Діяльність прокурора при обранні запоб заходу

1.Запобіжні заходи є частиною заходів забезпечення кримінального провадження, спрямованих на забезпечення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого через певне обмеження їхніх особистих прав.

Правообмежувальний характер заходів забезпечення кримінального провадження обумовлює необхідність встановлення системи гарантій їх законного та обґрунтованого застосування. Адже, хоча кримінальне судочинство і покликане бути ефективним засобом захисту прав та свобод, у правозастосовній практиці досить часто зустрічаються випадки зловживання суб'єктами кримінального судочинства процесуальними правами та повноваженнями, на що постійно звертається увага правозахисних організацій та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Положення п. 10 ч. 2 ст. 36 Кримінального процесуального кодексу України уповноважує прокурора, який у формі процесуального керівництва здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування, погоджувати або відмовляти у погодженні клопотань слідчого до слідчого судді про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій у випадках, передбачених КПК України, чи самостійно подавати слідчому судді такі клопотання.

У тому числі прокурор - процесуальний керівник погоджує або відмовляє у погодженні клопотань слідчого до слідчого судді про застосування запобіжних заходів чи самостійно подає слідчому судді такі клопотання. Зазначене повноваження пов'язане з необхідністю проведення під час досудового розслідування процесуальних дій, що певною мірою обмежують або втручаються у конституційні права та свободи учасників кримінального провадження, або пов'язані із застосуванням до них визначених новим КПК примусових заходів.

Прокурор, або самостійно складаючи клопотання, або вирішуючи питання про погодження чи відмову у погодженні клопотання слідчого, має з'ясувати існування обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення особою, щодо якої застосовуються зазначені заходи, наявність достатніх підстав для проведення відповідних заходів, наявність потреби у здійсненні саме таких дій для виконання завдань кримінального провадження тощо. Під час розгляду клопотання слідчим суддею прокурор у змагальному процесі зі стороною захисту наводить доводи на обґрунтування своєї правової позиції.

Питання організації прокурорського нагляду за додержанням законів при застосуванні запобіжних заходів регулюються наказом Генерального прокурора України «Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному провадженні» від 19 грудня 2012 року № 4гн, який має на меті забезпечення ефективного нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування, в тому числі у формі процесуального керівництва ним, підтримання державного обвинувачення, оскарження судових рішень і здійснення інших передбачених законом повноважень з цих питань.

Наказ зобов'язує керівників органів прокуратури та галузевих підрозділів апаратів прокуратур усіх рівнів здійснювати контроль за законністю застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Враховуючи, що запобіжний захід у виді тримання під вартою є винятковим, клопотання про його застосування подавати виключно у разі, якщо іншими запобіжними заходами неможливо забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків чи запобігти передбаченим законом ризикам.

У кожному випадку погодження клопотань про продовження строків тримання підозрюваних під вартою, якщо це пов'язано з неналежним виконанням службових обов'язків, проводити відповідну перевірку, результати якої розглядати на оперативних нарадах.

Прокурори зобов'язуються вживати заходів до запобігання незаконному адміністративному затриманню осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення. Забезпечувати неухильне дотримання прав підозрюваного, у тому числі припинення обмежень, яких він зазнав у зв'язку із застосуванням указаного запобіжного заходу, після закінчення дії відповідної ухвали суду або її скасування.

2. Випадки повідомлення про підозру

Згідно з КПК України саме прокурор як сторона обвинувачення, або як виняток - слідчий за погодженням з прокурором, складає та в день складання вручає особі письмове повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Перед цим прокурор самостійно оцінює наявність відповідних підстав для письмового повідомлення про підозру, тобто: законність затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення; законність обрання до особи одного з передбачених вказаним Кодексом запобіжних заходів; наявність достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення (п. 11 ст. 36, ст. 276 КПК України).

При цьому прокурор або слідчий зобов'язані невідкладно повідомити підозрюваному про його права, передбачені КПК України.

Притягнення до кримінальної відповідальності як стадія кримінального провадження починається саме з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення (п. 14 ст. 3 КПК України).

Відповідно до ст. 283 КПК України цпрокурор після повідомлення особі про підозру зобов'язаний у наикоротшии строк здійснити одну з таких дій, яка вказана у зазначеній статті цього Кодексу.

Акт письмового повідомлення особі про підозру має важливе юридичне значення, акт повідомлення особі про підозру є початковим моментом реалізації прокурором функції обвинувачення.

Після повідомлення особі про підозру її процесуальне становище погіршується (її можна оголосити в розшук, відсторонити від займаної посади, застосувати інші заходи забезпечення кримінального провадження, у тому числі запобіжні заходи).

