Громадські блага. Винятковість і конкурентність благ. Попит на громадські блага. Аналіз витрат і вигід. Проблема зайців.

Спроможність ринку забезпечувати пропозицію необхідних споживачам товарів та послуг залежить від певних характеристик цих благ. Усі блага можна класифікувати за двома важливими ознаками:

1) винятковість — можливість усунення індивідів від споживання блага і 2) конкурентність (благо як об'єкт суперництва) — чи унаслідок використання блага одним індивідом зменшується можливість його споживання іншими.

Приватні блага, інакше блага індивідуального вжитку, характеризуються винятковістю та конкурентністю. Усі ринки товарів та послуг, які ми розглядали досі, були ринками приватних благ (приклади: продукти харчування або одяг). Рівноважна ціна цих товарів та послуг визначається через взаємодію ринкових сил попиту і пропозиції. Споживачі, неспроможні заплатити ціну блага, не отримають його. Водночас споживання блага одним індивідом унеможливлює використання його іншими.

Громадські блага, навпаки, характеризуються невинятковістю та неконкурентністю (приклади: національна оборона, світлофори на дорогах). Неможливо перешкодити нікому користуватися громадським благом, і можливість його використання не залежить від кількості споживачів. Таким чином, якщо вигоди від приватних благ споживачі отримують після їх купівлі, то вигоди від громадських благ суспільство одержує вже унаслідок їх виробництва.

Класифікації громадських благ. За типами об’єктів: публічні послуги,

суспільне майно (мости, національні парки, заповідники), природні монополії (місцеві підприємства комунальних послуг). За критерієм охоплення: міжнародні (міжнародна стабільність, чисте повітря), національні (національна безпека, захист довкілля), локальні (пожежна безпека, охорона громадського порядку).

Зазначені властивості громадських благ спричиняють особливості формування попиту на них. Як пам'ятаємо, для визначення ринкового попиту на приватні блага додавалися величини попиту усіх присутніх на ринку покупців за кожної з можливих цін. Натомість громадські блага доступні усім, незалежно від спроможності платити, тому попит на них з боку окремих індивідів не виявляється. Крива попиту на громадське благо відображає граничну корисність усього наявного його обсягу. Попит на громадське благо визначається додаванням по вертикалі цін, які індивіди готові платити за кожну одиницю блага за різних рівнів його виробництва.

Можливість отримувати вигоду від громадського блага, не витрачаючи коштів на його придбання («проблема зайців»), призводить до того, що приватні виробники відмовляються від його виробництва, оскільки не мають змоги відшкодовувати свої витрати. Відтак забезпечення пропозиції громадських благ бере на себе держава, яка фінансує їх виробництво з податкових надходжень. Держава виробляє суспільно оптимальну кількість громадського блага, за якої граничні вигоди від нього дорівнюють граничним витратам.

Підходи до розв’язання проблеми “зайців”.

1. Модель Ліндаля (1919 р.) Найпростіший варіант - громадське благо споживається тільки двома індивідами (в оригіналі - дві політичні партії, що представляють дві однорідні групи населення); необхідна умова рівноваги — рівні сили у процесі переговорів. Фіскальні внески кожного з громадян (платників податків) спрямовані на оплату громадських благ трактуються як умовно добровільні платежі за величиною рівні граничній вигоді громадського блага на Парето-ефективному рівні його виробництва. Імітація дії ринкового механізму; ціни Ліндаля (податкові ціни). Рівновага ефективна за Парето.

2. Податок Е.Кларка (І970-і рр.) Податок, що сплачується на основі свідомого індивідуального вибору і власної оцінки державною діяльності виборцем. Теоретично робить невигідним фальсифікацію переваг (оскільки це не впливає на результат голосування і величину податку, або веде до зниження власної вигода). Своєрідна форма самооподаткування, властива ідеальній державі, що в реальній суспільній практиці блокується недосконалістю і корисливістю людської натури.

Водночас держава пропонує і квазігромадські блага, які не є об'єктом суперництва, але від споживання яких можна усунути тих, хто не платить (приклади: освіта, пожежна безпека, охорона здоров'я тощо). Хоча окремі з цих послуг можуть пропонувати приватні виробники, такі блага зумовлюють значні позитивні зовнішні ефекти, і суспільно оптимальний їх обсяг перевищуватиме ринковий. Щоб уникнути недостатнього розподілу ресурсів на виробництво цих благ, їх пропозицію забезпечує держава.

