Особливості роботи з підлітками

У ДОТ відпочиває досить багато підлітків. Емоційна сфера підлітка дуже багата та хитка. Перше захоплення, перша любов. Це дивовижне почуття часто окриляє підлітка, примушує його заново усвідомити себе, передивитися свої дії, викликає бажання стати сильнішим, добрішим, кращим. Вихователь повинен бути тактовним та спостережливим, оскільки діти нерідко закохуються влітку. А якщо це почуття нероздільне, то воно призводить до таких наслідків, як роздратованість, грубість, неуважність, а іноді до психічних зривів. Дорослі, які знаходяться біля підлітка в цей час, повинні своєчасно розгледіти зміни у його поведінці та характері, зрозуміти їхню причину, допомогти знайти гідну лінію поведінки. Дуже важливо, щоб і діти у загоні були тактовними, не допускали глузування над однолітками

Н.Ф.Макарова нагадує, що поганий настрій підлітків може бути пов`язаний з їх статевим дозріванням. У дітей можуть з`явитися болі в серці, зміна настрою. Вони стають дратівливими, плаксивими. У деяких підлітків з`являється тик – мимовільне смикання м`яз обличчя та смикання вій. Таким дітям особливо корисні ігри на повітрі, заняття гімнастикою та туризмом, купання в річці, гарний сон [13].

О. Соловцова вважає, що характерною рисою усіх підлітків кінця минулого століття і початку нинішнього було й буде парадоксальне поєднання тверезості думки та нестримної фантазії, невтримної романтики і точного розрахунку, альтруїзму та егоцентризму, щедрості та надмірної діловитості. Підлітки – неспокійне населення, але їм притаманні і величезна ніжність, і високі почуття, і великодушність, коли дорослий може доторкнутися до таємних струн їх, душі. В кожній цій людині є свій потенціал, який дає йому право на самостійні дії та рішення. Завдання вихователя – непомітно допомогти їх зробити менш болісними [15].

Та взагалі, перш ніж почати працювати з вихованцями, треба ознайомитися з їх віковими особливостями. Багато інформації можна отримати у “Психологічному довіднику вчителя” [21,с.17-40] та ін.

М.Вайндорф - Сисоєва звертає увагу на те, що завжди слід вихователю виходити з положення, що перед ним лише є особистості дітей, які ще формуються, тактично допомагати їм у самовихованні, а не підходити з чіткими вимогами та стягненнями, як до вже сформованих характерів. Багато студентів розгублюються, коли зіштовхуються з недостатньою до них повагою, із грубістю, розв`язністю. Велика помилка – на грубість відповідати грубістю. Треба виявити причину зриву у дитини. Якщо вона лежить глибоко, у досвіді скривдженого дитинства, викликана грубістю батьків, відчуженістю дитини від школи, – у таких випадках допомогти можуть лише витримка, спокійне, сердешне, терпляче спілкування з підлітком. Інша річ, коли це, напевно, навмисна грубість, серйозні порушення розкладу дня, які мають у дітей “філософську основу” (зірвати колективну справу, придушити ініціативу товаришів – і в такий засіб довести свою “вищість”). Важливо вміти відокремлювати грубе порушення дисципліни від простої шкоди або дурної звички. Тут вожатий може приймати рішучі міри, які захистять його гідність або гідність, безпеку дитини. Іноді доводиться звертатися до директора табору[2].

Заступник начальника з виховної роботи ДОТ “Зірковий” Луганської області В.Стогній наводить наступні рекомендації[17,с.20].

Для тих, хто працює з підлітками

· Готуйтеся ретельно до першої зустрічі.

· Поважайте прагнення до «дорослості».

· Допомагайте засвоювати доручення.

· Не зловживайте бесідами, повчаннями, розмовами (більше дій).

· Не робіть усе самі, доручайте справи підліткам.

· Не бійтеся помилок.

· Не сюсюкайте з дітьми (виявляйте до них довіру й вимогливість).

· Не нагадуйте: «Ще маленькі!» — втратите довіру.

· Підлітки беруться за всі справи одразу — привчайте доводити спочатку одну справу до кінця.

· Виявляйте більше яскравості, романтики, але виховуйте почуття відповідальності.

· Підліткам подобається наслідувати реальних героїв.

Пам'ятайте:

· Підлітки прагнуть самоствердитися звичним шляхом: навчання, громадські справи, спорт, самодіяльність — або брутальність, забіякуватість.

