V. Правила проведення профілактичних щеплень

 

Завдання	Техніка виконання	Умови виконання
1. Вивчіть характеристику імунного препарату	1.1. Інструкцію для імунізації 1.2. Терміни імунізації 1.3. Дозування препарату 1.4. Шляхи введення
2. Визначіть придатність імунного препарату	2.1. Відповідність напису на ампулі та упаковці 2.2. Термін придатності 2.3. Зовнішній вигляд препарату (колір, прозорість, наявність осаду або пластівців, сторонніх включень) 2.4. Цілісність ампули	Препарат бракують, якщо: а) без етикетки або частково заповненої етикетки б) із стертим написом в) у пошкодженій упаковці г) з осадом, пластівцями, зі зміненим кольором, прозорістю, сторонніми включеннями д) з вичерпаним терміном придатності На бракований препарат складіть акт з вказівкою серії, контрольного номера, терміну придатності, причини непридатності
3. Підготуйте приміщення	3.1. Протріть поверхні розчином дезінфектанту 3.2. Помийте підлогу 3.3. Накрийте кушетку стерильним або пропрасованим простирадлом	Не слід проводити щеплення у кабінеті, де ведеться прийом пацієнтів
4. Підготуйтесь до проведення щеплень	4.1. Надягніть чистий халат та ковпак 4.2. Підготуйте руки за відомими Вам правилами	1. До проведення щеплень не допускаються особи з гнійничковими захворюваннями шкіри, ангіною та ГРВІ 2. Працівник, який проводить щеплення, не повинен відволікатись для їх реєстрації, запрошення осіб до кабінету тощо
5. Підготуйте необхідне оснащення	5.1. Стерильний лоток 5.2. Лоток для відпрацьованого матеріалу 5.3. Імунний препарат 5.4. Ватні кульки 5.5. Шприци одноразового використання 5.6. Марлеві серветки 5.7. 70% розчин етилового спирту	Інструментарій та необхідні матеріали повинні бути стерильними
6. Підготуйте пацієнта, якому буде проводитись щеплення	6.1. Усадіть зручно пацієнта за відомими Вам правилами 6.2. Додатково виясніть алергологічний анамнез 6.3. Проведіть деонтологічну бесіду	1. Не дозволяється входити у кабінет щеплень у верхньому одязі 2. Пацієнт попередньо повинен бути оглянутий лікарем на з’ясування протипоказів до проведення щеплень 3. Маленьких дітей у кабінет щеплень вводять поодинці із супроводжуючим 4. Інший контингент дозволено запрошувати по 2 -4 особи
7. Підготуйте імунний препарат	7.1. Відкрийте ампулу (флакон), дотримуючись правил асептики 7.2. Відкриту ампулу (флакон) накрийте стерильною марлевою серветкою	Препарат необхідно використати протягом 2-3 год., зберігаючи «холодовий» режим
8. Виконайте щеплення	8.1. Місце введення препарату протріть двічі ватними кульками, змоченими 70% розчином етилового спирту або сумішшю спирту з ефіром 8.2. Проведіть введення імунного препарату згідно інструкції 8.3. Дайте пацієнту відповідні рекомендації	Інші антисептичні засоби не можна використовувати, так як вони ін активують імунний препарат при нашкірній імунізації
9. Знезаразьте інструментарій, руки	За відомими Вам правилами
10. Зареєструйте проведене щеплення	Дані внесіть у відповідну документацію (див. Положення вище):
11. Забезпечте медичний нагляд з метою перевірки реакції на щеплення	Медичний нагляд здійсніть протягом терміну, зазначеного в інструкції до імунного препарату	1. При відсутності реакції зробіть запис в історію розвитку дитини або амбулаторну карту 2. При наявності реакції повідомте дільничного лікаря

Класифікація вакцин

Вакцини І покоління

♦ Живі вакцини – містять живі вакцинні штами мікроорганізмів, вирощені на поживних субстратах або чутливих біологічних моделях, які втратили патогенні властивості, але зберегли антигенність. Живі вакцини поділяються на:

• дивергентні – отримують шляхом добору мікроорганізмів з близькими антигенними властивостями

• атенуйовані – вірулентність яких знижена штучно.Сьогодні відомо кілька способів атенуації мікроорганізмів: культивування мікроорганізмів на нетипових для збудників поживних середовищах; тривалий вплив температурного фактора; пасажів збудника через організм тварин, нечутливих до цього збудника; тривала селекція віруса на культурах тканин або курячих ембріонах; внаслідок дії мутагенів або бактеріофагів. Залучення генно-інженерних методів.