Юридичне значення акта повідомлення особі про підозру складається також із того, що в досудовому розслідуванні настає новий етап, пов'язаний з тим, що в процесі досудового розслідування накопичено достатньо доказів для підозри у скоєнні злочину конкретною особою. Ця підозра вперше чітко сформульована в офіційному документі - повідомленні особі про підозру.

В ній слідчий, прокурор дає першопочатковий висновок про наявність і суть кримінально-караного діяння, вчиненого конкретною особою.

Вимога всебічності, повноти і неупередженості розслідування (ч. 2 ст. 9 КПК України) не усувається після повідомлення особі про підозру.

Подальше розслідування може призвести до встановлення обставин, які виключають кримінальну відповідальність особи, або інших підстав до закінчення досудового розслідування щодо цієї особи, до виявлення нових осіб, які вчинили або є причетними до вчинення кримінального правопорушення.

Після повідомлення особі про підозру слідчий, прокурор мають право застосувати до підозрюваного заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України.

Повідомлення про підозру обов'язково здійснюється у таких випадках:

3) у разі затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення.

Це положення КПК України означає, що уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, лише у випадках: а) якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення; б) якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин.

4) у разі обрання до особи одного з передбачених КПК України запобіжних заходів, зазначених у ст. 176 КПК України..

3) у разі наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.

3.Забезпечення відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням і можливої конфіскації майна є одним з важливих завдань розслідування, вирішення якого потребує проведення комплексу слідчих (розшукових), а в окремих випадках також і негласних слідчих (розшукових) дій.

Як вже зазначалось, процесуальною основою відповідної діяльності прокурора, що здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням та слідчого є положення ст.ст. 170, 171 та п. 4 ч. 2 ст. 167 Кримінального процесуального кодексу України, згідно яких за наявності достатніх підстав вважати, що майно набуто в результаті вчинення кримінального правопорушення, або є доходом від нього, або що на таке майно було спрямовано кримінальне правопорушення, прокурор, слідчий за погодженням з прокурором звертаються до слідчого судді з клопотанням про арешт зазначеного майна. У такий же спосіб накладається арешт на нерухоме та рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, гроші у будь-який валюті готівкою або у безготівкову вигляді, цінні папери, корпоративні права, які перебувають у власності підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого, і перебувають у нього або в інших фізичних чи юридичних осіб, - з метою забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову. [5].

У кримінальному провадженні про злочин, за який може бути застосована додаткова міра покарання у вигляді конфіскації майна (що, згідно ст.ст. 59, 98 КК України, встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КК України, особам, які на момент скоєння злочину досягли повноліття), слідчий, прокурор зобов'язані вжити заходів до забезпечення можливої конфіскації майна підозрюваного, обвинуваченого.

Зазначені положення вимагають від прокурора, слідчого вирішення вже з початкового етапу розслідування таких завдань:

- встановлення виду і розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням;

- встановлення місцезнаходження майна, набутого в результаті вчинення кримінального правопорушення, доходів від нього, або на яке було спрямоване кримінальне правопорушення;

- встановлення майна, яким володіють підозрювані, обвинувачені (у тому числі на праві спільної сумісної власності подружжя, а також зареєстрованого на третіх осіб) і його місцезнаходження;

- встановлення правового статусу майна, виявленого у підозрюваних, обвинувачених (приватна, колективна власність);

- вилучення і збереження майна для забезпечення цивільного позову і
можливої конфіскації.

Дії щодо забезпечення відшкодування шкоди повинні бути диференційованими в кожному конкретному випадку залежно від виду вчиненого кримінального правопорушення і обставин кримінального провадження. Разом з тим є типові кримінальні процесуальні заходи у цій сфері.

Так, незалежно від виду вчиненого кримінального правопорушення заходами щодо забезпечення цивільного позову, можливої конфіскації майна є виявлення майна, що підлягає арешту, і накладення арешту на таке майно.

Слід зазначити, що процесуальним аспектам застосування нового Кримінального процесуального кодексу України при врегулюванні питань щодо забезпечення органами досудового розслідування та прокурором відшкодування завданої кримінальними правопорушеннями шкоди, а також організації їх роботи щодо виявлення відповідного майна, яке підлягає арешту, присвячені Розділи 1,2 Методичних рекомендацій щодо застосування норм нового КПК України в організації роботи слідчого, прокурора із забезпечення відшкодування заподіяної злочинами шкоди та використання відомчих інформаційних баз даних длявиявлення майна, розроблені Головним управлінням з розслідування особливо важливих справ Генеральної прокуратури України, та схвалені рішенням науково-методичної ради при Генеральній прокуратурі України (протокол №6 від 28 вересня 2012 року) [52].

