Композиція текстів різних типів

 

Традиційно склалась композиційна структура наукового видання: титульний аркуш, анотація, перелік умовних позначень (при необхідності) вступ або передмова, основна частина, висновки або післямова, література, допоміжні покажчики, додатки, зміст.

Зміст наукового видання включає перелік глав, параграфів, розділів, підрозділів, питань. У змісті важливо дотримуватись правил рубрикації, дотримуючись співрозмірності розділів та підрозділів тексту.

Перелік умовних позначень та скорочень додається, коли у тексті використовується значна кількість маловживаних спеціальних вузько термінологічних скорочень.

Далі йде основний текст, розбитий на розділи, підрозділи, пункти, підпункти.

Закінчується наукове видання висновками.

Потім ідуть список використаних джерел та додатки.

Розглянемо докладніше структуру тексту.

Вступ містить постановку наукової проблеми, актуальність, зв’язок з найважливішими завданнями, що постають перед Україною, значення для розвитку певної галузі науки і практики. Вступ повинен розкривати сутність і стан наукової проблеми та її значущість, підстави і вихідні дані для розроблення теми, обґрунтування необхідності проведення дослідження. У вступі іноді перераховуються основні дослідження і публікації з проблеми, за останній час, на яких спирається автор, проблеми виділення невирішених питань, яким присвячене дослідження.

Також вступ містить формулювання мети (постановка завдання) – у ньому висловлюється головна ідея даної публікації, яка суттєво відрізняється від сучасних уявлень про проблему, доповнює або поглиблює вже відомі підходи; звертається увага на введення до наукового обігу нових фактів, висновків, рекомендацій, закономірностей або уточнення відомих раніше, але недостатньо вивчених. Мета випливає з постановки наукової проблеми та огляду основних публікацій з теми.

Основна частина. У ній висвітлюються основні положення і результати наукового дослідження, особисті ідеї, думки, отримані наукові факти, програма експерименту, аналіз отриманих результатів, особистий внесок автора в реалізацію основних висновків тощо. Основна частина складається з розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів. Основному тексту кожного з розділів може передувати передмова з коротким описом обраного напряму та обґрунтування застосованих методів дослідження. У кінці кожного розділу формулюють висновки зі стислим викладом наведених у розділі наукових і практичних результатів. У розділах основної частини подають:

- огляд літератури за темою і вибір напрямів дослідження;

- виклад загальної методики й основних методів дослідження;

- експериментальну частину і методику досліджень;

- відомості про проведені теоретичні або експериментальні дослідження;

- аналіз і узагальнення результатів досліджень.

В огляді літератури окреслюють основні етапи розвитку наукової думки за проблемою. Стисло, критично висвітлюють роботи попередників. Називають ті питання, що залишились невирішеними.

В основній частині з вичерпною повнотою викладають результати власних досліджень з висвітленням того нового, що вноситься в розроблення проблеми. Виклад матеріалу підпорядковують одній провідній ідеї, чітко визначеній автором.

Мета основної частини – показати процес дослідження проблеми та розробки теми, шляхи отримання результатів і самі результати; сучасні погляди на проблему; труднощі при розробці даного питання; виділення невирішених питань у межах загальної проблеми, котрим присвячена стаття. За цим іде головна ідея даної публікації, яка суттєво відрізняється від сучасних уявлень про проблему, доповнює або поглиблює вже відомі підходи; звертається увага на введення до наукового обігу нових фактів, висновків, рекомендацій, закономірностей або уточнення відомих раніше, але недостатньо вивчених. Основною частиною статті є виклад змісту власного дослідження. В ній висвітлюються основні положення і результати наукового дослідження, особисті ідеї, думки, отримані наукові факти, виявлені закономірності, зв’язки, тенденції, програма експерименту, методика отримання та аналіз фактичного матеріалу, особистий внесок автора в досягнення і реалізацію основних висновків тощо.

