Термінологічна складова наукового тексту

 

Наукова мова насичена термінами, що створює особливий вигляд наукового тексту.

Термінологічна лексика розуміється як засіб вияву професійного мислення, а інтенсивна наукова і практична діяльність у будь-якій сфері можлива лише за умов особливої уваги до підготовки фахівців, однією зі складових якої є мовна підготовка – вивчення мови як основного засобу професійної комунікації.

Існування терміносистеми, яка б повноцінно виконувала свої функції, можливе лише за умов її задовільної кодифікації. Кодифікація термінології пов’язується передусім з процесами уніфікації й стандартизації термінів.

Уніфікація – це упорядкування термінологій різних галузей науки, техніки, економіки та культурного життя.

Стандартизація – це вироблення терміна-еталона, який би відповідав усім лінгвістичним та логічним вимогам для термінів і використовувався б у межах певної терміносистеми і на міжгалузевому рівні. Стандартизацією термінів займається Держстандарт. Існує вона і на міжнародному рівні (наприклад, для видавничої справи – існують коди ISBN та ISSN).

З розвитком науки наші знання про навколишній світ розширюються, поглиблюються, удосконалюються, а словники цього не відображають, оскільки відбивають дані давністю у кілька років, не встигають за розвитком науки, подають термін в ідеалізованому вигляді, не розкривають розвиток його семантики. Така ситуація вимагає перебудови систем реєстрації і доведення до спеціаліста даних про нові терміни. Ця перебудова здійснюється шляхом створення банків термінів.

Автоматизований банк термінів повинен мати солідне лінгвістичне забезпечення – ґрунтуватися на наукових текстах, бо саме в них відображаються процеси розвитку слова, його розширення, поглиблення, зміни. Якщо банк термінів буде створений тільки на основі словників, то він характеризуватиметься такими ж недоліками, як і словники.

До термінів висуваються такі вимоги:

- термін повинен бути легко зрозумілим у звуковому плані;

- точно відповідати суті наукового об’єкта;

- бути недвозначним (з кожним терміном має бути пов’язане тільки одне значення);

- бути гнучким (давати можливість легко творити від нього похідні терміни);

- бути позбавленим експресії;

- бути стилістично нейтральним.

Термінологію потрібно відрізняти від професійної лексики, одиницею якої є професіоналізм.

Різниця між терміном і професіоналізмом:

Термін – офіційна, узаконена назва певного поняття;

Професіоналізм – напівофіційне слово, сферою вживання якого є мовлення (наприклад: баранка у мові водіїв, кльов, улов у мові рибалок; клава, мама у мові комп’ютерщиків).

Термінам не властиве вузьке галузеве вживання, вони – загальнодоступні, емоційно нейтральні.

Професіоналізмам властива стильова обмеженість вживання, наявність емоційно-експресивних відтінків. Професіоналізми часто виступають як просторічні еквіваленти термінів (наприклад, вирубити струм замість вимкнути).

Система термінів кожної науки становить певну множинність взаємопов’язаних елементів, які створюють стійку єдність – парадигму (тип, ряд).

Парадигматика – розгляд одиниць мови як сукупності структурних одиниць, пов’язаних відношеннями протиставлення – зіставлення, включення їх у ряди «по вертикалі» – стовпці. Вони складають парадигми – щільні єдності. Сукупність яких становить систему мови: наприклад, система словозміни, форми числа. У термінології парадигматика проявляється у термінологічній синонімії та антонімії.

Термінологічна синонімія.Обґрунтованим з позицій мовного розвитку є розуміння синонімічного гнізда як історичного утворення для позначення одного поняття або тотожних понять. Поняття синоніма у термінології відрізняється від синоніма в літературній мові.

