При здійсненні оперативно-розшукових заходів

Для розшуку осіб, які переховуються від органів слідства і суду та ухиляються від відбування кримінального покарання, застосовують весь перелік визначених законодавством, зокрема ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», гласних і негласних оперативних заходів.

Під час перевірки оперативно-розшукових справ та статистичних даних про результати оперативно-розшукової діяльності щодо розшуку осіб зазначеної категорії з’ясовуються наступні питання:

· чи передбачені законодавством здійснювані заходи та чи здійснюються вони в порядку, визначеному чинним законодавством;

· чи враховується їх відповідність ступеню суспільної небезпеки злочинних посягань та загрозі інтересам суспільства і держави;

· чи не здійснюються ці заходи не уповноваженими на це підрозділами;

· чи виконуються заходи в межах встановлених законом строків ведення оперативно-розшукових справ;

· чи відповідають здійснювані заходи меті оперативно-розшукової діяльності – розшуку особи, яка переховується від слідства та суду, ухиляється від відбування кримінального покарання;

· чи не проводяться оперативно-розшукові заходи щодо осіб, відносно яких не заведено оперативно-розшукову справу;

· чи підлягають використанню як джерело доказів у кримінальному судочинстві одержані результати заходів;

· чи не ведеться стосовно однієї особи декілька оперативно-розшукових справ, оперативно-розшукова діяльність без заведення оперативно-розшукової справи та чи не порушено прав і свобод фізичних або юридичних осіб,

· чи відшкодовано матеріальні та моральні збитки у випадку порушення прав і свобод громадян або юридичних осіб.

У зв’язку з особливостями провадження оперативно-розшукової діяльності з розшуку осіб, які переховуються від слідства та суду, ухиляються від відбування кримінального покарання, перевіряються й такі питання:

· чи оголошено особу, за наявності підстав, у міждержавний та міжнародний розшук;

· чи відповідає оголошення особи у міждержавний та міжнародний розшук вимогам законодавства України;

· чи направлено до Державної прикордонної служби України доручення щодо затримання розшукуваного при перетині державного кордону України (щодо осіб, яким судом обрано запобіжний захід – тримання під вартою або надано дозвіл на затримання і доставку до суду);

· чи поновлено вказані доручення після закінчення строку їх дії (Інструкція про порядок направлення до Держкомкордону доручень правоохоронних органів України щодо осіб, які прямують через державний кордон України, їх обліку та виконання, затверджена наказом Державної прикордонної служби України від 5 січня 1996 року № 8);

· чи направлено орієнтування до органів внутрішніх справ, на території яких ймовірна поява розшукуваного;

· чи проінформовано міськрайвідділ внутрішніх справ за місцем одержання розшукуваним паспорта або реєстрації;

· чи встановлено та опитано осіб, які можуть знати про місцезнаходження розшукуваного;

· чи проводяться систематичні перевірки розшукуваного за обліками ОВС, лікувальних закладів та інших установ, організацій і органів, УІАЗ УМВС в областях;

· чи направлено розшукові завдання до ОВС, на території або об’єктах обслуговування яких, за отриманими даними, розшукуваний має можливі зв’язки;

· чи належним чином здійснюється відомчий контроль за розшуком осіб, які переховуються від слідства та суду, ухиляються від відбування кримінального покарання (вказаний перелік не є вичерпним).

Окрім того, перевіряється виконання оперативними підрозділами обов’язків, визначених ст. 7 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», та використання прав, зазначених у ст. 8 зазначеного Закону, а також стан виконання доручень слідчого, передбачених ст. 114 КПК України, вказівок і доручень прокурора, наданих у порядку п.п. 3, 4 частини 1 ст. 227 КПК України, доручень органів дізнання, слідчого, прокурора і суду, наданих у порядку ч. 3 ст. 66 КПК України.

Погодження (санкції) прокурора не потребує жоден оперативно-розшуковий захід, який може проводитися в оперативно-розшукових справах категорії «Розшук», крім оперативно-технічних. Визначені законом оперативно-розшукові заходи проводяться, у передбачених законом випадках, з дозволу керівника відповідного органу внутрішніх справ або уповноваженого заступника, які несуть відповідальність за законність здійснюваних заходів відповідно до чинного законодавства.

Цей дозвіл може міститися як у постановах оперативних підрозділів (при затвердженні їх уповноваженими керівниками тощо), так і в резолюціях на інших документах (наприклад, при затвердженні планів оперативно-розшукових заходів).

