Літній оздоровчий табір — система додаткової освіти

Необхідно підходити до табору як до педагогічної установи, уключеної у загальну систему освіти з урахуванням специфічних умов, у яких вона функціонує (тимчасові дитячі колективи, канікулярний час, природні умови тощо).

Сьогодні наука намагається цілісно підійти до людини. Освіченою людиною вважають людину не тільки підготовлену до життя, але й до випробувань, до зміни способу життя. Освіта повинна створювати умови для розвитку не тільки людини знаючої, але й розвинутої духовно, фізично.

Цей підхід, важливий для концепції побудови й організації літніх таборів. Якщо у школі у процесі навчання насамперед розвивається людина знаюча, відбувається формування образу себе, світу, то табір ці завдання вирішує своїми засобами, у своїх формах, маючи при цьому більші шанси, ніж школа, для розвитку людини здорової духовно та фізично, для соціалізації.

Сьогодні виникає завдання змінити наші погляди на табір як на систему життєзабезпечення, фізичного оздоровлення дітей. З'являється необхідність бачити в ньому унікальну систему розвитку дитини, поле для її фізичного й духовного саморозвитку, громадянської активності; систему, безпосередньо пов'язану із сімейним вихованням, із навчально-виховним процесом школи, позашкільних навчальних закладів, із діяльністю дитячих організацій.

Літо дає можливість виявити самі різноманітні таланти усіх дітей незалежно від соціально-економічного положення та навчальної встигаємості самої дитини. Літній час, сприятливий для позитивної соціалізації дітей, засвоєння ними різних соціальних ролей та функцій. Так, наприклад, у ДОТ дитина може спробувати себе в різних амплуа: командир загону, відповідальний за чергування, капітан команди з футболу і т. ін. – це тенденція пробудження у дитини організаційних талантів та здібностей.

Літо призначене для відпочинку. Влітку дитина не повинна бути обтяжена тими ж вимогами, нормами, завданнями, заборонами, як у навчальному році. Літо – відпочинок, а тому діти воліють до вільного від примусу життя. Їхні очікування приходять у протиріччя з позицією дорослих.

Реалізують державну програму оздоровлення дітей вихователі та персонал дитячих оздоровчих таборів (надалі ДОТ). Вихователями до ДОТ їдуть працювати студенти (не тільки педагогічних вузів), шкільні вчителі, шкільні адміністратори, спортивні робітники. У кожної з цих категорій є свої обов`язки.

 

Особливості роботи вихователя (студента-практиканта) у ДОТ

Літня практика, по суті, є самостійною педагогічною роботою з повною відповідальністю за життя фізичне, психічне та моральне здоров`я дітей та підлітків, їх повноцінний відпочинок та розвиток. Специфічні час та місце цієї роботи. Час – канікули, коли діти зовсім інакше сприймають оточуючий їх світ та все, що з ними відбувається. Місце – табір, частіше заміський. В умовах відпочинку діти проявляють себе з самого несподіваного боку, в них цілковито інші установки та очікування, ніж в навчальний час. Діяльність вожатого в таборі багатофункціональна: він і вихователь, і організатор дитячого життя, і фізрук, і витівник, і няня, і медсестра тощо. Заміський оздоровчий дитячий табір - достатньо замкнута соціальна система, яка породжує масу своєрідних проблем і для дітей, і для дорослих. Детально про особливості роботи вихователя у ДОТ мова йде у навчальному посібнику “Методика роботи в літньому оздоровчому таборі”[12].

В умовах табору взаємовідносини між дітьми та вихователями різняться від шкільних: вихователь не приходить на роботу, а живе разом з дітьми 24 години на добу (він увесь час на виду у дітей). Звичайно, підлітки намагаються перейти на панібратські стосунки навіть з дорослими людьми, а студенти-практиканти, як правило, дуже юні. І для них стримати дистанцію “старший” – “молодший” та при цьому не відштовхнути від себе дітей – завдання надзвичайно складне.

У школі студент працює з дитячим колективом, який формується протягом довгих років. У таборі йому доведеться проводити роботу з створення, розвитку та згуртування тимчасового дитячого колективу. За табірну зміну загін малознайомих дітей та підлітків з різним досвідом життя, спілкування і роботи з ними повинен перевтілитися у сформовану групу дітей, що мають систему визначених цінностей, здібних до спільних дій, зі створеними міжособистісними стосунками. У школі – класи одновікові. У сучасних таборах усе частіше стали формувати різновікові загони.

