Нове кенсіанство. Пріорітети теоретичного аналізу та макроекономічної політики.

Нове кейнсіанство, яке зародилося як новітня течія кейнсіанства у 80-ті роки XX ст. у відповідь на критику основних постулатів кейнсіанської теорії з боку нових класиків, намагалося від коригувати вихідну кейнсіанську доктрину та вписати її в стандарти сучасного економічного аналізу. Поява нового кейнсіанства також була зумовлена кризовими явищами в економіках розвинутих країн, що мали місце в 70-х роках XX ст. Практика вимагала відходу від невпинного зростання державних витрат, бюджетних дефіцитів та переходу до гнучкої грошово-кредитної політики, переосмислення основ економічної політики.Представники нового кейнсіанства - Брюс Грінвальд, Джозеф Стігліц, Джордж Акерлоф, Жанет Йєллен, Олів'є Бланшар, Джуліо Ротемберг, Марк Гертлер, Бен Бернард, Ніколас Грегорі Менк'ю (Манків), Девід Ромер, Ассар Ліндбек, Стенлі Фішер та ін.Нове кейнсіанство має низку спільних рис з посткейнсіанством, які також одночасно відрізняють його від сучасної неокласичної теорії, а саме:o визнання того, що безробіття є внутрішньо притаманним ринковій економіці явищем;o наявність цілого ряду чинників макроекономічної нестабільності ринкової економіки;o необхідність дискреційної макроекономічної політики гнучкої, яка орієнтується головним чином на мінливу економічну ситуацію.

Нові кейнсіанці розширили предмет дослідження. Зокрема, окрім проблем макроекономічного характеру активно починають аналізуватися проблеми мікроекономіки - особливості ціноутворення на окремих ринках, раціональна поведінка суб'єктів господарювання в умовах невизначеності та асиметрії інформації тощо. Одночасно відбувається зміщення центру досліджень від проблем сукупного ефективного попиту до аналізу ринків капіталу, праці, товарів і послуг, очікувань, ризиків, невизначеності. Звернення до проблем мікроекономіки було дієвою відповіддю на критику кейнсіанства, яке практично до 1980-х років ці питання не розглядало.Подальшого розвитку зазнав і метод економічного дослідження. Так нові кейнсіанці:o широко використовують принцип методологічного індивідуалізму;o застосовують принципи оптимізації з використанням математичного апарату загальної рівноваги;o залучають до економічного аналізу деякі неокласичні мікроекономічні ідеї та відповідний категоріальний апарат;o використовують окремі підходи інституціоналізму.У центрі теоретичних досліджень нових кейнсіанців перебувають проблеми впливу фінансової сфери, грошових чинників на економічні процеси та рівень зайнятості.Опонуючи представникам нової класичної теорії, нові кейнсіанці намагаються пояснити механізм впливу грошової політики в короткому періоді на зайнятість та виробництво. Остаточно погляди між новими класиками і новими кейнсіанцями розходяться в питанні про те, як швидко відбувається коригування заробітної плати та цін. Нові класики вважають, що останні є достатньо гнучкими і тому можуть слугувати засобом "розчистки" ринків та забезпечення рівноваги між попитом і пропозицією. На думку ж нових кейнсіанців, моделі розчистки ринків не в змозі дати пояснення короткостроковим економічним коливанням. Навпаки, слід використовувати моделі з ригідними, жорсткими цінами та заробітною платою. Теорії нових кейнсіанців базуються саме на припущенні, що ціни та заробітна плата є негнучкими.

