Аг. Право як галузь права, його історичні витоки та особливості

Аг. право як галузь права, його історичні витоки та особливості

Галузь права — основний підрозділ у структурі права, його ди­ференційована складова. Вона є сукупністю певних норм права, що регулюють якісно особливі суспільні відносини.

Разом узяті галузі права становлять систему права — його зако­номірно послідовний склад. До нього входять як основні (профіль­ні, фундаментальні) галузі права, так і вторинні, зокрема комплек­сні. До перших належать цивільне, адміністративне, кримінальне право тощо. До других — господарське, аг., екологічне й бага­то інших галузей права.

Комплексні галузі права містять як норми основних галузей права, при цьому істотно їх спеціалізуючи, так і свої власні галузе­ві норми, які створюють їх базу.

Починаючи з 30-х і до 90-х рр. минулого століття єдиною ком­плексною галуззю права, яка обслуговувала суспільні відносини в сільському господарстві колишнього СРСР, у тому числі й в УРСР, було колгоспне право. Ця галузь права стосувалася тільки одного суб'єкта суспільних відносин — колгоспів, що було зумовлено на­явністю самостійної колгоспно-кооперативної форми власності та адміністративними методами керівництва господарськими проце­сами на селі.

У 70-х рр. закономірно виникла наукова ідея про потребу сукуп­ного галузевого правового регулювання діяльності не лише колгос­пів, а й інтегровано всіх сільськогосподарських (аг.) підпри­ємств.

Уже тоді необхідність іс­нування аг. права обгрунтовано доводили не стільки особ­ливостями суб'єктів аг. відносин, скільки унікальною специ­фікою їх виробничо-сільгосп. діяльності як єдиного об'єкта цих правовідносин. Адже тільки у сфері сільського госпо­дарства існує унікальне органічне поєднання господарської діяль­ності (праці) із землекористуванням,, а самі землі виступають як ос­новний засіб вироб.. Неповторні особливості процесу вироб. сільгосп. продукції дістають вияв у всіх сіль­ськогосподарських структурах незалежно від форм власності та гос­подарювання. Саме ця юр. специфіка суспільних аг. відносин стала першоосновою вирішення їх як предмета правово­го регулювання окремою комплексною, інтегрованою і спеціалізо­ваною галуззю аг. права.

Аг. право — порівняно ноіва галузь у системі права, яка об'єктивно сформувалась у 70-х рр. минулого століття внаслідок об'єднання в єдиний комплекс правових норм, які регулювали сус­пільні відносини в колгоспах, державних сільськогосподарських підпр.х, інших сільськогосподарських виробничих структу­рах, що існували у той час. Об'єктом аг. відносин цих різних суб'єктів стала насамперед їх сільськогосподарська виробнича ді­яльність.

 

2. Предмет аг. права У.; його зміст та особливості

Предмет аг. права — це сукупність однорідних суспіль­них відносин, які регулюються нормами цієї галузі права.

Отже, предмет правового регулювання є основою виокремлен­ня аг. права в комплексну, спеціалізовану та інтегровану га­лузь у системі права.

Комплексність аг. права означає, що частина його норм — похідні від норм основних профільних галузей права: цивільного, адміністративного, трудового та ін. Тому в системі аг. пра­ва є норми, які регулюють майнові, трудові, управлінські й інші відносини.

Спеціалізованість аг. права означає, що норми основних профільних галузей не механічно переходять до його складу, а за­знають глибокої аграрної спеціалізації. Внаслідок цього вони стають аграрно-майновими, аграрно-трудовими, аграрно-управлінськими та ін. Характер спеціалізації значною мірою зумовлений особливо­стями правового статусу суб'єктів аг. відносин.

Інтегрованість норм аг. права означає узагальнене або єдине правове регулювання відносин різних аг. суб'єктів. Підставою для інтегрованого правового регулювання аг. від­носин цих суб'єктів є те, що всі вони — користувачі земель сільгосп. призначення як основного й незамінного засо­бу вироб. в процесі здійснення ними виробничої та пов'яза­ної з нею іншої діяльності.

предмет аг. права У. можна визначити як і сукупність комплексних, інтегрованих і спеціалізованих суспільних і аг. відносин, які за своїм змістом є земельними, трудовими, і майновими, організаційно-управлінськими, а також соціальними; вони функціонують у процесі здійснення різними аг.и суб'єк­тами сільгосп. виробничої та пов 'язаної з нею іншої ді­яльності.