Затримання осіб, які переховуються від слідства і суду, засуджених, які ухиляються від відбування кримінального покарання, щодо яких оголошено розшук, передбачено положеннями статті 139 КПК України та пунктом 5 статті 11 Закону України „Про міліцію”.

Порядок затримання розшукуваних осіб та їх поміщення до ізолятора тимчасового тримання (ІТТ) безпосередньо визначається пунктом 14 Інструкції з організації розшуку обвинувачених, підсудних, осіб, які ухиляються від відбування кримінального покарання, безвісно зниклих осіб та встановлення особи невпізнаних трупів, затвердженої наказом МВС України від 5 січня 2005 року № 3 ДСК.

Якщо розшукуваного затримано на території обслуговування органу внутрішніх справ, відповідальний оперативний черговий ОВС зобов’язаний зв’язатися телефонним, телеграфним чи факсимільним зв’язком або каналами електронної пошти, тобто будь-яким способом, з ініціатором розшуку з метою підтвердження підстав для взяття під варту обвинуваченого або затримання та доставки його до суду під вартою.

Ініціатор розшуку, тобто орган внутрішніх справ, оперативні підрозділи якого безпосередньо здійснюють розшук, одержавши повідомлення про затримання розшукуваного, зобов’язаний упродовж трьох годин підтвердити телеграфом, факсимільним зв’язком або каналами електронної пошти наявність підстав для взяття особи під варту або затримання та доставки до суду під вартою і не пізніше однієї доби надіслати фельдзв’язком відповідну постанову суду до органу внутрішніх справ, який утримує розшукувану особу.

Після одержання телеграфом, факсимільним зв’язком або каналами електронної пошти підтвердження згаданих вище підстав розшукувана особа поміщується до ізолятора тимчасового тримання ІТТ. Якщо ж затримання зазначеної особи відбулося внаслідок виконання розшукового завдання (орієнтування), у якому вже вказано обраний запобіжний захід – взяття під варту, – або підстави для затримання та доставки до суду під вартою, ОВС, до якого доставлено розшукуваного, одразу поміщує його до ІТТ.

У разі обрання до особи, що переховується від органів розслідування, запобіжного заходу, не пов’язаного із взяттям під варту (найчастіше це підписка про невиїзд), відповідальний черговий має взяти від затриманої особи пояснення та письмово зобов’язати її з’явитися до органу внутрішніх справ, який є ініціатором її розшуку.

Про затримання особи і про поміщення її до ІТТ відповідно до частини 3 статті 139 КПК України, негайно повідомляється прокурор за місцем затримання розшукуваного. Прокурор протягом двадцяти чотирьох годин зобов’язаний перевірити, чи дійсно затриманий є тією особою, яка розшукується. Перевіривши особу затриманого, а також наявність законних підстав для її арешту, дає санкцію на етапування розшукуваного до місця провадження слідства. Крім того, про затримання розшукуваного повідомляється телеграмою – ініціатор розшуку із зазначенням точної дати та часу затримання.

Проте, якщо за результатами перевірки буде встановлено, що особу затримано безпідставно (наприклад, особа не є розшукуваною або не підтверджено, що на час затримання особи вона усе ще перебуває у розшуку, або відсутні передбачені чинним законодавством підстави для її арешту), прокурор, відповідно до ч. 2 ст. 14 КПК України, повинен негайно звільнити затриманого. У такому разі прокурор згідно з положеннями ст.ст.130,227 КПК України, ст.45 Закону України «Про прокуратуру» складає відповідну постанову і дає письмові вказівки щодо звільнення особи, які є обов’язковими і підлягають негайному виконанню, а також вживає заходи реагування до винних посадових осіб.

 

При здійсненні оперативно-розшукових заходів, що тимчасово обмежують конституційні права громадян (зокрема щодо своєчасного інформування прокурора про одержання дозволу суду на здійснення заходів або відмову в ньому, про здійснення невідкладних заходів без дозволу суду)

Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» передбачає особливий порядок проведення оперативно-розшукових заходів у разі тимчасового обмеження конституційних прав та свобод людини і громадянина, передбачених статтями 30, 31, 32 Конституції України.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» це можуть бути такі оперативно-розшукові заходи:

· негласне проникнення до житла чи до іншого володіння особи;

· зняття інформації з каналів зв’язку;

· контроль за листуванням, телефонними розмовами, телеграфною та іншою кореспонденцією;

· застосування інших технічних засобів одержання інформації.

Окрім того, Кримінально-процесуальним кодексом України передбачено можливість застосування таких обмежень конституційних прав та свобод людини і громадянина:

· арешт на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку (стаття 187 КПК України);

· огляд і виїмка кореспонденції та дослідження інформації, знятої з каналів зв’язку (стаття 187-1 КПК України).

