Модуль 1 Науковий текст: теоретичні та прагматичні аспекти

Вступ

Сучасність потребує виховання і підготовки свідомих, високоосвічених людей, здібних до розумової праці, до активної діяльності в різних сферах суспільного і державного життя, науки і культури. Реформування сучасної вищої освіти вимагає серйозного ставлення до професійної компетентності і вдосконалення всієї роботи з підготовки молодих науковців.

Оволодіння науковим стилем мови є важливою складовою підготовки майбутніх учених. Ознайомлення з правилами і специфікою наукового дискурсу має відбуватися ще за шкільною партою, а формування власної наукової манери викладу матеріалу (як в усній, так і в письмовій формах) повинне йти паралельно з науковою роботою студентів, яка здійснюється у різних формах: виступи на конференціях, написання тез доповідей, наукових статей, курсових, бакалаврських і магістерських робіт.

В ідеалі випускник вищого навчального закладу повинен знатися не лише на методиці наукових досліджень (хоча це дуже важливо), але й на способах оформлення у текстовому вигляді своїх спостережень, ідей і міркувань. На практиці ж маємо зовсім інше. На жаль, досить розповсюдженим шляхом написання наукового тексту є плагіат, який у добу розвитку мережевих технологій став просто «чумою» сучасної вітчизняної науки. Не лише студенти, а й аспіранти і навіть молоді викладачі з науковим ступенем припускають таке використання чужих надбань у своїх роботах. Кожного року на сторінках фахових видань читаємо про чергове викриття цих скандальних історій. І причина криється не тільки у відсутності власних ідей або досліджень, а часто у неможливості сформулювати судження, створити власноруч науковий твір. Іноді до цього додається банальне незнання правил цитування, оформлення посилань на наукові джерела тощо. Якщо ж науковий текст пишеться самотужки, то часто він містить серйозні вади змістового і формального характеру, серед яких головними є:

- змішання наукових жанрів;

- невідповідність назви тексту його змістові;

- нечіткість, неточність;

- відсутність або порушення логіки викладу, непослідовність;

- відсутність логічних переходів, тобто незв’язність тексту;

- надмірність спеціальної термінології та неправильне використання термінів;

- неправильне оформлення цитування;

- композиційні вади;

- неправильний поділ на абзаци;

- недотримання наукового стилю мовлення;

- повтори;

- неправильне оформлення бібліографії.

Це далеко не повний перелік тих недоліків і вад, з якими стикаються редактори наукових видань. А починати треба із кропіткої роботи викладачів, наукових керівників кваліфікаційних робіт, рецензентів і усіх, хто має відношення до наукової роботи молодих учених. По-перше, необхідно (навіть примусово) привчати студентів читати зразки високоякісної наукової прози, по-друге, стимулювати з початку навчання писати власні дослідження. Лише за таких умов молодий науковець зможе не просто оформлювати свої думки, а й виробить власний науковий стиль, адже науковий текст не лише передає інформацію про зовнішній світ, а є гуманізованою структурою, яка несе відбиток особистості суб’єкта творчої діяльності.

Досить актуальним завданням сучасної вищої школи є навчання студентів і аспірантів основам побудови і нормам написання наукових текстів. Особливо важливими є такі питання, як функціональні особливості наукового тексту; жанрова система наукових текстів; особливості усного наукового мовлення; композиція текстів різних типів; цілісність і зв’язність як конструктивні ознаки тексту; абзац як композиційно-стилістична одиниця тексту; функції абзацу; способи викладу матеріалу; цитування і посилання на інших авторів; інформативність тексту і способи її підвищення; прояви авторської індивідуальності у стилі тексту; оформлення бібліографії тощо.

За структурою пропонований посібник складається з розділів, кожний з яких присвячений певному аспекту роботи над текстом. Теоретичний матеріал викладено стисло, компактно, у конспективній формі. До кожного розділу додаються практичні завдання, які дозволяють набути необхідних навичок побудови тексту. Запропонована тематика практичних завдань охоплює широке коло типових ситуацій, з якими повсякденно зустрічається науковець-початківець.

У цілому посібник розрахований на комплексне вивчення широкого кола питань створення наукового тексту в практичному аспекті та спрямований на вдосконалення мовної майстерності майбутніх науковців.

