Функція споживання з урахуванням чистих податків. Формалізована та графічна інтерпретація. Вплив зміни трансферних платежів та ставок оподаткування на функцію споживання.

Функція споживання з урахуванням чистих податків. Формалізована та графічна інтерпретація. Вплив зміни трансферних платежів та ставок оподаткування на функцію споживання.

Зміна в оподаткуванні позначається на споживанні. Податки виплачуються частково за рахунок споживання і частково за рахунок заощаджень. Отже підвищення ставок оподаткування зменшуватиме споживання а функція споживання переміщуватиметься донизу і навпаки. Але сьогодні економісти вважають що тимчасові зміни у податках – їх підвищення або зниження – мало впливають на обсяг споживання.

Виведення мультиплікатора податків який залежить від величини національного доходу.

Мультиплікатор податків - це коефіцієнт, який показує, у скільки разів збільшиться (скоротиться) сукупний дохід при скороченні (збільшенні) податків на одиницю.

Модель впливу державних видатків та трансферів на бюджетний дефіцит.

Вплив зміни податкових ставок на дефіцит бюджету.

Аналіз мультиплікаційних ефектів викликаних діяльністю держави. Економічні наслідки доктрини бездефіцитної політики.

Суть, цілі та види монетарної політики. Інструментарій грошово-кредитного регулювання економіки та його монетарні наслідки.

Монетарна або грошово-кредитна політика – це вплив на кількість грошей у національній економіці для досягнення макроекономічної стабільності. Монетарну політику зазвичай проводить центральний банк країни, в Україні – НБУ.

Цілями монетарної політики центрального є:

o економічне зростання;

o стабільність процентної ставки;

o стабілізація цін (приборкання інфляції);

o стабільність фінансових ринків;

o стабільність обмінного курсу грошової одиниці;

o високий рівень зайнятості

Можливе проведення двох видів монетарної політики: стимулювальної та стримувальної. Перша спрямовується на зменшення масштабів безробіття, а друга – на приборкання інфляції. ЦБ змінює пропозицію грошей в економіці за допом таких знарядь: - норми резервування (це відсоток депозитів який комерц банки повинні тримати в ЦБ у вигляді обовязкових резервів);

- облікової ставки (процентна ставка за якою ЦБ надає кредити комерц банкам);

- операцій на відкритому ринку (купівля й продаж ЦБ державних цінних паперів).Якщо ЦБ купує державні облігації на відкритому ринку, то кредитні ресурси ком банків збільшуються, взамін цінних паперів вони отримують гроші, а коли ЦБ продає цін папери на відкр рину, то кредитні ресурси комерц банків зменшуються, отже, пропоз грошей у нац економіці звужується.

Проводячи стимулювальну політику (пол. дорогих грошей) ЦБ: зменшує норму резервування, знижує облікову ставку, купує державні цінні папери. Завдяки цьому пропоз грошей збільшується, проц ставки знижуються, внаслідок чого збільшуються інвестиції, споживання та реальн. обсяг нац. продукту. Стримувальна (пол дешевих грошей) передбачає: збільш норми резервування, підвищ облікової ставки, продаж держ цінних паперів. Завдяки цим заходам пропозиція грошей у нац економіці зменшується, процентні ставки зростають, а рівень інфляції знижуватиметься.

 

ТЕМА 2

Витрати виробництва у довгостроковому періоді. Дискретні рівні виробничої потужності?. Криві довгострокових витрат. Позитивний ефект масштабу. Втрати на масштабі. Мінімaльний ефективний розмір підприємства.

У довгостроковому періоді фірма має змогу змінювати кількість усіх залучених ресурсів, тобто усі витрати є змінними. Крива довгострокових середніх загальних витрат складається з сегментів кривих короткострокових АТС, що відповідають різним можливим розмірам підприємств, які фірма може побудувати у довгостроковому періоді. У багатьох галузях кількість можливих розмірів таких підприємств фактично необмежена. Відтак крива довгострокових АТС реально складається не з сегментів окремих кривих, а з точок дотичних до нескінченої кількості кривих короткострокових АТС.