Обмеження вказаних конституційних прав і свобод людини й громадянина під час проведення оперативно-розшукової діяльності допускаються лише за вмотивованим рішенням суду на підставі відповідного подання керівника оперативного підрозділу або його заступника і мають винятковий та тимчасовий характер.

Відповідно до ч. 14 ст. 9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» у разі оперативної потреби невідкладного здійснення оперативно-технічних заходів оперативні підрозділи можуть їх проводити без дозволу суду. Про застосування вказаних заходів та їх підстави оперативний підрозділ зобов’язаний повідомити протягом 24 годин прокурора або суд.

Водночас відповідно до ст. 31 Конституції України не визначено винятків щодо можливості здійснення оперативно-технічних заходів, які обмежують права людини на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції без рішення суду, а тому такі заходи у порядку, передбаченому ч. 14 ст. 9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», проводитись не можуть.

Відповідно до Інструкціїз організації розшуку обвинувачених, підсудних, осіб, які ухиляються від відбування кримінального покарання, безвісно зниклих осіб та встановлення особи невпізнаних трупів, затвердженої наказом МВС України від 5 січня 2005 року № 3 ДСК, у разі отримання під час проведення оперативно-розшукової діяльності інформації про те, що розшукуваний спілкується каналами зв’язку або надсилає кореспонденцію особам (одержує від них), щодо яких оперативно-розшукова справа не заведена, співробітник оперативного підрозділу повинен надати таку інформацію органу досудового слідства для звернення до суду з поданням відповідно до ст. 187 КПК України, тобто для застосування арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку. Такі ж вимоги містить Інструкція з організації взаємодії органів і підрозділів внутрішніх справ України при документуванні та розслідуванні дорожньо-транспортних пригод, затверджена наказом МВС України від 3 грудня 2007 року № 460.

Відповідно до ст. 187 КПК України арешт на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку допускається лише за наявності достатніх підстав уважати, що у листах, телеграфній та іншій кореспонденції підозрюваного чи обвинуваченого іншим особам або інших осіб підозрюваному чи обвинуваченому, а також в інформації, якою вони обмінюються за допомогою засобів зв’язку, містяться дані про вчинений злочин або документи і предмети, що мають доказове значення, і якщо іншими способами одержати ці дані неможливо. До кореспонденції, на яку може бути накладено арешт, належать листи всіх видів, бандеролі, посилки, поштові контейнери, перекази, телеграми, радіограми тощо.

Окрім того, згідно з вимогами Кримінально-процесуального кодексу України, заходи, передбачені ст. 187 КПК України, є слідчими діями та подання про їх здійснення може бути внесено до суду лише слідчим.

Відповідно до роз’яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 березня 2008 року № 2, надання судом дозволу на проведення оперативно-розшукових заходів після порушення кримінальної справи не залежить від тяжкості злочину.

Закон не вимагає обов’язкового погодження подання до суду з прокурором при проведенні оперативних заходів, пов’язаних із тимчасовим обмеженням конституційних прав і свобод громадян (ч. 2 ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»).

Водночас необхідно враховувати, що подання слідчого про проведення заходів, передбачених ч. 5 ст. 177, ч. 4 ст. 178, ст. 187, ст.190 КПК України, і подання органу дізнання про проведення таких же заходів після порушення кримінальної справи (ст. 104 КПК України) має бути погоджено прокурором, як це передбачено КПК України. Таким чином, усі подання про здійснення таких заходів з метою розшуку осіб, які переховуються від слідства та суду, ухиляються від кримінального покарання, підлягають погодженню з прокурором.

Якщо у погодженні подання відмовлено, його необхідно повернути керівнику правоохоронного органу за наявності підстав з документами прокурорського реагування або листом-зауваженням із викладенням підстав відмови.

Про отримання дозволу суду на проведення оперативних заходів у порядку, передбаченому ч. 2 ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», або про відмову в ньому керівник відповідного оперативного підрозділу або його заступник повідомляють прокурору протягом доби.

При надходженні таких повідомлень уповноважений прокурор насамперед перевіряє, чи не порушено встановленого законом добового строку після дати винесення рішення суду. З цією метою звіряється вказана в повідомленні дата прийняття рішення судом, дата вихідної реєстрації повідомлення в оперативному підрозділі та вхідної реєстрації повідомлення до органу прокуратури.

