Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
IV. Стаття зі збірника, журналу, наукових праць і т. п.↑ ⇐ ПредыдущаяСтр 5 из 5 Содержание книги
Поиск на нашем сайте
Клименко Н. Ф., Карпіловська Є. А., Даниленко Л. І. Динаміка словникового складу сучасної української мови на тлі міжслов'янських паралелей // Мовознавство. - 2003. -№ 2-3. - С. 96-111. Бібліографування - це вид аналітико-синтетичного опрацювання, який полягає в укладанні опису документа. Такі описи можуть бути різними - бібліографічними, архівними, інтернетними тощо. Бібліографічні описи описують опубліковані паперові видання, архівні - описи архівних документів, інтернетні - описи веб-сторінок Інтернет. 6. АНОТУВАННЯ І РЕФЕРУВАННЯ НАУКОВИХ ТЕКСТІВ АНОТУВАННЯ - процес аналітично-синтетичного опрацювання інформації, мета якого - отримання узагальненої характеристики документа, що розкриває логічну структуру і зміст. Анотації використовуються для стислої характеристики наукової статті, монографії, дисертації тощо, а також у видавничій, інформаційній та бібліографічній діяльності. Анотації виконують дві основні функції: - сигнальну (подається важлива інформація про документ, що дає можливість встановити основний його зміст і призначення, вирішити, чи варто звертатися до повного тексту праці); - пошукову (анотація використовується в інформаційно-пошукових, зокрема, автоматизованих системах, для пошуку конкретних документів). Анотація складається з двох частин: бібліографічного опису і власне тексту. Анотація не розкриває зміст наукового джерела, а лише інформує про наукове джерело певного змісту й характеру. Анотація дозволяє користувачеві скласти достатнє й об'єктивне попереднє уявлення про незнайому для нього наукову публікацію і тим самим допомагає в пошуку, відборі та систематизації потрібної інформації. За функціональним призначенням анотації бувають довідкові та рекомендаційні. Довідкова анотація уточнює заголовок і повідомляє відомості про автора, зміст, жанр та інші особливості документа, що відсутні в бібліографічному описі. Рекомендаційна анотація покликана активно пропагувати, зацікавлювати, переконувати в доцільності прочитання документа, тому в рекомендаційних анотаціях є дидактична спрямованість, педагогічні рекомендації, методичні поради тощо, за обсягом вони ширші, аніж довідкові. За обсягом та глибиною розрізняють анотації описові та реферативні. Описові анотації, узагальнено характеризуючи зміст первинного документа і подаючи перелік основних тем, що в ньому відображені, відповідають на питання: про що повідомляється у документі? Реферативні анотації не тільки подають перелік основних тем, а й розкривають їх зміст. Вони відповідають на два питання: „ Про що повідомляється в основному документі?” і „ Що саме з даного приводу повідомляється?”. За глибиною подачі інформації реферативні анотації наближаються до рефератів. Схожі тут і методичні прийоми їх подачі. Одначе написання реферату передбачає, що його автор заглиблюється у сутність проблеми, що відображена в тексті, є фахівцем у даній галузі, до якої належить первинний документ. Текст анотації вирізняється лаконічністю, високим рівнем узагальнення інформації, що представлена в первинному документі. В тексті анотації не варто використовувати складні синтаксичні конструкції, що перешкоджають сприйняттю тексту. План аналізу документа при складанні довідкової анотації: - відомості про автора; - відомості про форму (жанр) первинного документа; - предмет, об’єкт або тема первинного документа; - характеристику змісту анотованого документа; - характеристика довідкового апарату видання; - цільове й читацьке призначення документа.