По-перше, у літературній мові синоніми – слова, як правило, однієї частини мови; у термінології синоніми – це терміни, що належать до одного і того ж денотата (поняття, з яким співвідноситься даний термін), але відрізняються словотвором, етимологією, ступенем сучасності, особливостями функціонування, а основне – відмінні у понятійному плані. Наприклад: лікарня – шпиталь (заст.), ескулап (заст.), цілитель (книж.), коновал (згруб.); колонка – колона (розм.), стовпець, стовпчик, стовп, шпальта.

По-друге, у термінології синонімами можуть бути терміни різних структурних рівнів та різних знакових виражень: наприклад: вода – Н2О.

Синоніми потрібні мові як засоби точного висловлення думки з усіма її нюансами. Вони роблять мову барвистою і яскравою, допомагають уникнути одноманітності. У термінології синоніми виникають завдяки прагненню знайти такий термін, який найбільше б відповідав позначуваному поняттю.

Сукупність усіх термінів певного змісту прийнято називати синонімічним рядом. Він очолюється домінантою – стилістично нейтральним словом, що найповніше втілює в собі семантику цього ряду. Наприклад: подорож – мандрівка, вояж, путь, похід, поїздка, експедиція, прогулянка.

Уніфікація терміносистем вимагає відбору того терміна, який найкраще відповідає позначуваному поняттю. Це складний процес. Перед вченими довгий час стоїть питання, який термін вибрати: власний (автохтонний, національний) чи запозичений (інтернаціональний)?

Більшість абсолютних (повних) синонімів, що повністю рівнозначні і загалом тотожні за вживанням (стилістично, за експресією, частотністю, сполучуваністю), – це пари слів: запозичене + власне. Наприклад: вербальний – словесний, асиміляція – уподібнення, гідротерапія – водолікування. Можливі й обидва автохтонні варіанти: возз’єднання – злука.

Синонімічні ряди зі значенням оцінки становлять поняттєві (ідеографічні), поняттєво-стилістичні і поняттєво-пейоративні синоніми. Ідеографічні синоніми різняться відтінками лексичних значень: порівняйте: лікарня, клініка, госпіталь, лазарет, санаторій, курорт; зустріч, переговори, діалог. Поняттєво-стилістичні виражають різноманітні відтінки почуттів (урочистість, фамільярність, зневагу) та відрізняються сферою застосування (стилістично марковані). Наприклад: журналіст – газетяр, газетник; вступ, пролог, преамбула, передмова, передслово, попереднє слово, вступні уваги.

Поняттєво-пейоративні синоніми мають негативне забарвлення. Наприклад: переговори – зборище, торг, зговір, змова.

Ці синонімічні ряди мають дещо розмиті кордони, але їх поняттєво-оцінна синонімічність наявна.

Паралельне вживання власного і запозиченого термінів розглядаємо як вияв взаємодії міжнаціонально-загального і національно-специфічного. Наприклад: антагонізм – суперечність, екземпляр – примірник, інфляція – обезцінення, тираж – наклад, депозити – вклади.

Еквівалентами багатьох інтернаціональних термінів виступають ТС: іпотека – позика під нерухомість, фритредерство – політика вільної (безмитної) торгівлі, криза – економічний спад. У таких випадках інтернаціональний термін характеризується більшою словотворчою гнучкістю, а у зв’язку з цим зростає його уживаність.

Термінологічна антонімія.У кожній термінологічній системі антоніми творять елементарні мікрополя, у межах яких реалізуються відношення протилежності.

Поняття, як правило, завжди виникають парами. Кожне з понять містить свою протилежність – відмінність усередині одного й того ж явища (властивості, стану, якості).

Антонімія в термінології – особлива характеристика лексичного значення слова, яке реалізується у відношеннях протилежності.

Більшість антонімічних пар мають мотивацію в загальнолексичних антонімах. Наприклад: прибуток – збиток, збагачення – зубожіння, захворювання - одужання, виробництво – споживання.

