Процесуальне керівництво досудовим розслідуванням торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо людини.

З набуттям чинності КПК України 2012 року досудове розслідування починається негайно після надходження інформації про вчинене кримінальне правопорушення та внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ст. 214).

Основним безпосереднім об'єктом цього злочину є воля і гідність людини. Його додатковим факультативним об'єктом можуть виступати здоров'я людини, встановлений порядок здійснення службовими особами своїх повноважень, встановлений порядок перетинання державного кордону України.

Логіко-граматичне тлумачення конструкції норми ч. 1 ст. 149 дає змогу дійти висновку, що з об'єктивної сторони цей злочин може виражатися у таких формах: 1) продаж людини; 2) інша сплатна передача людини; 3) здійснення стосовно людини будь-якої іншої незаконної угоди, пов'язаної Із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України. Суб'єкт злочину загальний.. Суб'єктивна сторона цього злочину передбачає прямий умисел і, як правило, корисливий мотив.

Вивчаючи кримінальну справу перед направленням до суду, прокурор,

насамперед, повинен перевірити законність її порушення. Приводами

для порушення справ за ст. 149 КК України найчастіше є безпосереднє

виявлення ознак злочину органом дізнання, а також заяви громадян,

яким відомо про вчинений злочин. Важливе значення у таких справах

займає реалізація матеріалів оперативно%розшукової діяльності. Готу%

ючись до судового розгляду, прокурор повинен знати, чи дотримані всі

вимоги закону при провадженні і передачі результатів ОРД органам до%

судового слідства та при їх перевірці слідчим шляхом. Вказані документи

мають бути доступними для вивчення прокурором і судом.

Після цього прокурор повинен перевірити законність притягнення

осіб до кримінальної відповідальності, тобто з'ясувати, чи були підстави

для визнання їх підозрюваними, притягнення як обвинувачених, оскіль%

ки сам факт хоча й законного порушення кримінальної справи тільки за

наявності ознак злочину щодо будь%якої особи не обов'язково і не завжди

є підставою для визнання її підозрюваною або обвинуваченою. На мо%

мент пред'явлення обвинувачення повинно бути зібрано достатньо дока%

зів на підтвердження об'єктивних та суб'єктивних ознак складу злочину,

передбаченого певною частиною ст. 149 КК України. Докази, зібрані у

справі, перевіряються і з точки зору їх допустимості.

. Діяльність, спрямована на протидію торгівлі людьми, ґрунтується на

таких принципах:

1) забезпечення прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на

повагу до гідності, особисте життя, правову допомогу, відшкодування мате-

ріальної та моральної шкоди у встановленому законом порядку;

2) поваги і неупередженого ставлення до осіб, які постраждали від тор-

гівлі людьми;

3) конфіденційності інформації про осіб, які постраждали від торгівлі

людьми;

4) добровільності отримання допомоги особами, які постраждали від

торгівлі людьми, та їх недискримінації за ознаками раси, кольору шкіри,

політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального

походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими

ознаками;

5) взаємодії органів виконавчої влади між собою, з відповідними орга-

нами досудового слідства та з громадськими і міжнародними організаціями.

2. У разі якщо особи, які постраждали від торгівлі людьми або стали

свідками торгівлі людьми, є дітьми, усі дії, що застосовуються до них,

базуються на принципах, зазначених у Конвенції про права дитини та

Факультативному протоколі до Конвенції про права дитини щодо торгівлі

дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії.

3. У разі якщо вік особи не визначений і є підстави вважати, що ця

особа – дитина, вона вважається дитиною і їй надається спеціальний захист

до встановлення її віку.

До завдань у сфері боротьби з торгівлею людьми належать:

1) виявлення причин та передумов, що сприяють торгівлі людьми, та

вжиття заходів щодо їх усунення;

2) забезпечення безпеки осіб, які визнані потерпілими від торгівлі

людьми, свідків та інших осіб, які беруть участь у кримінальному судочин-

стві у справах щодо торгівлі людьми;

3) виявлення та розслідування злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми;

4) притягнення до відповідальності, у тому числі кримінальної, осіб,

причетних до торгівлі людьми;ПРОТИДІЯ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ

5) забезпечення відновлення прав постраждалих від торгівлі людьми;

6) інформування суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії тор-

гівлі людьми, та громадськості щодо результатів діяльності у сфері боротьби

з торгівлею людьми.