У заключній частині відповідно до логіки дослідження підводиться підсумок роботи, формулюється висновок, наводяться рекомендації, вказуються можливі напрямки подальших наукових досліджень, чим підкреслюється безперервність науки, її динамічність і сталість розвитку. У висновках формулюється основний умовивід автора, викладають найважливіші наукові та практичні результати, що містять формулювання розв’язаної наукової проблеми, її значення для науки і практики. Іноді формулюють висновки та рекомендації щодо наукового та практичного використання здобутих результатів. У висновках необхідно наголосити на якісних і кількісних показниках, здобутих результатах, обґрунтувати достовірність результатів, викласти рекомендації щодо їх використання, їх значення для теорії і практики, суспільна значущість та перспективи.

Відповідно до постанови Президії ВАК України від 15.01.2003 р. № 705/1 наукові тексти повинні мати такі необхідні елементи: постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями; аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано розв’язання даної проблеми і на які спирається автор, виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означене дослідження; формулювання цілей (постановка завдання); виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів; висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку.

Анотування– процес аналітично-синтетичного опрацювання інформації, мета якого – отримання узагальненої характеристики документа, що розкриває логічну структуру та найсуттєвіший зміст. Анотації використовуються для короткої характеристики наукової статті, монографії, дисертації тощо, а також у видавничій, інформаційній та бібліографічній діяльності.

Як і при реферуванні, тут відбувається фізичне скорочення первинного документа при збереженні його основного смислового змісту. Насамперед важливо подати коротку узагальнюючу характеристику анотованого тексту з погляду його призначення, змісту, виду, форми та інших особливостей.

Таким чином, анотації виконують дві основні функції:

- сигнальну (подається важлива інформація про документ, що дає можливість установити основний його зміст і призначення, вирішити, чи варто звертатися до повного тексту праці);

- пошукову (анотація використовується в інформаційно-пошукових, зокрема, автоматизованих системах, для пошуку конкретних документів).

Елементами анотації можуть бути:

- основна тема, проблема, мета роботи;

- результати роботи;

- що нового подає анотований документ порівняно з іншими, спорідненими за тематикою чи цільовим призначенням;

- відомості про автора первинного документа;

- вказівки на приналежність автора до певної країни (або документи, перекладені з іноземних мов);

- підтвердження достоїнств анотованого твору, запозичені з інших документів;

- дані про зміну заголовка, авторського колективу, року видання (при перевиданні);

- рік, яким розпочинається випуск багатотомного видання.

Текст анотації вирізняється лаконічністю, високим рівнем узагальнення інформації, що представлена в первинному документі. У тексті анотації не подаються дані, що наявні в бібліографічному описі анотованого документа, зокрема в заголовку. Не варто використовувати складні синтаксичні конструкції, громіздкі речення, що перешкоджають сприйняттю тексту.

Процес написання анотації передбачає здійснення трьох етапів:

- оцінки інформаційної значущості документа й вибору виду бібліографічної характеристики;

- аналізу змісту з метою виявлення найсуттєвіших даних;

- узагальнення суттєвої інформації для складання анотації.

На першому етапі визначається актуальність тематики, оригінальність змісту, точність, достовірність, повнота й оперативність інформації. Вивчення документа починається з ознайомлення з заголовком, довідковим апаратом видання (вступом чи передмовою, змістом), рубриками в самому тексті, висновками, резюме.

На другому етапі слід визначити основну тему, проблему, об’єкт, мету роботи, її результати; визначається новизна, притаманні особливості видання; встановлюється цільове і читацьке призначення документа. Основна увага звертається на нову інформацію, принципові положення, концепції, нові методики. Суттєва інформація може виявитися в результаті аналізу елементів форми первинного документа (автор, назва, об’єкт документа, рік видання і т.д.) та елементів змісту (галузь вивчення, мета дослідження, часові межі тощо).