План аналізу документа при складанні рекомендаційної анотації: - відомості про автора; - характеристика анотованого твору; - оцінка твору; - характеристика художньо-поліграфічного та редакційно-видавничого оформлення; - цільове й читацьке призначення документа. Для швидшого знаходження в тексті аналізованого документа основних аспектів змісту варто послуговуватися маркерами – словами і словосполученнями, що стали стійкими ознаками певного аспекту В анотації рекомендується уточнювати цільове і читацьке призначення документа. Тема формулюється у досить широкій формі (для самоосвіти, підвищення кваліфікації, на допомогу науковцям, для популяризації знань тощо). Читацька адресність при можливості конкретизується завдяки вказівці на певні групи читачів, яким здебільшого адресований цей документ („ для широкого кола читачів ”, „ рекомендовано студентам, аспірантам, молодим ученим ”, „ розраховано на викладачів вищої школи, які бажають поглибити свої знання...” тощо). Анотація має бути лаконічною, достатньо конкретною, при необхідності – з посиланням на факти, імена, дати і т.д. Наукова термінологія, що використовується в анотації, має бути загальноприйнятою, відповідати сучасному рівню знань. Маловідомі чи застарілі терміни вимагають пояснення. Оформлення. Текст бібліографічного опису не повинен зливатися з анотацією. Анотація починається з нового рядка. Текст кожної анотації має бути уважно вичитаний і відредагований. Взірець анотації: Український правопис. 4-те вид., випр. і доп. - К.: Наук, думка, 1993. -240с. У нову редакцію "Українського правопису" внесено ряд змін, зумовлених безперервним розвитком, удосконаленням мови. Зокрема розширено розділ про вживання великої літери, уточнено правила написання складних слів, розширено сферу використання закінчення – у (ю) в родовому відмінку іменників II відміни, чіткіше сформульовані правила використання кличного відмінка, поширено правила написання іншомовних слів, введені правила правопису прикметників, похідних від складних географічних назв. Загалом із наявного орфографічного кодексу усувається все, що застаріло, нечітко сформульоване, суперечливе. Для фахівців та всіх, хто цікавиться питаннями правопису сучасної української літературної мови. РЕФЕРУВАННЯ – процес аналітично-синтетичного опрацювання інформації, що полягає в аналізі первинного документа, знаходженні найвагоміших у змістовому відношенні даних (основних положень, фактів, доведень, результатів, висновків). Як анотування, так і реферування має на меті скорочення фізичного обсягу первинного документа при збереженні його основного смислового змісту. Це складний процес, що вимагає застосування не тільки власних розумових здібностей, а й певного часу. Як правило, той, хто береться за реферування, повинен бути хоча б частково обізнаним у тій ділянці знань, до якої належить первинний документ. РЕФЕРАТ – це вторинний документ, результат аналітично-синтетичного опрацювання інформації, поданий у вигляді короткого викладу змісту первинного документа (всього твору або його частини); 2) вид письмового повідомлення, короткий виклад головних думок, поєднаних однією темою, їх систематизація, узагальнення й оцінка. Основні функції реферату: - інформаційна – реферат подає інформацію про певний документ; - пошукова – реферат використовується в інформаційно-пошукових, зокрема й автоматизованих системах для пошуку конкретних тематичних документів та інформації. Класифікація рефератів здійснюється за кількома ознаками: 1) належністю до певної галузі знань (реферати з суспільних, гуманітарних, природничих, технічних, точних та інших галузей науки); 