 

Будівництво все більших підприємств спочатку знижуватиме мінімальні середні загальні витрати на одиницю продукції, а далі вони знову зростатимуть. Вигляд кривої довгострокових АТС для конкретної фірми визначається характером ефекту масштабу у даній галузі. Відносну важливість позитивного та негативного ефектів масштабу відображає мінімальний ефективний розмір підприємства - це найменший обсяг виробництва, за якого крива довгострокових середніх загальних витрат досягає мінімуму. Мінімальний ефективний розмір підприємства відіграє суттєву роль у визначенні структури ринку даного товару. Можливість економії на масштабі за виробництва двох чи декількох видів продукції виникає унаслідок одночасного для різних продуктів використання ресурсів і виробничих потужностей, спільних маркетингових програм, утримання єдиної адміністрації. Економія на масштабі коли рівень одночасного виробництва однієї фірми перевищує рівень, який можуть досягнути 2 окремі фірми, що аиробляють одну продукцію (за однакових обсягів ресурсів для обох фірм) і навпаки можливі також перевитрати на масштабах (напр. великі автомобільні підприємства)

Питання 11. Чисто конкурентна фірма у довгостроковому періоді. Економічна рент а.

У довгостроковому періоді конкурентні фірми мають змогу вносити певні зміни які не можливо внести у короткостроковому періоді. У довгостроковому плані фірми, які працюють у галузі, можуть скоротити або розширити свої виробничі потужності. Може змінюватись кількість фірм в галузі, що також спричиняє змінює обсяги виробництва.

У довгостроковому періоді максимальний економічний прибуток фірма отримує тоді, коли ціна(Р) рівна її довгостроковим гарничним витратам (LRMC). Графічний аналіз:

м

 

Крива середніх загальних витрат у короткостроковому періоді позначена через АТС₁ , крива граничних витрат – через МС₁. Оскільки обсяг виробництва Q₁ за чинної ціни Р₁ такий, що середні загальні витрати менші від ціни, то фірма матиме прибуток. Графічною моделлю прибутку є площа прямокутника P₁BCA.

Однак фірма дивиться вперед і приймає рішення по збільшенню виробництва для збільшення прибутку. Однак це залежить від багатьох чинників. Зробимо два припущення:

1) У довгостроковому періоді ціна зберігається на попередньому рівні;

2) Крива LRAC маэ U – подібний вигляд.

У цьому випадку зростання масштабу виробництва може призводити до зменшення АТС, і цілком імовірно, що за певного обсягу виробництва Q₂ нові АТС₂ і МС₂ дадуть змогу отримувати більший прибуток. Більшому прибутку відповідає площа прямокутника Р₁DEF.

Отже, й у довгостроковому періоді для конкурентної фірми чинне рівняння рівноваги: Р=LRMC.

Якщо ціна перевищує довгострокові граничні витрати, то у фірми є стимул до розширення масштабу виробництва, якщо вона нижча – до скорочення. При рівності знакає стумул змінювати обсяги виробництва.

Економічна рента — це ціна, сплачувана за використання землі та інших природних ресурсів, кількість яких суворо обмежена. Саме унікальні умови пропозиції землі та інших природних ресурсів — їхня фіксована кількість — відрізняють рентні платежі від заробітної плати, відсотка і прибутку.

Питання 12. Характерні риси чистої монополії. Барєри для входження в галузь. Позитивний ефект масштабу. Правові та адміністративні перешкоди. Власність на важливі ресурси монопсонія.

Характерні риси: Одна фірма виробляє продукт; тип продукту унікальний, не має близьких замінників; заблоковане входження на ринок; значний контроль на цінами, деколи повний; нецінова конкуренція поляхає у рекламі звязку з фірми з громадськими організаціями. (Для прикладу місцуві підприємства комунальних послуг)

