали (один ініціал) або умовні скорочення (проф., акад. тощо), які до них належать (Т. Г. Шевченко, а не Т. Г. // Шевченко; акад. В. Глушков, а не акад. // В. Глушков). Якщо імена, звання тощо подаються повністю, то прізвища (а також по батькові) можна переносити (Тарас // Григорович Шевченко, академік Агатангел // Кримський);

- роз’єднувати умовні (графічні) скорочення на зразок та ін., і т. д., вид-во, т-во тощо;

- відривати скорочені назви мір від цифр, до яких вони належать (2005 р., а не 2005 // р.; 115 га, а не 115 // га; 20 куб. см, а не 20 куб. // см). Якщо назви мір подаються повністю, то їх можна переносити (1917 // рік, 115 // гектарів);

- Переносити в інший рядок граматичні закінчення, з’єднані з цифрами через дефіс (2-й, а не 2- // й; 5-го, а не 5- // го; 10-му, а не 10- // му);

- розривати односкладові частини складноскорочених слів, зокрема ініціальні й комбіновані абревіатури (НАН України, АЕС, МАГАТЕ, НТШ, пед-рада, а не пе-драда);

- залишати біля попередньої букви м’який знак або апостроф;

- розривати буквосполучення, яким передається на письмі один звук (ра-джу, а не рад-жу; над-звичай-ний, а не на-дзвича-йний);

- відривати одну букву від кореня, префікса (роз-вивати, а не ро-звивати);

- залишати на попередньому рядку або переносити на наступний одну букву (опи-тування, а не о-питування);

- залишати в попередньому рядку одно-, дво- або трибуквений прийменник (в, по, при), з якого починається речення;

- переносити в наступний рядок розділові знаки (крім тире), дужку або лапки, що закривають попередній рядок, а також залишати в попередньому рядку відкриту дужку або відкриті лапки.

Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, рисунків (малюнків), таблиць, формул подають у науковому тексті арабськими цифрами без знака №. Як правило, у дисертаціях нумерація сторінок проставляється у правому верхньому кутку сторінки без крапки в кінці, в авторефератах дисертацій – по центру сторінки.

 

Запитання і завдання

1. Назвіть типові логічні помилки побудови наукового тексту.

2. У чому полягає специфіка синтаксису наукового тексту?

3. Чому в науковому тексті варто уникати тавтології?

4. Що таке «чоловічий шовінізм» у науковому тексті?

5. Де розміщується у тексті таблиця?

6. Як нумеруються сторінки у дисертації?