Назвати основні групи допоміжних речовин, що використовуються у виробництві таблеток; пояснити їх призначення,

Допоміжні речовини у виробництві таблеток призначені надати таблетковій масі необхідних технологічних властивостей, що забезпечують точність дозування, механічну міцність, здатність розпадатися і стабільність таблеток у процесі зберігання.

Допоміжні речовини, що використовуються в промисловому виробництві таблеток, поділяються на групи залежно від їх призначення.

До допоміжних речовин ставляться такі вимоги: вони повинні бути хімічно індиферентними; не повинні негативно впливати на організм хворого, а також на якість таблеток при їх виготовленні, транспортуванні і зберіганні.

Наповнювачі (розріджувачі) додаються для одержання певної маси таблеток. При невеликому дозуванні лікарської речовини (зазвичай 0,01—0,001 г) або при таблетуванні сильнодіючих, отруйних та інших речовин їх можна використовувати з метою регулювання деяких технологічних показників (міцності, здатності розпадатися і т. ін.). Наповнювачі визначають технологічні властивості маси для таблетування і фізико-механічні властивості готових таблеток. Цукор молочний або білий, крохмаль, тальк, порошки лік.рослин і їх екстракти(сухі).

Зв’язувальні речовини. Частинки більшості лікарських речовин мають незначну силу зчеплення між собою, тому при їх таблетуванні потрібно застосовувати високий тиск, що часто є причиною несвоєчасного зносу прес-інструмента таблеткових машин і одержання неякісних таблеток. Для досягнення необхідної сили зчеплення при порівняно невисокому тискові до таблетованих речовин додають зв’язувальні речовини. Заповнюючи міжчастинковий простір, вони збільшують контактну поверхню частинок і їх здатність до когезії. Особливого значення набувають зв’язувальні речовини при пресуванні складних порошків, які в процесі роботи таблеткової машини можуть розшаровуватися, і це призводить до одержання таблеток з неоднаковим вмістом вхідних інґредієнтів. Застосування певного виду зв’язувальних речовин, їх кількість залежить від фізико-хімічних властивостей речовин, що пресуються. Функції зв’язувальних можуть виконувати різні речовини. Воду застосовують в усіх випадках, коли просте зволоження забезпечує нормальне гранулювання порошкоподібної маси. Спирт етиловий використовують для гранулювання гігроскопічних порошків, найчастіше тоді, коли до складу маси для таблетування входять сухі екстракти з рослинної сировини — ці речовини з водою і водними розчинами утворюють клейку масу, що погано гранулюється. Концентрація застосованого спирту звичайно тим вища, чим більш гігроскопічний порошок.

Для порошків, що утворюють із водою і спиртом розсипчасті маси, що не гранулюються, використовують розчини ВМС. целюлоза, поліетиленглюколь(ПЕГ), ПЕО, натрію КМЦ

Розпушувальні речовини. При пресуванні лікарських речовин різко зменшується пористість, і тим самим утруднюється проникнення рідини усередину таблетки. Для поліпшення розпадання або розчинення застосовують розпушувальні речовини, які забез-

печують механічну руйнацію таблеток у рідкому середовищі, що необхідно для якнайшвидшого вивільнення діючої речовини. Розпушувачі додають до складу таблеток також у тому випадку, якщо препарат нерозчинний у воді або якщо таблетка здатна це-ментуватися під час зберігання. У разі використання як розпушувач суміші натрію гідрокарбонату з кислотою лимонною або винною необхідно враховувати їх взаємодію у вологому середовищі, а отже, правильно вибирати порядок їх уведення при вологій грануляції у таблеткову масу.

У цілому, всі розпушувальні речовини забезпечують руйнацію таблеток на дрібні частинки при їх контакті з рідиною, внаслідок чого відбувається різке збільшення сумарної поверхні частинок, що сприяє вивільненню та усмоктуванню діючих речовин. Твіни, к-та альгінова, МЦ, натрію КМЦ, агар-агар.

Антифрикційні речовини. Однією з проблем таблеткового виробництва є одержання доброї плинності гранулята в живильних пристроях (лійках, бункерах). Отримані гранули або порошки мають шорстку поверхню; це утруднює їх усмоктування із завантажувальної лійки в матричні гнізда. Крім того, гранули можуть прилипати до стінок матриці і пуансонів внаслідок тертя, що розвивається в контактних зонах частинок із прес-іструментом таблеткової машини. Для зняття або зменшення цих небажаних явищ застосовують антифрикційні речовини, подані групою ковзних і змащувальних.

Ковзні речовини, адсорбуючись на поверхні частинок (гранул) усувають або зменшують їхню шорсткість і тим самим підвищують їхню плинність (сипкість). Найбільшу ефективність ковзання мають частинки сферичної форми. Крохмаль, тальк, аеросил, стеарат Са і магнію.

Змащувальні речовини полегшують виштовхування таблеток із матриці. Інакше їх називають антиадгезійними, або протисклеювальними речовинами.

Змащувальні речовини не тільки зменшують тертя на контактних ділянках, але значно полегшують деформацію частинок унаслідок адсорбційного зниження їхньої міцності за рахунок проникнення в мікропори. Функція змащувальних засобів полягає і в тому, щоб перебороти сили тертя між гранулами і стінкою матриці, між спресованою таблеткою і стінкою матриці в мить виштовхування нижнім пуансоном із матриці.

