ПРЕДМЕТ І МЕТОД МІКРОЕКОНОМІКИ



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

ПРЕДМЕТ І МЕТОД МІКРОЕКОНОМІКИ



ПРЕДМЕТ І МЕТОД МІКРОЕКОНОМІКИ

ПЛАН

1. Цілі мікроекономічної теорії і її методологія.

2. Матеріальні потреби і ресурси. Альтернативна вартість.

 

Цілі мікроекономічної теорії і її методологія.

У залежності від рівня вивчення процесів і явищ економічного життя розрізняють мікроекономіку і макроекономіку.

Мікроекономіка аналізує поводження окремих елементів і структур, таких як фірми, банки, галузі виробництва, товарні і фінансові ринки. Вона вивчає як установлюються ціни на окремі товари і обсяги їх виробництва, як впливають податки на заощадження, а також поводження профспілок на рівень заробітної плати. Мікроекономіка це наука для розуміння підприємницьких рішень і індивідуального вибору.

Мікроекономіка пояснює, як і чому приймаються економічні рішення на нижчому рівні. Вона пояснює, як споживачі приймають рішення про покупку товару і як на їх вибір впливають зміни цін і прибутків, яким чином фірма планує чисельність робітників і як робітники вирішують, де і скільки їм необхідно працювати.

Іншим важливим аспектом мікроекономіки є взаємодія суб'єктів економіки в процесі утворення більш значних структур – ринків у галузях промисловості.

Вивчаючи діяльність окремих фірм і споживачів, мікроекономіка розкриває, як функціонують і розвиваються галузі промисловості і ринки, як на їх діяльність впливає політика уряду і економічні умови в інших країнах.

На відміну від цього макроекономіка пов'язана із сукупністю загальних економічних показників, – таких як темпи росту продуктивності праці в країні, облікові ставки відсотка, безробіття і інфляція.

Але межа між макро- і мікроекономікою у наступні роки все більш розмивається. Причина полягає в тому, що макроекономіка пов'язана з аналізом сукупних ринків, наприклад, товарів, послуг, робочої сили і цінних паперів. Щоб зрозуміти, як діють сукупні ринки, треба спочатку вивчити поводження фірм, споживачів, вкладників капіталу, що беруть участь у функціонуванні цих ринків.

Таким чином, фахівці з макроекономіки все частіше займаються мікроекономічним обґрунтуваннями, а сама макроекономіка насправді є продовженням мікроекономічного аналізу.

Мікроекономіка як наука прагне зрозуміти чинники, що впливають на вибір, що роблять люди, вирішуючи проблему дефіциту. Щоб зрозуміти чинники, що визначають вибір, мікроекономічна теорія встановлює причинно-наслідкові зв'язки, що пояснюють результат спостереження. Це модельний підхід, тобто побудова деякої моделі явища і одержання на основі моделі нових знань про економічний об'єкт.

Форма опису моделі може бути різноманітною: змістовною – у прийнятій науковій термінології мови, графічною або математичною. Проте незалежно від форми опису результативність такого підходу визначається тим, на скільки опис адекватно відображає реальне економічне життя.

Ключова поведінкова передумова в моделях, які використовуються у мікроекономіці, полягає в тому, що поводження людей мотивується бажанням максимізувати чистий виграш, одержуваний при здійсненні операцій.

Будь-яка ринкова операція має своїм результатом і витрати і вигоду. Чистий виграш від всіх операцій – це різниця між загальною вигодою і загальними витратами. Для того, щоб з'ясувати як люди максимізують чистий виграш, приймають рішення, мікроекономіка використовує метод граничного аналізу. Цей метод допомагає досліджувати, як кожна додаткова операція впливає на ціль, до якої прагне людина, відповідно з основної поведінкової передумови.

Додаткова вигода яка пов'язана з ще одною операцією є гранична вигода. Аналогічно додаткові витрати які пов'язані з ще одною операцією – граничні витрати.

З погляду граничного аналізу люди порівнюють граничні витрати і граничну вигоду своїх дій перед прийняттям рішень. Тому граничний аналіз є ефективним засобом пояснення рішень при їх прийнятті.