Модуль 1 Науковий текст: теоретичні та прагматичні аспекти

Завдання 2. Визначте, до якого стилю належать наступні речення. Поясність, за якими ознаками виокремлюються речення наукового стилю.

1. Концептуальна взаємодія метафори та метонімії дозволяє отримати доступ до концептів різної природи та рівня абстракції, утворюючи метафоричні та метонімічні мости.

2. Література для народу – це його багатство і краса. Література для дітей – це ніжна мамина колискова, мудра батьківська приказка, бабусина казочка, дідусева байка, стежина, з якої починається шлях у життя.

3. Отже, є вагомі підстави констатувати, що суб’єкт, у якого психічна організація породжена жорстким сенсорно-образним квантуванням, тяжіє до вчинків і поведінки в цілому, мотивами якої виявляються Его-пристрасті.

4. Ми хвалимось, що ми, українці, музичний народ. Але не тільки свою народну пісню, але й своїх композиторів знаємо ми – ну, м’яко кажучи, поверхово… Цей рік ми називаємо лисенківським… Хто з наших піаністів, приміром… включає твори Лисенка в свої індивідуальні програми?

5. Ясна річ, телебачення не повинне заміняти спілкування батьків із дітьми, проте якщо татові необхідно на 10 хвилин до ванної кімнати, або мамі треба зварити кашу – то краще, щоб у цей час дитина дивилася якісний телевізійний продукт, а не займалася тим, що може нафантазувати її маленька голівка.

6. Вихідним моментом розробки концепції управління містом як регіональною системою при його переході до економічної самостійності є визначення сукупності соціально-економічних функцій, здійснюваних на різних рівнях територіальної системи.

 

Жанрологія наукових текстів

 

Жанровий склад наукових текстів різний. Це монографії, статті, наукові звіти, описи промислових об’єктів, патентні описи, реферати (у тому числі, автореферати), анотації, рецензії тощо. Головне, що їх об’єднує, – науковий характер змісту. Усі відмінності, які створюють специфіку наукового викладу конкретних типів публікацій, не руйнують тих основних стильових ознак, які властиві науковому стилю загалом.

Наукова стаття – один з основних видів наукової роботи. Вона містить виклад проміжних або кінцевих результатів наукового дослідження, висвітлює конкретне окреме питання за темою дисертації, фіксує науковий пріоритет автора, робить її матеріал надбанням фахівців.

Оптимальний обсяг наукової статті – 6 – 12 сторінок (0,5 – 0,7 друк. арк.).

Рукопис статті, як правило, має містити повну назву роботи, прізвище та ініціали автора, анотацію (на окремій сторінці), список використаної літератури. Стаття має просту структуру, її текст, як правило, не поділяється на розділи і підрозділи.

Жанр наукової статті вимагає дотримання певних правил:

- у правому верхньому кутку розміщуються прізвище та ініціали автора; за необхідності вказуються відомості, що доповнюють дані про автора;

- назва статті стисло відбиває її головну ідею, думку (якомога менше слів, краще – до п’яти);

- ініціали ставлять перед прізвищем;

- слід уникати стилю наукового звіту чи науково-популярної статті;

- недоцільно ставити риторичні запитання; мають переважати розповідні речення;

- не слід перевантажувати текст цифрами 1, 2 та ін. при переліках тих чи інших думок, положень; перелік елементів, позицій слід починати з нового рядка, відокремлюючи їх одне від одного крапкою з комою;

- у тексті прийнятним є використання різних видів переліку: спочатку, на початку, спершу, потім, далі, нарешті; по-перше, по-друге, по-третє; на першому етапі, на другому етапі;

- цитати в статті використовуються дуже рідко; необхідно зазначити основну ідею, а після неї в дужках указати прізвище автора, який уперше її висловив;

- усі посилання на авторитети подаються на початку статті, основний обсяг статті присвячують викладу власних думок; для підтвердження достовірності своїх висновків і рекомендацій не слід наводити висловлювання інших учених, оскільки це свідчить, що ідея дослідника не нова, була відома раніше і не підлягає сумніву;

- стаття має завершуватися конкретними висновками і рекомендаціями.

Особливо цінними є статті, опубліковані у фахових наукових виданнях, затверджених Вищою атестаційною комісією України. Обов’язковою вимогою до наукових публікацій здобувача є відображення в них основних наукових результатів дисертації, а також наявність в одному випуску журналу не більше однієї статті здобувача за темою дисертації.