БІЛЕТ № 16

1. Повноваження прокурора при застосуванні заходів забезпечення у кримінальному провадженні

Так, законодавець, враховуючи правообмежувальний характер заходів забезпечення кримінального провадження, встановив систему гарантій, які забезпечують їх законне та обґрунтованезастосування. Адже, хоча кримінальне судочинство і покликане бути ефективним засобом захисту прав та свобод, в правозастосовчій практиці досить часто зустрічаються випадки зловживання суб’єктами кримінального провадження процесуальними правами та повноваженнями, на що постійно звертається увага правозахисних організацій.

Як зазначалось раніше однією із гарантій законного застосування заходів забезпечення є їх застосування на підставі ухвали слідчого судді або суду, за винятком випадків, передбачених КПК (ч. 1 ст. 132 КПК).

Отже, в разі виникнення необхідності у застосуванні заходів забезпечення у кримінальному провадженні під час досудового розслідування слідчий, за погодженням з прокурором або прокурор складають мотивоване клопотання, яке подається до місцевого суду, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.

При цьому прокурор (слідчий) відповідно до вимог ч.3 ст.132 КПК зобов’язаний довести що:

1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;

2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який йдеться у клопотанні;

3) може бути виконане завдання, для виконання якого і відбулося звернення з клопотанням.

Дана правова вимога обов’язкового обґрунтування клопотання також є гарантією забезпечення прав людини при застосуванні заходів забезпечення. Вона фактично усуває (забороняє) можливість звернення прокурора, слідчого з необґрунтованим клопотанням. В такому випадку рішення слідчого судді, суду буде не на їх користь.

Отже, прокурор, будучи найбільш обізнаним стосовно фактичних обставин кримінального провадження, при зверненні до нього слідчого з клопотанням про застосування заходу забезпечення або перед особистим зверненням до слідчого судді, суду з таким клопотанням, повинен в першу чергу пересвідчитися, шляхом повного і всебічного аналізу наявних матеріалів, що:

1) підозра у вчиненні кримінального правопорушення обґрунтована, тобто є достатньо доказів як на підтвердження складу злочину, так і для визнання особи винуватою у його вчиненні;

2)кримінальному правопорушенню надана правильна кримінально-правова кваліфікація, відповідно до ступеню тяжкості вчиненого, і що дана кваліфікація може бути підставою для застосування заходів забезпечення;

3) саме обраний захід забезпечення, а не інший, з відповідним ступенем втручання у права і свободи особи, задовільнить потреби подальшого досудового розслідування без настання будь-яких негативних наслідків для розслідування;

4) саме обраний захід забезпечення сприятиме виконанню завдань кримінального провадження, тобто не можливо без його застосування отримати речі та документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні.

Крім того, він повинен оцінити докази щодо обставин, на які посилатиметься для підтвердження необхідності застосування конкретного запобіжного заходу.

Щоб переконати слідчого суддю, суд у прийнятті відповідного рішення прокурор (слідчий) повинен навести обґрунтування своєї вимоги.

Також прокурор (слідчий) повинен дотримуватись ще однієї гарантії законного застосування заходів забезпечення, а саме внесення відомостей про кримінальне правопорушення в Єдиний реєстр досудових розслідувань. Тому, обов’язок прокурора (слідчого) долучати до клопотання про застосування, зміну чи скасування заходів забезпечення витяг з ЄРДР щодо кримінального провадження, в рамках якого подається клопотання. Ця вимога закріплена законодавцем в ч.6 ст.132 КПК. Це дозволяє слідчому судді, суду пересвідчитися у наявності відповідної правової підстави для подальшого розгляду клопотання. За відсутності витягу з ЄРДР розгляд клопотання слідчим суддею, судом неможливий.

Це що стосується загальних вимог, яких повинен дотримуватись прокурор при застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження.

Проте, при вирішенні питання щодо застосування конкретного заходу забезпечення, прокурор повинен враховувати вимоги і щодо кожного із них.

Так, при здійсненні виклику прокурор обов’язково повинен переконатися у наявності однієї із двох умов, про які говорилось раніше. Нагадаємо, це:

1)достатньо підстав вважати, що особа може дати показання, які мають значення для кримінального провадження;

2) участь особи у процесуальній дії є обов’язковою за законом або визнати її участь обов’язковою, про що зазначити у виклику.

Також прокурор зобов’язаний дотримуватись порядку здійснення виклику, передбаченого ст.135 КПК та переконатися, що особа дійсно отримала повістку про виклик і цьому є підтвердження, як передбачено ст.136 КПК.

