Інституція як економічна категорія.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Інституція як економічна категорія.



Категорія «інституція» в економічний науковий обіг була введена піонерами традиційного інституціоналізму: Т. Веблен, У. Гамільтон, і Дж. Коммонс, та інші в своїх працях використовували єдиний економічний термін «іnstitution» – інституція.

Перша спроба теоретичної інтерпретації терміну інституція зроблена американським інституціоналістом Т. Вебленом в праці «Теорія дозвільного класу» (1899). Повна оригінальна назва цього твору – «Theory Leisure Class: An Economic Study Institutions». Під цим терміном він розуміє комплекс звичаїв, способів мислення про відносини між людиною і суспільством, а також загальноприйняту поведінку. Веблен виходив з того, що «інституції – це результати процесів, що відбувалися у минулому, вони пристосовані до обставин минулого і, таким чином, не цілком відповідають виклика теперешнього часу».

Значний внесок в розробку методологічних основ інституціоналізму здійснив інший представник раннього американського інституціоналізму Дж. Коммонс. Дослідження Коммонса містять теоретичне відтворення нового – правового, юридичного аспекту поняття інституція. Він поклав початок розмежуванню в змісті категорії інституція неформального, що започатковується звичаями, і формального, правового, аспектів.

Теоретична інтерпретація категорії інституція істотно еволюціонувала до нашаго часу.

Активному поверненню в широкий науковий обіг цієї категорії, а також чіткішій структуризації її внутрішнього змісту економічна теорія зобов'язана новому інституціоналізму. Значний внесок здійснив його провідний представник, засновник нової економічної історії, лауреат Нобелівської премії (1993), Даглас Норт. Зміст його теоретико-методологічних новацій в цілому зводиться до наступного.

По-перше, в своїй відомій праці «Інституції, інституційна зміна і функціонування економіки» (1990) Д. Норт визначає инсти-туции як встановлені в товаристві «правила гри» або створені людиною обмежувальні рамки, які розглядаються окремо від індивідів і організацій. Вони організовують взаємодію між людьми, зменшують економічну невизначеність за допомогою структуризації щоденного життя, а також передбачають систему механізмів, що забезпечують їх виконання.

По-друге, Д. Норт обгрунтував розмежування інституцій (норм і правил гри) і організацій (учасників гри), які функціонують у сфері інституційних обмежень. Це пізніший і зріліший підхід в інституційній теорії, оскільки раніше зустрічалося змішування цих двох понять. В працях останнього десятиліття цей підхід отримав визнання і переважаюче розповсюдження.

По-третє, Д. Норт також ввів чітку структуризацію інституцій на неформальних і формальних. Під неформальними інституціями він розуміє існуючі неофіційні, неправові обмеження. До них відносяться певні традиції, встановлені звичаї, неписані кодекси поведінки, господарська етика, культурна спадщина і ментальні стереотипи. Формальні інституції – це офіційні, правові обмеження, додання правових меж інституціональним нормам суспільства, що є результатом, тобто їх юридичним закріпленням і організаційним втіленням.

Одне з розширених визначень інституцій дає англійський вчений Е. Остром: ««Інституції» можуть бути визначені як набори діючих правил для визнання того, хто повинен ухвалювати рішення в певних сферах, яких загальних правил слід дотримуватися, яким процедурам необхідно слідувати, яку інформацію сліду або не слід продукувати, які остаточні наслідки матимуть для людей ті або інші їх дії. ... Всі правила містять розпорядження про те, що заборонене, що дозволене або як слід діяти. Діючими правилами є ті, що реально діють, за якими стоїть контроль і примушення до їх дотримання у разі, коли індивіди роблять выбір щодо своїх дій ...».