Розрізняють позитивну і нормативну мікроекономіку.

Позитивна мікроекономіка вивчає факти економічного життя і описує процеси і механізми функціонування економіки, тобто вона відповідає на питання, що і як буде відбуватися в економіці при визначених діях у конкретних умовах.

Нормативна мікроекономіка намагається відповісти на питання, наскільки добре, справедливо то або інше рішення. Нормативне твердження є розпорядження що робити, тому це сфера політичних рішень, проте грунтується на економіці.

Мікроекономіка, як і будь-яка інша наука, характеризується: по-перше, своїм об'єктом вивчення; по-друге, предметом; по-третє, методами.

Об'єктом мікроекономіки є економічна діяльність людей і виникаючі в ній загальні економічні проблеми, що вирішуються відповідно до існуючих інститутів і їх систем.

До предмета мікроекономіки відносяться економічні суб'єкти, блага, і економічні дії.

Економічні суб'єкти – це будь-які окремі самостійно діючі в економіці одиниці. Такими одиницями можуть бути як окремі люди, так і групи, співтовариства.

Благо – будь-який предмет, як матеріальний, так і не матеріальний, спроможний у кінцевому рахунку задовольнити певні потреби споживача або бути використаним для яких-небудь цілей виробником.

У залежності від виду діяльності блага можна розділити на два типи: виробничі ресурси і вироблені на їх основі споживчі блага.

Економічні дії даного економічного суб'єкта можна охарактеризувати як прийняття ним відповідних рішень і їх наступне здійснення.

Таким чином, предметом мікроекономіки є прийняття економічними суб'єктами економічних рішень з приводу економічних благ.

Мікроекономічні дослідження опираються на ряд фундаментальних методів мікроекономічного аналізу: граничний аналіз; функціональний аналіз; економічний атомізм; рівноважний підхід; економічне моделювання; аналогія; графічне зображення.

Першим серед них може бути названий економічний атомізм, тому що мікроекономіка концентрує свою увагу на поводженні самих простих одиниць, що приймають самостійні рішення і здійснюють їх у власній економічній діяльності. Поводження будь-яких сукупностей економічних суб'єктів мікроекономіка трактує як дію окремих економічних одиниць – атомів економічної діяльності.

Мікроекономіка – це розділ економіки, що вивчає вибір, який роблять малі економічні одиниці, таки як індивідууми, підприємства, урядові установи, галузі та інші господарські суб'єкти. Мікроекономіка вивчає процеси прийняття економічних рішень окремими економічними суб'єктами.

Задачею мікроекономіки є аналіз взаємодії економічних суб'єктів, тобто виробників і споживачів на окремих ринках.

 

Тестові завдання

1. Що з наведеного не вивчає мікроекономіка:

а) ринок факторів виробництва;

б) механізм функціонування ринку досконалої і недосконалої конкуренції;

в) ціна, попит, пропозиція;

г) циклічність розвитку ринкової економіки?

2. Що виражає крива виробничих можливостей:

а) взаємозв’язок між факторами виробництва;

б) максимальний обсяг виробництва двох продуктів при використанні всіх ресурсів, що є;

в) співвідношення між виробничими потужностями і обсягом продукції, що випускається;

г) додатковий випуск продукції при збільшенні (зменшенні) ресурсів?

3. Які джерела екстенсивного шляху розвитку:

а) нові винаходи і технології;

б) підвищення кваліфікації робітників;

в) збільшення кількості факторів виробництва;

г) сучасна техніка?

4. Які джерела інтенсивного шляху розвитку:

а) нові копальні;

б) нові технології;

в) освоєння нових земель;

г) зростання чисельності робочої сили?

5. У людини, яка має можливість отримати роботу з оплатою від 4 до 6 грн на годину, альтернативні витрати однієї години дозвілля дорівнюють:

а) 4 грн; в) 6 грн;

б) 5 грн; г) 7 грн.

6. Поняття методу науки включає:

а) способи оптимального застосування всієї сукупності пізнавальних засобів;

б) структуру предмета;

в) набір фізичних даних;

г) світогляд вченого.

