Види Н. Т. Відповідно до їх призначення

Виділяють три різновиди (підстилі) наукового стилю: власне-науковий; науково-навчальний; науково-популярний.

В рамках власне-наукового підстилю виділяються такі жанри, як монографія, дисертація, доповідь та ін підстиль відрізняється в цілому суворою, академічної манерою викладу. Він об'єднує наукову літературу, написану фахівцями і призначену для фахівців. Цьому підстилю протиставлено науково-популярний підстиль. Його функція полягає у популяризації наукових відомостей. Особливістю науково-популярного підстилю є поєднання в ньому полярних стильових рис: логічності та емоційності, об'єктивності та суб'єктивності, абстрактності й конкретності. На відміну від наукової прози в науково-популярній літературі значно менше спеціальних термінів і інших власне наукових засобів.

Науково-навчальний підстиль поєднує в собі риси власне-наукового підстилю та науково-популярного викладу. З власне-наукового підстилю його ріднить термінологічность, системність в описі наукових відомостей, логічність, доказовість; із науково-популярним - доступність, насиченість ілюстративним матеріалом. До жанрів науково-навчального підстилю відносяться: навчальний посібник, лекція, семінарський доповідь, відповідь на іспиті та ін.

20. Паралельнi та ланцюговi зв'язки, що по?днують частини тексту.

Ланцюговий зв'язок

При ланцюгової зв'язку пропозиції як би "чіпляються" один за одного: кожне наступне речення за змістом є продовженням попереднього.

Основні ознаки ланцюгової зв'язку: вживання синонімів; вживання займенників; повтори; вступні слова; самостійне пропозиція може починатися з сурядного сполучника і т. д. При паралельному зв'язку пропозиції містять перерахування, зіставлення або протиставлення пов'язаних один з одним дій, явищ, подій.

Основні ознаки паралельної зв'язку: у пропозиції вживаються однакові форми дієслів-присудків; дієслова-присудки збігаються з вигляду; всі дієслова-присудки або досконалого, або недоконаного виду;

пропозиції однотипні за метою висловлювання, за емоційним забарвленням, за складом, за порядком слів і т. д.

21. Конспект - особливий вид тексту, який створений у результаті аналітико-синтетичного оброблення інформації першоджерела, тобто скорочений запис певної інформації. Обов'язково докладно фіксують найбільш суттєві думки автора із зазначенням сторінок у тексті-оригіналі. Конспект слугує для збереження основного змісту роботи.Складання конспекту мобілізує увагу, допомагає виділити головне в тексті. Для конспектування, як і реферування, використовуються такі способи викладу матеріалу: опис, оповідь, міркування. За своїм обсягом конспект не перевищує 1/3 всього первинного тексту.

Конспектування наукової інформації, що сприймається на слух Процес конспектування є складнішим від попереднього і складається з трьох взаємообумовлених та паралельних мисленнєво-мовленнєвих дій: ^ аудіювання ^ мисленнєвого оброблення почутого головної і:^ письмової фіксації інформації.

22. Реце́нзія — публікація, в якій обговорюється та оцінюється літературний чи науковий твір, театральна вистава, фільм, виставка. Рецензія оприлюднюється у пресі, на радіо чи телебаченні. жанр рецензії опинився тепер не тільки у глибокій кризі, а й зазнає зневаги та гонінь. Рецензувати можуть також поточні події, громадські заяви і події. На додаток до критичного твердження, автор рецензії може виставити предмету рецензування певну оцінку для визначення відносної цінності рецензованого предмета. Види рецензій Споживча рецензія (— це рецензія, написана власником продукту або послуги, або ж написана тими користувачами продукту або послуги, які мають достатній досвід для того, щоб прокоментувати надійність товару та його відповідність заявленим виробником специфікаціям. Експертна рецензія — це рецензія, написана будь-ким, хто протестував кілька продуктів або послуг для визначення, який з них пропонує краще співвідношення ціни і якості або кращий набір особливостей. Куплена рецензія — це система, де творець нового продукту платить рецензенту, щоб він прорецензував даний продукт. Перш за все використовується в автомобільній індустрії, фільмах і комп'ютерних іграх, ця система створює свого роду таємну рекламу. Як правило, куплені огляди є упередженими, хоча бувають і винятки. Авторецензія — оцінка автором власного твору; жанр автокритики, що публікується під псевдонімом чи криптонімом.

23. Реферування — це одна з найбільш широко розповсюджених письмових форм отримання інформації, яка дозволяє при сучасному величезному потоці інформації у короткий термін відібрати потрібну спеціалісту інформацію. У порівнянні з анотуванням реферування є досконалішим методом обробки інформації джерел інформації: якщо в анотації приводиться лише короткий перелік питань, що розглядаються, то в рефераті викладається сутність питань та наводяться найважливіші висновки.