Особа має отримати повістку про виклик або бути повідомленою про нього іншим шляхом не пізніше ніж за три дні до дня, коли вона зобов’язана прибути за викликом. У випадку встановлення КПК України строків здійснення процесуальних дій, які не дають змоги здійснити виклик у зазначний строк, особа має отримати повістку про виклик або бути повідомленою про нього іншим шляхом якнайшвидше, але в будь-якому разі з наданням їй необхідного часу для підготовки та прибуття за викликом.

Належним підтвердженням отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом є розпис особи про отримання повістки, в тому числі на поштовому повідомленні, відеозапис вручення особі повістки, будь-які інші дані, що підтверджують факт вручення особі повістки про виклик або ознайомлення з її змістом.

У разі неприбуття особи на виклик, прокурор, переконавшись у належному повідомленні особи про її виклик та у наявності підтвердження про отримання повістки, а також у відсутності поважної причини неприбуття, повинен ініціювати застосування приводу чи накладення на неї грошового стягнення.

Так, прокурор, дійшовши до висновку про необхідність застосування приводу до особи, зобов’язаний переконатися у належному її процесуальному статусі. Адже, як зазначалось, відповідно до ч.3 ст.140 КПК, привід може бути застосовано лише до підозрюваного, обвинуваченого або свідка. Крім того, прокурор повинен враховувати заборону закону щодо приводу свідка, якщо це:

- неповнолітня особа;

- вагітна жінка;

- інвалід першої або другої групи;

- особа, яка одноосібно виховує дітей віком до 6 років або дітей-інвалідів;

- особа, яка не може бути допитана як свідок, відповідно до ч.2 ст.65 КПК (захисник, нотаріус, лікар, журналіст та інші).

У клопотанні про здійснення приводу прокурор повинен:

- зазначити найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер, як правову умову його здійснення;

- вказати процесуальний статус особи та процесуальну дію, учасником якої повинна бути особа; положення КПК, яким встановлено обов’язок особи з’являтися за викликом і обставини невиконання цього обов’язку, як обґрунтування необхідного ступеня втручання у її права та свободи;

- викласти відомості, що підтверджують факт здійснення виклику особи у встановленому порядку і отримання нею повістки про виклик, як підтвердження дотримання вимог закону.

До клопотання необхідно додати, крім витягу з ЄРДР, копії матеріалів, якими прокурор (слідчий) обґрунтовує свої доводи.

Порядок виконання приводу детально розписаний у статті 143 КПК законодавцем, з метою недопущення порушень при його застосуванні.

При вирішенні питання щодо застосування грошового стягнення, прокурор повинен переконати слідчого суддю, суд, що:

- особа не виконала покладений на неї процесуальний обов’язок;

- відсутні поважні причини його невиконання.

Тому, ще до складання відповідного клопотання прокурор повинен впевнитисяу наявності в матеріалах кримінального провадження доказів, які вказують на обізнаність особи про необхідність виконання нею певних процесуальних обов’язків та на обставини умисного їх не виконання без поважних причин. Про це, крім найменування кримінального провадження та його реєстраційного номеру, процесуального статусу особи, він повинензазначити в клопотанні до слідчого судді, суду, а також додати необхідні матеріали до клопотання. Крім того, прокурор в клопотанні повинен посилатися на статтю КПК, яка передбачає відповідний розмір грошового стягнення.

Повноваження прокурора у вирішенні питання про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом полягають у його зверненні з відповідним клопотанням до слідчого судді або погодити чи відмовити у погодженні клопотання слідчого. При цьому прокурор повинен переконатися у наявності:

1)правових підстав для застосування такого примусу (внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, обґрунтована підозра у вчиненні особою кримінального правопорушення;

2)достатність доказів, які вказують на вчинення особою кримінального правопорушення;

3)відсутність негативних наслідків такого обмеження для інших осіб.

Адже наявність цих обставини, також враховує слідчий суддя, при прийнятті рішення.

