Еволюція неокласичного напряму у першій половині 20 ст.Теорія монополістичної конкуренції(Чемберлін). Економічна теорія недосконалої конкуренції( Робінсон)

XIX століття закінчується заміною етап вільної конкуренції системою монополістичної конкуренції, яка тривала до середини XX століття. Відповідно змінилася структура ведення господарства на яке великий вплив здійснив науково-технічний прогрес, що супроводжувався змінами в суспільно-політичному житті країн, виробництві та застосування різноманітних методів управління економічною діяльністю.Система автоматичного ринкового саморегулювання замінюється розвитком капіталізму де відбувається загострення боротьби між найвідомішими компаніями світу і урядами різних держав щодо контролю над джерелами дешевої сировини та ринків збуту. Поступово це і стає однією із головних причин двох світових війн і численних регіональних конфліктів.Змінення економічних систем супроводжується і зміною соціальної структури суспільства, а саме:- зростає кількість міст;- збільшується кількість і частка міського населення;- зменшується чисельність зайнятий у сільському господарстві;- зростає чисельність робітничого класу;- зміцнення позицій "середнього класу" (США, Англія, Франція - 20—25% населення);- рівень та якість життя всіх соціальних груп населення постійно зростає;- збільшується виробництво за рахунок науково-технічної революції та наукової організації праці.Економічну думку зазначеного періоду можна охарактеризувати за такими трьома напрямами:- неокласичний; - кейнсіанський (розглядався у 7розділі); - інституціональний.Неокласичний напрям виник у кінці XIX століття. Об'єктом досліджень була поведінка "людини економічної", яка намагається збільшувати свій дохід за рахунок раціонального поєднання факторів виробництва з використанням мінімум витрат. Цей напрям тривав до 30-х років XX століття, потім поступився кейнсіанству (концепція державного регулювання економіки).З появою неокласицизму формуються основні функції економічної теорії: нормативна (створення програм розвитку, основних напрямків, практичних рекомендацій); позитивна, науково-дослідна. Поступово починають застосовувати економіко-математичні, статистичні методи моделювання економічних процесів, системний та факторний аналіз.Наприкінці XIX — на початку XX століття появляється інституціоналізм — напрям в економічній теорії, прихильники якого вирішальну роль у суспільному розвитку надавали позаекономічним факторам — соціальним інститутам. Представники цього напряму не сприймали "ортодоксальних" (неокласичної і кейнсіанської) теорій.Крім того, після жовтневої революції 1917 р. в Радянському союзі було здійснено впровадження в реальне господарське життя наукових постулатів марксизму-ленінізму, тобто сформовано соціал-реформізм та економічні теоретичні засади радянського ладу, але зазначена економічна думка варта вивчення тільки як певний історичний і соціальний феномен.У 1968 р. відбувся економічний спад розвитку економік досліджених країн, а саме спостерігається зростання безробіття, посилення інфляції. Відповідно впровадженні вчення кейнсіанства поступово втрачають свої позиції і на перший план знову виходить неокласичний напрям з усіма його модифікаціями. Формуються нові теорії - неокласичного відродження ("монетаризм" та "економіка пропозиції").Але не можна говорити про повне зникнення кейнсіанства як економічної течії. Вже у 70-х рр. між кейнсіанством та неокласичним напрямом відбувається зближення в певних питаннях і поступово формується нова течія під назвою "неокласичний синтез", наступає епоха відродження класичних традицій. Знову на перше місце виходять питання щодо економічної рівноваги яка встановлюється завдяки ринковому механізму саморегулювання, а також до визнання визначальної ролі економічного суб'єкта в ринковому середовищі. До основних проблем неокласиків відносять:- формування методології вирішення соціальних проблем як результату ринкової економіки;- визначення перспектив розвитку економічної поведінки суб'єктів ринкової діяльності на макро та мікрорівнях;- формування механізму розвитку конкурентної ринкової економіки в умовах монополізму.Поступово починають появлятися економічні теорії які виступають проти державного втручання в економіку, розглядаються як економічні, так і неекономічні фактори розвитку та ринкового саморегулювання. Формується "школа нової класики", або "нової класичної економікс" і є ознакою неокласичного ренесансу. Едвард Чемберлін (1899-1967) - американський економіст. Народився у штаті Вашингтон у сім'ї священика. Закінчив Айовський університет. У 1922 р. Е. Чемберлін вступає до докторантури Гарвардського університету і, закінчивши її, залишається тут викладати. У 1933 р. вчений публікує працю "Теорія монополістичної конкуренції", яка стала згодом класичним твором."Теорія монополістичної конкуренції" Чемберліна була викликом традиційній економічній науці, згідно з якою монополія і конкуренція існували як взаємовиключні поняття.Чемберлін у своїй праці показав існування спеціального виду монополії, яка є необхідною складовою конкурентної ринкової системи. Він вказав на два способи поєднання монополії з конкуренцією;o створення ринку ймовірно рідкісних товарів - цей варіант можливий за наявності двох або невеликого числа продавців;o ринок диференційованих продуктів - контроль продавців над товарами, що мають особливі ознаки.Запропонований ним варіант монополістичної конкуренції має такі характерні ознаки:o число продавців досить велике;o кожна фірма діє на ринку, не враховуючи свого впливу на поведінку конкурентів;o товар якісно різнорідний, тому покупці віддають перевагу товарам із торговою маркою конкретних продавців;o вхід у виробництво близьких груп продуктів не обмежений. У результаті кожний продавець має криву попиту за заданих цін.Пропонуючи диференційований продукт, кожний продавець формує свій мікроринок, на якому виступає як монополіст, але водночас його товар зазнає конкуренції з боку більш довершених товарозамінників. Конкуренція при цьому розвивається в трьох напрямках;o маніпулювання ціною - через монополізацію ринку продавцем відбувається порушення рівноважної ціни у бік збільшення; це призводить до зменшення обсягів виробництва продукції, недовикористання виробничих потужностей, зростання безробіття (негативний аспект теорії Чемберліна);o внесення якісних змін у виготовлюваний продукт;o впровадження реклами.Останні два чинники належать до нецінових чинників конкуренції.Пізніше до нецінових умов посилення монополістичної конкуренції Чемберлін відніс технічне удосконалення й обслуговування покупців.