Що ж стосується тактичних (криміналістичних) особливостей організації цієї роботи, необхідно врахувати, що встановлення виду і розміру шкоди (збитків), завданих кримінальним правопорушенням фактично має відбуватись з самого початку досудового розслідування, тобто з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

В ході розслідування, з метою уточнення та конкретизації (підтвердження) розміру завданої шкоди, можуть призначатись ревізії та перевірки у порядку, визначеному законом, а також економічні, товарознавчі, автотоварознавчі, оціночні (у т.ч. оцінки цілісних майнових комплексів; паїв; цінних паперів; оцінки будівельних об'єктів та споруд; оцінки машин, обладнання, транспортних засобів, літальних апаратів, судноплавних засобів) та інші експертизи. Основні види експертиз, орієнтований перелік вирішуваних ними питань, а також вимоги щодо їх призначення та проведення детально визначені Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженою Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 №53/5 у редакції наказу Міністерства юстиції України від 30.12.2004 №144/5. Зокрема, дана інструкція містить у додатку науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, та перелік регіональних зон обслуговування науково-дослідними інститутами судових експертиз Міністерства юстиції України. [24]

Для виявлення майна, на яке відповідно до норм КПК може бути накладено арешт, прокурор та орган досудового розслідування, упродовж розслідування, враховуючи наявну у матеріалах кримінального провадження інформацію, повинен здійснювати його розшук як самостійно, так і шляхом надання письмових доручень про проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій оперативним підрозділам відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 36, п. 3 ч. 2 ст. 40 та ст. 41 КПК України, співробітники яких, під час виконання таких доручень, користуються повноваженнями слідчого.

Одними з основних джерел отримання інформації про наявність у осіб нерухомого і рухомого майна є проведення обшуків, а також здійснення тимчасового доступу до речей і документів. При цьому найбільш ефективний результат досягається при проведенні цих процесуальних дій вже на початковому етапі досудового розслідування.

При вирішенні питань про тимчасове вилучення майна та подальше накладення на нього арешту, у прокурора, слідчого повинна бути достовірна інформація про його власників. Необхідно враховувати, що нерідко особи, які вчиняють злочини (особливо пов’язані з привласненням, розтратою майна або заволодінням ним шляхом зловживання службовим становищем, а також інші корисні злочини), з метою уникнення можливої в майбутньому конфіскації власного майна, реєструють (оформлюють) останнє на своїх родичів, знайомих, водіїв, обслуговуючий персонал тощо. За цих обставин, задача прокурора, що здійснює процесуальне керівництво та слідчого – встановити (виявити) таке майно і зібрати докази того, що зазначені дії носили штучний характер та в дійсності не мали на меті створення правових наслідків, задекларованих документально, що дозволить звернутись до слідчого судді з клопотанням про арешт відповідного майна з підстав його фактичної належності підозрюваному..

Як правило, здобуття таких доказів не представляє особливих складнощів з точки зору слідчої тактики. Факти штучного оформлення майна на підставних осіб можуть бути доведені у спосіб проведення ретельних допитів останніх, а також членів їх сімей, знайомих, сусідів щодо рівня матеріального благополуччя фіктивних «власників», їх роду занять, способу життя, обставин «придбання» майна та матеріальних джерел для цього, характеру відносин із справжніми власниками відповідного майна тощо. Також, з метою документального підтвердження факту невідповідності доходів «власника» вартості фіктивно оформленого та начебто придбаного ним майна, слід витребувати з податкової інспекції декларації про доходи «власника».

Важливе значення в процесі виявлення майна, що підлягає арешту, має встановлення нерухомого і рухомого майна, зареєстрованого на іншого члена подружжя. Виходячи з правил ст. 60, 61 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування (до яких, згідно ст. 57 Сімейного кодексу України, належать, зокрема, коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя) є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, ставлячи перед слідчим суддею питання про накладання арешту на майно підозрюваного, прокурор, слідчий одночасно мають клопотати про арешт нерухомого та рухомого майна, зареєстрованого (оформленого) на іншого члена подружжя (спільну сумісну власність), якщо тільки таке майно набуто подружжям за час шлюбу і не належить до речей індивідуального користування, а також до особистої приватної власності іншого члена подружжя, відповідно до ст. 57 Сімейного кодексу України. [8].

