Дати характеристику типам та властивостям плівкових покриттів.

Плівковим покриттям називається тонка (завтовшки 0,05—0,2 мм) оболонка, яку утворює на таблетці після висихання нанесений на її поверхню розчин плівкоутворювальної речовини. Воно має такі переваги:

1. Можливість вибіркової розчинності таблеток у шлунку або кишечнику.

2. Регулювання швидкості адсорбції лікарських речовин.

3. Можливість суміщення в одній лікарській формі несумісних лікарських речовин.

4. Збереження фізичних, хімічних і механічних властивостей ядер таблеток при нанесенні плівкових покриттів.

5. Збереження первісних геометричних параметрів таблеток, їхньої форми, маркування, фірмових позначок.

6. Зменшення маси об’єму плівкового покриття порівняно з дражованим.

7. Можливість автоматизації процесу покриття, інтенсифікації виробництва і скорочення виробничих площ.

Залежно в і д розчинності плівкові покриття поділяють на такі групи:

а) водорозчинні покриття;

б) покриття, розчинні в шлунковому соку;

в) покриття, розчинні в кишечнику;

г) нерозчинні покриття.

Водорозчинні покриття і покриття, розчинні в шлунку. Водорозчинні покриття поліпшують зовнішній вигляд таблеток, коригують їхній смак і запах, захищають від механічних ушкоджень.

Покриття, розчинні в шлунку, захищають таблетки від дії вологи повітря; вони руйнуються в організмі протягом 10—30 хв., не перешкоджають швидкому руйнуванню Т. в шлунку; розчиняються під впливом кислот і ферментів шлункового соку.

Для одержання водорозчинних покриттів поліетиленоксид і полівінілпіролідон наносять на таблетки у вигляді 20—30 %-вих розчинів у 50—90 %-вому етиловому або ізопропіловому спирті, метилцелюлозу і натрієву сіль карбоксиметилцелюлози — у вигляді 4—7 %-вих водних розчинів. В даний час водорозчинні оболонки застосовуються порівняно рідко.

Покриття, розчинні в шлунковому сокові, являють собою бензиламіно- і діетиламінобензилцелюлозу, п-амінобензоат, сахарозу, глюкозу, фруктозу, маніт, вінілпіридин, зеїн і желатин.

Покриття, розчинні в кишечнику. Такі покриття захищають лікарську речовину, що міститься в таблетці, від дії кислої реакції шлункового соку, захищають слизову оболонку шлунка від подразливої дії деяких ліків, локалізують лікарську речовину в кишечнику, пролонговуючи деякою мірою її дію. Кишково-розчинні покриття мають також більш виражений, ніж у перелічених вище груп покриттів, вологозахисний ефект. Процес розчинення ентеросолюбільних оболонок в організмі обумовлений дією на них комплексу ферментів і різних солюбілізувальних речовин, що містяться в кишковому соку.

Для одержання кишково-розчинних покриттів як плівкоутворювачів використовуються високомолекулярні сполуки з властивостями поліелектролітів з великою кількістю карбоксильних груп. Вони дисоціюють у нейтральному або лужному середовищі з утво-ренням нерозчинних солей. Використовуються природні речовини: шелак, карнаубський віск, казеїн, кератин, парафін, церезин, спермацет, цетиловий спирт, а також синтетичні продукти, стеаринова кислота в поєданні з жирами і жовчними кислотами, бутилстеарат, фталати декстрину, моносукцинати ацетил, метилфталілцелюлози.

Найчастіше для одержання кишково-розчинних покриттів використовують ацетилфталілцелюлозу як речовину, найбільш стійку до дії шлункового соку. Перелічені плівкоутворювачі наносять на таблетки у вигляді розчинів в етиловому, ізопропіловому спирті, ацетоні або в сумішах зазначених розчинників. Для одержання забарвлених оболонок у розчини додають пігменти і барвники.

Кишково-розчинні покриття витримують (2—4 год і більше) дію шлункового соку, що дозволяє таким таблеткам у незмінному вигляді пройти через шлунок; у кишковому ж сокові вони розпадаються протягом 1 год, забезпечуючи вивільнення лікарської речовини в кишечнику.