Специфічної й органічної єдності предмету аг. права на­дають норми, які регулюють пріоритетний вид землекористування — використання земель сільгосп. призначення (переду­сім — грунтів) як об'єкта аг. відносин.

 

Принципи аг. права У.

Принципи — це основні вихідні засади певного суспільного явища, що якнайактивніше виражають його зміст. Принципи пра­ва — це засади, які закріплені в правових нормах і відображають закономірності певної галузі права. В них розкриваються системні особливості галузі права, які зумовлюють її галузеву суть. Проте принципи права можуть мати й ширший, міжгалузевий характер. Такі загальні принципи відображаються в галузевих правових принципах.

Сучасний період розвитку українського суспільства характери­зується такими загальними правовими принципами, які повинні ві­дображатися в законодавстві (в тому числі — й в аг.):

1)спрямованість на зміцнення юридичних засад правової демо-
кратичної держави;

2)спрямованість на гарантування прав людини;

3)відповідність об'єктивним закономірностям сучасного сус-
пільного розвитку, його науковим засадам;

6) підвищення ролі законів як основних елементів законодавчої системи;

7) кодифіковане й системне правове забезпечення суспільного розвитку (для усунення існуючого спонтанного розвитку законод., численних фактів його доповнень та змін і формування стабільного законод.).

Аг. право як комплексна, інтегрована й спеціалізована га­лузь права має систему спеціальних принципів, наявність яких зу­мовлена особливостями мети та змісту аг. відносин.

У зв'язку із зазначеним, провідним спеціальним принципом аг. права слід вважати пріоритетність сільського господарства в системі всіх інших галузей народного господарства. Основною складовою цього принципу є пріоритетність сільгосп. І землекористування серед інших видів користування землею.

Другим важливим спеціальним принципом сучасного аг. права є рівність суб'єктів аг. відносин.

Наступним принципом сучасного аг. права є право до­бровільного вибору селянами організаційно-правових форм господа­рювання на землях сільгосп. призначення, а також ха­рактеру, напрямів і способів їхньої господарської та іншої діяльнос­ті, як і вільного розпорядження виробленою (виготовленою) сіль­ськогосподарською та іншою продукцією. Цей принцип базується на засадах вільного демократичного вибору форм господарюван­ня й конституційних гарантіях права приватної та інших форм власності.

Специфічним принципом аг. права є тісний органічний взаємозв'язок трудових і земельних відносин, за якого процес сільгосп. землекористування означає використання в процесі трудової діяльності об'єктивних природних властивостей грунтів, зокрема родючості, і внаслідок цього поєднання людсько­го і природного факторів — одержання сільгосп. про­дукції.

 

Система аг. права У.

Система галузі права — це закономірно послідовна, повна і внутрішньо узгоджена сукупність складових, основу якої становить правовий інститут. Вона значною мірою зумовлена принципами права.

Аг. право У. — це комплексна, інтегрована й спеціалізована галузь права, яка історично склалася і являє собою повноцінну систему аграрно-правових інститу­тів, саме їх наявність як головної внутрішньогалузевої сукупності норм правової спільності є підтвердженням існування окремої са­мостійної галузі права.

Для аг. права характерна наявність, насамперед, ком­плексних правових інститутів. Провідний серед них — інститут права власності на землю (переважно приватну). Він є наслідком здійснення радикальних реформ у сільському господарстві — зе­мельної та аграрної, виникнення аг. товаровиробників, під­приємницьких засад їхньої діяльності.

Комплексну земельно-аграрну правову природу має і новий пра­вовий інститут — паювання земель. Він був законодавчо започатко­ваний ЗК 1992 р. та широко задекларований кількома указами Пре­зидента У..

Право на земельну частку (пай) стосується переважно колишніх членів колективних сільськогосподарських підприємств і є похід­ним від права колективної власності на землі сільгосп. призначення.

Похідним від інститутів права власності на землю та паювання земель є поширений у практиці інститут оренди земель сільгосп. призначення, який здебільшого використовується аг.и суб'єктами, що значною мірою зумовлює їх юридичну при­роду.

Одним із нових інститутів аг. права є інститут фермер­ського господарства, який органічно поєднує норми права, що рег­ламентують складний комплекс земельних, трудових, майнових, організаційних, управлінських та інших відносин.