Наукові статті публікуються у періодичних виданнях, серед яких досить розповсюдженим є збірка праць. Збірка наукових праць – наукове книжкове видання, складене з творів, що містять дослідницькі матеріали.

Предметом змісту творів збірки наукових праць є результати дослідження зазвичай окремих приватних питань. У творах можуть бути викладені завершальні результати досліджень, попередні або проміжні результати, а також дискусійні та інші матеріали, об’єднані, як правило, за тематичним ознакою.

Коло читачів збірки більш широке, ніж читачів монографії, і може охоплювати всі основні читацькі категорії наукового видання.

Збірки наукових праць можуть бути разовими або триваючими, авторськими (одного автора), колективними, ювілейними. Найбільш поширені триваючі збірники, які виходять під різними назвами – «праці», «відомості», «записки», «вчені записки», «вісник», «матеріали» тощо.

Тези доповідей наукової конференції – науковий текст невеликого обсягу (1 – 3 сторінки), який містить у стислому вигляді основні думки наукової доповіді. Як правило, тези не містять посилань і не супроводжуються списком використаних джерел. Це власні думки автора.

Змістом тез є основні положення, думки, ідеї, висунуті в доповіді. Призначення тез – попереднє ознайомлення учасників конференції з тематикою та основним змістом доповідей.

Зазвичай тези завчасно розсилаються складеному списку учасників конференції або лунають при її проведенні.

За результатами конференції тези друкуються у вигляді збірки. Матеріали конференції – разова збірка, що випускається за підсумками конференції (наукової, науково-практичної, науково-методичної і под.) і складена з доповідей, виступів, рішень конференції, її рекомендацій, звернень та інших матеріалів.

Змістом матеріалів є інформація, характер якої обумовлюється видом і тематичним профілем конференції і відображає наукові рішення, ідеї, концепції, погляди, сформовані в результаті досліджень на етапі підготовки до конференції і пройшли на ній колективне обговорення й апробацію. Цінність такої інформації в тому, що вона відображає не лише узгоджені точки зору і підходи, а й суперечливі, наслідком чого може бути проблемна ситуація, що вимагає нових досліджень, пошуку нових рішень.

Призначення матеріалів конференції – закріплення і поширення інформації, підсумовує наукові (науково-практичні, науково-методичні) досягнення на певний час і оповіщення наукової громадськості про перспективні напрями подальших досліджень, практичної та методичної діяльності в даній сфері.

Автореферат дисертації включає реферат, складений автором дисертації – здобувачем наукового ступеня; містить короткий виклад роботи.

Автореферат призначається для попереднього ознайомлення наукової громадськості і виноситься на захист результатів досліджень, отриманих під час виконання дисертації.

Автореферат видається досить обмеженим накладом і розсилається окремим ученим і організаціям за списком, затвердженим спеціалізованою радою, яка прийняла дисертацію до захисту.

Монографія – це найбільш повне і всебічне вивчення деякого об’єкта, бачення його в проблемному полі сучасної науки. Вона систематизує наявне знання і забезпечує пояснення тих питань, що не одержали вирішення. За своїм змістом монографія є фундаментальною науковою працею, в якій на основі всебічного аналізу і широких узагальнень попередніх наукових праць викладаються досягнення в розробці наукової проблеми.

Наукова монографія є одним з основних різновидів наукових видань. Вона спрямована на висвітлення результатів наукового дослідження. Монографія є науковим дослідженням, яке присвячене викладу певної проблеми або окремого питання проблеми.

За визначенням монографія – це наукове книжкове видання, що складається з одного твору, містить повне і всебічне дослідження однієї проблеми або теми, виконане одним або кількома авторами.

Монографія – це наукова праця, у якій ґрунтовно розглядаються результати досліджень одного питання або декількох пов'язаних між собою питань. Не менш ґрунтовно в монографії має узагальнюватися й аналізуватися література з досліджуваного питання.

З точки зору авторства монографія здебільшого створюється здобувачем наукового ступеня. Монографія – це виклад результатів, ідей, які належать як здобувачеві, так і іншим авторам. У ній можуть викладатися як нові результати, так і методичні, технологічні рішення, факти, які вже відомі.

Монографія звичайно претендує на оригінальну концепцію розуміння наукового об’єкта, узагальнює великий обсяг теоретичних і прикладних досліджень.