7. Мікроекономіка може бути визначена як галузь економічної науки, яка вивчає:

а) економічну поведінку окремих груп споживачів, фірм і власників ресурсів;

б) економічну поведінку окремих фірм;

в) відносини між окремими представниками різних класів;

г) те, як економісту використовувати мікрокомп’ютери.

8. Проблема обмеженості ресурсів може бути вирішена, якщо:

а) люди зможуть відмовитися від конкуренції на користь співпраці;

б) будуть відкриті практично невичерпні джерела енергії;

в) всі країни світу стануть постіндустріальними суспільствами;

г) все сказане неправильно.

9. Уявімо, що всі ресурси в економічній системі використовуються таким чином, що нарощувати виробництво одного продукту можна, лише скорочуючи виробництво іншого. Економ іст назве таку ситуацію:

а) ефективною;

б) неефективною;

в) адміністративно-командною системою;

г) економічною кризою.

 

Література:[1, с.3-21; 3, гл.1; 4, с.24-39, с.58-67; 5, с.21-27;6, с.31-52; 7, с.5-30].
ТЕМА № 2

ПЛАН

1. Споживчий вибір і правило максимізації корисності.

2. Аксіоми торії споживчого вибору

 

МU тов1 МU тов2 МU товn

----------- = ----------- = ------------

Р1 Р2 Рn

Споживча рівновага –цеситуація, при якій споживач не може збільшити загальну корисність, одержувану виходячи з даного бюджету, витрачая менше грошей на покупку одного продукту і більше на покупку іншого продукту.

Правило максимізації корисності –полягає в такому розподілі грошового прибутку споживача, при якому кожна гривня витрачена на придбання кожного виду продукту приносила б однакову граничну корисність. Вивести споживача зі стана рівноваги зможуть тепер тільки зміни споживчих переваг, ціни на продукти і розмір прибутку.

 

ТЕМА № 3

ПЛАН

1. Бюджетні лінії.

2. Криві байдужності.

 

Бюджетні лінії.

Бюджетні лінії. Бюджетні лінії показують можливості споживача. Схильність споживача віддавати перевагу окремим товарам наштовхується на значні перепони: ціну товару і прибутки самого споживача, тобто його бюджетні можливості. Приймемо ряд умов:

- нехай місячний бюджет споживача 360 грн.

- на ринку присутні тільки два товари – одяг і продукти.

- ціни на обидва види товарів не змінюються – вони постійні.

- не змінюється розмірі особистого прибутку споживача.

- ціна одиниці одягу 36 грн., а одиниці харчування 9 грн.

Асортименти набору споживчих товарів і послуг.

Набори товарів Кількість одиниць продуктів харчування Кількість одиниць одягу Загальні витрати, грн
А
У
З
Д
Е

 

 


Споживач може придбати 10 одиниць одягу, але тоді йому бути голодному, тому що жодної одиниці харчування він не зможе купити. Він може придбати 40 одиниць харчування, але тоді він буде роздягнений. Однак наш споживач, розумний середній споживач, без "відхилень і комплексів", і в нього є нормальний споживчий вибір: він купить і те й інше – декілька одиниць одягу і декілька одиниць їжі.

Проведемо через зазначені точки лінію, яка називається бюджетною лінією споживача. Будь-яка точка на цій лінії буде характеризувати визначену комбінацію одягу і харчування, яку бажає придбати наш споживач на свої 360 грн.

Точку К споживач може досягти, але в цьому випадку з свого прибутку він не дістане максимуму корисності. Точка М має більшу перевагу, але вона при 360 грн. прибутку, нашому споживачу недоступна.

Поводження бюджетної лінії підпорядковується визначеним закономірностям. Якщо прибутки споживача А знизяться, бюджетна лінія зміщається паралельно вліво. І навпаки – якщо прибутки споживача підвищаться, його споживчі можливості також підвищаться і він зможе купувати більше. Бюджетна лінія зміщується паралельно вправо.

Зміна цін на обидва товари. Перший випадок: ціни на обидва товари пропорційно зросли. У такому випадку можливості споживача зменшуються і бюджетна його лінія зміщується паралельно вліво. Другий випадок: ціни на обидва товари пропорційно зменшилися, що буде означати ріст можливостей споживача (ефект прибутку) і лінія його бюджету зміститься паралельно вправо.