Тальк — один із представників типу пластинчастих силікатів, в основі яких лежать шари щільної гексагональної упаковки. Шари зв’язані один з одним залишковими ван-дер-ваальсовими силами, найслабкішими з усіх хімічних зв’язків. Завдяки цій властивості і високій дисперсності частинок вони здатні до деформації і ковзання.

Коригувальні речовини додають до складу таблеток з метою поліпшення їхнього смаку, кольору і запаху. Барвники уводять до складу таблеток насамперед з метою надання їм товарного вигляду, позначення терапевтичної групи лікарських речовин, наприклад, снодійних, отруйних. Крім того, деякі барвники є стабілізаторами світлочутливих лікарських речовин.

Барвники, дозволені до застосування у фармацевтичній технології, ділять на такі групи:

— мінеральні пігменти (титану діоксид, феруму оксид), використовують у вигляді тонкоздрібнених порошків;

— барвники природного походження (хлорофіл, каротиноїди), що мають такі вади: низьку барвну здатність, незначну стійкість до світла, окисників і відновників, до зміни рН, дії температур.

Широкого розповсюдження у фармацевтичній промисловості набули синтетичні барвники: індигокармін, тартразин, тропеолін 00, кислотний червоний 2С та ін.

Описати методи одержання води для ін’єкцій та пояснити принцип роботи багатоступеневої дистиляційної установки

Вода для ін'єкцій:

– для кінцевого ополіскування ємностей й устаткування перед стерилізацією

– як розчинник у виробництві стерильних рідких лікарських форм (ін'єкційні ЛЗ, ЛЗ для інфузії, очні краплі та ін.).

Одержання води для ін'єкцій здійснюють двома методами:

1) за допомогою багатоступеневої дистиляції (ДФУ, європейська та британськафармакопеї);

2) двоступеневий зворотній осмос (Фармакопеї США, Японії та Росії).

Воду для ін'єкцій "in bulk" одержують із води питної або води очищеної шляхом дистиляції на обладнанні, частини якого, що контактують із водою, виготовлені з нейтрального скла, кварцу або підхожого металу. Необхідне належне утримування і технічне обслуговування обладнання. Першу порцію води, одержану на початку роботи, відкидають, потім дистилят збирають.

Попередня підготовка води – це сукупність операцій, спрямованих на одержання води такої якості, що потрібно для кінцевої стадії одержання води очищеної, високоочищеної та води для ін'єкцій.

Одержання води очищеної, високоочищеної та води для ін'єкцій – це фінішні стадіі, що забезпечують одержання фармацевтичної води, що відповідає нормативним вимогам ДФУ.

Попередня підготовка (перед фінішного очищення)засноване на принципах фільтрації, іонного обміну й зворотного осмосу.

Фільтрація

Технологія фільтрації відіграє найважливішу роль в попередньому очищенні води, включає наступні стадії:

• видалення зважених часток різних речовин;

• видалення іонів заліза, марганцю та сірководню;

• дехлорування вихідної води;

• пом'якшення вихідної води.

Двоступеневі установки зворотного осмосу.

Попередньо вода надходить на перший ступень (модуль) зворотного осмосу. Концентрат, що утворюється при цьому, скидається. Пермеат подається на другий модуль зворотного осмосу й ще раз піддається очищенню. Внаслідок того, що концентрат від другого ступеню зворотного осмосу містить менше солі, чим вихідна вода, його можна змішати з водою, що подається в 1-й модуль й тим самим повернути в систему. Якість пермеату контролюють кондуктометричним методом.

Для ефективної роботи мембранних систем необхідно використати комплекс попередньої очистки перед подачею на мембрани.

В останні роки для отримання води очищеної використовують двоступеневі установки зворотного осмосу.

Метод зворотного осмосу може бути застосований також для попередньої очистки води. Для цього використовують одноступеневі установки.

Одержана вода - холодна (більшість систем використають воду з температурою від 5 до 28^оC).

У порівнянні із системами іонного обміну зворотний осмос не дозволяє значно знизити питому електропровідність, зокрема через високий зміст вуглекислого газу у воді. Диоксид вуглецю вільно минає RO- мембрани й попадає в пермеат у тих же кількостях, що й у вихідній воді. Щоб уникнути цього, рекомендується використати аніонообмінні смоли перед зворотно осмотичним модулем.

При використанні мембран, що не витримують вплив вільного хлору, обов'язковим є попередня установка вугільного фільтра або дозування сполук, що містять натрію сульфіт.

RO-мембрани нестійкі до впливу високих температур. Тому необхідно забезпечити охолодження води, якщо вона надходить на установку нагрітою.

Мембрани можуть накопичувати бруд. Тому експлуатують в перехресному потоці, тобто уздовж поверхні мембрани завжди повинен йти потік, що видаляє концентрат (відділений матеріал).

Сульфати барію, стронцію, кальцію карбонат, диоксид кремнію, механічні й колоїдні частки можуть приводити до забивання пор мембранних елементів, «оштукатурюванню», їхньої поверхні. Це можна запобігти використанням стадій попереднього очищення.