Становлення української термінологічної системи припадає на другу половину – кінець ХІХ ст. Воно пов’язане з журналом «Основа» та діяльністю Наукового Товариства ім. Т Шевченка у Галичині. Основи наукової термінології заклали І. Франко, М. Грушевський, В. Левицький, які орієнтували термінотворчість на національні джерела.

Важливою подією для формування української термінологічної системи стало створення у 1921 р. Інституту української наукової мови, який видав низку термінологічних перекладних словників, зокрема загальнотехнічний, що мав на меті уніфікувати міжгалузеву термінологію. Цей період характеризується змінами у статусі української мови – вона стає мовою законодавства, адміністрації, взагалі усіх сфер суспільного, політичного життя. Це було передумовою цілеспрямованої термінологічної праці. Перед термінологами постало питання заповнити лакуни, виробити принципи і методи творення абстрактної лексики чи її запозичення для відтворення українською мовою понять науки, політики, державності тощо. Необхідно було усталити наявні у мові терміни, доповнити їх за рахунок власних мовних ресурсів з використанням діалектних лексем, забутих і напівзабутих термінів історичних джерел, умілого використання запозичених термінів та вдалих новотворів. Терміни творилися різними способами: відбором народних слів, появою нових, запозиченням похідних з різних мов.

З 1991 р., отримавши і підтвердивши свою державну суверенність, Україна вийшла на якісно новий етап розвитку. Значні зміни відбулися і в мовному середовищі. Українська мова отримала статус державної. Щоб повноцінно виконувати нові функції та представляти державу на всіх рівнях зовнішнього і внутрішнього життя країни потрібний відповідний ступінь розвитку мови. У зв’язку з підвищеними вимогами до національної мови почала відроджуватися та інтенсивно розвиватися українська термінологія, оскільки термінознавчі питання завжди перебувають на передньому плані розвитку мови. Сучасний період формування термінологічної справи характеризується тим, що усі галузі науки стають україномовними. Створення розгалужених термінологічних структур рідною мовою виступає головною умовою становлення національного наукового потенціалу і прилучення його до загальноосвітнього. За останні десятиріччя досліджені терміносистеми багатьох галузей науки та культури, проведена значна робота щодо вирішення загальних термінознавчих питань. Аналіз процесу формування української термінологічної системи на сучасному етапі дозволяє виокремити дві основні тенденції:

- активне запозичення іншомовних термінів (передусім з англійської мови). Наприклад: менеджмент, маркетинг, мерчандайзинг, промоутер, дайвінг, лізинг, сервер;

- намагання відмовитися від іншомовної лексики, замінивши її передусім новотворами. Наприклад: міжповерховий дротохід замість ліфт, штрикалка замість шприц.

Суперечки довкола термінів нерідко торкаються проблеми відбору національної чи іншомовної назви для позначення певного наукового поняття. Сучасний аналіз галузевих систем дає змогу констатувати: близько 40 % у них посідають слова, запозичені з інших мов.

Усі чужомовні слова можна поділити на дві групи: слова засвоєні і слова чужі. Слова засвоєні – це ті, що, увійшли в мову давно, змінилися відповідно до її духу, набули в ній громадянства: шиба (нім.), дах (нім.). Термінами чужими називаються ті слова, які, увійшовши в мову порівняно недавно, не приховали свої чужомовні прикмети і не змінилися під впливом мови-реципієнта: комп’ютер, бартер.

Серед запозичених термінів виділяється пласт інтернаціоналізмів – міжнародних термінів, які вживаються не менше, ніж у трьох неспоріднених мовах, і мають греко-латинську основу.

Запозичення з грецької: медичні терміни – анемія, атеросклероз, бактерія; хімічні – азот, барій, калій, йод; астрономічні, географічні – астероїд, галактика, клімат; математичні, фізичні – катет, теорема; мовознавчі, літературознавчі – афоризм, метафора, морфема, парадигма; суспільно-політичні – анархія, автономія, утопія.