Якщо ж ціни і прибутки споживача одночасно зростуть або впадуть, то положення бюджетної лінії споживача не зміниться.

Третій випадок: відбулася зміна цін товарів відносно один одного. Ціна одягу залишається попередньою, харчування ж подешевіло. В такому випадку споживач зможе купити більше одиниць харчування без збитку для одягу.

       
 
   

 


Четвертий випадок: ціна харчування залишилася без зміни, але змінилася ціна одягу. В такому випадку споживач зможе купити обсяг покупок одягу.

 

Криві байдужності.

Криві байдужності. Вивчаючи попит споживача на товари і послуги необхідно враховувати не тільки те що він може купити, але і те, чому він віддає перевагу. Переваги споживачів вивчаються за допомогою кривих байдужності. Споживач має у своєму розпорядженні прибуток у 360 грн. На ці гроші можна придбати в різноманітних сполученнях одяг і харчування. До цих сполучень є одна вимога. Вони повинні давати однакову максимальну корисність для споживача. Тоді в нього з'явиться певна байдужність до цих сполучень, якщо вони приносять йому однакову максимальну корисність.

Криву байдужості будуємо як і бюджетну лінію, використовуючи попередні дані і умови. Однак, на відміну від бюджетних ліній, криві байдужості враховують лише бажання споживача, тому крайні значення відкидаються.

 


Кожна точка дає комбінації одягу і харчування дають споживачу однакову корисність, а отже, однакове задоволення. Характер кривої байдужності має спадний характер, тобто негативний нахил. Тому що співвідношення одягу і харчування має зворотній зв'язок.

Гранична норма заміщення говорить про те, від скількох одиниць одного товару споживач повинен відмовитися заради придбання додаткової одиниці іншого товару. Для того, щоб купити додаткові одиниці одягу – 7 замість 5, споживачу необхідно відмовитися від 8 одиниць харчування. У даному випадку гранична норма заміщення:

MRS = Δ одяг / Δ харчування = +2 / -8 = - 0,25.

Гранична норма заміщення є завжди величина негативна, тому що одне приростає за рахунок іншого.

Основні риси кривих байдужості:

1. Крива байдужності, що лежить вище і праворуч іншої кривої, являє більш кращі набори. При цьому між двома будь-якими кривими можна провести нову криву байдужності. Ця властивість є слідством передумови про те, що споживач знає свої потреби і спроможний їх будувати по рангам.

2. Криві байдужності ніколи не перетинаються і не торкаються одна одну. Якщо це трапиться, то буде порушена передумова про транзитивність покупця. Перетинання кривих буде означати, що споживач непослідовний у своїх потребах.

3. Крива байдужності завжди має негативний нахил, тобто вона йде зліва зверху і вправо униз. Дана властивість витікає з положення про те, що "більше" краще, чим "менше".

4. Абсолютний нахил кривої байдужності зменшується при прямуванні по ній вправо униз.

Для виробника корисна так звана карта кривих байдужності.

 
 

 


Карта кривих байдужності говорить про те, чого може досягти споживач, збільшивши свій прибуток. Виробнику ж ця карта підказує, що в суспільстві існують люди з різними рівнями прибутків, відповідно, з різним рівнем споживання і попиту. Отже, якщо він побудує для них карту кривих байдужності з їх бюджетними лініями, то він може одержати інформацію про сукупний попит, може більш точніше планувати свою стратегію і тактику поводження на ринку. З ростом реального прибутку бюджетні лінії зміщуються послідовно в більш високе положення.

 
 

 

 


Якщо доповнимо криві байдужості бюджетними лініями, то будемо мати точки їх торкання. Точки торкання кривих байдужності з бюджетними лініями показують послідовні положення рівноваги споживача відповідно до росту його прибутку. Ця крива "прибуток – споживання" в одержала назву кривої рівня життя.

Таким чином, карти кривих байдужності дають можливість:

- побудувати криву індивідуального попиту;

- розрахувати сукупний попит при наявності зведень про прибутки різноманітних груп людей;

- побачити загальну динаміку попиту при різноманітних комбінаціях прибутку, ціни і споживчих переваг;

- побудувати стратегію і тактику поводження фірми при досконалій і недосконалій формах конкуренції.