Крім того, прокурор повинен переконати слідчого суддю у наявності достатніх підстав вважати, що такий захід необхідний для:

- припинення кримінального правопорушення чи запобігання вчиненню іншого;

- припинення або запобігання протиправній поведінці підозрюваного щодо перешкоджання кримінальному провадженню;

- припинення або запобігання протиправній поведінці підозрюваного щодо забезпечення відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Право на звернення з клопотанням про продовження строку тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом законодавцем надано лише прокурору, і лише у разі доведення ним, що:

- обставини, які стали підставою для тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом, продовжують існувати;

- або сторона обвинувачення не мала можливості іншими способами іншими способами, протягом дії попередньої ухвали, забезпечити досягнення цілей, заради яких було обмежено користування спеціальним правом.

Що стосується відсторонення особи від посади, прокурору потрібно переконатися:

- у відповідному процесуальному статусі особи, щодо якої обирається даний захід забезпечення, тобто це підозрюваний чи обвинувачений,

- що підозрюється чи обвинувачується особа у вчиненні злочину відповідного ступеня тяжкості, а саме: середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого,

- що у підозрюваного чи обвинуваченого наявні певні посадові обов’язки, завдяки яким він може певним чином перешкоджати кримінальному провадженню;

- або що підозрюваний чи обвинувачений є службовою особою правоохоронного органу, не залежно від тяжкості вчиненого ним злочину.

З клопотанням про відсторонення від посади під час досудового розслідування може звернутися до слідчого судді як прокурор, так і слідчий за погодженням з прокурором. Під час судового провадження з таким клопотанням до суду може звернутися лише прокурор.

Зазначене клопотання повинно відповідати вимогам ст.155 КПК, в іншому випадку слідчий суддя, суд повертає його прокурору, про що постановляє ухвалу (ч.2 ст.156 КПК).

Крім того, ч.3 ст.154 КПК передбачає особливі випадки вирішення питання про відсторонення від посади, а саме:

1)щодо осіб, які призначаються Президентом України (ст.106 Конституції України), питання вирішує Президент України на підставі клопотання прокурора в порядку встановленому законодавством;

2)щодо судді питання вирішує Вища кваліфікаційна комісія суддів України на підставі вмотивованого клопотання Генерального прокурора України. (Законодавець в даному випадку підкреслив необхідність саме вмотивованого звернення, зважаючи на статус суддів, але це не означає, що в решті випадків клопотання не повинні бути вмотивовані).

При розгляді клопотання про відсторонення особи від посади, прокурор повинен довести перед слідчим суддею, судом, ті ж обставини, що і при тимчасовому обмеженні користуванням спеціальним правом, тобто:

1) наявність правової підстави для відсторонення від посади;

2) достатність доказів, які вказують на вчинення особою кримінального правопорушення;

3) відсутність негативних наслідків відсторонення від посади для інших осіб;

4) що саме такий захід забезпечення сприятиме запобіганню у протиправному перешкоджанні підозрюваним, обвинуваченим здійсненню кримінального провадження.

За наслідками розгляду клопотання слідчий суддя, суд постановляє ухвалу, із зазначенням строку відсторонення від посади, який не може становити більше двох місяців.

Строк відсторонення від посади може бути продовжений лише за клопотанням прокурора, який повинен довести, що:

- обставини, які стали підставою для відсторонення від посади, продовжують існувати;

- сторона обвинувачення не мала можливості забезпечити досягнення цілей, заради яких було здійснено відсторонення від посади, іншими способами протягом дії попередньої ухвали (ч.2 ст.158 КПК).

Тимчасовий доступ до речей і документів здійснюється на підставі ухвали слідчого судді, суду. Отже, повноваження прокурора в даному випадку полягають у зверненні з відповідним клопотанням самостійно або у погодженні клопотання, з яким звертається слідчий, чи у відмові в погодженні клопотання слідчого. При цьому прокурор повинен переконатися у наявності доказів, які підтверджують, що:

- необхідні речі та документи знаходяться у володінні певної фізичної чи юридичної особи;

- ці речі та документи як самі по собі, так і в сукупності з іншими речами та документами мають суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні і відомості які вони містять можливо використати як докази;

- доступ до цих речей і документів не заборонено, тобто вони не відносяться до листування або інших форм обміну інформацією між захисником та його клієнтом;

- вони не містять охоронювану законом таємницю, а якщо так, то не можливо іншими способами довести обставини, які передбачається довести за допомогою цих речей і документів.

Як зазначалося раніше, доступ до речей і документів, які містять відомості, що становлять державну таємницю, не може надаватися особі, що немає до неї допуску відповідно до вимог закону. В такому випадку, процесуальний керівник повинен мати допуск до державної таємниці.