ДОТ стає для практиканта не тільки місцем педагогічної практики, але й найсильнішим фактором виховання та професійного становлення. Тут на перше місце виступають не тільки і не стільки професійні знання та вміння, скільки особистість самого вожатого. На власному досвіді студент-практикант упевнюється в правильності чи помилковості обраної професії, в необхідності самопізнання, самоосвіти та самовдосконалення.

Студенти стають повноправними членами педагогічного колективу табору, вступають у взаємодію з іншими його службами, з адміністрацією та представниками підприємств або установ, у підпорядкуванні яких знаходиться табір. Вони включені до штатного розкладу табору, дотримуються трудової дисципліни, отримують зарплату, на них розповсюджується дія відповідних законодавчих документів та юридична відповідальність за життя та здоров`я вихованців.

У більшості вихователів (вожатих) досвід роботи в дитячому таборі — це одночасно й перший досвід офіційного спілкування з керівництвом. Тому вони повинні ясно уявляти собі, що очікує від них адміністрація оздоровчого табору. Відповідь, мабуть, одна: щоб усі діти повернулися додому живими й здоровими, відпочили, набралися сил, а ще краще — з бажанням знову приїхати в цей же табір.

А тепер питання до вихователів (вожатих): що вони очікують? Думаємо, що відповіді зведуться до наступного: щоб усі діти, які приїдуть в оздоровчий табір, повернулися додому живими й здоровими, відпочили, набралися сил, а ще краще — з бажанням, якщо відпочивати в цьому ж таборі, то з цими ж вихователями (вожатими).

Отже, задачі і в керівництва, і у вожатих однакові. Так чому та де можуть виникати конфлікти між ними? Напевно, по-перше, через недосконалість законодавства і, по-друге, через розходження функцій директора дитячої виховально-оздоровчої установи та вихователя (вожатого). Вихователь — безпосередній організатор діяльності дітей. На директора ж покладені контрольні функції.

Як уникнути можливих конфліктів, виконуючи спільну задачу? По-перше, вихователь (вожатий) не повинен протиставляти себе адміністрації. По-друге, вихователю (вожатому) варто рахуватися з тим, що в нього менше життєвого досвіду (директор, як правило, і старший за нього) і в силу віку менше розвинене почуття відповідальності. незалежно від розподілу обов'язків не може зняти із себе відповідальності в загоні за все, що стосується охорони життя й здоров'я дітей. Він повинен скрупульозно роз'ясняти дітям питання безпеки з тим, щоб бути відповідальним не тільки перед законом, але і, що ще важливіше, перед самим собою, перед своєю совістю.

Студент-практикант під час роботи у ДОТ стикається не тільки з вихованцями, а ще й з колегами-вихователями. Практик із багатолітнім досвідом роботи у ДОТ Титкова Т.В рекомендує ще до заїзду дітей домовитися з колегами про три речі:

1. Усі ваші вимоги до дітей повинні бути єдиними. Якщо один з вожатих щось не дозволяє робити, то й інші теж його підтримують.

2. Якщо один з вожатих карає когось з підлеглих, він же й повинен знімати покарання.

3. Вожаті ніколи не повинні з`ясовувати відношення на очах у дітей, скаржитися останнім на інших вожатих або керівництво[18,с.50-51].

Усі вожаті в ДОТ повинні пам`ятати: в таборі немає чужих дітей, усі діти наші. Щоб дітям у таборі було комфортно, щоб їм не хотілося від'їжджати, вожаті повинні працювати дружно, узгоджувати свої дії. Вожатий розуміє, що не можна робити щось для дітей, але без дітей чи замість дітей. Не можна проживати за них їх життя, треба навчитися жити разом з ними. Турбуватися про дітей – це уміло та своєчасно надавати їм ініціативу, дозволяти їм приймати участь у власних справах та у справах суспільно вагомих.

