Особливості писемного наукового мовлення.фразеологізми. 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Особливості писемного наукового мовлення.фразеологізми.



Особливості писемного наукового мовлення.фразеологізми.

Писемне мовлення — це результат вираження думки за допомогою письма відповідною мовою.
Специфіка писемного мовлення полягає в тому, що воно є вторинним стосовно усного. Писемне виникло пізніше від усного і спирається на нього, як на своє джерело.Писемне наукове мовлення представлене тим, що було надруковане, записане від руки і стосувалось найрізноманітніших істинних або й достовірних знань людини про себе, про інших, про всю природу, всесвіт. Найзначніші набутки наукового пізнання людиною дійсності викладено в енциклопедіях, мо­нографіях, підручниках і посібниках, інших науко­вих працях.Головними особливостями писемного мовлення є:
1. Писемне мовлення спирається на своє джерело - на усне мовлення. Це пов'язане з тим, що писемне мовлення вторинне, воно виникло пізніше.
2. Писемне мовлення дає нам можливість фіксувати кимось висловлене, а це забезпечує збереження й відтворення чийогось мовлення у просторі і часі ( тобто значно пізніше від того, як воно було висловлене).
3. Писемність фіксується знаками, символами, графіками, літерами, цифрами. Та сприймається зором.
4. Користуючись писемною формою мовлення людина має можливість перечитати написане, виправити, поліпшити текст..
5. Значну роль в житті суспільства відіграє й така особливість писемної форми мовлення, як потенціально необмежена кількість відтворення й дублювання того чи іншого тексту.
6. У писемному мовленні діють загальнообов”язкові норми графіки, орфографії, пунктуації. Набагато більше уваги та праці витрачається на спеціальну обробку тексту. Автор повинен пам'ятати, що твір, який він створює, виступає одностороннім контактом по відношенні до невизначеної аудиторії. Тому слід дбайливо, ретельно добирати мовні засоби.
7. У писемному тексті наявна ще така його особливість, здатність бути відтвореним у живій звуковій мові. Звукове відтворення тексту не завжди буває точною копією писемного тексту.

Стилістичне значення слова у науковому контексті

Науковий стиль використовує певний набір мовно-стилістичних засобів: спеціальні слова (терміни), складні синтаксичні конструкції (у яких має місце суворо впорядкований зв'язок, наприклад, за рахунок вставних конструкцій); речення, ускладнені узагальнюючими родовими найменуваннями. Лексичні, фразеологічні особливості. У ньому широко використовується наукова лексика:

— слова-терміни з різних галузей знань (лінгвістич­ні, математичні, хімічні, біологічні, суспільно-полі­тичні та ін.): фонетика, асиміляція звуків; синус, мно­ження; атом, молекула; береза, листя; ідея, матеріа­лізм та ін.;

— загальнонаукові терміни: аналіз, синтез, аналі­зувати’ синтезувати, дослідження, індукція, дедукція, систематизація, класифікація та ін.

Слова, як правило, вживаються в прямому значенні, вкрай обмежено використовуються

Лексичні особливості наукового тексту

Лексика наукового стилю. Відповідний функціональний стиль виконує насамперед інформативну функцію, основу якої становить різногалузева термінологія. Крім того, виділяється так звана загальнонаукова абстрактна лексика, представлена словами типу абсолютний, абстракція, тип, видозміна, порівняння, розвиток, висновок, причина, наслідок тощо.
Науковий стиль – стиль наукових праць, мета яких нагромаджувати знання, досвід у галузі науки, техніки, встановлювати закономірності розвитку явищ, процесів.
Характеризується вживанням термінів та розкриттям їхнього змісту, специфічною побудовою тексту, в якому переважають логічні, причиново-наслідкові відношення між конструкціями.

лексичний повтор.

Синонімічна заміна.

Протиставлення

стилістично нейтральне вживання слів.

Міжнародні словотворні елементи за допомогою яких утворюються терміни.

Важлтво уникати вживання однозначних слів , словосполучен.. недоліком залишається суржик.