Нерозчинні покриття. Основне призначення покриттів цього типу — захист таблетки від механічного ушкодження і від дії атмосферної вологи, усунення неприємного запаху і смаку лікарської речовини, пролонгування її дії. До них належать етилцелюлоза, монолаурат поліетиленсорбіту, поверхнево-активні речовини тощо. Механізм вивільнення лікарської речовини з таблеток із нерозчинними оболонками такий. Після надходження таблетки в шлунково-кишковий тракт травильні соки проникають крізь мікропори оболонки і спричиняють або розчинення вмісту таблетки, або її набухання. У першому випадку розчинені речовини дифундують через плівку в зворотному напрямку — у шлунково-кишковий тракт під дією різниці концентрацій, у другому — оболонка розривається через збільшення об’єму таблетки, після чого лікарська речовина вивільняється звичайним способом.

покриття плівкові лакові (сін. лаки, покриття лаковані, покриття плівкові нерозчинні) – застос. у виробництві Т. з регульованою швидкістю вивільнення ЛР.

покриття осмотичні (сін. таблетки, покриті осмотичною оболонкою) – Т. з покриттям плівковим, призначеним для забезпечення пролонгованого вивільнення ЛР з використанням процесу осмосу (Глібенез-ретард, Глюкотрол ХЛ).

Вимоги до плівкоутворювальних речовин:

1.Цілковита безпечність для організму.

2.Добра розчинність у широко доступних органічних розчинниках.

3.Чудові плівкоутворювальні властивості.

4.Хімічна індиферентність.

5.Стійкість при тривалому зберіганні (збереження в незмінному стані міцності, еластичності й розчинності).

6.Доступність.

Пояснити принцип роботи розпилюючої сушарки; вказати, у виробництві яких лікарських засобів її застосовують

У виробництві густих та сухих екстрактів. Висушування очищених витяжок може проводитисяза двома схемами: 1) без згущування рідкої витяжки і 2) черезстадію згущування з подальшим висушуванням.

У першому випадку висушування витяжок здійснюється в розпилювальних сушарках, де рідкі витяжки розпорошуються в дуже дрібні краплі у великій камері. Знизу, назустріч осідаючим краплям, подається за допомогою вентилятора нагріте повітря (його температура становить 150—200 °С), при цьому перегріву матеріалу не відбувається, тому що все тепло повітря йде на зміну агрегатного стану вологи з крапельок витяжки. Температура матеріалу, який висушується, не перевищує 50—60 °С.

За першою схемою висушування здійснюється в барабанних (вальцьових) вакуум-сушарках

У виробництві екстрактів-концентратів. Якщо висушування проводять без стадії згущування, то застосовують розпилювальні, сублімаційні (ліофільні, молекулярні) сушарки.

У виробництві таблеток. Грануляцію розпилювальним висушуванням доцільно засто-совувати в разі небажаного тривалого контактування продукту, що гранулюється, з повітрям, по можливості безпосередньо з розчину (наприклад, у виробництві антибіотиків, ферментів, продуктів із сировини тваринного і рослинного походження).

Готують розчин або суспензію з допоміжної речовини та зволожувача і подають їх через форсунки в камеру розпилювальної сушарки, що має температуру 150 °С. Розпилені частинки мають велику поверхню, внаслідок чого відбувається інтенсивний масо- і теплообмін. Вони швидко втрачають вологу та утворюють всього за декілька секунд сферичні пористі гранули. Отримані гранули змішують із лікарськими речовинами і, якщо необхідно, додають допоміжні речовини, не введені раніше до складу суспензії. Гранули мають гарну сипкість і здатність до спресовування, тому таблетки, отримані з такого грануляту, досить міцні і пресуються при незначному тиску.

У виробництві мікрокапсул. При одержанні мікрокапсул із твердим ядром і жировою оболонкою часто використовують метод суспендування ядер у розчині або розплаві жирового компонента (віск, спирт цетиловий, кислота стеаринова, гліцерину моно- і дистеарат тощо), із наступним розпиленням отриманого розчину або суспензії в розпилювальній сушарці за допомогою розпилювальних пристроїв (форсунки, диски). При цьому частинки речовини, що капсулується, покриваються рідкими оболонками, які потім затвердівають в результаті випаровування розчинника або охолодження.