Запозичення з латинської: інфекція, ангіна, вена, агітація, делегат, мотор, кондуктор, революція, циркуляр, абревіація, афікс, дериват, інфінітив, лінгвіст, префікс, суфікс, апарат, локатор, трансляція.

У термінологічному аспекті тексти різних типів мають певну специфіку.

Наукові тексти (тези доповідей, наукова стаття, монографія, дисертаційне дослідження) розраховані на фахівців, обізнаних на термінології, тому вони можуть містити значну кількість термінів. Ці терміни не обов’язково мають пояснюватися у тексті.

Науково-популярні тексти (статті у науково-популярних журналах, науково-популярні книжки) розраховані на широкий загал, тому кількість термінів має бути меншою порівняно з науковими. Бажано, щоб терміни пояснювалися (мали визначення).

Офіційно-ділові тексти (документи) мають усталену нормативну термінологію, яка не пояснюється, оскільки документи розраховані на обізнаних реципієнтів.

Навчально-методичні тексти (конспекти лекцій, підручники, посібники) мають на меті формування знань з певної дисципліни. Цільова аудиторія цих текстів – люди, які тільки ознайомлюються з певною науковою галуззю, тому такі тексти не повинні містить надмірну кількість термінів, і терміни повинні мати визначення. Найчастіше наприкінці навчально-методичних видань знаходиться глосарій (невеликий за обсягом словник термінів, використаних у тексті). Якщо усі дефініції наведені у тексті, то замість глосарія може бути іменний покажчик (терміни в алфавітному порядку з вказівкою сторінки тексту, на якій вживаний конкретний термін). Бажано, щоб терміни та їх визначення у навчально-методичних текстах мали особливе шрифтове та художнє оформлення (спеціальні рамки, виділення кольором, графічні елементи, що вказують на новий термін тощо).

Публіцистичні тексти також часто містять терміни з тієї галузі науки або суспільного життя, про яку йде мова у тексті. Головна вимога до текстів цього типу, які розраховані на широкий загал, полягає в тому, щоб текст не був перенасичений термінологією, і всі терміни мали пояснення у тексті.

Після того, як українська мова набула статусу державної, і наука та виробництво перейшли на національну термінологію, нагальною стала проблема удосконалення фахової термінології. Це обґрунтовує появу серії термінологічних словників. Після набуття незалежності особливо пожвавилася термінологічна робота, наслідком якої є вихід у світ фахових словників. Основними типами спеціальних словників є:

Словники-довідники – це словники енциклопедичного характеру. Основне їх завдання – тлумачення термінів, з’ясування поняття, яке вони позначають.

Словники-тезауруси подають терміни у повному обсязі (перелік).

Словниками рекомендованих термінів займається держстандарт.

Перекладні словники подають переклад термінів з однієї мови на іншу.

Словники нових термінів – це збірники термінів, що позначаютьнові поняття будь-якої галузі знань і не відображені в існуючих словниках. Ці терміни вибираються зі статей поточної періодики (наукових журналів та збірників наукових праць), рекламних матеріалів, усної мови спеціалістів різних галузей знань. Такі словники служать підручним матеріалом передусім для перекладачів науково-технічної літератури.

Зараз українська термінографія знаходиться на етапі становлення й активного розвитку. Серед нових тенденцій термінографії варто виділити створення електронних галузевих словників, популярність яких пояснюється оперативністю підготовки і можливістю постійного внесення змін.

 

Запитання і завдання

1. Що таке уніфікація?

2. Яка інстанція відповідає за стандартизацію термінів?

3. На основі чого створюється автоматизований банк даних?

4. Чим термін відрізняється від професіоналізму?

5. Чому термін має бути моносемічним?

6. Що таке термінологічна синонімія та термінологічна антонімія?

Завдання 1. До поданих іншомовних термінів дібрати українські відповідники.

Інцидент, ефективний, експеримент, інфекційний, комфортабельний, евфонія, апелювати, інфікований, домінувати, екземпляр, біографія, меценат, релятивний, форвард, стажер.