У 80-х pp. XX ст. означилась тенденція теоретичного відокремлення переважно представників монетарного посткейнсіанства від загального напряму посткейнсіанства у вигляді нового кейнсіанства. Початком використання в науковому вжитку терміна "нове кейнсіанство" акцентувались його суттєві відмінності від неокейнсіанства 50—70-х pp. і посткейнсіанства 60—70-х pp. Йдеться про сучасний етап подальшої еволюції кейнсіанства в широкому розумінні слова. Найважливіша роль у розробці ідей нового кейнсіанства належить таким американським економістам, як Брюс Грінвальд, Джозеф Стігліц (Стенфордський університет), Джордж Акерлоф і Жанет Йєллен (університет Берклі), Олів'є Бланшар і Джуліо Ротемберг (Массачусетський технологічний інститут), Марк Гертлер (університет Вісконсін-Медісон), Бен Бернанк (Прінстонський університет), Грегорі Манків (Гарвард) та ін.
Нове кейнсіанство об'єднує з посткейнсіанством і відрізняє від неокласичної школи визнання наявності стійких факторів макроекономічної нестабільності ринкової економіки, існування в ній неповного використання ресурсів та необхідності вдосконалення коригуючого впливу державного регулювання економіки. Але щодо пріоритетів економічного аналізу нове кейнсіанство суттєво відрізняється від своїх попередників. До початку 80-х pp. в кейнсіанстві не була розроблена проблема мікроекономіки. Вона залишалася прерогативою неокласики і саме за це кейнсіанство все більше піддавалося критиці як з боку монетаристів, так і з боку представників нової класичної макроекономічної теорії. Посткейнсіанці також не використовували неокласичних ідей і категоріального апарату. Нові кейнсіанці, на відміну від своїх попередників, вдосконалюють методологію економічних досліджень шляхом залучення як неокласичних ідей, так і відповідного категоріального апарату, використовують формально-математичний апарат загальної рівноваги.
Нове кейнсіанство вже не можна назвати лише макроекономічною теорією ефективного попиту. В ньому відбулося зміщення акцентів аналізу з проблеми ефективного попиту на аналіз ринків капіталу, праці, товарів та раціональної поведінки господарських агентів в умовах макроекономічної невизначеності та неповноти економічної інформації. Власне від теорії Кейнса залишилось дуже мало — це ідея про те, що економіка не є цілком саморегульованою системою, а потребує регулювання держави. У центрі уваги нового кейнсіанства — аналіз проблем, породжених активним впливом фінансової сфери та грошового фактора на макроситуацію. Теорію ліквідності Кейнса представники цієї течії вважають спрощеною і надають перевагу розгляду механізму взаємозв'язку реального виробництва не тільки з коливаннями грошового попиту, але й зі змінами структури всієї фінансової сфери, боргової економіки, що базується на заборгованості населення, банків, фірм та держави.
З позицій нового кейнсіанства суттєвою основою макроекономіки є розвиток сучасної теорії ціноутворення з урахуванням умов існування великих фірм, сильних профспілок і колективних договорів, а також втручання держави в цей процес. Мова також йде про розробку нової концепції ціноутворення в умовах недосконалої конкуренції, тобто конкуренції, за якої ціни не змінюються настільки швидко й еластично, щоб у достатньо короткий строк привести у рівновагу нове співвідношення попиту і пропозиції. Нові кейнсіанці враховують, що сучасна економіка має договірний характер, а звідси — низька рухливість та негнучкість цін. Стійкістю характеризується і заробітна плата як головний елемент витрат, виходячи з яких складаються ціни на продукцію. Таким чином, нові кейнсіанці вважають, що кейнсіанська теорія сьогодні — це теорія малорухомих цін і заробітної плати, що це саме той ланцюг, який потребує дослідження при аналізі стійкої інфляції.
Таким чином, на сучасному етапі еволюція кейнсіанства у вигляді нового кейнсіанства відбувається у формі активного зближення з ідеями неоконсерватизму — цієї сучасної форми еволюції неокласичного напряму. У мікро-теорії різниця стає мінімальною, посилюється тенденція до синтезу в аналізі цілої низки питань — поведінки економічних агентів на окремих ринках, очікуваннях, ризику, невизначеності. У макротеорії залишаються розбіжності, але й тут спостерігається вплив ідей неоконсерватизму: першочергова увага до аналізу грошей, финансової сфери, ринків. Життєздатність цього нового синтезу перевірить його практичне застосування у державному регулюванні рикнової економічної системи початку третього тисячоліття.