 

Білет № 20

Навести технологічну схему виробництва твердих лікарських форм з використанням одного з відомих сполучених методів одержання грануляту із зазначенням апаратурного оснащення кожної стадії, вказати найбільш поширені сполучені методи

Під час виготовлення лікарських форм із порошкового матеріалу, крім змішування і пресування, проводяться операції здрібнювання, грануляції і таблетування.

Вибір оптимальної технологічної схеми виробництва таблеток залежить від фізико-хімічних і технологічних властивостей лікарських речовин, їх кількості у складі таблетки, стійкості до дії чинників зовнішнього середовища тощо.

На сьогодні відомо два основні методи одержання таблеток: прямим пресуванням речовин і через гранулювання.

Гранулювання — цілеспрямоване укрупнення частинок, тобто — процес перетворення порошкоподібного матеріалу в зерна певної величини.

Грануляція необхідна для поліпшення сипкості таблетованої маси, яке відбувається внаслідок значного зменшення сумарної поверхні частинок при їх злипанні в гранули і, отже, зменшення тертя, що виникає між цими частинками під час руху. Розшарування багатокомпонентної порошкоподібної суміші відбувається за рахунок різниці в розмірах частинок і значеннях питомої густини лікарських і допоміжних компонентів, що входять у її склад. Таке розшарування можливе при різних вібраціях таблеткової машини або її лійки. Розшарування таблетованої маси — це небезпечний і неприпустимий процес, який спричиняє в деяких випадках майже повне виділення компонента з найбільшою питомою

густиною із суміші і порушення її дозування. Грануляція запобігає цій небезпеці, оскільки в її процесі відбувається злипання частинок різного розміру і питомої густини. Утворений при цьому гранулят, за умови одержання гранул однакових розмірів, набуває досить сталої насипної маси. Важливу роль відіграє також міцність гранул: міцні гранули менше схильні до стирання і мають кращу сипкість.

Сучасні сполучені типи конструкцій по підготовці таблетмаси:

1) Волога грануляція у високошвидкісному змішувачі /грануляторі з наступним сушінням у лотках.

2) Волога грануляція у високошвидкісному змішувачі /грануляторі з наступним сушінням у псевдозженому шарі.

3) Змішування, грануляція й сушіння в псевдозрідженому шарі.

4) Попереднє змішування й безперервна грануляція із сушінням у псевдозрідженому шарі.

5) Змішування, грануляція й сушіння в одній ємкості (сушіння у вакуумі при нагріванні або мікрохвильовому сушінні).

6) Змішування, грануляція й сушіння в одній ємності (сушіння у вакуумі, при нагріванні, нахилі й газопоглинанні).

Змішування, грануляція й сушіння в псевдозрідженому шарі.

ü дуже популярна

ü перевага - всі процеси проводяться тільки в одній ємності.

Принцип роботи полягає в:

§ змішуванні порошкоподібних інгредієнтів у зваженому шарі

§ з наступним їх зволоженням зв’язувальною рідиною,

§ при безперервному перемішуванні.

Необхідна умова процесу - наявність дрібнодисперсного порошку, що перебуває в псевдозрідженному стані, і зв’язувальної рідини.

Процес гранулювання (утворення грудок) відбувається одночасно із сушінням гранул гарячим повітрям. У процесі сушіння грудки перетворюються у тверді агломерати, що частково руйнуються в результаті тертя між собою й зі стінками апарата.

Опис процесу.

§ У продуктовий резервуар завантажується таблеткова суміш, що підлягає гранулюванню.

§ З залежності від конструкції завантажується пневматичним способом або на візку резервуар із сумішшю закочується в апарат і за допомогою пневмоциліндра піднімається нагору.

§ Повітря для псевдозрідження всмоктується вентилятором, розташованим у верхній частині апарата, очищається у фільтрах, нагрівається до заданої температури в калориферній установці й проходить через повітророзподільні ґрати, установлену в нижній частині продуктового резервуара.

§ Розчин, що гранулює, подається до форсунок за допомогою дозуючого насоса. Під час подачі рідини, що гранулює, відбувається гранулювання таблеткової суміші.

§ Потім система розпилювання відключається й починається сушіння гранулята.

§ Відпрацьоване повітря очищається від пилу в рукавних фільтрах і виходять із апарата. По закінченні всього циклу гранулювання опускається продуктовий резервуар і гранулят надходить на таблетування.