2) способом характеристики первинного документа (загальні реферати або реферати-конспекти, що послідовно передають у загальному вигляді зміст усього первинного документа; спеціалізовані або проблемно-орієнтовані реферати, що акцентують увагу читача на окремих темах або проблемах первинного документа); 3) кількістю джерел реферування (монографічні – в основу покладений один первинний документ; реферати-фрагменти, складені на окрему частину первинного документа, його розділ, підрозділ, параграф; оглядові або зведені, групові реферати, коли до роботи залучається кілька або ціла низка тематично споріднених реферованих праць); 4) формою викладу (текстові, табличні, ілюстровані або змішані); 5) обсягом або глибиною розгортання теми (короткі, обсяг яких обмежений – не більше 850 знаків; розширені, обсяг яких не лімітується і може складати 10-15 % від обсягу первинного документа, в залежності від його значущості, новизни й доступності); 6) укладачем (автором) реферату (автореферати, написані самим автором дисертації, монографії чи іншого твору; неавторські, складені працівниками реферативної чи інформаційно-бібліографічної служби); 7) рівнем формалізації реферування (наприклад, інтелектуальні реферати, складені людиною на підставі її інтуїтивного уявлення про значення інформації, що подається у первинному документі; або формалізовані реферати, складені на основі формалізованих методик – анкетні, аспектні реферати, реферати-екстракти (уривки) тощо). Об’єктами реферування виступають: наукові статті (теоретичні, експериментальні, методичні, описові та ін.); розділи із книг (монографій, збірників праць і т.д.); патентні документи; депоновані рукописи. НЕ підлягають реферуванню: стандарти, технічні умови, інструкції, прейскуранти, каталоги устаткування, довідкові видання (енциклопедії, словники, довідники), інформаційні та бібліографічні видання, тезауруси, класифікаційні схеми тощо. Як писати реферат 1. Визначити тему. 2. Дібрати літературу: а) документи, першоджерела; б) монографії, довідники, збірники; в) газетні та журнальні матеріали. 3. Ґрунтовно вивчити літературу, зробити виписки цитат, основних думок. 4. Скласти список розділів, який може і бути планом реферату. 5. Продумати план реферату, можливе його розширення. 6. Систематизувати опрацьований матеріал. 7. Остаточно продумати та уточнити план реферату. 8. У кінці реферату слід подавати список використаної літератури. 9. Бібліографічний опис джерела списку літератури оформити відповідно до вимог. Структура реферату: 1. Титульна сторінка (назва міністерства, якому підпорядкована установа; назва закладу; назва кафедри, на якій виконано роботу; назва дисципліни; тема реферату; назва виду документа (реферат); посада (студент) та номер групи, у якій навчається автор; прізвище, ім'я, по батькові автора; місто і рік написання). 2. План (простий чи складний). 3. Вступ (обґрунтовують актуальність обраної теми, оцінюють стан дослідження наукової проблеми, формулюють мету і визначають завдання реферату). 4. Основна частина (подають характеристику основних положень тексту, розкривають усі пункти плану). 5. Висновки (узагальнюють сказане, висловлюють своє ставлення до поставленої проблеми). 6. Список використаних джерел. Автореферат – короткий виклад наукової праці самим автором. Найчастіше зустрічаються автореферати кандидатської і докторської дисертацій. Призначення автореферату - ознайомити наукових працівників з методикою дослідження, результатами й основними висновками дисертації. Взірець титульної сторінки реферату: МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КОРАБЛЕБУДУВАННЯ ІМЕНІ АДМ.