· У замкнених угрупованнях є свої норми — «закони честі».

· Слід допомагати відрізняти справжню товариськість від несправжньої.

· Більш привабливі для підлітків близькі перспективи (враховуйте це у плануванні).

ГЕНДЕРНІ РОЗБІЖНОСТІ

 

Особливості хлопчиків	Особливості дівчаток
Віддають перевагу доланню фізичних труднощів	Чутливіші в особистих стосунках
Вважають себе більш енергійними й діловими	Переважають гуманітарні нахили
Більше практики, ніж «мислителі»	Частіше відчувають стан тривоги, страху, небезпеки, відкрито говорять про ці почуття
Хвалькуваті, менш самокритичні	Люблять «покрасуватися» на публіці
Рідше зізнаються в слабкості	12—13 років — різкий стрибок у фізичному розвитку (інтерес до зовнішності, до старших хлопчиків)
Люблять когось із себе вдавати	Енергійна й активна участь у громадському житті

 

Отже, вихователь завжди повинен пам`ятати, що підлітковий вік називають “переломним”,”небезпечним”, “періодом бурь та бентежень”. Насправді, уже не дитя, але ще й не дорослий. Підліток, як ніхто, дуже залежить від обставин, до яких він потрапляє. Саме тому дорослий має бути тактовним, терплячим, терпимим до “злетів та падінь” вихованця.

 

 

ДОПОМОГА ЗНЕХТУВАНИМ ДІТЯМ

З проблемою знехтуваних дітей, яких не приймають в своє коло однолітки, ображають, дражнять, вихователі стикаються досить часто. Дослідження психологів виявили найбільш характерні особливості дітей - “жертв”:

1. Неадекватність захисних реакцій на образи. Неадекватність емоційних та поведінкових реакцій. Ці діти терплять тоді, коли потрібно було б опиратися. Проте, коли терпець уривається, у відповідь на незначне зауваження починають лаятись, битись, іноді зовсім не контролюючи себе.

2. Підвищена чутливість до ставлення оточуючих. Якими б справами ці діти не займалися, головне для них, як реагують оточуючі. Часто це досить самолюбиві діти, які претендують на лідерство серед однолітків.

3. Фізичні вади і особистісні особливості. Якщо в загоні є діти з різноманітними комплексами, фізичними вадами, хронічними неінфекційними захворюваннями, то необхідно допомогти їм адаптуватися до нової обстановки, слідуючи визначеним правилам:

§ акцентувати увагу на достоїнствах дитини;

§ давати дитині жити повноцінним життям в колективі;

§ вести індивідуальні бесіди як в загоні, так і з самою дитиною;

§ помічати, коли дитині важко, не упускати її з полю зору.

Якщо сама дитина не “комплексує”, то ставлення до неї досить швидко стає адекватним. В деяких випадках корисно поговорити з дітьми, пояснюючи їм, що кожна людина в наслідок нещасного випадку може отримати травму, позбавитись зовнішньої привабливості, чи про те, що зовнішність не обирають і те, що деякі люди більш привабливі, ніж інші, це не їхня заслуга.

В 11-12 років загострюється неприйняття деяких психологічних та моральних якостей однолітків (боягузтво, брехливість, егоїзм). Вихователю потрібно рішуче заявити, що хоч він і не схвалює поведінку, наприклад, Олександра, але будь-які некоректні дії по відношенню до нього будуть покарані. Обов`язково потрібно обговорити, що можна і потрібно протиставити неприйнятній поведінці цієї дитини: емоційну врівноваженість, звернення за допомогою до дорослих за ситуацією тощо.

Проблема знехтуваних дітей особливо загострюється в підлітковому віці, тому що ведуча діяльність у цей період – міжособистісне спілкування. Підлітки намагаються самоствердитись, зайняти надійну позицію серед однолітків, знайти власний стиль спілкування. Один із найлегших способів відчути свою значимість у спілкуванні – задіти, подражнити дитину, яка в той же час відреагує на це: побіжить за тим, хто образив, розплачеться чи піде скаржитися дорослим. Така неадекватна реакція здається безглуздою та смішною. Саме в цей час підліток відчуває себе лідером тому, що привернув до себе увагу інших та заставив їх реагувати саме так, як бажав. Підліток, особливо недобрий, може на цьому не зупинитися, піти далі, наприклад, випробуючи на собі роль володаря.