При наявності достатніх підстав вважати, що існує реальна загроза зміни або знищення речей чи документів прокурор у клопотанні повинен про це вказати і навести відповідні доводи, та клопотати про їх вилучення (ч.7 ст.163 КПК). В такому випадку зазначене клопотання може бути розглянуто без виклику особи, у володінні якої вони знаходяться (ч.2 ст.163 КПК).

У разі невиконання ухвали про тимчасовий доступ до речей і документів, сторони кримінального провадження, а отже і прокурор, мають право звернутися до слідчого судді, суду з клопотанням про дозвіл на проведення обшуку з метою відшукання та вилучення зазначених речей та документів, як передбачено ч.1 ст.166 КПК.

Повноваження прокурора щодо тимчасового вилучення майна полягають у контролі за дотриманням процедури вилучення майна, зберігання вилученого майна та у вирішенні його подальшого процесуального становища.

Тимчасово вилучити майно може кожен, хто законно затримав особу в порядку, передбаченому ст.ст.207, 208 КПК. Проте, в подальшому зазначена особа зобов’язана передати вилучене майно слідчому, прокурору, іншій уповноваженій службовій особі, про що обов’язково складається протокол, де фіксується факт передачі цього майна.

Тимчасово вилученим майноможе бути під час обшуку або огляду слідчим, прокурором чи іншою уповноваженою службовою особою, про що також повинен бути складений відповідний протокол.

Прокурор для подальшого звернення до слідчого судді, суду з клопотанням про арешт майна повинен переконатися у наявності достатніх підстав вважати, що вилучені речі, документи, гроші відповідають критеріям, зазначеним у ч.2 ст.167 КПК, тобто:

1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди;

2) надані особі з метою схилити її до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та (або) матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи як винагорода за його вчинення;

3) є предметом кримінального правопорушення, пов’язаного з їх незаконним обігом;

4) набуті в результаті вчинення кримінального правопорушення, доходи від них, або на які було спрямоване кримінальне правопорушення.

В разі відсутності зазначених підстав для тимчасового вилучення майна, саме на прокурора покладено обов’язок винесення постанови про повернення майна особі, у якої воно було вилучено, у зв’язку з його безпідставним вилученням (п.1 ч.1 ст.169 КПК).

За наявності вказаних у ч. 2 ст. 167 КПК підстав, з метою забезпечення доказів у кримінальному провадженні, прокурор (слідчий за погодженням з прокурором) звертається з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду.

З метою забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позовупрокурор (слідчий за погодженням з прокурором) також наділений правом звернутися з клопотанням про арешт нерухомого та рухомого майна, результатів інтелектуальної, творчої діяльності, грошей у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому вигляді, цінних паперів, корпоративних прав (ч.ч.2, 3 ст.170 КПК). При цьому прокурор повинен переконатися, що майно, на яке накладатиметься арешт, не входить до переліку майна, яке не підлягає конфіскації.

В даному клопотанні обов’язково повинно бути зазначено:

1) підстави, у зв’язку з яким потрібно здійснити арешт майна. Якщо підставою є забезпечення цивільного позову, то вказується розмір завданої кримінальним правопорушенням шкоди, з наведенням доказів як факту завдання шкоди, так і розміру шкоди;

2) перелік і види майна, що підлягає арешту;

3) документи, що підтверджують право власності на це майно.

Під час розгляду клопотання прокурор повинен переконати слідчого суддю, суд у обґрунтованій підозрі вважати, що незастосування цього заходу зумовить труднощі чи неможливість виконання вироку в частині можливої конфіскації майна або цивільного позову чи перешкоджатиме доведенню обвинувачення внаслідок його приховування, відчуження чи пошкодження.

Якщо під час досудового розслідування будуть встановлені підстави для закриття кримінального провадження, визначені ст.284 КПК, прокурор при винесенні відповідної постанови зобов’язаний прийняти рішення і щодо арешту майна, якщо такий захід забезпечення було застосовано, а саме скасувати його. Арешт може бути скасований як повністю, так і в тій частині обвинувачення, щодо якого прийнято рішення про закриття кримінального провадження.

1. Випадки закриття кримінального провадження слідчим. Прокурорський нагляд за додержанням законності і обґрунтованості такої постанови.