Рецензія як жанр наукової літератури є досить популярною. Рецензії пишуться на навчальні видання, монографії, наукові статті. Рецензія складається докторами або кандидатами наук у встановленому порядку. Форма рецензії є достатньо стандартизованою. Вимоги до рецензії:

- рецензент може обрати свій план побудови рецензії, але вона повинна обов'язково містити кваліфікований, глибокий та різнобічний аналіз праці й відображати такі аспекти: загальний аналіз праці щодо її наукового рівня; місце рецензованого дослідження серед опублікованих раніше на ту саму тему: що нового в ньому, чим відрізняється від інших.

- допущені автором неточності, помилки та шляхи їх усунення. Рецензент має право дати рекомендації щодо поліпшення рукопису;

- інші вимоги, які рецензент уважає за необхідні.

У разі негативної оцінки праці в цілому, рецензенту слід переконливо обґрунтовувати свої висновки.

У заключній частині рецензії повинна бути чітка оцінка можливості і доцільності видання рукопису.

Підпис рецензента має бути завірений печаткою установи, у якій він працює. Обов'язково вказуються науковий ступінь та посада рецензента.

 

Мовні кліше для написання рецензії

 

Об’єкт аналізу	Рукопис книги, стаття в журналі, кандидатська дисертація, автореферат, дипломний проект і т. ін. (праця автора, рецензована робота...)
Актуальність теми	Актуальність теми обумовлена... Дослідження присвячене актуальній темі... Автор розглядає важливі питання сучасності...
Короткий зміст	Дослідження складається зі вступу,... розділів, висновків,... додатків тощо (вказується загальна кількість сторінок, позицій у списку використаних джерел, наявність ілюстрацій, таблиць, графіків) На початку дослідження (статті, монографії, дисертації) автор указує на... Автор аналізує наявні джерела з цієї проблеми... Дослідник розглядає питання... Автор (учений, науковець) доводить, що... Аргументовано стверджується думка, що...
Формулювання основної тези	Основна проблема дослідження полягає у... У статті на перше місце висувається питання про...
Загальна оцінка: позитивна	Робота вирізняється... значним фактичним матеріалом,... оригінальним підходом до аналізу та вирішення поставлених завдань,... високою інформативністю Автор доводить (підтверджує) свою думку значним ілюстративним (статистичним, експериментальним) матеріалом... Автор справедливо (слушно) зазначає,.. аргументовано обґрунтовує,.. чітко визначає, детально аналізує, ретельно розглядає, уважно простежує, доказово критикує... Як переконливо свідчить автор, не всі попередні ідеї витримали випробування часом... Автор уважно аналізує погляди опонентів... Ідея автора... досить продуктивна (плідна, оригінальна, новаторська)... Праця важлива нестандартними підходами до вирішення... Думка автора... (про що?) видається перспективною Важко не погодитися з... Думки (положення) автора про... сформульовані чітко (доказово, переконливо) Висновки автора достовірні й результативні. Вони ґрунтуються на аналізі значного фактичного матеріалу... Безперечною заслугою автора варто вважати новий підхід до вирішення... запропоновану класифікацію... способи узагальнення... певні уточнення існуючих понять...
Неоднозначна	Варто відзначити певні дискусійні моменти... Така постановка питання не є однозначною Одначе, цікаві думки не підкріплені фактами... роздуми автора здаються декларативними... все ж робота заслуговує позитивної оцінки Автор досить цікаво проаналізував сучасний стан проблеми. Водночас, на нашу думку, аналіз міг бути глибшим і змістовнішим Справедливо вказуючи на... автор помилково вважає, що... Деякі положення автора залишаються бездоказовими, зокрема й такі... У роботі (статті, дослідженні, монографії і т.д.) відчутно не вистачає ілюстративного та фактичного матеріалу. Тому висновки автора здаються дещо некоректними На підтвердження цієї тези автор наводить кілька аргументів (прикладів, даних), які не завжди переконливі Незважаючи на дискусійність (неоднозначність) основної концепції (положень, висновків, рекомендацій) цієї праці, варто відзначити її значення та актуальність для...
Недоліки, прорахунки	Сумнів викликає доцільність (коректність, продуктивність) такого підходу... Серед недоліків дослідження – надмірна (невиправдана) категоричність висновків автора Суттєвий (серйозний) недолік роботи полягає у... (непереконливості доказів, спрощеному підході до... відсутності чіткої характеристики... відсутності критичної оцінки... До прорахунків роботи належать... Методично робота побудована нераціонально, варто б скоротити... Поза розглядом дослідження залишилися питання... Автор не розглянув питання, що безпосередньо стосуються теми дослідження Зазначені недоліки мають суто локальний (рекомендаційний) характер і не впливають на остаточні результати дослідження Вказані зауваження не впливають суттєво на загальну позитивну оцінку роботи
Висновки	Загалом це цікава й корисна робота Таким чином, розглянуте дослідження заслуговує позитивної (високої) оцінки Робота відповідає вимогам, може бути оцінена позитивно