Допомогу у більшості випадків слід починати з рішучого та жорсткого припинення неприпустимих дій по відношенню до “жертви”. Втручатися потрібно негайно у випадках, коли дитину фізично чи морально принижують (залякують, перекладають брудну та непрестижну роботу). Хоча дорослий не може домогтись, щоб дитину любили, але він може і повинен вимагати, щоб по відношенню до дитини не припускати дій та слів, які принижують людську гідність (це слова та дії, що у світі дорослих підпадають під дію Кримінального та Цивільного кодексу).

Захищаючи знехтувану дитину, вихователь захищає і себе також, захищає власний педагогічний авторитет. Якщо вихователь ніяк не реагує на дії підлітків, це означає, що у нього немає засобів для зміни положення. З таким вихователем можна не рахуватись, його можна ігнорувати і в інших ситуаціях.

Вихователь повинен також працювати з пригнобленою дитиною. Треба допомогти їй адаптуватися в колективі. Без цього проблему можна приглушити, але не зняти. Вихователь може: по-перше, скорегувати в межах можливого ті поведінські і особистісні особливості дитини, які викликають неприйняття у оточуючих. Задача вихователя в тому, щоб допомогти дитині уявити себе, як її захисна поведінка виглядить в очах інших дітей, зрозуміти, що саме вона провокує нападки, допомогти вибрати іншу, більш адекватну поведінку. Зробити це можна обговоривши з дитиною проблему, сказавши, що ви бачите, як їй важко, що розумієте її почуття (страх, гнів, образу на однолітків, самотність), запевнивши її, що спільно з вами можна виправити ситуацію. Якщо вихованець мовчить або тужливо погоджується з вихователем, не вірячи в можливість реальних змін, не дуже довіряючи його словам, відкладіть бесіду до іншого разу. А поки що у повсякденному спілкуванні підтримуйте його. Дитині важливо відчувати, що вона не одна. Після того як вона погодилась прийняти вашу допомогу, треба детально обговорити з дитиною, які ситуації для неї найбільш травмуючи. Задавайте питання: що дитина відчуває в ці моменти? що говорить? як поводить себе (докладно, включаючи міміку, жести, пантоміміку)? Потім необхідно допомогти їй побачити свою реакцію збоку: “Уяви собі, що Сергію сказали або зробили щось(переказуєте ситуацію, яку ви почули від дитини), а він би відповів так (переказуєте реакцію вашого вихованця). Що би ти про нього подумав? Що би ти відчув по відношенню до нього? Як би ти повів себе з ним далі?”. Відповіді дитини часто свідчать, що вона не відчула б радості від спілкування з подібною людиною та повела б себе так само чи майже так само, як однолітки поступають з нею самою. Вихователю дуже важливо довести до свідомості дитини, що особливості її власної поведінки провокують оточуючих на небажані для неї дії.

По-друге, вихователю треба навчити дитину правильно реагувати на негативне ставлення однолітків. Слід обговорити, що не подобається дітям та які з їхніх претензій справедливі. Краще за все це зробити, попросивши дитину уявити, як її вчинки виглядять збоку. Як би вона сама віднеслася до них, якщо б так вдіяв хтось інший? Можливо, що деякі зі своїх звичок та вчинків дитина довільно легко усвідомить як неприйнятні та сама буде намагатися відмовитися від них. Також необхідно скорегувати відношення дитини до ситуації, яка склалася: в більшості випадків: травлю провокує саме її гостра реакція на ставлення однолітків. Як правило, такому підлітку здається, що дражнять та ображають тільки його. Вихователь повинен звернути його увагу на те, як спілкуються між собою інші діти. Можливо, що слова та вчинки, які вихованець сприймає як образу, лише прийнятий в цій групі стиль поведінки та тут немає наміру образити. Слід обговорити з вихованцем, чи треба прагнути того, щоб подобатися всім людям навколо, допомогти йому зрозуміти, що це безглуздо та неможливо. Потім вихованцю треба спробувати завоювати повагу та симпатію однолітків. Вожатий повинен допомогти дитині розібратися, яка діяльність особливо цінується однолітками, та добитися в ній успіху (якщо вона, зрозуміло, не асоціальна). Кожна дитина повинна відчувати, що її в колективі бачать та цінують. Необхідно, щоб при проведенні низки заходів усі діти, а не тільки вибрані отримали можливість проявити себе.