Слідчий приймає постанову про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених ч.1 ст.284 а саме, встановлена відсутність події крим. Правопорушення, встановлена відсутність в діяннях складу кримінального правопорушення, набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння вчинене особою, якщо цьому провадженні жодній особі не повідомлялося про підозру. Прокурор приймає постанову про закриття кримінального провадження щодо підозрюваного. Копія постанови слідчого про закриття кримінального провадження надсилається заявнику, потерпілому, прокурору. Прокурор протягом двадцяти днів з моменту отримання копії постанови має право її скасувати у зв’язку з незаконністю чи необґрунтованістю. Постанова слідчого про закриття кримінального провадження також може бути скасована прокурором за скаргою заявника, потерпілого, якщо така скарга подана протягом десяти днів з моменту отримання заявником, потерпілим копії постанови.

1. Особливості процесуального керівництва у кримінальних провадження про злочини проти правосуддя

БІЛЕТ 17

1. Запобіжні заходи як окремий вид заходів забезпечення кримінального провадження

Запобіжні заходи – це частина заходів забезпечення кримінального провадження. Окрім ознак, притаманних для всіх заходів забезпечення кримінального провадження, вони характеризуються наступними специфічними, притаманними лише їм ознаками:

- вони мають особистий (персональний) характер, бо обмежують особисті права конкретної особи;

- їх застосування тільки до певних суб’єктів кримінального процесу: підозрюваного та обвинуваченого;

- мають специфічні мету та підстави застосування;

- мають більший ступінь примусу.

За своєю юридичною природою запобіжні заходи застосовуються тоді, коли особа ще не визнана винною у скоєнні кримінального правопорушення, тобто згідно за презумпцією невинуватості вона є невинуватою. Тому застосування запобіжних заходів ні в якому разі не повинно розцінюватися як покарання, а є лише певними обмеженнями особи, яка підозрюється чи обвинувачується у скоєнні кримінального правопорушення.

Відповідно до глави 18 КПК систему запобіжних заходів становлять:

1) особисте зобов’язання (ст.179 КПК);

2) особиста порука (ст.180 КПК);

3) застава (ст.182 КПК);

4) домашній арешт (ст.181 КПК);

5) тримання під вартою (ст.ст.183, 197, 202 КПК);

6) тимчасовим запобіжним заходом є затримання особи, яке застосовується з підстав та в порядку, визначеному КПК (ч.2 ст.176 КПК).

У кримінальному процесуальному законодавстві України з’явилися нові запобіжні заходи – особисте зобов’язання та домашній арешт.

Зазначені запобіжні заходи розташовані у порядку від найбільш м’якого – особистого зобов’язання, до найбільш суворого – тримання під вартою.

Наявність системи запобіжних заходів забезпечує можливість ситуативного підходу до їх застосування в практиці кримінального провадження, що передбачає взяття до уваги не лише обставин провадження, а й суворості запобіжного заходу. Так, одні запобіжні заходи обмежують свободу обвинуваченого, створюють лише психологічні перешкоди ухилення від обов’язків (особисте зобов'язання, особиста порука), інші − частково або повністю позбавляють підозрюваного, обвинуваченого фізичної можливості ухилитися від слідства та суду (тримання під вартою). Вказаний перелік запобіжних заходів у кожному конкретному випадку дозволяє індивідуалізувати його застосування, враховуючи при цьому як інтереси правосуддя, так і недопущення невиправданих обмежень прав і свобод підозрюваного, обвинуваченого.

Також, у нормах КПК України, які визначають особливі порядки кримінального провадження (Розділ ІV), визначено ще кілька запобіжних заходів: до неповнолітніх підозрюваних, обвинувачених може застосовуватися передання їх під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, які виховуються в дитячій установі, − передання їх під нагляд адміністрації установи (ч.1 ст.493 КПК); до особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, можуть бути застосовані судом такі запобіжні заходи, як передання на піклування опікунам, близьким родичам чи членам сім’ї з обов’язковим лікарським наглядом та поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають небезпечну поведінку особи (ч.1 ст.508 КПК).

Окрім цього, у Розділі IХ КПК, який визначає порядок Міжнародного співробітництва під час кримінального провадження, зустрічається термін екстрадиційний арешт (п.9 ст.541 КПК).

Запобіжні заходи під час досудового розслідування застосовуються на підставі ухвали слідчого судді за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором або клопотання, складеного прокурором, під час судового провадження – судом за клопотанням прокурора (ч.4 ст.176 КПК).

Метою застосування запобіжних заходів у кримінальному процесі є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків; запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та (або) суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому підозрюється, обвинувачується (ч.1 ст.177 КПК).