 

4.Іменник є найпоширенішим в наукових текстах, зокрема, іменники з абстрактним значенням і віддієслівні іменники (дослідження,узагальнення).
Слід звернути увагу на вживання родового відмінка однини іменників чоловічого роду другої відміни :

Флексію -а (-я) мають переважно іменники, що позначають:

§ конкретні одиничні предмети, населені пункти, назви осіб (Житомира, ректора, інтелігента);

§ власні імена та прізвища (Віктора, Артема);

§ назви мір довжини, часу, місяців і днів тижня (метра, грама, понеділка, грудня, але віку, року);

§ назви грошових знаків і числові назви (мільйона, мільярда);

§ слова терміни українського походження та елементи будови чогось,геометричні фігури іншомовного походження (іменника, підмета, куба, радіуса, але виду, роду, синтаксису, способу, складу).

Закінчення -у (-ю) характерні для іменників чоловічого роду:

§ із значенням абстрактності, збірності, почуття, а також ті, що називають явища природи,установи, речовини (іспиту, тексту,наказу,успіху, ритму);

§ терміни іншомовного походження: математичні, фізичні,хімічні, літературознавчі (аналізу, синтезу, ферменту);

§ назви річок, озер, гір, островів, країн, областей та складних назв населених пунктів, другою частиною яких є іменник (Дону, Дунаю, Китаю, Високого Ставу).

У складних словах - назвах населених пунктів відмінюється кожна частина (Могиль-Подільський - Могилева-Подільського). У звертаннях частіше використовується кличний відміннок (Олеже, Олександре, Іване Степановичу, добродію Андріє). Чоловічі прізвища на -ко, -ук та з нульовим закінченням відмінюються, а жіночі - ні. Іменники на позначення жінок за професією або родом занять у наукових текстах вживаються в чоловічому роді (академік Неля Олександрівна).

 

Вик-ня дієслівних форм у н.т.

Дієслівні форми — це однокореневі слова з різними граматичними ознаками. Взявши інфінітив за вихідну форму, можна за певними правилами утворити всі інші типи форм.

Відмінні ознаки визначаються:

• за типом питання;

• за характером змінюваності;

• за роллю в реченні.

Для вживання дієслів у науковому стилі є характерним:

§ інфінітив, що має форму на -ти (починати, виконувати), а не на - ть.

§ форма теперішнього часу ( розглядається, існують тощо);

§ форма 1-ої особи множини у відгуках і виступах (цінність наукової роботи вбачаємо);

§ дійсний спосіб (мотивувати, інтерпретувати);

§ недоконаний вид у складних формах у текстах фахового спрямування (будуть проводитись);

§ інфінітиви у поєднанні з модальними словами (необхідно відзначити, слід наголосити).

Особливо своєрідно вживається в науковому стилі дієслово.

§ У даному стилі типовим є вживання форм теперішнього часу дієслова, і ці форми, характеризуючи досліджуване явище, мають позачасове значення. Позачасове значення набувають і форми минулого часу. Чергування форм теперішнього і минулого часу в інших стилях робить мову образною, "живописною", в науковому ж стилі чергування форм теперішнього і минулого часу вказують на закономірність явища, що підкреслюється контекстом.

§ У науковому стилі частіше вживаються дієслова недоконаного виду (близько 80% від усіх дієслів), так як від них утворюються форми теперішнього часу, які мають позачасове узагальнене значення.

§ Дієслова доконаного виду вживаються значно рідше (20%) і використовуються часто в стійких оборотах типу: розглянемо ...; доведемо, що ...; зробимо висновки; покажемо на прикладах і т.п.

§ Частота вживання в наукових текстах пасивної форми дієслова пояснюється тим, що при описі механізму, процесу, структури увага зосереджується на них самих, а не на виробника дії. У науковому стилі викладу часто використовується дієслово у формі 3-ї особи множини теперішнього та минулого часу без вказівки на суб'єкт дії.

Засоби логічного вислов-ня думки в н.т.

Правильне та логічне міркування — міркування, в якому одні думки (висновки) з необхідністю випливають з інших думок (засновків).

Правила побудови міркувань

Метою пізнання є одержання істинних знань. Для того, щоб одержати такі знання за допомогою міркувань, треба, по-перше, мати істинні засновки, а по-друге, правильно їх поєднувати, міркувати за законами логіки. При використанні хибних засновків припускаються фактичних помилок, а при порушенні законів логіки, правил побудови міркувань роблять логічні помилки. Фактичних помилок, як і логічних, певна річ, треба уникати, що не завжди вдається. Що ж до логічних, то людина високої інтелектуальної культури може уникнути цих помилок, оскільки давно вже сформульовано основні закони логічно правильного мислення, правила побудови міркувань і навіть осмислено типові помилки в міркуваннях.