Найусталенішим правовим інститутом аг. права є інсти­тут сільгосп. кооперації. Ця традиційна організаційно-правова форма ведення сільського господарства пройшла багато різ­них етапів свого історичного розвитку.

Необхідність подальших соціальних перетворень на селі потре­бує законодавчого вдосконалення комплексного аграрно-правово­го інституту — пріоритетного соціального розвитку села.

Тенденцію до подальшого активного законодавчого розвитку має також інститут гарантування прав селянина як громадянина й як працівника сільського господарства, оскільки ці права не повною мірою закріплені в аг. законодавстві й ще менше реалізу­ються на практиці.

Поняття науки аг. права

Для характеристики юридичної науки базове, фундаментальне значення має загальне поняття науки; його потрібно розглядати у 2 аспектах: а) як певний процес інтелектуальної дослідницької ді­яльності із здобуття та вироблення теоретично систематизованих знань; б) як наслідок цього процесу — сукупність теоретично сис­тематизованих знань про природу, суспільство й мислення.

У системі юридичної науки можна вирізнити: 1) загальнотеоре­тичні, 2) галузеві, 3) комплексні, 4) прикладні, 5) міжнародно-пра­вові юр. науки.

Аг. право У. належить до групи комплексних юри­дичних наук і є складовою юридичної науки як системи знань.

Наука аг. права — це, насамперед, комплекс, система знань про теоретичні засоби правового регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі здійснення виробничої та іншої, пов'язаної з нею, сільгосп. діяльності аг.и підпр., фермерськими господарствами, особистими селян­ськими господарствами громадян та іншими суб'єктами аг. відносин. Отже, предмет цієї науки включає і загальні досліджен­ня аг. відносин, пізнання закономірностей їх правового ре­гулювання, виявлення особливостей правових методів впливу на ці відносини, суб'єктивних прав та обов'язків суб'єктів аг. від­носин.

Оскільки агр. відносини формуються на основі особливос­тей сільгосп. вироб., аграрно-правова наука досліджує ступінь впливу цієї специфіки на організацію правово­го регулювання. Порівняно з галузевими юр. науками, це є специфічна риса аг. права. Аграрно-правова наука містить вчення про аг. законод., про джерела аг. права, виявляє й пояснює особливості цих джерел, їх структу­ру, співвідношення, зв'язок і взаємозалежність, виходячи із за­гальнотеоретичних положень — вчення про зовнішню форму пра­ва, правотворчість, про правовий інститут, галузь права. Вивчен­ню підлягає й практика застосування нормативно-правових актів аг. законод. державними органами та аг.и суб'єктами.

Отже, наука аг. права як комплексна інтегрована та спеці­алізована юр. наука, що базується на комплексній галузі аг. законод. та однойменній галузі права, є системою знань про агр. відносини, аг. право як галузь права, його систему, предмет і методи правового регулювання, аграрно-правові норми й правові інститути, аг. законод. як систему, практику його застосування та окремі н.- п. акти, що регулюють агр. відносини з точки зору закономірностей їх виникнення, зміс­ту, функціонування, взаємодії, розвитку й напрямів удосконалення.

 

Локальні нормативні акти

До локальних нормативних актів як джерел аг. права належать нормативні акти територіальних громад та органів місцевого самоврядування місцевих державних адміністрацій, районних і обласних управлінь сільського господарства, місцевих органів вете­ринарної служби, насіннєвої служби, земельних ресурсів, а також установчі документи з питань створення сільськ. підпр., господарського товариства, сільгосп. кооперативу, зокрема статути, засновницькі договори, рішення зборів засновників господарського товариства, загальних зборів ко­оперативу, внутрішні акти сільськогосподарських організацій, ко­лективні договори та інші акти.

Кожний із названих органів виконує відповідні функції з управ­ління сільським господарством чи його окремими галузями на ра­йонному та обласному рівнях. Вони мають відповідні адміністра­тивні повноваження щодо вирішення організаційних та інших спе­ціальних питань у галузі сільського господарства і правом прийма­ти нормативні акти місцевого значення.

Головною посадовою особою територіальної громади відповід­ного села (добровільного об'єднання в одну територіальну громаду мешканців кількох сіл), селища, міста є сільський, селищний, місь­кий голова. Сільський, селищний, міський голова очолює виконав­чий комітет відповідної ради, головує на її засіданнях.

Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у/ місті (в разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Сільський, селищний, міський голова, голова районної у місті, районної обласної ради в межах своїх повноважень видає розпорядження.

Акти органів і посадових осіб місцевого самоврядування дово­дяться до відома населення. Акти органів місцевого самоврядуван­ня, що мають нормативний характер, належать до джерел права місцевого самоврядування. Ті акти місцевого самоврядування, які регулюють агр. відносини, належать до нормативних актів (дже­рел) аг. права.

Закон "Про місцеве самоврядування в Україні" не визначає прийняття місцевими радами та їх виконавчими органами актів, що безпосередньо стосуються сільського господарства й аг. сектора економіки.

Окремим джерелом аг. права є внутрішньогосподарські локальні акти. До першої групи він відносить внутріш­ньогосподарські нормативні акти, які набирають юридичної сили з моменту їх державної реєстрації. До другої — акти, що набирають юридичної сили з моменту прийняття їх найвищими органами (са­моврядування) господарств — загальними зборами членів підпри­ємств, акціонерів, учасників товариств з обмеженою відповідаль­ністю та членів трудового колективу орендного підпр.¹ та ін. До таких належать установчі документи про створення юридичної особи, що є суб'єктом аг. права.

Аг. право як галузь права, його історичні витоки та особливості

Галузь права — основний підрозділ у структурі права, його ди­ференційована складова. Вона є сукупністю певних норм права, що регулюють якісно особливі суспільні відносини.

Разом узяті галузі права становлять систему права — його зако­номірно послідовний склад. До нього входять як основні (профіль­ні, фундаментальні) галузі права, так і вторинні, зокрема комплек­сні. До перших належать цивільне, адміністративне, кримінальне право тощо. До других — господарське, аг., екологічне й бага­то інших галузей права.

Комплексні галузі права містять як норми основних галузей права, при цьому істотно їх спеціалізуючи, так і свої власні галузе­ві норми, які створюють їх базу.

Починаючи з 30-х і до 90-х рр. минулого століття єдиною ком­плексною галуззю права, яка обслуговувала суспільні відносини в сільському господарстві колишнього СРСР, у тому числі й в УРСР, було колгоспне право. Ця галузь права стосувалася тільки одного суб'єкта суспільних відносин — колгоспів, що було зумовлено на­явністю самостійної колгоспно-кооперативної форми власності та адміністративними методами керівництва господарськими проце­сами на селі.

У 70-х рр. закономірно виникла наукова ідея про потребу сукуп­ного галузевого правового регулювання діяльності не лише колгос­пів, а й інтегровано всіх сільськогосподарських (аг.) підпри­ємств.

Уже тоді необхідність іс­нування аг. права обгрунтовано доводили не стільки особ­ливостями суб'єктів аг. відносин, скільки унікальною специ­фікою їх виробничо-сільгосп. діяльності як єдиного об'єкта цих правовідносин. Адже тільки у сфері сільського госпо­дарства існує унікальне органічне поєднання господарської діяль­ності (праці) із землекористуванням,, а самі землі виступають як ос­новний засіб вироб.. Неповторні особливості процесу вироб. сільгосп. продукції дістають вияв у всіх сіль­ськогосподарських структурах незалежно від форм власності та гос­подарювання. Саме ця юр. специфіка суспільних аг. відносин стала першоосновою вирішення їх як предмета правово­го регулювання окремою комплексною, інтегрованою і спеціалізо­ваною галуззю аг. права.

Аг. право — порівняно ноіва галузь у системі права, яка об'єктивно сформувалась у 70-х рр. минулого століття внаслідок об'єднання в єдиний комплекс правових норм, які регулювали сус­пільні відносини в колгоспах, державних сільськогосподарських підпр.х, інших сільськогосподарських виробничих структу­рах, що існували у той час. Об'єктом аг. відносин цих різних суб'єктів стала насамперед їх сільськогосподарська виробнича ді­яльність.

 

2. Предмет аг. права У.; його зміст та особливості

Предмет аг. права — це сукупність однорідних суспіль­них відносин, які регулюються нормами цієї галузі права.

Отже, предмет правового регулювання є основою виокремлен­ня аг. права в комплексну, спеціалізовану та інтегровану га­лузь у системі права.

