Застосування запобіжних заходів стосовно неповнолітніх.

Стаття 176. Загальні положення про запобіжні заходи

1. Запобіжними заходами є:

1) особисте зобов’язання;

2) особиста порука;

3) застава;

4) домашній арешт;

5) тримання під вартою.

2. Тимчасовим запобіжним заходом є затримання особи, яке застосовується з підстав та в порядку, визначеному цим Кодексом.

3. Слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м’яким запобіжним заходом є особисте зобов’язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.

4. Запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.

Стаття 178. Обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу

1. При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов’язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:

1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;

3) вік та стан здоров’я підозрюваного, обвинуваченого;

4) міцність соціальних зв’язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;

5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;

6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;

7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;

8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;

9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;

10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;

11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

Стаття 492. Застосування до неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу

1. За наявності підстав, передбачених цим Кодексом, до неповнолітнього з урахуванням його вікових та психологічних особливостей, роду занять може бути застосовано один із запобіжних заходів, передбачених цим Кодексом.

2. Затримання та тримання під вартою можуть застосовуватися до неповнолітнього лише у разі, якщо він підозрюється або обвинувачується у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину, за умови, що застосування іншого запобіжного заходу не забезпечить запобігання ризикам, зазначеним у статті 177 цього Кодексу.

3. Про затримання і взяття під варту неповнолітнього негайно сповіщаються його батьки чи особи, які їх замінюють.

Білет 10

1. Процесуальна діяльність прокурора із забезпечення дотримання строків досудового розслідування

 

Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження – суд (ч. 2 ст. 28 КПК).

Строки досудового розслідування, передбачені ст. 219 КПК, є граничними; слідчий, прокурор зобов'язані вчиняти процесуальні дії та приймати процесуальні рішення у межах строків, встановлених КПК, але із дотриманням вимог щодо їх розумності, тобто у тих часових межах, які є об’єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень, не затягуючи час, навіть у межах нормативно встановлених строків. Саме із цією метою КПК дозволяє підозрюваному, потерпілому клопотати про здійснення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені КПК, а слідчому судді, прокурору - встановлювати процесуальні строки у межах граничного строку, передбаченого КПК. Але строки, що встановлюються прокурором, слідчим суддею, не можуть перевищувати меж граничного строку, передбаченого КПК, та мають бути такими, що дають достатньо часу для вчинення відповідних процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень та не перешкоджати реалізації права на захист.

У разі, якщо підозрюваний, потерпілий вважають, що слідчий, прокурор не дотримуються вимог розумності строків кримінального провадження під час досудового розслідування, вони мають право оскаржити це прокурору вищого рівня. Частина 1 ст. 308 КПК указує також на обвинуваченого, але обвинуваченим особа стає лише коли обвинувальний акт щодо неї переданий до суду; тому застосування ч. 1 цієї статті видається проблематичним. Іншим учасникам кримінального провадження таке право не надано.

При розгляді скарги прокурор вищого рівня для всебічного, повного та неупередженого розгляду скарги може витребувати для вивчення матеріали кримінального провадження, викликати та заслухати доводи скаржника, витребувати додаткові пояснення від слідчого та / або прокурора.

Наказ 4 ГН

4. Під час кримінального провадження прокурорам забезпечувати виконання вимог закону щодо додержання розумних строків, а також строків, прямо визначених Кримінальним процесуальним кодексом України, з огляду на складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачуваних і кримінальних правопорушень, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для забезпечення належної якості досудового розслідування. Принципово реагувати на факти порушення розумних строків.

6.3. Забезпечити надходження клопотань про продовження строку досудового розслідування у Генеральну прокуратуру України за 20 діб до закінчення відповідного строку, попередньо обговоривши їх на нарадах під головуванням прокурорів обласного рівня.

6.4. Клопотання про продовження строку досудового розслідування прокурора або слідчого Генеральної прокуратури України надавати Генеральному прокурору України чи його заступнику за 10 діб до закінчення відповідних строків.