В анотації рекомендується уточнювати цільове і читацьке призначення документа. Тема формулюється у досить широкій формі (для самоосвіти, підвищення кваліфікації, на допомогу науковцям, для популяризації знань тощо). Читацька адресність при можливості конкретизується завдяки вказівці на певні групи читачів, яким здебільшого адресований цей документ.

При цьому названі елементи, як правило, не присутні в одній анотації у повному обсязі. Це модель. У процесі анотування визначаються конкретні характеристики кожного документа, що стають найбільш цікавими, інформативними.

Анотація має бути лаконічною, достатньо конкретною, при необхідності – з посиланням на факти, імена, дати і т.д.

Для наукових досліджень анотації часто подають стандартні формулювання. Не прикрашають анотацію повтори, штампи, громіздкі словосполучення, складні підрядні речення, туманні визначення, невдалі вислови. Бажано, щоб у кількох рядках тексту існувала часова відповідність та однотипність дієслівних форм. Особливо важливий стиль при підготовці рекомендаційних анотацій.

Наукова термінологія, що використовується в анотації, має бути загальноприйнятою, відповідати сучасному рівню знань. Маловідомі чи застарілі терміни вимагають пояснення.

Анотація починається з нового рядка. Текст кожної анотації має бути уважно вичитаний і відредагований.

Розглянемо приклади анотацій до наукових монографій:

У монографії досліджуються особливості сучасного розвитку національних економік, фактори їх взаємодії у процесі їх інтернаціоналізації. Розглянуто проблеми конкурентної регуляції економічного розвитку в контексті макропланетарних і міжцивілізаційниїх взаємодій. Детально аналізуються передумови, пріоритети та шляхи інтеграції економіки України і сучасну світогосподарську систему.

Розраховано на економістів-науковців, студентів, практичних працівників у сфері міжнародної економіки.

Наведена анотація має наступні недоліки: використані незрозумілі терміни (взагалі анотація перенасичена спеціальною термінологією), не визначено актуальність монографії, читацька адреса сформульована то занадто вузько (працівники у сфері міжнародної економіки), то занадто широко (студенти).

Наступна анотація складена більш вдало:

В монографії висвітлюються теоретичні і методичні положення розвитку тваринницько-промислових комплексів з огляду на територіальну організацію і природокористування. Охарактеризовано природні та економічні чинники формування тваринницько-промислового комплексу України, подано детальний аналіз кормової бази. Розглядаються м’ясопромисловий, молочнопромисловий і птахопромисловий спеціалізовані комплекси. Виділено основні типи територіальних тваринницько-промислових комплексів і обґрунтовано напрями вдосконалення їх територіальної організації і природокористування. Показано особливості розвитку тваринницько-промислових комплексів у різних природногосподарських регіонах України на прикладі Чернігівської, Вінницької, Луганської областей.

Для географів, фахівців агропромислового виробництва та екологів сільських територій, викладачів і студентів географічних факультетів.

Зовсім не відповідає вимогам до анотації наступний приклад. У анотації не надається відомостей про саму монографію, а розповідається про автора. Стиль анотації теж більш нагадує анотацію до художнього твору.

Ця книга наукової прози є, власне, династійною справою, оскільки досліджувати та здійснювати промоцію таврійської культури почав іще дід професора Ярослава Голобородька – педагог і прозаїк Кость Голобородько, продовжив батько – письменник і журналіст Юрій Голобородько, в засадничі постулати яких укорінені інтенції цього роману-дослідження, що охоплює майже всі основні письменницькі бренди Таврії від другої половини ХІХ до помежів’я ХХ – ХХІ століть і репрезентує, імовірно, найменш «розкручену» лакуну українського літературного ареалу.

 

Запитання і завдання

1. Які відомості подаються у вступі?

2. Сформулюйте мету основної частини тексту.

3. Що подається у покажчиках?

4. У якій частині містяться рекомендації щодо використання результатів дослідження?

5. Як складається анотація?