Держава забезпечує пропозицію громадських благ і визначає оптимальну їх кількість за допомогою аналізу вигод і витрат.

 

Побічні наслідки економічної діяльності. Зовнішні ефекти у виробництві та споживанні. Шляхи корегування екстернаті. Податки Пігу. Ринок прав на забруднення. Екстернат та права власності. Теорема Коуза. Проблеми захисту довкілля.

Важливим чинником неспроможності ринкового механізму забезпечити ефективний розподіл ресурсів є екстерналії (інакше, зовнішні ефекти, побічні наслідки економічної діяльності). Екстерналії – це витрати або вигоди від виробництва чи споживання, які припадають особам, безпосередньо не залученим до цих процесів. Якщо діяльність одних осіб завдає шкоди іншим, то кажуть про негативні зовнішні ефекти, якщо ж йдеться про отримання додаткових вигод, то такі екстерналії є позитивними.

Наведемо декілька поширених прикладів екстерналій:

- забруднення довкілля підприємством металургійної чи хімічної промисловості завдає значної шкоди здоров'ю людей, які проживають поблизу;

- паління цигарок у приміщенні завдає шкоди здоров'ю та моральних збитків присутнім там особам, які не палять;

- вигулювання собак у парках та скверах спричиняє серйозні незручності та моральні збитки багатьом батькам, чиї діти втрачають місце для відпочинку;

- реставрація будівель в історичній частині міста і спорудження нових готелів приносять вагому вигоду не лише їхнім власникам, а й усім жителям, оскільки привабливість міста для туристів зростає;

- поліпшення якості освіти і розвиток нових технологій мають вагомі сприятливі наслідки для суспільства загалом.

За присутності побічних наслідків ринкова рівновага не є ефективною, оскільки покупці і продавці не зважають на них, приймаючи рішення стосовно обсягів виробництва чи споживання. Розгляньмо для прикладу ринок деякого товару, виробництво якого є екологічно шкідливим (рис. 34.1). Нехай ринкова рівновага встановлюється у точці (Q0, Р0). Крива пропозиції товару S відображає приватні витрати (витрати фірми) на виробництво товару. Проте суспільні витрати унаслідок забруднення довкілля є значно вищими (крива S*), оскільки витрати забруднення фірма фактично перекладає на інших. Відтак з погляду суспільства оптимальний обсяг виробництва цього товару становив би Q*.

У випадку позитивних екстерналій, навпаки, суспільні витрати нижчі від приватних, і оптимальний обсяг виробництва такого блага буде вищим, ніж ринковий. За екстерналій у сфері споживання суспільна цінність товару відрізняться від його приватної цінності, відображеної кривою попиту на товар. Тому оптимальна з погляду суспільства кількість товару буде вищою за ринкову у разі позитивного зовнішнього ефекту і нижчою у разі негативних екстерналій.

Держава може коригувати побічні наслідки економічної діяльності декількома способами. По-перше, можна використати адміністративні методи регулювання тих чи інших видів діяльності (прямі заборони, встановлення системи обмежень і нормативів, штрафні санкції тощо). Проте у ринковій економіці уряд частіше прагне діяти власне ринковими методами. Наприклад, запровадження спеціального податку дає змогу інтерналізувати екстерналії, тобто змусити фірму-виробника взяти на себе витрати забруднення довкілля, які вона звикла перекладати на третіх осіб. Податки для коригування екстерналій називають податками Пігу. У сфері захисту довкілля сьогодні все популярнішим стає випуск певної кількості дозволів на забруднення, які потім ефективно розподіляються ринковими силами пропозиції прав на забруднення та попиту на них.

Іноді проблему екстерналій вдається розв’язати без втручання держави. Приватні рішення можуть передбачати звернення до моральних принципів і соціальних санкцій, доброчинну діяльність або організацію взаємодії зацікавлених сторін. Результативність цієї взаємодії за умови чіткого визначення прав власності стверджує теорема Коуза: якщо приватні сторони мають можливість дійти згоди без зайвих витрата на розподіл ресурсів, то вони вирішать проблему екстерналій. Проте часто досягнення такої згоди ускладнюється великою кількістю зацікавлених сторін, проблематичністю точної оцінки витрат та вигід усіх учасників і необхідністю значних трансакційних витрат.

Вирішення проблеми екстерналїй можливе або завдяки втручанню держави, або через організацію взаємодії зацікавлених сторін.