Вжиття заходів у ході досудового розслідування щодо відшкодування завданої злочинними діями шкоди може бути реалізовано прокурором, слідчим за погодженням з прокурором, за клопотанням цивільного позивача або із власної ініціативи, з дотриманням вимог ст. 41 Конституції України, та відповідно до ст.ст. 170, 171 та п. 4 ч. 2 ст. 167 Кримінального процесуального кодексу України, ст.ст. 60, 61 Сімейного кодексу України таким чином:

• шляхом тимчасового вилучення майна в порядку, передбаченому главою 16 КПК України, у тому числі майна, що було набуто в результаті вчинення кримінального правопорушення, доходів від нього, а також на яке було спрямовано кримінальне правопорушення.

При цьому, не пізніше наступного робочого дня після вилучення такого майна, слідчим, прокурором має бути подано клопотання слідчому судді про його арешт; в іншому випадку зазначене майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено (ч. 5 ст. 171 КПК України).

• звернення з клопотанням про арешт майна підозрюваного (у тому числі нерухомого та рухомого, майнових прав інтелектуальної власності, грошей, цінних паперів, корпоративних прав тощо) його дружини/чоловіка або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного або неосудної особи, яка вчинила суспільно-небезпечне діяння, і перебувають у нього або в інших фізичних чи юридичних осіб, де б ці цінності та інше майно не знаходилось. При цьому, дуже важливо на момент звернення до суду мати обґрунтовані (документально підтверджені) докази щодо належності майна; такі докази, відповідно до ч. 2 ст. 171 КПК України, додаються до клопотання.

Крім того, слід пам’ятати, що згідно ч. 3 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна підозрюваного, обвинуваченого, іншої особи для забезпечення цивільного позову повинно бути зазначено розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням та докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди.

Таким чином, на момент звернення з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, відповідні докази вже мають бути в розпорядженні прокурора (органу досудового розслідування).

Вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову, повинна бути співмірною із розміром шкоди, завданої кримінальним правопорушенням (ч. 4 ст. 171 КПК України). [5].

· негайне виконання прокурором, слідчим ухвали суду про арешт майна.

· передача майна, на яке накладено арешт, на відповідальне зберігання потерпілому, представникам підприємств, установ, організацій, членам родини підозрюваного чи іншим особам в порядку, визначеному ухвалою суду. При цьому, особи, яким передано майно, попереджаються під розписку про кримінальну відповідальність за його незбереження за ст. 388 КК України.

Арешт майна і передача його на зберігання оформляються
протоколом, який підписується особою, що проводила опис, понятими
і особою, яка прийняла майно на зберігання. До протоколу додається
підписаний цими особами опис переданого на зберігання майна.

Відшкодуванню завданої злочином шкоди може сприяти застосування такого запобіжного заходу, як застава, яка у деяких випадках (наприклад, якщо вона внесена підозрюваним, обвинуваченим) може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень (ч. 11 ст. 182 КПК України) [5].

У ході огляду місця події, приміщення, речей та документів, а також при обшуку, з метою забезпечення цивільного позову або можливої конфіскації майна можуть бути вилучені речі і документи, які мають значення для кримінального провадження, та речі, вилучені з обігу (зокрема, предмети посягання, цінності, нажиті злочинним шляхом тощо).

Слід звернути увагу, що огляд місця події (окрім огляду житла чи іншого володіння особи) у невідкладних випадках може бути проведений ще до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що здійснюється негайно після завершення огляду (ч. 3 ст. 214 КПК України).

Що ж стосується огляду житла чи іншого володіння особи, то ст. 237 КПК України закріплена імперативна вимога щодо його здійснення згідно з правилами КПК України, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи (тобто за ухвалою слідчого судді).

Водночас, ч. 3 ст. 233 КПК України передбачена можливість слідчого, прокурора до постановлення ухвали слідчого судді у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, увійти до житла чи іншого володіння особи. У такому випадку прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов’язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопотанням про проведення обшуку (огляду) до слідчого судді. Слідчий суддя розглядає таке клопотання, перевіряючи, зокрема, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді. Якщо прокурор відмовиться погодити клопотання слідчого про обшук або слідчий суддя відмовить у задоволенні клопотання про обшук, встановлені внаслідок такого обшуку докази є недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню.

Крім того, ч. 1 ст. 233 КПК України встановлена можливість проникнення до житла чи іншого володіння особи за добровільною згодою особи, яка ними володіє. [5].

