М’які желатинові капсули можуть мати сферичну, овальну, видовжену або циліндричну форму з напівсферичними кінцями, із швом і без нього.

Виготовлення м'яких желатинових капсул2 способами: пресуванням і краплинним способом.

Крапельний метод. Крапельний метод одержання м’яких желатинових капсул у промисловому виробництві уперше запропонований фірмою «Globex» («Глобекс»). Цей метод базується на явищі утворення желатинової краплі з одночасним включенням у неї рідкої лікарської речовини, що досягається застосуванням двох концентричних форсунок.

Розплавлена желатинова маса 3 надходить по трубопроводу, який обігрівається, в жиклерний вузол 4, що являє собою конічну трубчасту форсунку, з якої виштовхується одночасно з подачею через дозувальний пристрій 1 лікарського засобу 2, що заповнює капсулу завдяки двофазному концентричному потоку. За допомогою пульсатора 5 краплі відриваються і надходять в охолоджувач 6, що являє собою циркуляційну систему для формування, охолодження і перемішування капсул. Сформовані капсули потрапляють в охолоджене вазелінове масло (14 °С), зазнаючи кругової пульсації, і набувають чіткої кулястої форми 7.

Капсули відокремлюють від масла, промивають і сушать у спеціальних камерах (швидкість повітряного потоку 3 м/с), що дозволяє швидко видаляти вологу з оболонки капсули. Метод повністю автоматизований, характеризується високою продуктивністю (28—100 тис. капсул/год), точністю дозування лікарської речовини (±3 %), гігієнічністю й економічністю витрати желатину.

Незважаючи на багато переваг, цей метод не може бути універсальним. Його використання обмежується як розмірами капсул — від 300 мг до мікрокапсул, так і вмістом (густина і в’язкість вмісту мають бути наближеними до масла).

Крапельний метод є дуже зручним для капсулування жиророзчинних вітамінів A, E, D, K і розчинів нітрогліцерину, валідолу та ін. Капсули, одержані крапельним методом, легко відрізняються за відсутністю на них шва.

Метод пресування (роторно-матричний). Принцип методу полягає в одержанні желатинових стрічок, з яких штампують капсули. Отримані таким способом капсули мають горизонтальний шов. Існує декілька типів ліній для виготовлення м’яких капсул методом пресування: «KS-4» (Німеччина), «Scherer» (США), «Accogel Lederle» (Великобританія).

Перші конструкції складалися з матриць, на яких штампували половину капсули. Готову желатинову стрічку поміщали на нагріту матрицю. Стрічка трохи підплавлялась і вистилала поглиблення матриці, в яке надходила лікарська речовина. Зверху поміщали другу желатинову стрічку і накривали верхньою матрицею. Обидві матриці з’єднували і поміщали під прес, де формувалися капсули із швом по периметру. Однак такі машини мали багато вад і були малопродуктивними. Американський інженер Роберт Шерер запропонував горизонтальний прес замінити двома протилежно обертовими барабанами, з матрицями. Дві неперервні желатинові стрічки, отримані шляхом пропускання через систему охолоджених роликів (валів), подаються на обертові барабани з протилежних сторін. На поверхні барабанів є матриці, на яких утворюється половина форми одержуваних капсул. Стрічки з желатину точно повторюють форму матриці, і в міру того, як протилежні форми матриці з’єднуються через отвори в клиноподібному пристрої, здійснюється дозування вмісту капсул.

Машини такого типу відзначаються високою точністю дозування (±1 %) і великою продуктивністю. Розроблений метод дістав назву ротаційно-матричного.

Процес капсулування на лінії «Leiner» починається з приготування желатинової маси в чавунно-емальованому реакторі з процесом набухання желатину. Реактор повинний мати парову оболонку, автоматичний регулятор температур, якірну мішалку (20—30 об/хв), повітряний кран і підведення вакууму.

Готову желатинову масу з реактора-термостата 1 подають по двох трубопроводах 4, що обігріваються, у правий і лівий розподільні бункери 5 з нагрівальними елементами 6 і затворами 7. Висота зазору для виливання маси на барабани желатинізації регулюється затворами, і залежно від цього одержують желатинові стрічки певної товщини. Капсульна маса, проходячи через систе му охолоджених валиків (роликів) 8 і 9, застигає і утворює стрічку. На обидві її сторони наноситься шар вазелінового масла (для кращого ковзання), і стрічка подається на штампувальні барабани 15, що рухаються назустріч один одному. На барабанах знаходяться матриці 14 із виступами 13. У момент стикання прес-форм желатинові стрічки вдавлюються в матриці під тиском лікарської речовини, яка подається поршневими дозаторами через розподільний сегмент 11, утворюючи половинки капсули, що одразу склеюються між собою. Форма капсули визначається конфігурацією матриці. Отримані капсули промивають ізопропіловим спиртом і сушать спочатку в барабанній сушарці при температурі 24 °С і відносній вологості 20—35 %, а потім у тунельній сушарці протягом 12—18 год до залишкового вмісту вологи не більше 10 %. Як показав прогноз розвитку технології капсулування, із трьох існуючих способів одержання капсул найбільш перспективним є ротаційно-матричний метод.