Позитивний ефект масштабу. З ростом обсягу виробництва вступає в дію позитивний ефект масштабу підприємства, що веде до скорочення середніх витрат виробництва в міру зростання його обсягів. Отже, в галузях з тривалим дією позитивного ефекту масштабу обсяг виробництва в умовах недосконалої конкуренції стає вище обсягу виробництва абсолютно конкурентного ринку, а середні витрати нижче. Отримання додаткового доходу від позитивного ефекту масштабу - стратегія, не властива малому виробництву з обмеженими ресурсами. Тому ринку досконалої конкуренції така стратегія недоступна. Ринок же недосконалої конкуренції з такого роду завданнями успішно справляється. У галузях, де позитивний ефект масштабу невеликий, функціонує безліч дрібних і середніх фірм - це ринки монополістичної конкуренції; для галузей з тривалим позитивним ефектом масштабу більш характерне функціонування технологічних олігополій, і, нарешті, в галузях з безперервним дією позитивного ефекту масштабу економічно ефективно існування єдиного підприємства, що обслуговує весь галузевий попит, - природної монополії.

Правові та адміністративні перешкоди. Бар'єри для входження у
галузь часто створює держава. Уряд видає патенти, які захищають вина­
хідників від незаконного використання конкурентами результатів їх праці

продукту, технологічних інновацій тощо). Патенти забезпечують фірмам високі монопольні прибутки і уможливлюють фінансування нових науково-дослідних проектів. Поширеним видом адміністративного регулювання входження у галузь єліцензування — надання права на постачання товару чи послуги

Монопсонія — ситуація, при якій існує тільки один покупець або група покупців, що сумісно приймають рішення.

Прикладом монопсонії є ситуація підприємства-міста, в якому є безліч домогосподарств, які пропонують робочу силу, але тільки одне підприємство — покупець робочої сили.

Питання 13. Монопольний попит. Ціна і граничний виторг. Ціноутворення за монополії.

Існування бар'єрів щодо появи конкурентів зумовлює існування фірми, яка є єдиним виробником і постачальником певного продукту, і яка самостійно визначає ціну на продукт своєї діяльності. Здавалось би, максимальний прибуток монополії забезпечений диктуванням високої ціни. Проте аналіз і здоровий глузд показують, що за монопольних умов ціна визначається попитом споживачів: для збільшення продаж фірма повинна знизити ціну на свій продукт. Отже, крива попиту (П) на продукт монопольного виробника є спадною. Оскільки фірма представляє цілу галузь, то крива попиту окремої фірми одночасно є кривою галузевого попиту.

Спадна траєкторія кривої попиту монополіста обумовлює параметри валового і граничного доходу та вибір ним ціни і обсягу випуску з метою максимізації прибутку.

Щоб максимізувати прибуток, монополіст, зазвичай вибере такі ціну і випуск продукції, за яких різниця між загальним виторгом і загальними витратами є найбільшою.

Максимізація прибутку монополіста методом зіставлення ТС і TR:

 

Отже, ринок чистої монополії характеризується монопольною владою однієї фірми. Але це не означає, що монополіст може довільно встановлювати ціну на свою продукцію. По-перше, його можливості обмежені рівнем витрат виробництва. По-друге, важливим обмежувачем ціни для монополіста є попит на його товар. Тому він повинен визначити параметри попиту, оскільки при підвищенні ціни попит на товар падає. Тому монополіст вибирає таку комбінацію "ціна - обсяг виробництва", при якій він отримує максимальний прибуток. Максимізація останнього у короткостроковому періоді досягається за умови, що рівень граничної реалізації дорівнює рівню граничних витрат на її виробництво. З огляду на це ціна, що призначається монополістом, зазвичай вища за величину граничних витрат виробництва. Це гарантує монополії отримання монопольного прибутку. При цьому вона виходить з того, що ціна повинна забезпечити максимум сукупного прибутку, а не прибутку на одиницю

Політика ціноутворення на ринку чистої монополії включає і такий засіб, як цінова дискримінація.

Для здійснення цінової дискримінації потрібні певні умови. По-перше, покупці з певних причин не можуть перепродувати куплені товари. По-друге, продавець повинен мати можливість поділити покупців на групи, виходячи з еластичності попиту на товари. При цьому тим покупцям, попит яких нееластичний, пропонується висока ціна, тим, чий попит еластичний, - нижча.

Питання 14. Монопольна влада. Вимірювання монопольної влади. Джерела монопольної влади. Цінова дискримінація першого, другого і третього ступеня. Купони та знижки. Продаж у наборах. Двокомпонентні тарифи. Міжчасова цінова дискримінація.