 

 

Запитання і завдання

1. Назвіть основні жанри наукової літератури.

2. Чим тези доповіді відрізняються від наукової статті?

3. Які основні ознаки монографії?

4. Що входить до автореферату?

5. У яких випадках пишуться рецензії?

Завдання 1. Проаналізуйте тексти різних наукових жанрів: тез, статті, автореферату, монографії за наступною схемою:

- обсяг;

- структура;

- наявність посилань;

- наявність списку використаних джерел;

- мовно-стильові особливості.

Оформлення бібліографії

 

Науковий текст не обходиться без бібліографічного апарату, до якого належать бібліографічні посилання й бібліографічні списки. Це пояснюється тим, що кожне наукове дослідження зазвичай починається і потім проводиться на основі вивчення попередніх і сучасних наукових досягнень. Дослідникові доводиться складати й вести списки джерел, по ходу роботи робити посилання на використані джерела. У виданнях наукової літератури широко використовуються практично всі види бібліографічних посилань, установлених стандартом. Після завершення наукової праці і при письмовому оформленні її результатів складається бібліографічний список джерел, що також передбачений зазначеним стандартом.

Список використаних джерел – елемент бібліографічного апарату, який містить бібліографічні описи використаних джерел і розміщується після висновків.

Бібліографічний опис складають безпосередньо за друкованим твором або виписують із каталогів і бібліографічних покажчиків повністю без пропусків будь-яких елементів, скорочення назв і т. ін. Завдяки цьому можна уникнути повторних перевірок, вставок пропущених відомостей.

Джерела можна розміщувати одним із таких способів:

- у порядку появи посилань у тексті;

- в алфавітному порядку прізвищ авторів або заголовків;

- у хронологічному порядку.

Зараз найбільш поширений є другий спосіб – бібліографічний перелік, побудований за алфавітом.

Відомості про джерела, включені до списку, необхідно давати відповідно до вимог міжнародних і державного стандартів з обов’язковим наведенням назв праць.

Існують чітко визначені стандартом вимоги до оформлення списку використаних джерел. Бібліографічний опис джерел складають відповідно до чинних стандартів з бібліотечної та видавничої справи:

ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 «Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги і правила складання» [18];

ДСТУ 3582-97 «Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові в бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила» [17];

ГОСТ 7.12-93 «Библиографическая запись. Сокращение слов на русском языке. Общие требования и правила».

 

Зразки оформлення списку використаних джерел

Дисертація

Матвєєва Т. П. Метафора як виразник стилю М. М. Коцюбинського: дис. … канд. філол. наук: 10.02.01 / Т. П. Матвєєва. – Ізмаїл, 1996. – 218 с.

Автореферат дисертації

Козачок Я. В. Концепція нації як духовної спільноти в художній та публіцистичній творчості Миколи Костомарова: автореф. дис. на здобуття наук. степеня доктора філол. н.: спец. 10.01.01 „Українська література” / Я. В. Козачок. – К., 2004. – 40 с.

Монографія (два автори)

Гнідан О. Д. Володимир Винниченко: Життя. Діяльність. Творчість / О. Д. Гнідан, Л. С. Дем’янівська – К.: Четверта хвиля, 1996. – 256 с.

Багатотомне видання

Коцюбинський М. М. Твори: в двох томах / Михайло Коцюбинський. – К.: Наукова думка, 1988. – (серія „Бібліотека української літератури. Дожовтнева українська література”). –

Т. 1: Повісті та оповідання (1884 – 1906). – 578 с.

Т. 2: Повісті та оповідання (1907 – 1912). Статті та нариси. – 491 с.