 

Тестові завдання для самоконтролю

1. Яким відношенням подана гранична норма заміщення:

а) Δy/Δx;

б) ΔPx /ΔPy;

в) ΔQx /Δ Py;

г) MUx / Px?

2. На якій аксіомі базується доведення неможливості перетину кривих байдужості:

а) транзитивності;

б) ненасичення;

в) незалежності споживача;

г) повної упорядкованості?

3. Яка конфігурація кривих байдужості для товарів, що жорстко взаємодоповнюють один одного:

а) прямі лінії, що мають від’ємний нахил;

б) L- подібні лінії;

в) лінії, паралельні одній із осей координат;

г) прямі лінії, що мають додатковий нахил?

4. Яким відношенням визначається нахил бюджетної лінії:

а) MUx /MUy;

б) Dy/Dx;

в) Px / Py;

г) MUx / Px?

 

Література:[1, с.24-45; 2, с.67-80, гл.22; 3, с.37-88; 4,с.97-109; 5, розд.2; 6, с.90-107; 7, с.58-71]


ТЕМА № 4

АНАЛІЗ ПОВЕДІНКИ СПОЖИВАЧА.

ПЛАН

1. Ефект прибутку і ефект заміщення.

2. Особливості споживчого попиту.

 

ТЕМА № 5

ПОПИТ, ПРОПОЗИЦІЇ,

ПЛАН

1. Попит, закон попиту, чинники що впливають на попит.

2. Пропозиція, закон пропозиції, чинники що впливають на пропозицію.

3. Ринкова рівновага цін, попиту і пропозиції.

4. Поняття і зміна цінової еластичності попиту.

5. Еластичність попиту по доходу.

6. Перехресна еластичність.

7. Еластичність пропозиції.

8. Павутинаподібні моделі.

9. Інструменти державного регулювання ринку.

 

Перехресна еластичність.

Іноді важливо також знати, як змінюється попит на якийсь товар, у випадку зміні ціни іншого товару. Зробити це можна за допомогою перехресної еластичності попиту.

Перехресна еластичність попиту – це ступінь чутливості попиту на один товар до зміни ціни іншого товару.

Е = (Qх2 – Qх1) : (Qх2 + Qх1) / (Ру2 – Ру1) : (Ру2 + Ру1)

Показник перехресної цінової еластичності використовується в економічних дослідженнях для визначення того, чи є зв'язок у споживанні між аналізованими товарами, а при наявності такого – для з'ясовування, який він носить характер.

Перехресна еластичність буде:

1. Позитивна для взаємозамінних товарів (субститутів), тобто при рості ціни на товар У обсяг попиту на товар Х збільшується, як би відбувається переключення попиту з товару У на товар Х.

2. Негативна для товарів комплиментів, тобто з ростом ціни на товар У обсяг попиту на товар Х скорочується і навпаки.

3. Нульова для незалежних або нейтральних товарів.

У країнах із розвиненою ринковою економікою перехресну еластичність використовують при контролі за дотриманням антимонопольного законодавства. Якщо якась фірма робить товар Х і є у нього замінник – товар У, то монополізація цією фірмою галузі приведе до того, що знизиться виробництво конкуруючого товару У. У цьому зв'язку зміна ціни товару У буде мало позначатися на розмірі попиту товару Х, тоді коефіцієнт перехресної еластичності попиту почне зменшуватися, що послужить сигналом для контролюючих органів про можливе виникнення монополії у виробництві товару Х.

Еластичність пропозиції.

Концепцію цінової еластичності застосовують також і до пропозиції. Якщо виробники чутливі до змін цін, пропозиція еластична. І навпаки.

Еластичність пропозиції по ціні являє собою відношення зміни розміру запропонованого товару до зміни ціни цього товару за інших рівних умов. Формула для обчислення еластичності пропозиції по ціні збігається з аналогічною формулою для обчислення еластичності попиту по ціні з тієї лише різницею, що в чисельнику показник розміру попиту замінюється на показник розміру пропозиції.