Реферування майже не відрізняється від складання реферату. У випадку реферування робіт: монографії, дисертаційної роботи та ін. використовуються такі фрази в обов'язковому порядку:

автор стверджує, що...;

автор наголошує на...;

за словами автора...;

у своїй роботі "назва роботи" автор виділяє...;

автор зауважує...;

автор підіймає такі питання...; та ін..

Процес реферування – низка логічних операцій, таких як: оцінка, відбір, аналіз та узагальнення відомостей, що містяться в первинному документі. Правила виконання кожної окремої операції, послідовність операцій становлять методику реферування.

Реферативне читання має бути таким, щоб унаслідок цього можна було коротко викласти зміст першоджерела [5, 29].

Процес реферування поділяється на такі етапи:

попереднє загальне ознайомлення з первинним документом;

реферативний аналіз змісту документа;

узагальнення здобутої інформації;

складання;

редагування й остаточне оформлення реферату.

Щоб полегшити і формалізувати реферативний аналіз, використовують формалізовані схеми, що являють собою заздалегідь складені переліки основних питань, які треба розкрити в рефератах.

 

24. Курсові́ роботи виконуються з метою закріплення, поглиблення і узагальнення знань, одержаних студентами за час навчання та їх застосування до комплексного вирішення конкретного фахового завдання.Курсова робота - це самостійне навчально-наукове дослідження студента, яке виконується з певного навчального курсу або з окремих його розділів. Метою написання курсової роботи є:

• поглиблення знань студентів з актуальних проблем окремої галузі науки; • систематизація отриманих теоретичних знань з певної навчальної дисципліни; • розвивиток умінь самостійного критичного опрацювання наукових джерел; • формування дослідницьких умінь студентів; • стимулювання студентів до самостійного наукового пошуку; • розвиток уміння аналізувати передовий досвід та узагальнювати власні спостереження; • формування вміння практичної реалізації результатів дослідження проблеми в самостійно виконаних розробках.

25 Види планів

Під час роботи з науковим текстом дуже важливим є вміння складати плани різних видів. План – стисла програма тексту, який ви читали або слухали. Якщо у тексті передбачається використання планів, він виступає як скороченим вид запису тексту, за допомогою якого можна відновити текст у будь-якому обсязі. Найбільш характерними для наукових текстів є прості плани: питальний, називний (або номінативний) і тезовий. Питальний план складається із вірно сформульованих питальних речень. Називний (або номінативний) план складається із простих називних речень, які відображають ситуацію, що склалася. Зазначимо, що одну й ту саму ситуацію можна описати різними способами. Первинним, основним способом опису ситуації є речення. Наприклад, Мідь пластична. Ця ситуація може бути визначена і по-іншому – вторинним способом: 1) пластична мідь (прикм. + імен.); 2)пластичність міді (імен. + імен. у род. в.), тобото словосполученням.

 

Анотації

Суть, призначення і функції анотацій

Ознаки, за якими характеризується документ в анотації, називаються інформаційними елементами. Зазвичай це відомості про автора, тематику твору, територіальні й хронологічні межі, про структуру, форму і призначення, мову, стиль, поліграфічне оформлення, наявність таблиць, графіків, інших додатків тощо. Відбір інформаційних елементів здійснюється відповідно до характеру первинного документа, а також відповідно до конкретного призначення анотації. Залежно від призначення (для бібліографічних покажчиків, орієнтованих на різні категорії користувачів; для вміщення в первинному документі; для бібліотечних каталогів і т. ін.) різниться зміст, характер викладу відомостей, їхній обсяг в анотаціях. Тому не можна переймати анотації з одних джерел для використання в інших.

Анотації є засобом повідомлення користувачів про існування документів певного змісту й характеру, вони сприяють орієнтації в документних потоках. Завдяки їм значно полегшується пошук потрібних документів, оскільки користувач заздалегідь одержує відомості про зміст, форму і призначення, особливості, наукову й художню цінність творів.Анотація має бути лаконічною, конкретною, в ній слід зазначити необхідні факти, імена, дати. Обсяг анотацій встановлюється залежно від їхнього типу та призначення [22, 63].За способом характеристики первинних документів розрізняють загальні та аналітичні анотації. Загальна анотація характеризує документ у цілому, аналітична – тільки його частину (розділ, главу, параграф й т. ін.) або весь документ у певному аспекті [5, 34].За глибиною розгортання інформації анотації поділяють на розширені та реферативні. Розширена анотація, крім власне характеристики твору, подає й інші відомості, наприклад, з історії його створення, з літературної критики, про його зарубіжні публікації, переклади, відгук серед читачів, історико-бібліографічні й текстологічні. особливості анотації поділяються на монографічні і зведені. анотація – коротка характеристика документа з погляду його змісту, призначення, форми та інших особливостей. Анотація містить узагальнену характеристику первинного документа, вона не переказує його зміст, на відміну від реферату, а розкриває тематику твору, його читацьку адресу, інші ознаки, які можуть цікавити користувачів.