Видання без авторів

Словник літературознавчих термінів / [В. М. Лесин, О. С. Пулинець]. – К.: Радянська школа, 1971. – 486 с.

Довідник з теорії літератури / [Авт.-упор. У. Д. Данильцова]. – К.: А.С.К., 2001. – 160 с.

Видання іноземними мовами

James H. The art of the Novel. Critical Prefaces / H. James. – New York, London: Charles Scribner’s Sons, 1962. – 348 p.

Juvan M. Literariness as a Culturally based feature // Stylistyka. – Opole: Drukarnia Wydawnictwa Sw. Krzyza w Opolu, 2002. – XI. – P. 9–30.

Kayser W. Das sprachliche Kunstwerk: Eine Einfuhrung in die Literaturwissenschaft / Wolfgang Kayser. – [acnte auflage]. – Bern; Munchen: Francke Verlag, 1962. – 451 s.

Електронний ресурс

Моклиця М. Основи літературознавства: посібник для студентів / Марія Моклиця [Електронний ресурс]: – Режим доступу: http://zik.ua/ua/news/2008/02/26/127343

Запитання і завдання

1. Яка функція бібліографічного апарату?

2. Якими способами можуть розміщуватися джерела? Який спосіб найбільш поширений зараз?

3. Чим визначаються правила оформлення бібліографії?

Так, наукова доповідь повинна мати чітко артикульовану головну думку, тезу, доведення якої і є стрижневим елементом доповіді. Оратор не повинен відволікатися від теми, він має декілька разів у різних варіантах сформулювати свою думку, підібрати яскраві й переконливі аргументи. Для наукової доповіді з матеріалів дослідження обираються найбільш цікаві, проблемні фрагменти (щоб привернути увагу), опускаються тривіальні місця, загальні положення.

Лекція з огляду на обсяг може бути більш розлогою, ніж доповідь. Вона обов’язково повинна мати декілька разів повторювану головну тему. Оскільки лекція, як правило, конспектується слухачами, це має бути враховано лектором – спочатку він у швидкому темпі проговорює певний тематичний блок, а потім пропонує у стислому вигляді те, що необхідно занотувати. Зі стандартної лекції у студентів повинно залишитися не більше сторінки нотаток (решту вони зможуть взяти з інших джерел – підручників, посібників, періодики, фахової літератури тощо). Європейські та американські лектори взагалі не вимагають конспектування лекцій, уважається, що результатом є загальне розуміння слухачами тематики і проблематики.

Лекція може мати різні форми, найбільш ефективними є діалогізовані. Дослідження, проведене свого часу авторами журналу «Слово лектора», наочно показало це («Слово лектора», 1989, № 6, с. 40).

 

Форма лекції	Засвоєння матеріалу	Активність слухачів
Звичайна монологічна лекція	55 %	81 %
Лекція-діалог	83 %	97 %
Лекція-бесіда	89 %	96 %

 

Із зіставлення даних наочно випливає, що найбільш ефективними є максимально діалогізовані форми: лекція-діалог передбачає полеміку зі слухачами, вислуховування зауважень, обговорення; лекція-бесіда взагалі близька до звичайної бесіди.

Обговорення (семінари, круглі столи тощо) вимагає від учасників розуміння діалогічності цих заходів. Вступна промова ведучого, крім етикетних елементів (привітання, подяки, представлення учасників тощо) повинна містити чітко заявлену тему обговорення. Виступи учасників обговорення не мають перетворюватися на розлогі монологи, вони не повинні бути більшими, ніж на 3 – 5 хв.

 

Запитання і завдання

1. Чому роль усного наукового мовлення в сучасному світі зростає?

2. Які структурні елементи практичної риторики?

3. Назвіть різновиди усного наукового мовлення.

4. Чому діалогічні форми лекцій більш ефективні?

Завдання 1. Оберіть тему і підготуйте невеличкий виступ:

Яким чином необхідно вивчати історію?

Хто не може бути студентом?

Чому я не люблю фізику?

Чи потрібні вступні іспити?

Чому ми погано знаємо іноземні мови?

Наскільки чесною є реклама?

 

Композиція усної промови

Інформація, яка пропонується слухачам, обов’язково має бути структурована, приведена до форми, зручної для викладу і сприйняття.

Промова зазвичай будується за традиційною трикомпонентною композицією: вступ, основна частина, закінчення. Саме така побудова полегшує сприйняття інформації аудиторією.