Як граматика вивчає форми слів та їхніх поєднань у речення, абстрагуючись від конкретного змісту мовних виразів, так і логіка досліджує форми думок та їхніх поєднань, відволікаючись від конкретного змісту цих думок.

Щоб виявити форму думки чи міркування, їх необхідно формалізувати.

Формалізація – побудова моделі, в якій змістовним думкам і міркуванням відповідають формальні аналоги.

Формалізація дає змогу виявити загальні структури думок, сформулювати на цій основі загальні закони і правила міркування, завдяки чому можна змінити будь-яке змістовне міркування, фрагмент тексту чи й цілий текст відповідною системою формул.

Для того, щоб з'ясувати логічну форму міркування, необхідно:
1) відновити міркування у повному вигляді, тобто виявити усі його засновки і висновок;
2) з'ясувати логічні терміни, що входять до складу засновків та висновку міркування;
3) замінити прості висловлювання, що входять до складу засновків та висновку, на певні символи;
4) зобразити логічну форму міркування за допомогою відповідної схеми.

 

Структура наукового тексту.

1. Вступна частина, у якій окреслюють проблему, мету і завдання, гіпотези і методи дослідження.

2. Дослідна частина тексту описує дослідження і його результати.

3. Висновкова частина тексту регламентує висновки і рекомендації для проведення подальших наукових досліджень.

Анотації

Суть, призначення і функції анотацій

Ознаки, за якими характеризується документ в анотації, називаються інформаційними елементами. Зазвичай це відомості про автора, тематику твору, територіальні й хронологічні межі, про структуру, форму і призначення, мову, стиль, поліграфічне оформлення, наявність таблиць, графіків, інших додатків тощо. Відбір інформаційних елементів здійснюється відповідно до характеру первинного документа, а також відповідно до конкретного призначення анотації. Залежно від призначення (для бібліографічних покажчиків, орієнтованих на різні категорії користувачів; для вміщення в первинному документі; для бібліотечних каталогів і т. ін.) різниться зміст, характер викладу відомостей, їхній обсяг в анотаціях. Тому не можна переймати анотації з одних джерел для використання в інших.

Анотації є засобом повідомлення користувачів про існування документів певного змісту й характеру, вони сприяють орієнтації в документних потоках. Завдяки їм значно полегшується пошук потрібних документів, оскільки користувач заздалегідь одержує відомості про зміст, форму і призначення, особливості, наукову й художню цінність творів.Анотація має бути лаконічною, конкретною, в ній слід зазначити необхідні факти, імена, дати. Обсяг анотацій встановлюється залежно від їхнього типу та призначення [22, 63].За способом характеристики первинних документів розрізняють загальні та аналітичні анотації. Загальна анотація характеризує документ у цілому, аналітична – тільки його частину (розділ, главу, параграф й т. ін.) або весь документ у певному аспекті [5, 34].За глибиною розгортання інформації анотації поділяють на розширені та реферативні. Розширена анотація, крім власне характеристики твору, подає й інші відомості, наприклад, з історії його створення, з літературної критики, про його зарубіжні публікації, переклади, відгук серед читачів, історико-бібліографічні й текстологічні. особливості анотації поділяються на монографічні і зведені. анотація – коротка характеристика документа з погляду його змісту, призначення, форми та інших особливостей. Анотація містить узагальнену характеристику первинного документа, вона не переказує його зміст, на відміну від реферату, а розкриває тематику твору, його читацьку адресу, інші ознаки, які можуть цікавити користувачів.

 

Тези статті

Приступаючи до підготовки статті, аспіранту необхідно враховувати деякі правила:

1. Зазвичай назва статті поміщається по центру на початку першого аркуша. У лівому верхньому куті проставляють індекс УДК, а в правому - ініціали та прізвище автора.

2. Стаття забезпечується короткою анотацією.

3. Далі дається обгрунтування актуальності пропонованого матеріалу для науки і практики.

4. Потім аналізується внесок вчених, які розробляли дану проблему, і виділення недостатньо досліджених раніше моментів, за якими пропонується нова позиція автора статті, що може виражатися у згоді або незгоді з позицією авторів попередніх досліджень, дається чітка аргументація висловлюваних положень і висновків.

5. На основі проаналізованих наукових досягнень і своєї роботи автор статті формулює цілі та завдання власного дослідження, обгрунтовуючи новизну свого підходу, концепції.