Кафедра сучасних мов Українська мова (за професійнім спрямуванням)
СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК НАУКОВОГО СТИЛЮ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
Реферат студентки групи 2381 Інституту автоматики та електротехніки Корнієнко Тетяни Іванівни
Миколаїв 2012 7. СТАТТЯ ЯК САМОСТІЙНИЙ НАУКОВИЙ ТВІР СТАТТЯ - 1) науковий або публіцистичний твір невеликого розміру в збірнику, журналі, газеті; 2) самостійний розділ, параграф у юридичному документі, описі, словнику. НАУКОВА СТАТТЯ - один із видів наукових публікацій, де подаються кінцеві або проміжні результати дослідження, висвітлюються пріоритетні напрямки розробок ученого, накреслюються перспективи подальших напрацювань. У ній поєднуються аналіз, опис, критичне осмислення стану дослідження проблеми. У тексті статті робляться покликання на використану літературу. Обсяг наукової статті - 6-22 сторінки, тобто 0, 35-1 др. арк. (10-40 тисяч знаків). Необхідними елементами наукової статті мають бути: • постановка проблеми у загальному вигляді, її зв'язок з науковими чи практичними завданнями; • аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано вирішення певної проблеми і на які спирається автор; • виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття; • формулювання мети статті (постановка завдання); виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів; • висновки цього дослідження; • накреслення перспектив подальших розвідок у цьому напрямку. Оформлення статті залежить переважно від вимог друкованого органу, куди її подано. Взірець фрагмента наукової статті: Петрович Л.І. УДК ……….. ВИКОРИСТАННЯ МОДЕЛЕЙ ВІДДІЄСЛІВНИХ ІМЕННИКІВ ДЛЯ РОЗМЕЖУВАННЯ НАЙМЕНУВАНЬ ЯВИЩ І ПРОЦЕСІВ В УКРАЇНСЬКІЙ ФАХОВІЙ МОВІ У статті висвітлено проблеми вживання та перекладу віддієслівних іменників українською мовою. Виявлено шляхи правильного вживання і творення моделей віддієслівних іменників для розмежування явищ і процесів в українській фаховій мові. Ключові слова: явище, процес, дія, подія, терміни, віддієслівні іменники. Українська мова невпинно розвивається. У ній певним чином відображається науково-технічний прогрес, з’являються нові слова, а з ними проблеми слововживання та словотворення. Співвідношення національного і міжнародного в науково-технічній мові було і залишається актуальним питанням. Дискусії на численних наукових конференціях констатують факт, що найважливішою проблемою сучасного українського термінознавства залишається питання збереження національних традицій термінотворення. На даному етапі розвитку науково-технічної мови створено певну систему словотворчих правил, за допомогою яких можна досягти точності у вживанні науково-технічних термінів, зокрема й тих, що позначають явища і процеси. Докладно цю систему викладено у ДСТУ 1.5: 2003 [4, р. 5 ].У працях українських мовознавців С. Караванського [5, с 11-15], М. Коваля [6, с 75-78] запропоновано основні методи передавання понять, пов’язаних з процесами, засобами української мови. У праці М. Вакуленка [1, с. 18 ] обґрунтовано комплексний підхід до вживання і творення українських віддієслівних термінів. Терміни різноманітні за структурою і способом творення. На жаль, не завжди тим, хто пише чи перекладає наукові тексти українською мовою вдається досягти точності та однозначності термінів. Більшість науковців запозичують мовні форми з російської наукової мови. Особливо постає проблема у виборі правильних мовних конструкцій, до складу яких входять віддієслівні іменники. Ці об’єктивні та суб’єктивні причини зумовлюють актуальність даної роботи. Метою й завданням статті є дослідити тонкощі вживання віддієслівних іменників в українській фаховій мові, з’ясувати понятійну відмінність між явищем і процесом, дослідити методи передавання мовних конструкцій, пов’язаних з цими поняттями, засобами української мови. Українська наукова термінологія є невіддільним складником лексичної системи мови, тому вона має формуватися і розвиватися за загальними законами української мови. ……………………………………………………………………………………………….. 