Діяльність групи прокурорів у кримінальних провадженнях, вчинених організованими злочинними угрупуваннями

З метою забезпечення ефективного процесуального керівництва у кримінальному провадженні та подальшого підтримання державного обвинувачення, керівник органу прокуратури у разі необхідності може визначити групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні. Визначання старшого прокурора групи, який керуватиме діями інших прокурорів, є прерогативою керівника органу прокуратури (ч. 1 ст. 37 КПК України). Відповідне рішення керівника органу прокуратури про створення групи прокурорів у конкретному кримінальному провадженні також приймається у виді постанови.

Законодавцем не визначено підстави для створення групи прокурорів у кримінальному провадженні. Як правило, такі групи створюються за наявності складних, резонансних та багатоепізодних кримінальних проваджень про тяжкі та особливо тяжкі злочини, або у провадженні стосовно кількох осіб (наприклад щодо злочинів, вчинених організованою групою або злочинною організацією). У разі, коли кримінальне провадження здійснюється щодо злочину, вчиненого великою кількістю підозрюваних, то розподіл обов’язків між членами групи прокурорів може відбуватись за особами підозрюваних. Якщо це багатоепізодне кримінальне провадження, то за кожним прокурором доцільно закріпити певні епізоди злочинної діяльності осіб, що притягуються до кримінальної відповідальності. У випадку, коли кримінальне провадження має великий обсяг матеріалів, то розподіл у групі прокурорів може відбуватися за принципом визначення відповідального за формування певних процесуальних джерел доказів (наприклад: один прокурор відповідає за проведення допитів, інший – за призначення експертиз, їх аналіз).

Білет 2.

1.??? КПК Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Наказ № 4 Першому заступнику та заступникам Генерального прокурора України, керівникам прокуратур усіх рівнів і галузевих підрозділів апаратів, прокурорам – процесуальним керівникам досудового розслідування забезпечити:

1.1. Єдину систему організації нагляду за додержанням законів усіма органами досудового розслідування, підтримання державного обвинувачення, оскарження незаконних судових рішень, здійснення інших повноважень з цих питань.

1.2. Безумовне реагування на виявлені порушення закону з часу надходження заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення до прийняття остаточного рішення у провадженні.

1.3. Швидке, всебічне, повне та неупереджене розслідування кримінальних правопорушень, обов’язкову участь прокурорів – процесуальних керівників досудового розслідування в їх судовому розгляді (у визначених законом випадках), поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження.

1.4. Своєчасне вжиття заходів до усунення причин та умов, які сприяли вчиненню кримінального правопорушення, відшкодування завданої ним шкоди фізичним та юридичним особам, державним і комунальним інтересам, розшуку майна, яке стало предметом злочинного посягання.

1.5. Пред’явлення процесуальними керівниками цивільних позовів у кримінальному провадженні встановлених законом випадках.

 

 

2. Статтею 28 КПК України передбачено, що проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор та слідчий суддя (в частині розгляду питань, віднесених до його компетенції).

При цьому підозрюваний, потерпілий мають право звернутися до прокурора, слідчого судді з клопотанням, у якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені Кримінальним процесуальним кодексом.

Таким чином, прокурор як учасник кримінального провадження, реалізуючи відповідні процесуальні повноваження сторони кримінального провадження з боку обвинувачення, безперечно наділений правом встановлення процесуальних строків під час досудового розслідування.

Кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки (ч. 1 ст. 28 КПК). Розумними вважаються строки, що об‘єктивно є необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень (ст. 28 КПК України). Розумні строки не можуть перевищувати передбачені КПК строки виконання для відповідних процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.

Необхідність такої норми обумовлена міжнародними стандартами кримінального провадження та практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). ЄСПЛ неодноразово констатував порушення права на ефективний засіб юридичного захисту в контексті неможливості оскарження недотримання розумних строків провадження (Рішення «Кудла проти Польщі», Рішення «Меріт проти України», Рішення «Вергельський проти України» та ін.)

Поняття «розумний строк» не має чіткого часового визначення у законі, належить до оціночно-темпоральних категорій. оскільки залежить від багатьох обставин, передбачених у ст.28 КПК України як „критерії розумності строків кримінального провадження”. Визначення прокурором розумних строків, забезпечення ним проведення досудового розслідування у розумні строки залежить від відповідної прокурорсько-слідчої та судової практики, що склалася, та завдяки якій можна було б констатувати про порушення або дотримання під час виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень розумних строків.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить, що значення критерію «розумного строку» досудового розслідування полягає в тому, щоб встановити межі стану правової невизначеності, в якому знаходиться та чи інша особа у зв‘язку з початком кримінального провадження.

Згідно з практикою ЄСПЛ розумність тривалості провадження повинна визначатись з урахуванням відповідних обставин справи та з огляду на такі критерії, як, зокрема, складність справи, поведінка заявника, а також органів влади, пов'язаних зі справою (рішення у справах «Пелісьє і Сассі проти Франції» та «Філіс проти Греції»).

Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження наведено у ч.3 ст. 28 КПК України. Ними зокрема є:

1) складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо;

2) поведінка учасників кримінального провадження;

3) спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.

До гарантій дотримання розумних строків під час досудового кримінального провадження, які зобов’язаний забезпечити прокурор, належать такі вимоги закону:

1) кожна процесуальна дія або процесуальне рішення під час кримінального провадження повинні бути виконані або прийняті в розумні строки (ч. 1 ст. 28 КПК України);

- 2) розумні строки не можуть перевищувати передбачені КПК України строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень (ч. 1 ст. 28 КПК України);

- 3) кожен має право, щоб обвинувачення щодо нього в найкоротший строк або стало предметом судового розгляду, або щоб відповідне кримінальне провадження щодо нього було закрите було закрите (ч. 5 ст. 28 КПК України);

- 4) підозрюваний, обвинувачений, потерпілий наділяються правом на звернення до прокурора (слідчого судді або суду) з клопотанням, у якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені КПК України (ч. 6 ст. 28);

- 5) наявність чіткої системи критеріїв для визначення розумності строків кримінального провадження (ч. З ст. 28 КПК України);

- 6) проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції) (ч. 2 ст. 28 КПК України);

- 7) дотримання вимог щодо проведення процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень у розумні строки забезпечує також виконання завдань кримінального провадження щодо швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду кримінальної справи (ч. 1 ст. 2 КПК України).

У разі, якщо підозрюваний, обвинувачений, потерпілий вважають, що слідчий, прокурор не дотримуються вимог щодо розумних строків під час досудового розслідування, відповідно до ст. 308 КПК України вони мають право оскаржити це прокурору вищого рівня.

Прокурор вищого рівня зобов’язаний розглянути скаргу протягом трьох днів після її подання і в разі наявності підстав для її задоволення надати відповідному прокурору обов’язкові для виконання вказівки щодо строків вчинення певних процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень. Особа, яка подала скаргу, невідкладно письмово повідомляється про результати її розгляду.

Службові особи, винні в недотриманні розумних строків, можуть бути притягнуті до відповідальності, встановленої законом.

При розгляді скарги прокурор вищого рівня для всебічного, повного та неупередженого розгляду скарги може витребувати для вивчення матеріали кримінального провадження, викликати та заслухати доводи скаржника, витребувати додаткові пояснення від слідчого та / або прокурора, що здійснює процесуальне керівництво досудового розслідування.

Предметом дослідження при розгляді скарги прокурором вищого рівня є дотримання слідчим та прокурором вимог розумності строків кримінального провадження під час досудового розслідування. З цією метою прокурор вищого рівня повинен перевірити: чи не порушено слідчим та прокурором граничних строків провадження процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень; чи дотримано ними у межах граничних строків вимог розумності, тобто чи проводяться процесуальні дії та приймаються процесуальні рішення із затратами часу, який є об'єктивно необхідним для провадження цих дій та прийняття відповідних рішень.

3. Важливо зауважити, що відповідно до ст. 485 КПК України під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальних правопорушень, вчинених неповнолітніми, окрім обставин визначених у ст. 91 КПК України Стаття 91. Обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (У кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом’якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання; 6) обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов’язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення; 7) обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру) з’ясовуються:

1) повні і всебічні відомості про особу неповнолітнього: його вік (число, місяць, рік народження), стан здоров’я та рівень розвитку, інші соціально-психологічні риси особи, які необхідно враховувати при індивідуалізації відповідальності чи обранні заходу виховного характеру. За наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов’язану з психічною хворобою, повинно бути також з’ясовано, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і в якій мірі міг керувати ними;

2) ставлення неповнолітнього до вчиненого ним діяння;

3) умови життя та виховання неповнолітнього;

4) наявність дорослих підбурювачів та інших співучасників кримінального правопорушення.

Так, наприклад, вік неповнолітнього підсудного встановлюється за документами, в яких вказана дата його народження, - за паспортом чи свідоцтвом про народження. В разі їх відсутності відповідні дані можна отримати із книги реєстрації актів громадянського стану, довідок органів внутрішніх справ за місцем реєстрації громадян, журналів обліку новонароджених тощо.

За відсутності відповідних документів і неможливості їх одержання вік неповнолітнього встановлюється судово-медичною експертизою (п. 4 ч. 2 ст. 242 КПК України). У цьому випадку днем народження вважається останній день того року, який названий експертом. При визначенні віку мінімальною і максимальною кількістю років суд приймає рішення виходячи із встановленого експертом мінімального віку.