3.Назвати типи емульсійних систем та дати характеристику проявам термодинамічної нестійкості емульсій

Емульсія — однорідна за зовнішнім виглядом лікарська форма, що складається із взаємно нерозчинних тонкодиспергованих рідин і призначена для внутрішнього, зовнішнього або парентерального застосування. Емульсії належать до мікрогетерогенних систем, які складаються з дисперсної фази і дисперсійного середовища.

Класифікуються за:

- вихідним матеріалом (масляні емульсії);

- складом: прості (масляно-ліпофільна рідина, емульгатор, вода) та складні (емульсія, розчин та суспензія у різних співвідношеннях);

- концентрацією: розбавлені (дисперсна фаза складає за об’ємом частки процентів, наприклад води ароматні);

м

- типом: прямі (емульсії 1-го роду масло-вода, масла у воді (м/в), в яких дисперсна фаза масло або липофільна рідина у вигляді крапель розподілена у гідрофільному середовищі, наприклад у воді (рис. 12) та зворотні (емульсії 2-го роду вода-масло, води в маслі (в/м), в яких дисперсна фаза вода або гідрофільна рідина у вигляді крапель розподілена у масляному або ліофільному середовищі). Емульсії цього типу більш в’язкі, густі у порівнянні із пря-мими емульсіями (за зовнішнім виглядом нага-дують вершкове масло).

Для їх приготування як масляну фазу використовують персикову, маслинову, соняшникову, рицинову олії, вазелінове та ефірне масла, а також риб’ячий жир, бальзами та інші рідини, що не змішуються з водою.

Крім того, є і «множинні» емульсії, в яких у краплях дисперсної фази диспергована рідина є дисперсійним середовищем.

При розробці складу і технології виробництва емульсій необхідно враховувати загальні властивості вхідних інґредієнтів, спосіб одержання, реологічні, електричні і діелектричні властивості, а також стабільність при зберіганні.

Проблема фізичної стабільності є центральною в технології виробництва емульсій. Розрізняють декілька видів нестійкості емульсій.

Термодинамічна нестійкість властива емульсіям як дисперсним системам зі значною поверхнею розділення фаз, що має надлишок вільної енергії. При цьому виділяються окремі фази емульсії. При злитті окремих крапель дисперсної фази в агрегати спостерігається флокуляція; з’єднання всіх укрупнених крапель в одну велику називається коалесценцією.

Для підвищення агрегатної стійкості до суспензій та емульсій вводять стабілізатори — емульгатори і стабілізатори-загусники, що знижують міжфазний поверхневий натяг на межі розділення двох фаз, утворюють міцні захисні оболонки на поверхні частинок, підвищують в’язкість дисперсійного середовища.

Значної стабілізації, яка запобігає флокуляції, коалесценції і кінетичній нестійкості, можна досягти, якщо в об’ємі дисперсійного середовища і на межі розділення фаз виникне структурно-механічний бар’єр, що характеризується високими параметрами структурної в’язкості.

Стабільність емульсій. Важливою споживчою властивістю емульсій, в т.ч. для забезпечення показників якості, є їх стабільність (як правило не менше 2-х років). Тому стабільність емульсій є центральною проблемою в їх технології. Розрізняють 3 види стабільності: фізичну, хімічну та мікробіологічну. Вони взаємопов’язані і обумовлюють стійкість системи в цілому. Фізична стабільність є визначальною. Емульсії, як дисперсні системи з високо розвинутою поверхнею розділу фаз і внаслідок цього надлишком вільної поверхневої енергії, характеризуються термодинамічною нестійкістю. Термодинамічна нестійкість проявляється у вигляді:

1) коалесценції, в якій можна виділити дві стадії. Перша - флокуляція – краплі дисперсної фази утворюють агрегати, друга – власне коалесценція – агреговані краплі об’єднуються в одну велику;

2) кінетичної нестійкості, яка проявляється внаслідок осадження (седиментації) або спливання (кремаж) часток дисперсної фази (без руйнування системи) під впливом сили тяжіння відповідно до закону Стоксу;

3) обертання (інверсії) фаз. Інверсія фаз – це нестабільний стан системи – відбувається зміна стану в/м в м/в та навпаки. На інверсію фаз системи впливають їх об’ємне співвідношення, природа, концентрація та ГЛБ емульгаторів, способ виготовлення та ін..

 

 

Білет № 16