Монопольна влада - це здатність фірми впливати на ціну свого товару.

Ступінь монопольної влади дуже відносна, якщо на ринку діє не одна, а кілька виробників аналогічної продукції.

Необхідною передумовою монопольної влади є нахилена вниз крива попиту на продукцію фірми.

Для кількісної характеристики монопольної влади використовуються:

показник монопольної влади Лернера L = (P-MC) / P, який показує ступінь перевищення ціни товару над граничними витратами його виробництва.

0 <L <1, чим більше L, тим більше монопольна влада фірми.

Індекс Херфіндаля-Хіршмана, який визначає ступінь концентрації ринку: Н = Р21 + Р22 +... + Р2n, де Н - показник концентрації, Рn - процентна частка фірми на ринку або питома вага в галузевому реченні. Максимальне значення Н - 10000. Якщо М менше 1000, то ринок вважається неконцентрованих. Якщо М ³ 1800, то галузь вважається високо монополізованою.

Як джерело монопольної влади можуть виступатиме виключні права, які надаються виробнику на ведення певного роду діяльності. Такі права можуть надаватися органами державної влади - приміром, щодо надання послуг поштового зв'язку або комунального господарства Суб'єктом встановлення виключних прав може бути й фірма, як у випадку з франшизою, коли вона надає іншій фірмі монопольні права на здійснення певної діяльності в рамках встановленої території. Часто джерелом монопольної влади, хоча і обмеженою в часі, є авторські права.. Джерелом монопольної влади може служити власність на виробничий ресурс.

А.Пігу розрізняв три види (або ступені) цінової дискримінації. Цінова дискримінація першого ступеня (бездоганна дискримінація) спостерігається в тому випадку, коли на кожну одиницю блага встановлюється ціна, рівна його ціні попиту, тому ціни продажу блага для всіх покупців різні(у чистому вигляді не можливий).

Цінова дискримінація другого ступеня має місце, коли ціни блага однакові для всіх покупців, однак розрізняються в залежності від обсягу купівель. Цінова дискримінація другого ступеня нерідко виступає у формі ціновогодисконту або знижок (на обсяг поставок; кумулятивні знижки – сезонний квиток на залізничній дорозі; дискримінація в часі – різні ціни на ранкові, денні, вечірні сеанси в кіно; стягування абонементної плати в сполученні з пропорційною оплатою обсягу придбаного блага).

Цінова дискримінація третього ступеня припускає, що різним особам благо продається за різними цінами, але кожна одиниця блага, придбана конкретним покупцем, оплачується ним за однаковою ціною. Якщо при ціновій дискримінації перших двох ступенів передбачалося розподіл благ на групи, то в основі цінової дискримінації третього ступеня передбачається розподіл самих покупців на групи або ринки, де встановлюються свої ціни продажу. Фірми-монополісти систематизують споживачів за перевагами, доходами, віком, місцем проживання, характером роботи і продають свої блага відповідно до цієї градації.

Існує також міжчасова цінова дискримінація, стратегія якої поля­гає в такому: спочатку встановлюють високу ціну на товар для тих споживачів, які не зволікають з придбанням новинок, а потім ціна знижується для основної групи споживачів.

Питання 15. Економічні наслідки монополії. Дилема регулювання. Природна монополія. Регульована монополія. Монополізація в економіці України. Антимонопольне законодавство в Україні та світі.

Незважаючи на те що ринок в умовах монополії є рівноважним, а монополіст може мати ефективне виробництво, монопольні ринки є неефективними. В умовах монополії ринкова ціна продукції вище граничних витрат її виробництва, що свідчить про неефективний розподілі ресурсів.

Монопольний випуск менше конкурентного і здійснюється при середніх довгострокових з-МС держки вище мінімальних, що вказує на більш низьку ефективність використання ресурсів. Здійснюючи занадто мало продукції і продаючи її за дуже високими цінами, монополія веде до скорочення суспільного добробуту
Більшість чисто монополістичних галузей є природними монополіями і тому підлягають суспільному регулюванню. Зокрема, ціни і тарифи, які можуть призначати комунальні служби – залізні дороги, телефонні компанії, постачальники природного газу та електроенергії, – визначаються державними регулятивними комісіями чи управліннями.

