Завдання 1. Розробіть варіант вступної частини промови на тему «Перспективи розвитку Кременчука»

Завдання 2. Проілюструйте конкретними прикладами наступні прийоми привернення уваги аудиторії:

- апеляція до події, часу, місця;

- звернення до життєвих інтересів слухачів, до того, що турбує їх щоденно;

- пробудження зацікавлення (цьому сприяють незвичний факт, парадокс, дилема);

- звернення до боротьби, конфлікту;

- демонстрація наочності;

- розповідь про себе, свій особистий досвід, випадок з життя;

- цитування;

- цікавий історичний епізод;

- постановка проблемного питання або риторичне запитання.

 

Завдання 3. Розробіть варіант завершення промови на тему «Екологічні проблеми Полтавщини»

 

 

 

Аргументація

 

Аргументація є процесом приведення доказів, пояснень, джерел до системи для обґрунтування певної думки перед слухачами.

Завданням оратора є не лише запропонувати певну систему аргументів на користь ідеї, але й забезпечити її зрозумілість, доступність аудиторії.

Для досягнення мети аргументації необхідно користуватися найбільш сильними аргументами. Сила аргументу – поняття відносне, оскільки вона залежить від ситуації, емоційно-психологічного стану слухачів та інших факторів – статі, віку, професійної підготовки аудиторії тощо. Однак, можна виділити низку типових аргументів, які вважаються сильними. До них належать:

- наукові аксіоми;

- закони та їх наслідки;

- офіційні документи;

- результати експериментів;

- висновки експертів;

- посилання на визнані авторитети, цитати авторитетних авторів, джерел;

- показання свідків;

- статистичні відомості.

Аргументація існує у двох формах: доведення та спростування.

Доведення – це обґрунтування істинності одного положення за допомогою інших шляхом побудови відповідного міркування.

Спростування – обґрунтування хибності тези або невідповідності правилам доведення.

У структурі доведення розрізняють тезу (положення, що обґрунтовується), аргументи (положення, за допомогою якого обґрунтовується теза) та демонстрацію (форма логічного зв’язку між тезою та аргументами).

Залежно від способу встановлення істинності тези розрізняють пряме і непряме доведення.

Пряме доведення – доведення, в якому з аргументів, пов’язаних за певною мірою міркування, безпосередньо випливає висновок, який повністю збігається з проголошеною тезою.

Непряме доведення – доведення, в якому істинність тези обґрунтовується шляхом установлення хибності антитези.

Правила доведення.

- тезою може бути лише те положення, яке справді потребує обґрунтування за даних конкретних умов;

- теза повинна бути чітко визначеним тп адекватно сформульованим судженням (чи системою суджень);

- теза повинна залишатися незмінною, тотожною самій собі впродовж усього доведення;

- теза не повинна містити в собі логічну суперечність.

Правила стосовно аргументів.

- аргументи мають бути істинними. Причому їх істинність повинна бути встановленою;

- аргументи повинні бути судженнями, істинність яких встановлена незалежно від тези;

- аргументи повинні бути достатньою підставою для тези.

Існують різноманітні класифікації способів аргументації:

- однобічна і двобічна аргументація.

Однобічна аргументація передбачає використання або виключно аргументів «за», або виключно аргументів «проти».

Двобічна надає можливість порівняти точки зору, обрати з двох альтернатив.

Опонент при двобічній аргументації може бути як реальним, так і фіктивним. Такий прийом називається «опудалом опонента»: моделюється певна типова думка, викладається, розглядаються плюси й мінуси, робляться висновки.

Ефективність цих двох видів аргументації розглянута у таблиці.

 

Однобічна аргументація	Двобічна аргументація
Ефективна для впливу на людей, які мають усталені погляди на проблему	Ефективна для впливу на людей, які негативно ставляться до проблеми
Ефективна для впливу на людей з відносно низьким рівнем освіти	Ефективна для впливу на людей з високим рівнем освіти
Виробляє менш стійкі переконання	Сприяє виробленню імунітету до маніпулювання свідомістю, підвищує опір контрпропаганді, виробляє більш стійкі переконання
Вчить сприймати готові думки	Вчить аналізувати, робити самостійні висновки

 

- індуктивна і дедуктивна аргументація.

Індуктивна аргументація побудована на викладі від фактів до висновку. Наводяться конкретні факти, а потім робиться узагальнюючий висновок.

Індуктивна подача матеріалу ефективна у жіночій аудиторії, молодіжній аудиторії, у суспільно-науковій аудиторії.

Різновидом індуктивної побудови аргументації є побудова за аналогією. Ця форма аргументації істотно підвищує доступність ідеї, робить її наочною, але не підвищує переконливості викладу, адже будь-яка аналогія «кульгає», і, порівнюючи, наприклад, економіку України і Китаю або вирішення гендерних питань в Україні та Західній Європі, завжди можна почути від слухачів: «Це у них. У нас так ніколи не буде…».