8. ВИМОГИ ДО ВИКОНАННЯ ТА ОФОРМЛЮВАННЯ КУРСОВОЇ, ДИПЛОМНОЇ РОБІТ КУРСОВА РОБОТА - самостійна робота дослідницького характеру, спрямована на вивчення конкретної проблеми. Метою курсової роботи є: - поглиблення знань студентів з актуальних проблем; - подальший розвиток умінь самостійного критичного опрацювання наукових джерел; - формування у них дослідницьких умінь та навичок; - стимулювання їх до самостійного наукового пошуку; - розвиток умінь аналізувати сучасний досвід; - формування вмінь самостійної обробки навчально-методичних матеріалів та їх практичної реалізації. Курсова робота дає можливість виявити здатність студента самостійно осмислити проблему, творчо, критично її дослідити, вміння збирати, аналізувати і систематизувати літературні джерела; здатність застосовувати отримані знання під час розв'язання практичних завдань; формулювати висновки, пропозиції, рекомендації з предмета дослідження. Матеріали курсової роботи можуть бути використані для подальшої дослідницької роботи - написання дипломної або магістерської роботи. Основні вимоги до написання курсової роботи: • обсяг - 20-25 сторінок тексту для студента II курсу, 30-35 сторінок для студента III курсу; • робота повинна мати чітку структуру, список використаної сучасної літератури (20 25 джерел, переважно останніх років); • оформлення має відповідати естетичним і мовним нормам; • обов'язковими компонентами мають бути: визначення актуальності дослідницького завдання та розроблення навчально-методичних матеріалів; вона має бути зброшурована, акуратно і грамотно оформлена. Студенти мають право обирати одну з тем, визначених кафедрою. Структура курсової роботи 1. ТИТУЛЬНА СТОРІНКА: а) назва міністерства і навчального закладу; б) гриф допущення до захисту; в) прізвище, ім’я і по батькові автора г) повна назва документа; д) підписи відповідальних осіб, включаючи керівника роботи; е) рік виконання курсової роботи. 2. ПЛАН (заголовок дається словом ЗМІСТ) 3. ВСТУП - обґрунтовується актуальність теми, її значення для теорії та практики певної науки, мета, завдання, об'єкт, предмет та методи дослідження. У вступі має бути: актуальність проблеми, яка зумовила вибір теми дослідження, коротко викладена історія питання (ступінь вивчення теми) за хронологічним чи концептуальним принципом. 4. ОСНОВНА ЧАСТИНА поділяється на теоретичний і практичний розділи. - Теоретичний розділ включає аналіз опрацьованої наукової літератури відповідно до завдань дослідження; певні авторські висновки з визначенням перспектив подальших дослідницьких пошуків. - Практичний розділ містить опис виконаного дослідницького завдання та розроблення навчально-методичних та досліджуваних матеріалів. 5. ВИСНОВКИ (містять в собі синтез “наскрізних” висновків за розділами, оцінку повноти вирішення поставлених завдань). 6. ДОДАТКИ (за потреби). 7. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ: на усі наукові джерела, що представлені в бібліографії, повинні бути покликання в тексті курсової роботи. Під час захисту курсової роботи студент стисло доповідає про результати дослідження, відповідає на запитання. На підставі захисту та попередньої оцінки керівника, пропонованої в рецензії, виставляють остаточну оцінку. ДИПЛОМНА РОБОТА Дипломна робота - самостійне оригінальне наукове дослідження студента з актуальних проблем фаху. Теми дипломних робіт обираються студентами на основі розробленого і затвердженого кафедрою переліку орієнтованих тем дипломних робіт, а також з урахуванням власних наукових інтересів. Студент може сам запропонувати тему дипломної роботи, достатньо аргументовано обґрунтувавши доцільність її розроблення. Матеріали дипломної роботи можуть бути використані для виголошення доповіді на загальноуніверситетській науково-практичній конференції, написання статті, а також накопичення фактичного матеріалу для подальшої дослідницької роботи. Вимоги до написання дипломної роботи: - тема дипломної роботи затверджується на засіданні кафедри і схвалюється вченою радою факультету інституту/університету; - обсяг дипломної роботи - 50-60 сторінок друкованого тексту; - дипломна робота має бути чітко структурованою із виділенням окремих її частин, абзаців, нумерацією сторінок, правильним оформленням покликань, цитат, висновків і списку використаної літератури (не менше 50 джерел); обов'язковим є використання літератури іноземними мовами; - дипломну роботу оцінює рецензент. Керівник пише відгук, у якому висловлює думку щодо рекомендації дипломної роботи до захисту. Остаточну оцінку виставляють члени державної екзаменаційної на підставі рецензії та публічного захисту дипломної роботи.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-08-01; просмотров: 303; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.22.68.29 (0.014 с.) |