Мал. 1. Регульована монополія.

Малюнок 1 показує параметри попиту та витрат природної монополії. Через великі постійні витрати крива попиту перетинає криву середніх витрат у точці, де середні витрати ще знижуються. Очевидно, що було б недоцільно мати ряд фірм у такій галузі, тому що, розділивши ринок, кожна фірма почала б переміщуватися далі наліво по своїй кривій середніх витрат, так що граничні витрати стали б значно вищими. Зв’язок між ринковими попитом та витратами такий, що досягнення нижчих витрат на одиницю продукції допускає тільки одного виробника.

Застосовуючи правило MR = MC, визначаємо, що Pm і Qm є ціною та випуском, що максимізують прибуток нерегульованого монополіста. Оскільки ціна перевищує середні валові витрати, монополіст має великий економічний прибуток, який сприяє нерівності доходів. Більше того, ціна перевищує граничні витрати, що означає недовикористання ресурсів цього продукту чи послуги. Постає питання: чи може державне регулювання викликати кращі результати, якщо оцінювати їх із точки зору суспільства?

Проаналізуємо оптимальну ціну P = MC. Якщо ціллю регулятивного органу є досягнення ефективності розподілу ресурсів, то йому варто законодавчо встановити максимальну ціну для монополіста, яка дорівнює граничним витратам.

У 1990-х роках в Україні відбувався активний розвиток системи антимонопольного регулювання. У результаті демонополізації, що здійснювалась шляхом ліквідації, а також поділу державних монопольних утворень, відбулося зниження монополізації економіки. Так частка манополізованих товарних ринків у 1998 році порівняно з 1994 роком знизилась: машинобудування з 97,7% до 14,2%, хімічна нафтохім пром з 44,9% до 9%.

Створення правової бази конкурентної політики в Україні відбувалося у складних умовах, оскільки були відсутні фахівці, а досвід розвинених країн неможливо механічно перенести в умовах перехідної економіки. Однак, за порівняно короткий строк в Україні були розроблені та прийняті відповідні закони. Відповідно до ст. 42 Конституції України в нашій країні гарантується підтримка конкуренції та не допускається зловживання монопольним становищем.

Важливе місце в антимонопольній діяльності України займає Закон "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", який введений в дію з 15 березня 1992 року. В 1993 році Верховна

У США першим законодавчим актом, спрямованим проти монополізації економіки, був “Антитрестовський акт Шермана” (1890 р.). за ним оголошувалося незаконним створення монополій або вступ в змову для обмеження конкуренції. Цей закон з доповненнями 1914, 1936, 1950 рр. Діє і дотепер. Саме він, вважається, заклав основи світової антимонопольної політики. Цим самим законом забороняються трести і картелі. Щоб обійти його монополії створювались як холдингові компанії, здійснювали повне злиття корпорацій, за якої ліквідовувалась правова і виробнича самостійність компаній, що поглинались, а картельні угоди замінювались негласними угодами, або так званим лідерством у цінах. Порушення “Акту Шермана каралося, як кримінальний злочин. Індивідуальні порушники карались штрафом до 250 тис. дол. і тюремним ув’язненням до 3-х років за кожне порушення. Корпорації могли бути оштрафовані на 1 млн. дол. За кожне порушення.

Побічні наслідки економічної діяльності. Зовнішні ефекти у виробництві та споживанні. Шляхи корегування екстернаті. Податки Пігу. Ринок прав на забруднення. Екстернат та права власності. Теорема Коуза. Проблеми захисту довкілля.

Важливим чинником неспроможності ринкового механізму забезпечити ефективний розподіл ресурсів є екстерналії (інакше, зовнішні ефекти, побічні наслідки економічної діяльності). Екстерналії – це витрати або вигоди від виробництва чи споживання, які припадають особам, безпосередньо не залученим до цих процесів. Якщо діяльність одних осіб завдає шкоди іншим, то кажуть про негативні зовнішні ефекти, якщо ж йдеться про отримання додаткових вигод, то такі екстерналії є позитивними.