Дані про стан здоров'я та рівень загального розвитку неповнолітнього можуть мати значення для вирішення питання про притягнення неповнолітнього до кримінальної відповідальності, призначення йому відповідної міри покарання чи примусового заходу виховного характеру Шляхом допиту батьків, вчителів, лікарів, витребуванням відповідних медичних та інших документів необхідно з’ясувати, чи не було у цієї особи пологових травм головного мозку при народженні, тяжких травм у малолітньому і неповнолітньому віці, чи не відставав у фізичному та інтелектуальному розвитку від своїх однолітків, чи не залишався на другий рік в одному класі під час навчання у школі, чи не страждав на тяжкі захворювання, якщо так, то де лікувався. Якщо відомості, що містяться, зокрема, у документах про перебування неповнолітнього на обліку і лікування у стаціонарі у зв’язку з психоневрологічними захворюваннями, викликають сумнів щодо осудності (ст. 19 КК), обмеженої осудності (ст. 20 КК) неповнолітнього, то згідно з п. 3 ч. 2 ст. 242 КПК має бути призначена комплексна психолого-психіатрична експертиза для визначення психічного стану підозрюваного.

Важливо підкреслити, що процесуальний керівник повинен звертати особливу увагу на додержання права неповнолітнього на захист, оскільки згідно вимог п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 52 КПК України обов’язкова участь захисника забезпечується у кримінальному провадженні щодо осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення у віці до 18 років, - з моменту встановлення факту неповноліття або виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є повнолітньою; щодо осіб, стосовно яких передбачається застосування примусових заходів виховного характеру, - з моменту встановлення факту неповноліття або виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є повнолітньою.

Також необхідно зауважити, що у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність” від 27 лютого 2004 року № 2 звертається увага судів на те, що при розгляді справ про злочини, вчинені неповнолітніми у групі з дорослими особами, має бути реально забезпечено право неповнолітніх на захист і дотримано всіх вимог закону щодо особливостей розгляду справ цієї категорії. Зокрема, є неприпустимим здійснення захисту неповнолітнього і дорослого співучасників злочину одним і тим же захисником.

Для з’ясування рівня розвитку, інших соціально-психологічних рис особи неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого, які необхідно враховувати при призначенні покарання і обранні заходу виховного характеру, може бути призначена психологічна експертиза.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 5 „Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх” акцентується увага на тому, що за наявності даних, що свідчать про розумову відсталість неповнолітнього має бути призначена судова психолого-психіатрична або педагогічно-психолого-психіатрична експертиза для вирішення питання про наявність чи відсутність у неповнолітнього відставання у психічному розвитку, про ступінь такого відставання, встановлення стану його загального розвитку з метою з’ясувати питання про те, чи міг неповнолітній повністю усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою міг керувати ними. Відповідна експертиза призначається за участю спеціалістів у галузі дитячої та юнацької психології (психолога, педагога) і психіатрії (п. 7).

Закон також вказує на необхідність з’ясування умов життя та виховання неповнолітнього. Так, при дослідженні умов життя та виховання неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого належить з’ясувати:

1) склад сім’ї неповнолітнього, обстановку в ній, взаємини між дорослими членами сім’ї та дорослими і дітьми, ставлення батьків до виховання неповнолітнього, форми контролю за його поведінкою, морально-побутові умови сім’ї;

2) обстановку в школі чи іншому навчальному закладі або на виробництві, де навчається або працює неповнолітній, його ставлення до навчання чи роботи, взаємини з вихователями, учителями, однолітками, характер і ефективність виховних заходів, які раніше застосовувалися до нього;

3) зв’язки і поведінку неповнолітнього поза домом, навчальним закладом та роботою.

Кримінальне процесуальне законодавство акцентує увагу також на дослідженні питання щодо наявності дорослих підбурювачів.

Зокрема, при втягненні у вчинення злочину неповнолітнього, який досяг віку, з якого відповідно до ст. 22 КК України може наставати кримінальна відповідальність, дії дорослого учасника злочину мають кваліфікуватися за статтями КК, якими передбачено відповідальність за втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність і за вчинений разом із ним злочин.

Дії дорослого, який, не будучи співвиконавцем злочину, втягнув у нього неповнолітнього, кваліфікуються за відповідною статтею КК України, якою передбачено відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, та за відповідною частиною ст. 27 КК (залежно від виду співучасті) і статтею цього Кодексу, якою передбачено відповідальність за вчинений неповнолітнім злочин.

Крім того, коли, наприклад, неповнолітній добровільно відмовився від вчинення злочину або не закінчив його (вчинив готування чи замах), у такому випадку дорослий несе відповідальність за втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність і за співучасть у незакінченому злочині.

Білет 3

1. Підстави для призначення та заміни прокурора

2. Підготовка та проведення прокурором прямого та перехресного допиту свідка під час досудового розслідування в судовому засіданні.

3. Планування проведення досудового розслідування у багатоепізодних кримінальних провадженнях.