 

2. Порядок застосування заходів безпеки у кримінальному провадженні

Новий Кримінальний процесуальний кодекс України, Закони України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», а також «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», передбачають спеціальні заходи щодо забезпечення безпеки осіб, котрі потрапили у сферу кримінального процесу, – це здійснення правових, організаційних, технічних або

інших заходів, спрямованих на захист життя, здоров’я, житла, майна, честі, гідності таких осіб від протиправних посягань із метою створення комфортних умов для здійснення й забезпечення

правосуддя.

ст. 7 Закону України«Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», згідно із її вимогами, потрібно забезпечити безпеку через застосування таких засобів:

особистої охорони, охорони житла й майна; видачі спеціальних засобів індивідуального контролю та прослуховування телефонних й інших переговорів, візуального спостереження; заміни документів та

зовнішності; місця роботи або навчання; переселення в інше місце проживання; поміщення до дошкільних установ або установ органів соціального захисту населення; забезпечення конфіденційності

відомостей про особу; закритого судового розгляду. Крім того, ч. 2 цієї статті передбачає застосування й інших заходів безпеки, зважаючи на характер і рівень небезпеки для життя, здоров’я, майна осіб, узятих під захист.

Підставами для застосування заходів безпеки є наявність реальної загрози життю, здоров’ю, житлу, майну названих вище суб’єктів кримінального судочинства.

У разі наявності приводів слідчий або прокурор зобов’язані здійснити відповідну перевірку в строк не пізніше ніж три доби, а в невідкладному випадку– негайно, через проведення необхідних

слідчих чи інших процесуальних дій (обшуку, допиту, огляду, направлення запитань, доручень тощо) і прийняти, як ми зазначали, рішення про застосування або підставну відмову в застосуванні

засобів безпеки. На своє рішення вони приймають мотивовану постанову чи ухвалу і передають її для виконання органу, на який покладено здійснення заходів безпеки. Ця постанова чи ухвала є обов'язковою для виконання вказаними органами.

Перевірці мають підлягати характер погроз– чи вони спрямовані на перешкоджання.встановленню істини в кримінальному провадженні, чи, можливо, носять інший характер(не виклю-чено, що особа, котра заявляє клопотання про забезпечення засобів безпеки, умисно дає неправдиві показання або добросовісно помиляється в оцінці деяких фактів тощо, а це, зі свого боку, викликає

своєрідну реакцію підозрюваних, інших учасників кримінального процесу, їхніх родичів і близьких).

Прокуророві під час здійснення нагляду потрібно домогтися того, щоб слідчі виконували вста-новлені кримінальним процесуальним законом як вимоги щодо стислості строків для перевірки

приводів стосовно застосування заходів безпеки, так і можливості негайного їх застосування. В останньому випадку найчастіше застосовуються заходи безпеки щодо учасників досудового кримі-нального процесу в разі давання ними показань у кримінальному провадженні про кримінальні правопорушення, учинені організованими злочинними угрупуваннями із застосуванням насильства, хоча можливі й інші випадки, коли за фактичними обставинами кримінального провадження слідчий, прокурор переконані в необхідності негайного застосування заходів безпеки.

 

«Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві»

Стаття 20. Підстави і приводи для вжиття заходів
забезпечення безпеки

 

1. Підставою для вжиття заходів забезпечення безпеки осіб,
зазначених у статті 2 цього Закону, є дані, що свідчать про
наявність реальної загрози їх життю, здоров'ю, житлу і майну.

 

2. Приводом для вжиття заходів забезпечення безпеки учасників
кримінального судочинства, членів їх сімей та близьких родичів
може бути:

 

а) заява учасника кримінального судочинства, члена його сім'ї
або близького родича;

 

б) звернення керівника відповідного державного органу;

 

в) отримання оперативної та іншої інформації про наявність
загрози життю, здоров'ю, житлу і майну зазначених осіб.

«Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», Стаття 14. Органи, які приймають рішення про вжиття
спеціальних заходів забезпечення безпеки

Рішення про вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки
приймають:

а) керівники органів внутрішніх справ - щодо захисту
працівників відповідного органу внутрішніх справ, державної
лісової охорони, рибоохорони, органів доходів і зборів, персоналу
органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів та їх
близьких родичів; { Пункт "а" статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законами
N 312-XIV (312-14) від 11.12.98, N 1254-VI (1254-17) від
14.04.2009, N 406-VII (406-18) від 04.07.2013 }

б) керівники органів служби безпеки - щодо захисту
працівників служби безпеки та органів системи Управління державної
охорони, їх близьких родичів;

в) керівники прокуратури - щодо захисту працівників
прокуратури та їх близьких родичів;

г) голова суду - щодо захисту працівників відповідного суду
та інших органів, зазначених у статті 2 цього Закону, та їх
близьких родичів; { Пункт "г" статті 14 в редакції Закону N 721-VII (721-18) від
16.01.2014 - втратив чинність на підставі Закону N 732-VII
(732-18) від 28.01.2014; в редакції Закону N 767-VII (767-18)
від 23.02.2014 }

д) керівники органів охорони державного кордону України -
щодо захисту працівників цих органів та їх близьких родичів;

е) керівники розвідувальних органів України - щодо захисту
співробітників цих органів та їх близьких родичів; { Статтю 14 доповнено підпунктом "е" згідно із Законом N 3111-III
(3111-14) від 07.03.2002; в редакції Закону N 3200-IV
(3200-15) від 15.12.2005 }

є) керівники органів управління Військової служби
правопорядку у Збройних Силах України - щодо захисту
військовослужбовців і працівників цієї служби та їх близьких
родичів. { Статтю 14 доповнено пунктом "є" згідно із Законом N 743-IV
(743-15) від 15.05.2003 }

Стаття 15. Органи, які здійснюють заходи забезпечення безпеки

1. Здійснення спеціальних заходів забезпечення безпеки
суддів, працівників апарату суду і працівників правоохоронних
органів та їх близьких родичів покладається:

а) щодо працівників служби безпеки і органів системи
Управління державної охорони - на органи служби безпеки;

б) щодо працівників органів охорони державного кордону - на
органи охорони державного кордону України;

в) щодо співробітників розвідувальних органів України та їх
близьких родичів - на відповідні розвідувальні органи України; { Частину першу статті 15 доповнено підпунктом "в" згідно із
Законом N 3111-III (3111-14) від 07.03.2002; в редакції Закону
N 3200-IV (3200-15) від 15.12.2005 }

г) щодо інших працівників, зазначених у статті 2 цього
Закону, - на органи внутрішніх справ; { Пункт "г" частини першої статті 15 із змінами, внесеними згідно
із Законом N 721-VII (721-18) від 16.01.2014 - втратив чинність
на підставі Закону N 732-VII (732-18) від 28.01.2014; із
змінами, внесеними згідно із Законом N 767-VII (767-18) від
23.02.2014 }

ґ) щодо військовослужбовців і працівників Військової служби
правопорядку у Збройних Силах України - на органи управління
Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. { Частину першу статті 15 доповнено пунктом "ґ" згідно із Законом
N 743-IV (743-15) від 15.05.2003 } Стаття 13. Підстави і приводи для вжиття спеціальних
заходів забезпечення безпеки

1. Підставою для вжиття спеціальних заходів забезпечення
безпеки осіб, зазначених у статті 2 цього Закону, є дані, що
свідчать про наявність реальної загрози їх життю, здоров'ю або
майну.

2. Приводом для вжиття спеціальних заходів забезпечення
безпеки працівника суду або правоохоронного органу та його
близьких родичів може бути:

а) заява працівника або його близького родича; { Пункт "а" частини другої статті 13 в редакції Закону N 721-VII
(721-18) від 16.01.2014 - втратив чинність на підставі Закону
N 732-VII (732-18) від 28.01.2014; в редакції Закону N 767-VII
(767-18) від 23.02.2014 }

б) звернення керівника відповідного державного органу;