Дитина розвивається завжди та всюди, вона розвивається одночасно у всіх відношеннях, але нерівномірно. Розвиток – процес внутрішній. Задача вожатого – створити найбільш сприятливі умови, в яких дитина сама буде розвиватися, за неї цього зробити не може ніхто, а ось створити умови, які гальмують чи стимулюють розвиток дитини, можуть багато людей, в тому числі й вожатий. Дитина - особистість, яка розвивається, наділена природними потребами та задатками, прагне до творчого самовизначення, задоволенню своїх потреб, інтересів та прагнень, здібна до активного засвоєння педагогічного впливу чи протистоянню їм.

Ввічливість, повага, вимогливість, суворість, розумна любов, постійна турбота, увага, чутливість, бажання захистити більш слабкого – це головні якості у побудові взаємовідношень між вожатим та вихованцем. Стиль цих взаємин повинен розташовувати до взаємної довіри, поваги, взаємної симпатії. Позиція вожатого залежить від віку вихованців. В усіх без виключення випадках звернення вожатого до дітей повинні бути доброзичливими, що не виключає суворості, строгості, іноді підкресленої стриманості.

Зовнішній вигляд студента-практиканта визначають підтягнутість, зібраність рухів, природність манер; доброзичливість, привітний вираз обличчя, увага до кожного вихованця окремо. Похмурий, роздратований і тим паче “відсутній” вираз обличчя неприпустимий у спілкуванні з дітьми, колегами, старшими, батьками дітей.

Успішно організувати власну діяльність вожатим допоможуть правила організаційної роботи.

1. Коли отримали завдання, розберіться в ньому.

2. Не зневажайте досвідом інших, він ваш помічник.

3. Враховуйте можливості членів колективу.

4. Визначте, що вам може знадобитися у роботі.

5. Складаючи план дії, виходьте з реальних можливостей.

6. Робота повинна бути зрозумілою кожному.

7. Кожний несе персональні відповідальність за свою дільницю роботи.

8. Об'єднуючи, координуйте свою роботу.

9. Довіряйте, але перевіряйте.

10. Будьте уважними при завершенні роботи.

11. Підсумковий аналіз – запорука успішної роботи у подальшому.

Табу вожатого

· Не дозволяти собі несхвальних зауважень із приводу зовнішніх та внутрішніх недоліків людини в присутності інших.

· Не допускати образ стосовно дітей з боку інших дітей.

· Не нав`язувати дітям свою волю.

· Не триматися ізольовано від дітей.

· Не проявляти самоправності в моменти непокори.

· Не створювати стресових ситуацій для дітей та колег.

· Не бути байдужім до недисциплінованості дітей.

· Не займатися своїми особистими справами в робочий час.

· Не слухати тільки себе.

· Не завжди шукати провинного.

· Не наказувати, а просити.

· Не читати нотацій. Пригадайте, чи допомагало це тобі?

· Не дозволяти байдужого відношення до дітей.

· Не потурати ледачим.

· Не намагатися з`ясовувати що-небудь за допомогою сили.

· Не вести бесіди на заборонені теми в присутності дітей.

· Не зривати свій поганий настрій на дітях.

· Не командувати.

· На пляжі дивитися за дітьми.

· Не принижувати дітей та не глузувати з них.

· Не можна забороняти щось, а потім це ж дозволяти.

· Не можна бути хмурим, нудним, нудотним, байдужим.

· Не можна з'являтися перед дітьми нечищеним, "непрасованим"

У процесі даного виду практики вирішуються наступні завдання:

придбання вмінь та навичок самостійної роботи з тимчасовим дитячим колективом в умовах літніх канікул;

оволодіння змістом та різноманітними формами й методами оздоровчої та виховної роботи у літній час; охорони життя й здоров`я дітей;

розвиток відповідального та творчого ставлення до проведення виховної роботи з дітьми та підлітками.

Таким чином, літня практика у дитячих оздоровчих таборах посідає особливе місце у професійному становленні майбутнього вчителя. Студент-практикант повинен пам`ятати, що мета роботи ДОТ – урізноманітнити дозвілля дітей, зробити їх життя веселим, цікавим та водночас свідомим, а також дати можливість дитині набратися сил та зміцнити перед наступним напруженим навчальним роком. Саме тому 24 години на добу вожатий проводить із вихованцями та допомагає їм у вирішенні мети ДОТу.