6. Далі автор викладає методики, результати експериментальної роботи, розкриває закономірності та тенденції досліджуваного процесу або явища, дає аналіз та інтерпретацію даних, отриманих в ході експерименту.

§ Стаття повинна завершуватися висновками і конкретними практичними рекомендаціями. Цитати в статті застосовувати слід нечасто, тільки тоді, коли без них не можна обійтися.

 

Цитати у науковому тексті

Загальні вимоги до цитування такі:

§ текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз «так званий».

§ цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, на кінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

§ кожна цитата обов'язково супроводжується посиланням на джерело;

§ при непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших авторів своїми словами), слід давати відповідні посилання на джерело;

§ якщо виявляється ставлення автора статті до окремих слів або думок з цитованого тексту, то після них у круглих дужках ставлять знак оклику або знак питання;

§ якщо автор статті, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, робиться спеціальне застереження, тобто після тексту, який пояснює виділення, ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора статті, а весь текст застереження вміщується у круглі дужки. Варіантами таких застережень є: (курсив наш. - М.Х.), (підкреслено мною. - М.Х.), (розрядка моя. - М.Х.).

Роль посилань у наук тексті

При написанні статті автор повинен давати посилання на джерела, матеріали або окремі результати які наводяться в тексті.Посилатися слід на останні видання публікацій.

Посилання в тексті на джерела слід зазначати порядковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками, наприклад, «... у працях [1-7] або [1, 7], [1; 6; 10]».

Якщо в тексті необхідно зробити посилання на складову частину або на конкретні сторінки відповідного джерела, можна наводити посилання у виносках, при цьому номер посилання має відповідати його бібліографічному опису за переліком посилань.

Приклад:

Цитата в тексті: «...незважаючи на пріоритетне значення мовних каналів зв'язку між діловими партнерами, ні в якому разі не можна ігнорувати найбільші канали передачі інформації» [6, 23].

Відповідний опис у переліку посилань: 6. Дороніна М.С. Культура спілкування ділових людей: навч. посіб. / М.С.Дороніна. - К.: "КМ Асаdеmіа",1998. - 192 с.

Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу того чи іншого друкованого твору слід наводити цитати. Науковий етикет вимагає точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором.

 

 

 

 

Особливості писемного наукового мовлення.фразеологізми.

Писемне мовлення — це результат вираження думки за допомогою письма відповідною мовою.
Специфіка писемного мовлення полягає в тому, що воно є вторинним стосовно усного. Писемне виникло пізніше від усного і спирається на нього, як на своє джерело.Писемне наукове мовлення представлене тим, що було надруковане, записане від руки і стосувалось найрізноманітніших істинних або й достовірних знань людини про себе, про інших, про всю природу, всесвіт. Найзначніші набутки наукового пізнання людиною дійсності викладено в енциклопедіях, мо­нографіях, підручниках і посібниках, інших науко­вих працях.Головними особливостями писемного мовлення є:
1. Писемне мовлення спирається на своє джерело - на усне мовлення. Це пов'язане з тим, що писемне мовлення вторинне, воно виникло пізніше.
2. Писемне мовлення дає нам можливість фіксувати кимось висловлене, а це забезпечує збереження й відтворення чийогось мовлення у просторі і часі ( тобто значно пізніше від того, як воно було висловлене).
3. Писемність фіксується знаками, символами, графіками, літерами, цифрами. Та сприймається зором.
4. Користуючись писемною формою мовлення людина має можливість перечитати написане, виправити, поліпшити текст..
5. Значну роль в житті суспільства відіграє й така особливість писемної форми мовлення, як потенціально необмежена кількість відтворення й дублювання того чи іншого тексту.
6. У писемному мовленні діють загальнообов”язкові норми графіки, орфографії, пунктуації. Набагато більше уваги та праці витрачається на спеціальну обробку тексту. Автор повинен пам'ятати, що твір, який він створює, виступає одностороннім контактом по відношенні до невизначеної аудиторії. Тому слід дбайливо, ретельно добирати мовні засоби.
7. У писемному тексті наявна ще така його особливість, здатність бути відтвореним у живій звуковій мові. Звукове відтворення тексту не завжди буває точною копією писемного тексту.





Последнее изменение этой страницы: 2016-09-05; просмотров: 626; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.174.225.82 (0.009 с.)