Е s = (Q2 – Q1) : (Q2 + Q1) / (Р2 – Р1) : (Р2 + Р1)

Найважливішим чинником, що впливає на еластичність пропозиції, є кількість часу, що є в розпорядженні виробників, для того щоб відреагувати на зміну ціни продукту. Чим триваліше час, яким володіє виробник, для того щоб пристосуватися до зміни попиту, тим сильніше будуть відповідні зміни в обсязі виробництва.

По спроможності підприємства відреагувати на ринкову ситуацію виділяють три часових періоди.

Миттєвий (поточний) період – це період у ході якого виробники не мають можливості пристосуватися до зміни ціни, тому що товар вже зроблений. Крива пропозиції має вертикальний вид. Це означає, що пропозиція в цьому періоді абсолютно нееластична, тобто Е = 0.

Короткостроковий період – це період, протягом якого підприємство може підстроїтися під попит, використовуючи найближчі резерви, не здійснюючи ніяких капіталовкладень. Крива пропозиції в цей період починає відхилятися від вертикального положення в напрямку, обумовленому законом пропозиції. Проте існує межа розширення пропозиції в короткостроковий період. Наближаючись до цієї межі пропозиція починає "поводитися" як і в миттєвий період, а еластичність пропозиції починає рухатися до нуля. Для того, щоб перебороти цю межу необхідні розширення і реконструкція виробництва, що і здійснюється в довгостроковий період.

Довгостроковий період – це період, протягом якого підприємство формує новий попит, освоює капіталовкладення, шляхом закупівлі нового, більш продуктивного обладнання, додаткового залучення робочої сили, будівництва нових виробництв.

На еластичність пропозиції великий вплив роблять витрати виробництва: якщо розширення випуску товару Х пов'язано з різким подорожчанням виробництва, то еластичність пропозиції цього товару буде невелика. У цьому випадку виробництво кожної додаткової одиниці товару потребує таких витрат, що підприємці підуть на збільшення випуску тільки у випадку значного росту ціни даного товару.

При встановленні ціни на свій товар, а також при визначенні цінових націнок або знижок, виробник повинен відчувати ті зміни, що відбуваються на ринку і мають відношення до зміни еластичності попиту на його товар. Якщо в нього не буде можливості врахувати в цінах зміни на ринку, це може призвести до втрати їм частини прибутку, або частини ринку. Розуміння цінової еластичності часто є вирішальним для багатьох господарств.

 

Павутинаподібні моделі.

Павутиноподібна модель описує циклічний процес: траєкторію зміни цін і обсягу виробництва при прямуванні від одного стану рівноваги до іншого. Вони використовуються для опису коливання цін на ринках сільськогосподарської продукції де пропозиція реагує на зміну ціни з деяким запізненням.

В основу павутиноподібної моделі покладені наступні умови: - обсяг попиту залежить від рівня цін поточного періоду (період часу – т); - обсяг пропозиції – від рівня цін попереднього періоду (період часу т – 1).

Виробники в період т-1 визначають обсяг виробництва, припускаючи, що ціни періоду т-1 збережуться в періоді Т, тобто має місце рівність: Р т-1 = Р т. У цьому випадку графік попиту і пропозиції буде мати вид павутинаподібної моделі. Можливі три варіанти зміни ринкової ціни в часі:

А) Якщо попит більш еластичний, чим пропозиція, то згодом відхилення від рівноваги зменшується, і рівновага відновлюється.

Р Р

           
 
   
 
   
 

 

 


Q Q

Б) Якщо пропозиція більш еластична, чим попит, то відхилення від рівноваги збільшується.

В) Якщо еластичність пропозиції і попиту однакові ринок коливається навколо точки рівноваги.

Р

 
 


Р2

Ро

Р1


Q1 Q0 Q2 Q

Припустимо, що початкова ціна товару Р1. На цю ціну орієнтується виробник у період Т-1, пропонуючи продукцію в обсязі Q1, нижче рівноважного рівня. Тоді виникає дефіцит, у результаті цього ціни підвищуються до Р2. У відповідь на це виробники збільшують обсяг виробництва до Q2, сподіваючись, що рівень цін збережеться і у періоді Т. Однак, надлишок пропозиції призводить до зниження ціни до Р1 і т.д.