Дж. Кемпбелл у своїй монографії «Інституційни зміни та глобалізація» (2004 р.) дає наступне визначення: «Інституції є фундаментом суспільного життя. Вони складаються з формальних і неформальних правил, механізмів спостереження (monitoring) і примушення (enforcement) до їх дотримання, а також систем значень, що визначають контекст, в межах якого індивіди, корпорації, профспілки, національні держави та інші організації діють і взаємодіють один з одним. Інституції є регуляторами, породженими боротьбою і угодами (домовленостями)». Таким чином, можна сказати, що, Дж. Кемпбелл бачить в інституціях втіленя ресурсів і влада тих, хто їх встановлює, і, у свою чергу, впливають на розподіл ресурсів і влади в суспільстві. «Виникнувши, інституції стають могутніми зовнішніми силами, що допомагають визначати, яким чином люди наповнюють змістом особистий світ і діють в ньому. Вони регулюють конфлікти і таким чином забезпечують стабільність в суспільстві. Без інституцій життя робиться хаотичним і більш складним». На думку Дж. Кемпбелла, найбільш переконливим прикладом того, що інституції виконують регулюючу функцію є згубні наслідки їх стрімкого руйнування з розпадом тоталітарниого режиму в східноєвропейських країнах: «Раптове ослаблення старих інституцій спричинило величезний безлад з початком руху цих країн у напрямі до капіталізму і демократії. Національні політичні системи були раптово наповнені десятками політичних партій і груп за інтересми, що змагалися за владу в нестійких коаліціях. Економікою заволоділи всі різновиди мафії, авантюристів і інших темних осіб, що робили комерцію непередбачуваною і часом небезпечною діяльністю. ... В результаті – створення нових політичних і економічних інституцій стало одним з самих невідкладних завдань посткомуністичних країн».

Таким чином інституції можна умовно розподілити на два головних аспекти: формальний та не формальний. Розглянемо ці аспекти окремо більш детально.

Формальний аспект розглядається як система державного впливу на еконмічні відносини суб’єктів господарювання, тобто створення та підтримка нормативних правил економічної поведінки. В розрізі даної дисертаційної роботи найбільшу зацікавленість викликають саме трансформаційні інституціональні процеси.

Як стверджує Л.І. Федулова світовий досвід виділяє наступні напрями інституціонального забеспечення інноваційного розвитку економіки:

· Інституційно-правове забезпечення. Держава виділяє науково-інноваційну сферу, як пріоритетну. Створюється необхідна правова база, та спрямовуються значні бюджетні кошти на розвиток цього напрямку.

· Реформування форм власності. Корпоратизація є суттєвим чинником формування ринкових відносин у науково-інноваційній сфері. Сприяє утворенню прогресивних інноваційно-виробничих об’єднань, а саме: корпорацій, холдингів, технопарків, тощо, та створює трудовий стімул на основі участі у прибутках. Але потребує значної уваги з боку держави, в плані попередження монополізації ринкової влади.

· Вдосконалення системи управління та форм організації науково-дослідних, проектно-конструкторських і вищих навчальних закладів.

· Створення фінансово-координаційних організацій інноваційного розвитку.

· Інституційно-інформаційне забеспечення.

Неформпальний аспект:

Сучані вчені, такі як І. Валлерстаїн, Ф. Фукуяма, І.У. Ефімчук, М.А. Румянцев Ю.В. Латов, В.В. Дементьєв, та багато інших, під неформальним аспектом розуміють таку економічну категорію як соціальний капітал.

Під соціальним капіталом прийнято розуміти набір суспільних відносин, неформальних цінностей і норм, які розділяються членами групи (суспільства) і які роблять можливою співпрацю усередині цієї групи (суспільства). Соціальний капітал включає такі цінності, як довіру, солідарність, готовність до співпраці, правдивість, виконання взаємних зобов'язань. З економічної точки зору неформальні норми і моральні імперативи зменшують вартість трансакцій, скорочують витрати взаємодії агентів ринку. Так, збільшення довіри між людьми зменшує число судових розглядів і створює сприятливі умови для обміну інформацією між агентами економіки, яка стимулює зростання інновацій і так далі.