У вступі розрізняють зачин (мета – підготувати аудиторію, змусити слухати, привернути увагу) і зав’язку (мета – пояснити тезу, заінтригувати постановкою проблеми, показати актуальність питання).

Основна частина містить виклад плану виступу та аргументацію тези.

Кінцева частина може мати нагадування про основну тезу, узагальнення і заклик (мета – мобілізувати слухачів на певну реакцію).

Найважливішою умовою виступу є те, що структура (логіка) повинна бути зрозумілою для слухачів. Для досягнення цієї мети структурні частини промови необхідно позначати спеціальними словами або технічно (паузами, пониженням тону).

Прикладом таких засобів виділення логічних частин є: почну з …, зараз про …, і нарешті …, насамкінець зазначу, що … і т.д. Аналогічно можуть використовуватися: по-перше, по-друге, по-третє.

Дослідження показали, що числівники як індикатори логічної структури викладу сприймаються аудиторією добре, тому рекомендується користуватися ними. Однак зазначимо, що більше чотирьох пунктів, доказів або прикладів для слухачів уже «багато»; починаючи з чотирьох, свідомість людини сприймає гірше, втрачається ефективність виступу. Краще завжди мати три частини, розглядати максимум три питання, наводити три аргументи тощо. Це стосується і мікротем – оптимальна їх кількість – три.

Тип аудиторії є фактором, який впливає на композицію доповіді. Виступаючи в аудиторії однодумців, ефективно важливу інформацію подавати в кінці, у нейтральній, незацікавленій або критично налаштованій аудиторії – на початку промови.

Вступ є необхідним елементом будь-якого виступу. Він теж залежить від аудиторії: підготовлені слухачі потребують мінімального вступу, менш підготовлені – розлогого, із зачином і зав’язкою.

Практикою вироблений цілий арсенал ефективних прийомів привернення уваги аудиторії у вступній частині промови:

- апеляція до події, часу, місця;

- звернення до життєвих інтересів слухачів, до того, що турбує їх щоденно;

- пробудження зацікавлення (цьому сприяють незвичний факт, парадокс, дилема);

- звернення до боротьби, конфлікту;

- демонстрація наочності;

- розповідь про себе, свій особистий досвід, випадок з життя;

- цитування;

- цікавий історичний епізод;

- постановка проблемного питання або риторичне запитання.

У наукових промовах велике значення має адекватне донесення головної думки, основної ідеї. Прийоми ефективного донесення розрізняються залежно від тривалості промови, його різновиду, аудиторії тощо, але можна запропонувати загальні рекомендації.

Оптимальним є виступ за принципом: один текст – одна думка. Дві-три ідеї – це межа, і то рекомендується виокремити з них головну. Завжди краще сформулювати головну думку у вигляді окремого речення. У вступній частині варто повторити тему.

У невеличких виступах не рекомендується починати з головної думки, вона має пролунати в середині або в кінці промови.

У середніх і великих за тривалістю головна теза повинна бути повторена тричі: на початку, в основній частині і в завершенні. Наприклад, промова присвячується гендерному питанню. Теза: необхідно наполегливо рухатися у напрямку гендерної паритетності. Головну думку треба згадати у вступі, основній частині і наприкінці виступу. В основній частині необхідно вживати ключові слова – гендер, паритетність, реформи та їх синоніми – стать, рівність, реорганізація тощо. У результаті промови аудиторія повинна зрозуміти сутність питання, ставлення доповідача до нього, а також рекомендації, які пропонує автор виступу.

Головна думка має бути виражена експліцитно, в розгорнутій словесній формі, повним реченням і не менш, ніж три рази.

Ефективне завершення усного наукового виступу є важливим чинником його успіху. Існує закон краю – останнє закарбовується у пам’ять краще, залишається найдовше. Тому, те, що сказане наприкінці промови, є одним із найважливіших.

Завершення має дві основні функції – нагадати головну думку і пояснити, що необхідно робити.