Отже, незважаючи на те що попит і пропозиція еластичні, запізнення в реакції пропозиції на зміну цін може призвести до нестабільності рівноважного стана.

 

ТЕМА № 6.

Поняття «підприємство».

Перші спроби теоретично осмислити підприємництво було зроблено ще в XVII ст., згодом ці дослідження продовжили Ф. Кєне, Ж. Сей, А. Сміт, К. Маркс та інші видатні економісти. Термін “підприємництво” ввів у науковий обіг Р. Кантіллон, розуміючи під ним економічну функцію особливого роду, зміст якої тісно пов’язаний з ризиком ведення господарської діяльності. Ж. Сей розумів під підприємництвом організацію людей у межах конкретної виробничої ланки, в центрі якої перебуває підприємець. В основу сучасних досліджень підприємництва покладено ідеї провідних економістів світу Й. Шумпетера, Ф. Хайєка та їх послідовників. Згідно з їх поглядами:

• статус власника не є визначальною ознакою підприємця;

• підприємництво розглядається як функція господарсько-політичного середовища, що і визначає його можливості, типи, мотивації;

• змістом підприємництва є одержання нових комбінацій факторів виробництва та обігу, реформування виробництва за допомогою використання різноманітних можливостей для випуску нових або вже існуючих товарів (послуг) із застосуванням нових методів, відкриття нових джерел сировини, ринків, поліпшення організації виробництва тощо.

Розуміння суті підприємництва ґрунтується на загальних закономірностях розвитку економіки та значенні в цьому процесі людини. Закономірним є виокремлення підприємця і його таланту ведення підприємницької діяльності в окремий фактор виробництва та надання йому статусу центрального. Адже саме підприємець приймає остаточне рішення про організацію виробництва, поєднуючи всі інші фактори виробництва (капітал, працю, землю) в єдиний виробничий процес. У науковій літературі виокремлюють базові (організаційно-господарське новаторство, економічні знання, економічна воля) і похідні (ризик, володіння ресурсами, можливість прийняття рішень) характеристики підприємництва, яке можна визначити як організаційно-господарське новаторство на основі використання нових можливостей. Форми і види підприємництва виникають відповідно до структури форм власності в економічній системі. У ринковій економіці фактор “підприємництво” проголошується обов’язковим компонентом ринку, без наявності якого економічна система не може існувати.

Структурна перебудова економіки України і перехід на нові умови господарювання зумовили необхідність становлення підприємництва і створення класу підприємців у країні. Адже ще недавно в нашому суспільстві переважали негативні оцінки наслідків підприємницької діяльності і саме підприємництво ототожнювалось з таким негативним явищем, як спекуляція. Громадська думка про підприємництво та підприємців, мотиви і способи їх поведінки формувались під впливом марксистської доктрини — офіційної ідеології соціалістичного суспільства. Її сутність можна виразити цитатою з “Капіталу” К. Маркса: “…Капітал боїться відсутності прибутку, як природа боїться пустоти. Але якщо є прибуток, капітал стає сміливим. Забезпечте 10 %, і капітал згоден на будь-яке застосування, при 20 % він стає жвавим, при 50 % готовий зламати собі голову, при 100 % він зневажає всі людські закони, при 300 % немає такого злочину, на який би він не зважився, хоч і під страхом шибениці”. Нинішні українські підприємці ще не досягли світового рівня.

Більш того, підприємництвом часто називають діяльність, далеку від підприємництва, таку, що пов’язана з шахрайством, протизаконними діями. Такі хибні уявлення потрібно долати.

Створення в Україні альтернативного державному підприємницького сектору економіки почалося наприкінці 80-х — на початку 90-х років. Ухвалення Декларації про незалежність відкрило шлях до його повного відродження та реабілітації. В березні 1991 р. Верховна Рада України ухвалила Закон України “Про підприємництво”, яким на державному рівні було визнано законність підприємницької діяльності, визначено поняття підприємництва, його форми, види і принципи розвитку в країні. Згідно зі ст.1 зазначеного закону підприємництво — це самостійна, ініціативна діяльність, що спрямована на виробництво товарів і надання послуг з метою отримання прибутку і передбачає здійснення нововведень, використання власних коштів, а також готовність ризикувати. Саме в такому формулюванні це поняття ввійшло в теорію вітчизняної економічної науки.