♦ Інактивовані (убиті) вакцини – вірулентність мікроорганізмів знижується з

допомогою фізичних (нагрівання, висушування, ультрафіолетове, іонізуюче випромінювання) та хімічних чинників (обробка формаліном, спиртом, ацетоном).

 

Вакцини ІІ покоління

Одержують шляхом очищення антигенних компонентів від баластних речовин. До них належать хімічні вакцини – проективний антиген вилучається з мікробів хімічним шляхом. У вірусології, залежно від технології виготовлення та ступеня очищення, хімічні вакцини поділяються на:

• субвіріонні – у своєму складі містять всі вірусні компоненти. Частково очищені від ліпідів та інших органічних сполук

• субодиничні – мають у своєму складі тільки поверхневі вірусні білки, які виконують роль проективних антигенів.

 

3. Вакцини ІІІ покоління

Ці вакцини розроблені на платформі знань про генетику та генетичну технологію і називаються генноінженерними.

♦ Вакцини очищених рекомбінантних антигенів (наприклад: вакцина проти гепатитуВ)

♦ Векторні (живі генноінженерні вакцини)– потрібний ген, що відповідає за синтез певного проективного антигена, вводять у геном живого вектора (наприклад: у непатогенний вірус).

Для виготовлення генно-інженерних вакцин використовують високоефективну біотехнологію, в основі якої лежить типовий генно-інженерний експеримент.

 

4. Вакцини І V покоління

Конструюються на основі новітніх технологій та наукових знань.

♦ Синтетичні вакцини – у єдиний ланцюг штучно з’єднані епітопи (антигенні детермінанти) різних бактерій та вірусів – це свого роду «антигенне намисто».

♦ Ліпосомальні – основу складають пухирці з ліпопротеїдною стінкою, яка за будовою нагадує цитоплазматичну мембрану, їх заповнюють антигеном

♦ Мікрокапсулярні – у комплекс нетоксичних полімерів внесений антиген. Комплекс розчиняється у потрібний час з вивільненням антигену

♦ Мукозальні – в їх основі лежать мікрокапсульні вакцини, які наносяться на слизові оболонки. У мукозальних та нашкірних вакцинах антиген адсорбується на полімері, який при введенні в організм поступово розчиняється на слизовій оболонці, звільнюючи антиген. Це ініціює створення потужного місцевого імунітету.

♦ Антиідіотипові – до складу входять антиідіотипові антитіла (вони є дзеркальним відображенням цього антигена). Тобто, на антиідіотипові антитіла синтезуються такі ж самі антитіла, як і на сам антиген

♦ ДНК- і РНК (генетичні) вакцини – являють собою гени, які кодують проективні антигени, вбудовані у плазміди бактерій або інші вектори разом з промотором без якого транскрипція в еукаріотичних системах не відбудеться. Найчастіше для запуску реплікації генетичної вакцини в клітинах людського організму використовують цитомегаловірусний промотор.

♦ Вакцини з трансгенних рослин є революційним напрямком сучасної вакцинології. Отриманий з рослин і частково очищений антиген здатний викликати імунну відповідь. У цих вакцин оральний спосіб введення та низька собівартість.

Створення вакцинних препаратів – це важкий і тривалий процес. Сьогодні триває пошук нових та вдосконалення існуючих вакцин. Є необхідність розробки ефективних вакцин для профілактики цілого ряду вірусних, бактеріальних, грибкових та паразитарних захворювань. Гостро стоїть питання специфічної профілактики захворювань, спричинених рота вірусами, шигелами, ентеротоксигенними кишковими паличками тощо. У світі немає ефективних вакцин проти онкологічних захворювань. У цьому плані перспективними вважають ДНК –вакцини, що містять гени контролю синтезу антигенів, асоційованих з пухлинами. Важливою проблемою є створення вакцин проти інфекцій, викликаних H. рylori та ВІЛ– інфекції.