Для контролю за своєчасністю надходження повідомлень про рішення суду, у випадках узгодження подання оперативного підрозділу з уповноваженим прокурором, доцільно перевірити наявність відповідного рішення суду безпосередньо в оперативному підрозділі (за умови якщо тривалий час – 10 і більше днів – після узгодження подання не надходить відповідне повідомлення).

Прокурор обов’язково при вивченні подань оперативних підрозділів має одночасно перевіряти матеріали оперативно-розшукової справи, у зв’язку з веденням яких виникла необхідність застосування цих виключних заходів.

Під час перевірки обґрунтованості подань та прийняття рішення про надання згоди прокурора, окрім загальних питань додержання законності при проведенні оперативно-розшукової діяльності, встановлюється:

· чи зазначено в поданні повну і точну назву апеляційного суду, якому надано право її розглядати;

· чи має подання найменування (наприклад – «Подання про надання дозволу на здійснення оперативно-розшукових заходів, які тимчасово обмежують права і свободи людини»);

· чи зазначено у поданні, що ведеться оперативно-розшукова справа із зазначенням її номера та дати заведення;

· чи вказано у поданні, у вчиненні якого саме злочину, із зазначенням статті КК України, обвинувачується розшукувана особа;

· чи вказано у поданні, стосовно якої особи необхідно отримати дозвіл на здійснення заходів, повні анкетні дані цієї особи та чи заведена стосовно неї оперативно-розшукова справа;

· чи зазначено в поданні, що в інший спосіб неможливо одержати інформацію, з яких причин;

· чи зазначено у поданні мету застосування цих заходів (запобігання злочину, з’ясування істини під час розслідування кримінальної справи);

· чи зазначено в поданні точну адресу житла чи іншого володіння особи (за необхідності негласного проникнення до них), точні номери телефонів, електронні адреси, радіопозивні або інші дані, які індивідуалізують належність каналу зв’язку до конкретної особи, хто їх використовує та за ким вони зареєстровані;

· чи зазначено точну поштово-телеграфну адресу особи, чи на її ім’я надходить кореспонденція (у разі необхідності контролю за листуванням, телеграфними та іншими повідомленнями), види поштово-телеграфних відправлень, назву установи зв’язку, на яку покладається обов’язок затримувати такі відправлення;

· чи відповідно до переліку, зазначеного в ч. 2 ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», сформульовані заходи, які передбачається здійснити;

· чи в розумних межах (з урахуванням виключення безпідставного обмеження прав особи та її близьких) зазначено строки дозволу на здійснення заходів, чи не виходять вони за межі встановленого строку ведення оперативно-розшукової справи;

· чи зазначено в поданні дату його винесення та норми закону, відповідно до яких виноситься подання;

· чи від імені уповноваженої посадової особи оперативного підрозділу винесене подання (таке право надане лише керівникам оперативних підрозділів або їх заступникам).

Подібним чином здійснюється перевірка обґрунтованості подань слідчих, винесених згідно зі ст. 187 КПК України.

Враховуючи зазначені вимоги, обов’язково слід перевірити, чи у поданнях оперативних підрозділів, постановах суду необхідність застосування кожного з таких заходів обґрунтовано стосовно кожної особи. В іншому разі прокурор подання не погоджує і відповідним чином реагує.

Якщо оперативно-розшукова діяльність здійснюється за дорученням органу дізнання, слідчого, прокурора чи суду, інших передбачених ч. 2 ст. 6 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» осіб, органів чи організацій, про це повинно бути зазначено в поданні з посиланням на конкретний документ, його номер і дату, номер кримінальної справи, щодо кого вона порушена, за якими статтями (частинами статей) КК України.

Уповноважений прокурор, відповідно до вимог частини 4 статті 187 КПК України, повинен бути присутнім під час розгляду подання оперативного підрозділу суддею, який вислуховує думку прокурора про можливість надання відповідного дозволу. Вважаємо, що прокурор може бути присутнім і при розгляді подань оперативних підрозділів, внесених до суду в порядку статті 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність». Це не суперечить повноваженням прокурора, які визначені у вказаному Законі, та відповідає завданням прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, у т.ч. щодо додержання передбаченого законом порядку проведення оперативно-розшукових заходів та застосування технічних засобів, згідно із положеннями ст.30 Закону України «Про прокуратуру».

Необхідно також перевірити чи за результатами здійснення оперативних-технічних заходів складено протокол з відповідними додатками, який підлягає використанню як джерело доказів у кримінальному судочинстві. Якщо цієї вимоги закону не дотримано, то прокурор має реагувати відповідно до вимог Законів України «Про прокуратуру» та «Про оперативно-розшукову діяльність».