Людина просто не зможе тривалий час підкорятися будь-якому нормативу поведінки, якщо у нього виникають сумніви в його безумовності. Спочатку економічні нормативи приймалися людською свідомістю як абсолютні імперативи боргу, що прямо виникають з вічних релігійних істин. Інакше кажучи, будь-яка світова релігія або ідеологія завжди вивільняла енергію, необхідну для трудової мобілізації особи і створює своєрідний «енергетичний запас» соціального капіталу.

Наприклад, протестантська Реформація значно підсилила етичну цінність чесного і добросовісного виконання роботи в сучасній західній цивілізації. Професійне служіння людини розумілося протестантами як єдина мета життя, як мирське служіння Всевишньому. Завдяки цьому протестанти максимально розвинули такі якості, як працьовитість, самоорганізація, аскетизм і постійне вдосконалення професійної майстерності. І найголовніше, професійніше служіння жодним чином не було пов'язане ними з економічними мотивами. Професійні досягнення, за уявою побожного лютеранина, пов'язували його з надприродним світом, потойбічним і повністю підкорялися завданню порятунку душі. Це було дуже глибоке релігійне переживання, яке привело до вивільнення величезного запасу людської енергії. Своєрідний вибух психічної енергії з часом привів до життя абсолютно немислиму за середньовічними мірками економічну активність і діяльну заповзятливість у мільйонів людей.

Економіка, яка отримала енергетичні імпульси від релігії, ідеології і культури, знаходиться в стані руху з певною частотою коливань, в одному ритмі. За накопиченням духовної енергії і соціального капіталу на ранніх стадіях слідує епоха розквіту – дифузія духовної енергії в господарські практики і відкриття нового ефективного вигляду економічної поведінки. Надалі запаси духовної енергії, яка раніше живила господарські практики, виснажуються, і економічна система починає деградувати. На зміну внутрішньо мобілізованій, продуктивній економічній особі приходить паразитарний тип, орієнтований на переросподільчі мотиви.

Як приклад розглянемо, еволюції соціального капіталу Заходу, яку запропонував М. А. Румянцев. Схематично її можна зобразити у вигляді схеми, представленої на рисунку:

 

Таким чином сучасна західна капіталістична система починаючи з кінця 60-х років XX ст. увійшла в стадію занепаду соціального капіталу.

Так, на думку Р. Панама об'єм соціального капіталу визначається за допомогою двох показників: індексу довіри і членства в громадських організаціях. Згідно його дослідженням в США кількість членів всіляких добровільних асоціацій за останні 30 років скоротилася на 25-50 %. Час, що витрачається на неформальне спілкування після роботи, з 1965 року зменшилося на 25%, а чисельність волонтерів в громадських організаціях зменшилася майже удвічі. Індекс довіри з 1972 року скоротився приблизно на третину.

Дослідження Ф. Фукуями показали, що «сучасне капіталістичне суспільство споживає більше соціального капіталу, чим виробляє». Але криза довіри, суспільної моралі і трудової етики веде не тільки до зростання транзакційних витрат - «податку на недовір'я». Капіталізм «вимагає моральних установок, які економіка сама по собі виробляти не може».

Занепад виявляється і у сфері масових економічних ідеалів. На зміну людям сангвінічного темпераменту і творчого характеру приходить гедонізм-споживач, «людина споживаюча», який не сприймає внутрішню мобілізацію і трудовий аскезм своїх предків. Мовою філософів ця метаморфоза особи визначається як «перетворення Едипа в Нарциса» - перехід від епохи заборон і обов'язків до епохи розслаблення гедонізму і споживчого самолюбования.

Неминучість епохи занепаду капіталізму Заходу ще на початку минулого століття передбачав Вернер Зомбарт, який стверджував, що на стадії занепаду економічна система потрапляє в зону біфуркації, – тимчасового проміжку, в який система «вибирає» траєкторію майбутнього розвитку з рівно вірогідних альтернатив.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.11.178 (0.01 с.)