Джоан Вайолет Робінсон (1903-1983) - англійський економіст. Закінчила Кембриджський університет, а з 1965 по 1971 р. займала посаду професора в цьому ж університеті. Світову популярність їй принесла книга під назвою "Економічна теорія недосконалої конкуренції", що вийшла у 1933 р.Загальний підхід до аналізу макроекономічних процесів Дж. Робінсон перейняла у Дж. М. Кейнса, а підхід до основних категорій аналізу (відсотка, заробітної плати, проценту, капіталу) - у Д. Рікардо і А. Маршалла.У теорії недосконалої конкуренції Робінсон намагалася встановити механізм формування цін в умовах, коли кожний виробник може бути монополістом своєї продукції. Ця теорія, на відміну від теорії монополістичної конкуренції, не розглядає конкуренцію всередині монополістичного сектору, а досліджує ціноутворення в місцях зіткнення монополій торгово-промислового типу, що виникають, з немонополізованими фірмами, тобто процеси утворення монопольного прибутку.У недосконалій конкуренції Робінсон бачила порушення рівноважного стану конкурентної господарської системи й експлуатацію найманої праці.За недосконалої конкуренції продукції випускається менше, ніж за досконалої конкуренції. У результаті відбувається зростання цін, яке є наслідком:o домовленості між фірмами;o обмеження доступу в галузь сторонніх фірм.Зростання цін, на думку Робінсон, вимагає обов'язкового втручання держави в економіку за допомогою заходів податкової і бюджетної політики.Під монопсонією мається на увазі тип ринкової структури, за якої є монополія єдиного покупця певного товару. Робінсон стверджувала, що монопсоністом може бути велика фірма, яка використовує працю робітників за нав'язаними нею умовами. У результаті заробітна плата може бути нижчою від граничного продукту, а це свідчить про наявність відносин експлуатації. Тому в цих умовах необхідно узаконити мінімальний розмір заробітної плати. З іншого боку, якщо могутні профспілки домагаються значного збільшення заробітної плати, що зменшує нормальний прибуток власників капіталу, то вже самі робітники експлуатують дрібних власників.Чиста монополія - це ситуація, в якій одна фірма є єдиним виробником продукту, для якого немає близьких замінників. Фірма-монополіст отримує повний контроль над ціною. Виникнення чистої монополії пов'язане з утворенням бар'єрів для входження в галузь, із монополією виробників сировини і т. ін. Для Робінсон чиста монополія е явищем не тільки ринку, а й концентрованого виробництва. Останнє, на думку автора, є економією фірми на масштабах, оскільки частка постійних витрат, що припадає на одиницю продукції, зі зростанням обсягів виробництва знижується.Олігополія - стан на ринку за невеликої кількості фірм-виробників. Існування реальної олігополії Робінсон вважала більш поширеним, ніж існування досконалої конкуренції й абсолютної монополії.Особливістю монополістичної конкуренції є взаємозалежність між фірмами. Іншими словами, олігополія існує, якщо число фірм у галузі настільки мале, що при формуванні цінової політики одна з них повинна брати до уваги реакцію з боку конкурентів.Робінсон досліджувала можливість використання ціни як інструменту впливу на попит і регулювання збуту. Вона ввела поняття "дискримінація в цінах" - розподіл монополією ринків на сегменти на основі еластичності попиту за ціною. Монополіст, випускаючи новий товар, спочатку максимально завищує ціну, обслуговуючи найбільш спроможну частину споживачів. Потім він, поступово знижуючи ціну, залучає менш спроможних покупців, і при цьому, незважаючи на зниження ціни, прибуток буде високий, оскільки попит збільшиться.