Комплексність аг. права означає, що частина його норм — похідні від норм основних профільних галузей права: цивільного, адміністративного, трудового та ін. Тому в системі аг. пра­ва є норми, які регулюють майнові, трудові, управлінські й інші відносини.

Спеціалізованість аг. права означає, що норми основних профільних галузей не механічно переходять до його складу, а за­знають глибокої аграрної спеціалізації. Внаслідок цього вони стають аграрно-майновими, аграрно-трудовими, аграрно-управлінськими та ін. Характер спеціалізації значною мірою зумовлений особливо­стями правового статусу суб'єктів аг. відносин.

Інтегрованість норм аг. права означає узагальнене або єдине правове регулювання відносин різних аг. суб'єктів. Підставою для інтегрованого правового регулювання аг. від­носин цих суб'єктів є те, що всі вони — користувачі земель сільгосп. призначення як основного й незамінного засо­бу вироб. в процесі здійснення ними виробничої та пов'яза­ної з нею іншої діяльності.

предмет аг. права У. можна визначити як і сукупність комплексних, інтегрованих і спеціалізованих суспільних і аг. відносин, які за своїм змістом є земельними, трудовими, і майновими, організаційно-управлінськими, а також соціальними; вони функціонують у процесі здійснення різними аг.и суб'єк­тами сільгосп. виробничої та пов 'язаної з нею іншої ді­яльності.

Специфічної й органічної єдності предмету аг. права на­дають норми, які регулюють пріоритетний вид землекористування — використання земель сільгосп. призначення (переду­сім — грунтів) як об'єкта аг. відносин.

 

Принципи аг. права У.

Принципи — це основні вихідні засади певного суспільного явища, що якнайактивніше виражають його зміст. Принципи пра­ва — це засади, які закріплені в правових нормах і відображають закономірності певної галузі права. В них розкриваються системні особливості галузі права, які зумовлюють її галузеву суть. Проте принципи права можуть мати й ширший, міжгалузевий характер. Такі загальні принципи відображаються в галузевих правових принципах.

Сучасний період розвитку українського суспільства характери­зується такими загальними правовими принципами, які повинні ві­дображатися в законодавстві (в тому числі — й в аг.):

1)спрямованість на зміцнення юридичних засад правової демо-
кратичної держави;

2)спрямованість на гарантування прав людини;

3)відповідність об'єктивним закономірностям сучасного сус-
пільного розвитку, його науковим засадам;

6) підвищення ролі законів як основних елементів законодавчої системи;

7) кодифіковане й системне правове забезпечення суспільного розвитку (для усунення існуючого спонтанного розвитку законод., численних фактів його доповнень та змін і формування стабільного законод.).

Аг. право як комплексна, інтегрована й спеціалізована га­лузь права має систему спеціальних принципів, наявність яких зу­мовлена особливостями мети та змісту аг. відносин.

У зв'язку із зазначеним, провідним спеціальним принципом аг. права слід вважати пріоритетність сільського господарства в системі всіх інших галузей народного господарства. Основною складовою цього принципу є пріоритетність сільгосп. І землекористування серед інших видів користування землею.

Другим важливим спеціальним принципом сучасного аг. права є рівність суб'єктів аг. відносин.

Наступним принципом сучасного аг. права є право до­бровільного вибору селянами організаційно-правових форм господа­рювання на землях сільгосп. призначення, а також ха­рактеру, напрямів і способів їхньої господарської та іншої діяльнос­ті, як і вільного розпорядження виробленою (виготовленою) сіль­ськогосподарською та іншою продукцією. Цей принцип базується на засадах вільного демократичного вибору форм господарюван­ня й конституційних гарантіях права приватної та інших форм власності.

Специфічним принципом аг. права є тісний органічний взаємозв'язок трудових і земельних відносин, за якого процес сільгосп. землекористування означає використання в процесі трудової діяльності об'єктивних природних властивостей грунтів, зокрема родючості, і внаслідок цього поєднання людсько­го і природного факторів — одержання сільгосп. про­дукції.

 

Система аг. права У.

Система галузі права — це закономірно послідовна, повна і внутрішньо узгоджена сукупність складових, основу якої становить правовий інститут. Вона значною мірою зумовлена принципами права.

Аг. право У. — це комплексна, інтегрована й спеціалізована галузь права, яка історично склалася і являє собою повноцінну систему аграрно-правових інститу­тів, саме їх наявність як головної внутрішньогалузевої сукупності норм правової спільності є підтвердженням існування окремої са­мостійної галузі права.