 

2. Поняття “бізнес”

У західній економічній літературі поняття “підприємництво” має свої особливості і традиційну назву — “бізнес”. Бізнес у вузькому розумінні — це справа, підприємництво; у широкому — здійснення будь-якої діяльності в економічній сфері, характеристика ділових відносин у країні загалом. Бізнес — це сукупність ділових відносин, що склалися для задоволення потреб суспільства. Суб’єктами бізнесу є:

• безпосередньо підприємці, тобто особи, що займаються підприємницькою діяльністю, їх ділова зацікавленість реалізується через виробництво і продаж продукції, надання послуг тощо;

• колективи підприємців і підприємницькі асоціації;

• індивідуальні та колективні споживачі (так званий споживчий бізнес);

• працівники, трудова діяльність яких здійснюється за найманням на контрактній або іншій основі;

• державні структури, ділова зацікавленість яких зумовлена потребою у виконанні пріоритетних загальнодержавних науково-технічних програм, як правило, капіталомістких.

У сучасній Україні бізнес у широкому розумінні цього поняття ще не набув системного характеру, тому його здебільшого ототожнюють з підприємницькою діяльністю. Зі становленням здорових ринкових відносин у країні з часом ситуація зміниться на краще, підставою для цього є реалізація основних принципів розбудови підприємництва в країні та надання їм правового статусу.

У ст. 5 Закону України “Про підприємництво” визначено основні принципи підприємницької діяльності: вільний вибір видів діяльності; залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян; самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів продукції, встановлення цін згідно з законодавством; вільне наймання працівників; залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонене законодавством; розпорядження на свій розсуд доходом після внесення платежів, встановлених законодавством; самостійне здійснення підприємцем — юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання належної йому валютної виручки на свій розсуд.

Декларування зазначених принципів не є запорукою організації підприємницької діяльності в Україні. Необхідно створити сприятливі умови її розвитку, надійний і ефективний механізм реалізації та захисту.

Світовий досвід переконливо свідчить, що розвиток підприємницької діяльності та її позитивний вплив на економіку країни та добробут її громадян можливий лише за таких наявних умов:

• стабільність державної економічної і соціальної політики;

• позитивна громадська думка щодо підприємницької діяльності;

• пільговий податковий режим;

• наявність розвиненої інфраструктури;

• ефективна система захисту власності, в тому числі інтелектуальної;

• дебюрократизація регулювання господарської діяльності (скорочення форм звітності, полегшення правил реєстрації).

Ці положення є завданнями стратегічного значення у розбудові Української держави.

З метою запобігання криміналізації підприємницької діяльності Закон України “Про підприємництво” встановлює певні обмеження для тих, хто бажає займатися такою діяльністю. Так, військовослужбовці, працівники органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх прав, державного арбітражу та нотаріату не мають на це дозволу.

 

ТЕМА № 7

Виробнича фнкція.

В своїй діяльності підприємства переслідують головну ціль отримання прибутку та недопущення збитків.

В західних країнах головною метою корпорації вважається підвищення добробуту акціонерів. В наш час все більше фірм звертають увагу на імідж.

Під виробництвом будемо розуміти процес використання факторів виробництва для виготовлення товарів та надання послуг. Виробнича функція описує взаємозв’язок між витратами факторів виробництва та максимально можливим виробництвом благ.

Класична двофакторна виробнича функція має вигляд:

Q=F(K,L)

і показує зв'язок між виробництвом продукції та витратами двох основних факторів: праця (L) та капітал (K).

Q – виробництво

K – капітал, L – праця, М – матеріальні витрати Q = F(K,L,M)

Розглядають три основних гіпотези про особливості сполучення основних факторів виробництва:

1) гіпотеза про абсолютну необхідність: К=0, F(K, L)=0

L=0, F(K, L)=0,



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.237.178.91 (0.035 с.)