Наведемо декілька поширених прикладів екстерналій:

- забруднення довкілля підприємством металургійної чи хімічної промисловості завдає значної шкоди здоров'ю людей, які проживають поблизу;

- паління цигарок у приміщенні завдає шкоди здоров'ю та моральних збитків присутнім там особам, які не палять;

- вигулювання собак у парках та скверах спричиняє серйозні незручності та моральні збитки багатьом батькам, чиї діти втрачають місце для відпочинку;

- реставрація будівель в історичній частині міста і спорудження нових готелів приносять вагому вигоду не лише їхнім власникам, а й усім жителям, оскільки привабливість міста для туристів зростає;

- поліпшення якості освіти і розвиток нових технологій мають вагомі сприятливі наслідки для суспільства загалом.

За присутності побічних наслідків ринкова рівновага не є ефективною, оскільки покупці і продавці не зважають на них, приймаючи рішення стосовно обсягів виробництва чи споживання. Розгляньмо для прикладу ринок деякого товару, виробництво якого є екологічно шкідливим (рис. 34.1). Нехай ринкова рівновага встановлюється у точці (Q0, Р0). Крива пропозиції товару S відображає приватні витрати (витрати фірми) на виробництво товару. Проте суспільні витрати унаслідок забруднення довкілля є значно вищими (крива S*), оскільки витрати забруднення фірма фактично перекладає на інших. Відтак з погляду суспільства оптимальний обсяг виробництва цього товару становив би Q*.

У випадку позитивних екстерналій, навпаки, суспільні витрати нижчі від приватних, і оптимальний обсяг виробництва такого блага буде вищим, ніж ринковий. За екстерналій у сфері споживання суспільна цінність товару відрізняться від його приватної цінності, відображеної кривою попиту на товар. Тому оптимальна з погляду суспільства кількість товару буде вищою за ринкову у разі позитивного зовнішнього ефекту і нижчою у разі негативних екстерналій.

Держава може коригувати побічні наслідки економічної діяльності декількома способами. По-перше, можна використати адміністративні методи регулювання тих чи інших видів діяльності (прямі заборони, встановлення системи обмежень і нормативів, штрафні санкції тощо). Проте у ринковій економіці уряд частіше прагне діяти власне ринковими методами. Наприклад, запровадження спеціального податку дає змогу інтерналізувати екстерналії, тобто змусити фірму-виробника взяти на себе витрати забруднення довкілля, які вона звикла перекладати на третіх осіб. Податки для коригування екстерналій називають податками Пігу. У сфері захисту довкілля сьогодні все популярнішим стає випуск певної кількості дозволів на забруднення, які потім ефективно розподіляються ринковими силами пропозиції прав на забруднення та попиту на них.

Іноді проблему екстерналій вдається розв’язати без втручання держави. Приватні рішення можуть передбачати звернення до моральних принципів і соціальних санкцій, доброчинну діяльність або організацію взаємодії зацікавлених сторін. Результативність цієї взаємодії за умови чіткого визначення прав власності стверджує теорема Коуза: якщо приватні сторони мають можливість дійти згоди без зайвих витрата на розподіл ресурсів, то вони вирішать проблему екстерналій. Проте часто досягнення такої згоди ускладнюється великою кількістю зацікавлених сторін, проблематичністю точної оцінки витрат та вигід усіх учасників і необхідністю значних трансакційних витрат.

Вирішення проблеми екстерналїй можливе або завдяки втручанню держави, або через організацію взаємодії зацікавлених сторін.

 

Неокейнсіанська теорія економічного циклу. Гансен як популяризатор теорії Кейнса. Концепція множинності циклів Гансена. Взаємодія мультиплікатора та акселератора. Складові неокейнсіанської антициклічної політики.

Серед основних напрямів теоретичного дослідження неокейнсіанства важливе місце посідає теорія економічного циклу. Найбільший внесок у становлення і розвиток неокейнсіанської теорії економічного циклу здійснили такі видатні вчені, як Е. Хансен, Дж. Хікс, Р. Харрод, П. Семюелсон та ін.