Для аг. права характерна наявність, насамперед, ком­плексних правових інститутів. Провідний серед них — інститут права власності на землю (переважно приватну). Він є наслідком здійснення радикальних реформ у сільському господарстві — зе­мельної та аграрної, виникнення аг. товаровиробників, під­приємницьких засад їхньої діяльності.

Комплексну земельно-аграрну правову природу має і новий пра­вовий інститут — паювання земель. Він був законодавчо започатко­ваний ЗК 1992 р. та широко задекларований кількома указами Пре­зидента У..

Право на земельну частку (пай) стосується переважно колишніх членів колективних сільськогосподарських підприємств і є похід­ним від права колективної власності на землі сільгосп. призначення.

Похідним від інститутів права власності на землю та паювання земель є поширений у практиці інститут оренди земель сільгосп. призначення, який здебільшого використовується аг.и суб'єктами, що значною мірою зумовлює їх юридичну при­роду.

Одним із нових інститутів аг. права є інститут фермер­ського господарства, який органічно поєднує норми права, що рег­ламентують складний комплекс земельних, трудових, майнових, організаційних, управлінських та інших відносин.

Найусталенішим правовим інститутом аг. права є інсти­тут сільгосп. кооперації. Ця традиційна організаційно-правова форма ведення сільського господарства пройшла багато різ­них етапів свого історичного розвитку.

Необхідність подальших соціальних перетворень на селі потре­бує законодавчого вдосконалення комплексного аграрно-правово­го інституту — пріоритетного соціального розвитку села.

Тенденцію до подальшого активного законодавчого розвитку має також інститут гарантування прав селянина як громадянина й як працівника сільського господарства, оскільки ці права не повною мірою закріплені в аг. законодавстві й ще менше реалізу­ються на практиці.

Поняття науки аг. права

Для характеристики юридичної науки базове, фундаментальне значення має загальне поняття науки; його потрібно розглядати у 2 аспектах: а) як певний процес інтелектуальної дослідницької ді­яльності із здобуття та вироблення теоретично систематизованих знань; б) як наслідок цього процесу — сукупність теоретично сис­тематизованих знань про природу, суспільство й мислення.

У системі юридичної науки можна вирізнити: 1) загальнотеоре­тичні, 2) галузеві, 3) комплексні, 4) прикладні, 5) міжнародно-пра­вові юр. науки.

Аг. право У. належить до групи комплексних юри­дичних наук і є складовою юридичної науки як системи знань.

Наука аг. права — це, насамперед, комплекс, система знань про теоретичні засоби правового регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі здійснення виробничої та іншої, пов'язаної з нею, сільгосп. діяльності аг.и підпр., фермерськими господарствами, особистими селян­ськими господарствами громадян та іншими суб'єктами аг. відносин. Отже, предмет цієї науки включає і загальні досліджен­ня аг. відносин, пізнання закономірностей їх правового ре­гулювання, виявлення особливостей правових методів впливу на ці відносини, суб'єктивних прав та обов'язків суб'єктів аг. від­носин.

Оскільки агр. відносини формуються на основі особливос­тей сільгосп. вироб., аграрно-правова наука досліджує ступінь впливу цієї специфіки на організацію правово­го регулювання. Порівняно з галузевими юр. науками, це є специфічна риса аг. права. Аграрно-правова наука містить вчення про аг. законод., про джерела аг. права, виявляє й пояснює особливості цих джерел, їх структу­ру, співвідношення, зв'язок і взаємозалежність, виходячи із за­гальнотеоретичних положень — вчення про зовнішню форму пра­ва, правотворчість, про правовий інститут, галузь права. Вивчен­ню підлягає й практика застосування нормативно-правових актів аг. законод. державними органами та аг.и суб'єктами.

Отже, наука аг. права як комплексна інтегрована та спеці­алізована юр. наука, що базується на комплексній галузі аг. законод. та однойменній галузі права, є системою знань про агр. відносини, аг. право як галузь права, його систему, предмет і методи правового регулювання, аграрно-правові норми й правові інститути, аг. законод. як систему, практику його застосування та окремі н.- п. акти, що регулюють агр. відносини з точки зору закономірностей їх виникнення, зміс­ту, функціонування, взаємодії, розвитку й напрямів удосконалення.