Системний аналіз положень ст. 13, ч.ч. 1, 3 ст. 233 КПК України дозволяє дійти висновку про те, що незважаючи на юридичну нерівнозначність у правовій науці та практиці категорій «обшук», «огляд» та «проникнення до житла чи іншого володіння особи», саме у статті 233 КПК України термін «обшук» (а отже, виходячи із змісту ч. 2 ст. 237 КПК України, - також і «огляд житла чи іншого володіння особи») використовуються у значенні однієї з форм «проникнення до житла чи іншого володіння особи». Таким чином, ч.ч. 1 та 3 ст. 233 КПК України передбачені виключні випадки, коли огляд житла чи іншого володіння особи можуть бути проведені без ухвали слідчого судді.

Як вже наголошувалось, для забезпечення відшкодування шкоди провадиться пошук майна підозрюваного та іншого члена подружжя шляхом витребування даних з відповідних установ та організацій. З метою встановлення місцезнаходження майна, на яке може бути накладено арешт, прокурор, слідчий наділений повноваженнями:

- витребовувати та отримувати від компетентних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, службових осіб відомості щодо об'єктів власності (рухомого та нерухомого майна), які належать певним особам, у тому числі підозрюваному та іншому члену подружжя (п. 4 ч. 2 с т. 36, п. 9 ч. 2 ст. 40 та ч. 2 ст. 93 КПК України);

- витребовувати та отримувати в банківських установах інформацію за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу (п. 4 ч. 2 ст. 36, п. 9 ч. 2 ст. 40 та ч. 2 ст. 93 КПК України, ст. 60, п. 3 ч. 1 ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), а також, за рішенням суду, про відкриті на ім'я підозрюваного та іншого члена подружжя рахунки та наявні на них кошти (ст. 60, п. 2 ч. 1 ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність»);

- допитувати як свідків співробітників, сусідів, родичів підозрюваного щодо майна, яке належить останньому, та місця його знаходження (п. 4 ч. 2 ст. 36, п. 2 ч. 2 ст. 40 та ст. 224 КПК України);

- допитувати підозрюваного, правильно застосовуючи тактичні прийоми, які дозволяють завуалювати дійсну ціль слідчої дії через з'ясування схильностей та інтересів такої особи, як-то розмова про місця відпочинку та його види, транспортні засоби, цінності тощо (п. 4 ч. 2 ст. 36, п. 2 ч. 2 ст. 40 та ст. 224 КПК України);

- витребовувати та отримувати декларації про доходи підозрюваного, його подружжя, інших осіб (п. 4 ч. 2 ст. 36, п. 2 ч. 2 ст. 40 та ст. 224 КПК України);

- письмово доручати оперативним підрозділам проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій, спрямованих на встановлення наявного в підозрюваного (подружжя) майна та ймовірних місць знаходження такого майна.(п. 5 ч. 2 ст. 36, п. 3 ч. 2 ст. 40 та ст. 41 КПК України).

Ще один важливий аспект діяльності прокурора, що здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, із забезпечення відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням – позовна практика. Як вже раніше зазначалось, підставою для цього є норми ч. 3 ст. 128 та п. 12 ч. 2 ст. 36 КПК України, що передбачають повноваження прокурора пред’являти цивільні позови в інтересах держави, а також громадян, які з об’єктивних причин неспроможні самостійно захистити свої права. [5].

Серед позовів, які можуть пред’являтись прокурорами для забезпечення відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, слід виділити наступні:

- про відшкодування шкоди, завданої протиправним заволодінням державним майном або привласненням коштів;

- про відшкодування шкоди, завданої нецільовим використанням бюджетних коштів (виділених на усунення наслідків стихійного лиха, інші цільові програми тощо);

- про стягнення із суб’єкта господарської діяльності безпідставно отриманих бюджетних коштів за невиконану чи виконану у меншому обсязі роботу;

- про стягнення незаконно отриманої допомоги на випадок безробіття та інших видів соціальної допомоги;

- про стягнення збитків, заподіяних пошкодженням чи знищенням майна;

- про стягнення збитків, заподіяних державі, державним підприємствам, установам, організаціям через незаконне використання приміщень, засобів транспорту та зв’язку, іншого майна чи коштів;

- про відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу;

- про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла внаслідок кримінального правопорушення;

- про визнання недійсними цивільно-правових правочинів;

- про застосування наслідків недійсності цивільно-правових правочинів;

- про визнання права власності на майно за державою;

- про визнання незаконними рішень суб’єктів владних повноважень, їх дій чи бездіяльності;

- про стягнення суми податкового боргу з платника податків.

Указаний перелік не є вичерпним.

Таким чином, на даний час особливої актуальності набуває питання забезпечення керівником прокуратури належного рівня взаємодії прокурора, який здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням та підрозділів, на які покладено функції представництва інтересів громадян та держави в суді.

Билет 7