Дедуктивна аргументація побудована від загальної ідеї до фактів. Вона частіше виявляється ефективною в чоловічій аудиторії, у природничо-науковій аудиторії, у дорослих слухачів. Цей різновид аргументації дає більший ефект у критично налаштованій аудиторії.

Необхідно пам’ятати, що наочність є важливим засобом аргументації. Відомо, що майже 80 % інформації людина отримує візуально. Ми говоримо «слухати лекцію», «прослухати доповідь». Проте насправді слухачі дивляться виступ. Наочність створюється у промові як прикладами, так і прямим використанням наочних засобів (таблиці, схеми, графіки, відеоматеріали, ілюстрації, предмети тощо). Вона не лише забезпечує запам’ятовування, але й сприяє підвищенню переконливості промови, оскільки виникає взаємодія лівої (логічної) і правої (образної) півкуль головного мозку.

Використання наочних засобів (презентації) у процесі усної промови потребує дотримання певних правил:

- не показувати нічого заздалегідь, робити це лише у потрібний момент;

- використовувати в таблицях і графіках шрифти, які буде видно з відстані останнього ряду слухачів. Коли інформацію не виднл, це дуже дратує аудиторію. Якщо оратор говорить: «Тут, правда, погано видно…», то радикально знижує рівень довіри до нього;

- усі надписи повинні бути виконані в горизонтальному напрямку (вертикальні читати незручно);

- найбільш ефективні графіки у формі різнокольорових прямокутників різної висоти;

- звертайтеся до слухачів, а не до зображень;

- не роздавайте наочність на руки – це відволікає аудиторію, знижує рівень уваги. Якщо роздали – зробіть паузу, дайте можливість слухачам подивитися;

- якщо демонструєте предмет, держіть його на рівні плечей або на п’ять сантиметрів вище.

 

Запитання і завдання

1. Які аргументи вважаються сильними?

2. Чим відрізняється індуктивна аргументація від дедуктивної?

3. Коли виробляються стійкіші переконання в аудиторії – при однобічній чи двобічній аргументації?

4. Перелічіть правила доведення.

Завдання 1. Підберіть аргументи на користь тези: «Освіта має бути платною».

Завдання 2. Побудуйте однобічну і двобічну аргументацію для доведення тези «Україна потребує атомної енергетики».

Завдання 3. Побудуйте аргументацію за аналогією для тези «Україна може стати членом ЄС».

 

Завдання 4. Риторична гра «Виокремте головну думку».

Оратор пише заздалегідь головну думку свого виступу, слухачі, прослухавши промову, записують головну думку, як вони її зрозуміли. Потім оратор зачитує свій запис і починається обговорення відповідності/невідповідності.

Наукова дискусія

Суперечка– будь-яке зіткнення несумісних думок, під час якого кожна сторона відстоює свою правоту. Суперечка має велике значення у науці.

За метою розрізняють такі види суперечок:

- суперечка заради істини;

- суперечка заради переконання;

- суперечка заради перемоги;

- суперечка заради самої суперечки.

Залежно від форми проведення суперечок та засобів, які в них використовуються, останні поділяються на дискусію, полеміку, дебати тощо.

Дискусія (від лат. – discussio – дослідження, розгляд) – публічна суперечка, яка ведеться компетентними людьми на зборах, симпозіумах, конференціях, у пресі, на семінарських заняттях і ставить за мету розв’язання певної проблеми чи принаймні виявлення шляхів її розв’язання і зближення позицій учасників цієї суперечки.

Полеміка (від грецьк. polemikos – войовничий, ворожий) – один з найпоширеніших різновидів публічної суперечки, для якої характерні протистояння, конфронтація, протиборство сторін; форма протиставлення принципово різних думок, ідей, точок зору.

Крім дискусії та полеміки існують й інші види суперечки, зокрема диспут і дебати.

Диспут (від лат. disputar – міркувати) – усна публічна суперечка, що виявляється в обговоренні наукового чи суспільно важливого питання із залученням широкого кола фахівців і зацікавлених осіб.

Дебати (від фр. debat – суперечка) – суперечка, що виявляється у формі обміну думками з приводу тих чи інших теоретичних положень, подій тощо.

Дебати виникають при обговоренні доповідей і виступів на зборах, засіданнях, конференціях.

У науці засуджується принцип «цілі виправдовують засоби». Не можна бути нерозбірливим у засобах ведення суперечки, ставити над усе перемогу в ній, нехтуючи законами логіки та нормами моралі. Тому ці засоби поділяють на «дозволені» та «недозволені», або на коректні й некоректні.

Коректним засобом суперечки є використання аргументів опонента, зокрема наведених ним фактів, для спростування його точки зору чи захисту своєї тези.

Ефективними засобами є виведення раптових, несподіваних для опонента висновків з його тези чи аргументів, які ставлять його в безвихідь або принаймні дезорганізують, змушують розгубитися.

До некоректних засобів суперечки відносять такі три групи хитрощів: хитрощі стосовно тези, хитрощі стосовно аргументів і хитрощі стосовно демонстрацій.