Кінець промови має логічно випливати з попереднього викладу. Можна запропонувати наступні варіанти закінчення промови:

- підсумкове повторювання. Основна думка повторюється у розгорнутій формі;

- ілюстрація. Основна ідея пояснюється прикладом, аналогією, притчею, алегорією. Цитата, крилатий вислів, народна мудрість запам’ятовуються надовго;

- кульмінація. Головна думка промовляється на високій емоційній ноті;

- узагальнення. Основний висновок формулюється у повній словесній формі;

- комплімент аудиторії;

- звернення до слухачів. Можна привітати аудиторію зі святом, побажати успіхів. У такому разі слухачі запам’ятовують оратора краще, ніж його ідеї:

- гумористичне завершення;

- вдячність. Подякувати за увагу є традиційним видом завершення. Дещо менш традиційним може зробити його певне збільшення обсягу – якщо оратора не просто скаже «дякую за увагу», але додасть декілька слів, що позитивно характеризують аудиторію, її рівень, цікаві запитання, які пролунали, тощо.

Не рекомендується завершати промову жартом, що не стосується теми виступу – це викликає у слухачів здивування.

Не варто вибачатися: «я розумію, мені не вдалося все охопити…», «я бачу, ніскільки ви втомилися…» тощо. Це знижує рівень довіри до оратора, змушує аудиторію сумніватися у його фаховій і риторичній компетентності.

Не треба нічого згадувати додатково після того, як висновок вже сформульований.

Не можна залишати промову без закінчення.

В жодному разі не варто залишати аудиторію в настрої безнадійності (особливо це стосується лекцій на медичні, екологічні, політичні теми) – обов’язково необхідно дати певну перспективу, запевнити в тому, що найгірше не станеться. Завершати необхідно на оптимістичній ноті.

Не рекомендується завершати промову фразою на кшталт «Ось і усе, що я хотів сказати» – кращою буде фраза, близька до змісту виступу.

 

Запитання і завдання

1. Які компоненти містить традиційна за структурою промова?

2. Чи впливає тип аудиторії на побудову виступу?

3. Назвіть шляхи ефективного донесення головної ідеї.

4. Які варіанти завершення виступу, на Вашу думку, більш ефективні?

Аргументація

 

Аргументація є процесом приведення доказів, пояснень, джерел до системи для обґрунтування певної думки перед слухачами.

Завданням оратора є не лише запропонувати певну систему аргументів на користь ідеї, але й забезпечити її зрозумілість, доступність аудиторії.

Для досягнення мети аргументації необхідно користуватися найбільш сильними аргументами. Сила аргументу – поняття відносне, оскільки вона залежить від ситуації, емоційно-психологічного стану слухачів та інших факторів – статі, віку, професійної підготовки аудиторії тощо. Однак, можна виділити низку типових аргументів, які вважаються сильними. До них належать:

- наукові аксіоми;

- закони та їх наслідки;

- офіційні документи;

- результати експериментів;

- висновки експертів;

- посилання на визнані авторитети, цитати авторитетних авторів, джерел;

- показання свідків;

- статистичні відомості.

Аргументація існує у двох формах: доведення та спростування.

Доведення – це обґрунтування істинності одного положення за допомогою інших шляхом побудови відповідного міркування.

Спростування – обґрунтування хибності тези або невідповідності правилам доведення.

У структурі доведення розрізняють тезу (положення, що обґрунтовується), аргументи (положення, за допомогою якого обґрунтовується теза) та демонстрацію (форма логічного зв’язку між тезою та аргументами).

Залежно від способу встановлення істинності тези розрізняють пряме і непряме доведення.

Пряме доведення – доведення, в якому з аргументів, пов’язаних за певною мірою міркування, безпосередньо випливає висновок, який повністю збігається з проголошеною тезою.

Непряме доведення – доведення, в якому істинність тези обґрунтовується шляхом установлення хибності антитези.

Правила доведення.

- тезою може бути лише те положення, яке справді потребує обґрунтування за даних конкретних умов;

- теза повинна бути чітко визначеним тп адекватно сформульованим судженням (чи системою суджень);

- теза повинна залишатися незмінною, тотожною самій собі впродовж усього доведення;

- теза не повинна містити в собі логічну суперечність.

Правила стосовно аргументів.

- аргументи мають бути істинними. Причому їх істинність повинна бути встановленою;

- аргументи повинні бути судженнями, істинність яких встановлена незалежно від тези;

- аргументи повинні бути достатньою підставою для тези.

Існують різноманітні класифікації способів аргументації:

- однобічна і двобічна аргументація.

Однобічна аргументація передбачає використання або виключно аргументів «за»,