З’ясувавши сутність та основні види полеміки, можна зробити відповідні висновки. Насамперед зазначимо, що не варто сперечатися без особливої на те потреби. Якщо немає важливої й чітко сформульованої мети, вести суперечку нераціонально. У такому разі виникає аморфна суперечка, яка немає логічного центра. Починається така дискусія з однієї тези, потім переходить до іншої, а завершується десятою.

Необхідною умовою ефективного ведення суперечки є чітке визначення її предмета й узгодження точок зору учасників стосовно цього предмета.

У процесі суперечки не можна втрачати її предмет (і дозволяти опоненту відволікатися від обраної теми).

Важливою передумовою успішного ведення суперечки є наявність аргументів. Причому сила аргументів полягає не в їх кількості, а в переконливості. Найпереконливіші аргументи слід приберігати для слушної ситуації, коли можна завдати вирішального удару по тезі супротивника.

Ідеальним видом є суперечка заради істини, і наука рекомендує саме таку форму спілкування і пізнання. Не можна в ході суперечки змінювати зміст і обсяг понять, якими оперують (цим самим порушуючи закон тотожності). У іншому разі ви ніколи не зможете ефективно провести суперечку, порозумітися з опонентом, встановити істину.

Обов’язковою умовою наукової дискусії є толерантність, повага до чужих переконань. Ця умова є не лише ознакою поваги до іншої особистості, але й ознакою розвиненої, інтелектуальної людини.

Не варто забувати, що хибна думка у більшості випадків хибна тільки частково. Розуміння цього повинно пом’якшувати самовпевненість і сприяти тому, щоб ставитися до всіх поглядів, навіть протилежних, з повагою.

Манера ведення суперечок коливається в широкому діапазоні: від дискусій «по-джентельменськи», «по-лицарськи», до таких, що ведуться за принципом «на війні – як на війні».

Логічний такт і толерантна манера поведінки в дискусії передбачають, що учасник не повинен продовжувати наполягати на своєму, якщо аргументи опонента переконливі, очевидні. Проте не варто легко погоджуватися з опонентом, якщо аргументи лише здаються правильними. Якщо предмет суперечки важливий, помилково приймати аргументи суперника без перевірки.

У науковій дискусії важливу роль відіграють «зовнішні» і психологічні умови. Велике значення має, наприклад, навіювання (поважна манера тримати себе і говорити, самовпевненість, апломб тощо). Крім тону і манери, є багато інших прийомів, розрахованих на навіювання. Таким чином можуть діяти сміх, посмішка, зневажливі ремарки, посилання на авторитети. Новачок, який не звик дискутувати у великій аудиторії, завжди програє порівняно із самовпевненими опонентами.

Перевагу в дискусії ї надають швидкість мислення і почуття гумору. Вміння швидко відреагувати, доречно пожартувати, вміло побудувати репліку часто спрацьовують на користь учасника дискусії краще, ніж уміння логічно мислити.

Велике значення має вміння володіти собою і особливості темпераменту. Дуже важливо, чи ми дискутуємо спокійно, чи у збудженому стані, із роздратуванням. При усіх інших рівних умовах завжди переможе той учасник дискусії, в якого спокійна манера триматися. Він має велику перевагу, оскільки може адекватно реагувати, аналізувати хід дискусії, аргументи опонента.

Важливим є також уміння слухати. Переважна більшість людей, на жаль, погано «слухають» чужі слова. Часто можна побачити, що опонент у буквальному смислі слова не слухає, йому нецікаво, про що йде мова., але це не означає, що він не буде суперечити. Проте навіть якщо людина намагається уважно слухати, це не значить, що вона «чує», тобто розуміє сутність питання.

Серед учасників дискусії можна виокремити два головних типи слухачів. Перші прийшли із заздалегідь готовою думкою, симпатіями і антипатіями. Другі не мають власної думки. Перші будуть підтримувати «свого», співчувати йому і не слухати опонента. Другі будуть судити про хід дискусії за зовнішніми ознаками: авторитетом, впевненим тоном, ставленням до суперечки авторитетних людей тощо. І в перших, і в других власна думка не працює. Ця пасивність мислення, на жаль, спостерігається досить часто.

Для того, щоб свідомо вести правильну дискусію, необхідно мати вмінням увесь час тримати в пам’яті загальну картину суперечки, не забуваючи головної тези.

Завершення дискусії не завжди збігається з її кінцем. Істинний прогрес знання найчастіше обумовлюється таким завершенням дискусії, коли віддається належне тій частині істини, яка міститься в обох протилежних думках.

 

Запитання і завдання

1. Чим дискусія відрізняється від полеміки?

2. Назвіть психологічні фактори, які впливають на дискусію.

3. Охарактеризуйте толерантну манеру поведінки.

4. Яка різниця між «слухати» і «чути» опонента?

Завдання 1. Дискусійне обговорення питань:

Навчити можна усіх.

Чи потрібна література.

Чи є користь від багатопартійності.

Жінка у політиці.

Як жити у злагоді.

Перспективи розвитку ринку праці в Україні.

Аграрний та індустріальний шляхи розвитку країни.