Слід зазначити, що в теорії Дж.М. Кейнса проблема циклу детально не розроблялася. В центрі уваги Кейнсового аналізу знаходилась переважно проблема кризи, інші ж фази циклу опинились поза дослідженнями вченого. Р. Харрод досить критично підійшов до відповіді на питання про саморегулювання економіки і зробив висновок, що розвинута ринкова економіка автоматично не може досягати стійкої рівноваги. Він чітко вказує, що гарантований темп зростання національного доходу відхиляється від природного, і він не бачить тих сил, які б автоматично повернули економіку на шлях збалансованого розвитку. Єдина надія на державне регулювання економіки.

Важливим є висновок Р. Харрода про те, що темп зростання національного доходу залежить від нагромаджень (/ = S), від використання технічного прогресу (Gw = = SCt). Щоправда, в моделі Харрода коефіцієнт капіталовкладень (С,) є величиною постійною, хоча насправді він змінюється в результаті технічного прогресу і зростання продуктивності праці. Але в цілому модель економічної динаміки Р. Харрода діє за принципом акселератора. В її основу було покладено рівність заощаджень та інвестицій. При цьому він виходив із нейтрального характеру технічного прогресу.

Е. Хансен не відразу став прихильником кейнсіанства, про що свідчать його перші рецензії на провідні праці Дж.М. Кейнса. Перелом у поглядах вченого біографи пов'язують з його переходом у 1937 р. до Гарвардського університету. З 1937 по 1957 р. він обіймав посаду професора цього університету та вів теоретичний семінар з проблем макроекономічної політики, в роботі якого брали участь майбутні Нобелівські лауреати з економіки П. Се-мюелсон, Дж. Тобін, автор теорії економічної динаміки Є. Домар, майбутній лідер американського інституціоналізму Дж.К. Гелбрейт. Завдяки Елвіну Хансену кейнсіанство отримало широке поширення в США, а він здобув світову відомість як видатний популяризатор теорії Кейнса. Викладенню основних проблем кейнсіанської теорії присвячена низка виданих ним праць: "Повне відновлення чи стагнація?" (1938), "Податкова політика та економічні цикли" (1941), "Економічна політика та повна зайнятість" (1947), "Грошова теорія та фінансова політика" (1949).

Основи інвестиційної теорії циклу викладені Е. Хансеном у всесвітньо відомій монографії "Економічні цикли та національний дохід" (1951). Перша частина цієї праці присвячена з'ясуванню природи економічних циклів, друга містить теорію доходів та зайнятості, третя — теорію економічних циклів, четверта присвячена розкриттю зв'язку теорії циклів з економічною політикою.

Спираючись на фактичні дані історії американської економіки, Е. Хансен розробив концепцію множинності циклів – Впровадження, зростання, зрілості і спаду. Теорію множинності циклів Е. Хансен використав для пояснення світової економічної кризи 1929—1933 pp. Він вважав, що її глибина обумовлена фатальним збігом понижувальних хвиль у трьох типах циклів: великому, будівельному та "віковому циклі" у сільському господарстві.

Центральним пунктом неокейнсіанської теорії циклу було дослідження фази підйому, який забезпечувався взаємодією мультиплікатора і акселератора.Акселератор — це макроекономічний показник, що є оберненим до мультиплікатора і відображає співвідношення приросту інвестицій до приросту національного доходу.Якщо мультиплікатор фіксував залежність зростання національного доходу від росту інвестицій, то розроблений Е. Хансеном принцип акселератора фіксував зворотний зв'язок зростання інвестицій внаслідок росту національного доходу. Кумулятивний процес взаємодії мультиплікатора-акселератора полягав у тому, що збільшення інвестицій приводило до зростання національного доходу та зайнятості, а ріст зайнятості, доходу й ефективного попиту, в свою чергу, викликав подальше зростання інвестицій.

Неокейнсіанство не передбачає прямого втручання держави у відносини власності. Всі міри державного регулювання, сформульовані Е. Хансеном, відносяться до сфери обігу, перерозподілу доходів. Свою антициклічну програму Е. Хансен формує на базі вже наявного до початку 1950-х років досвіду. У його книзі міри антициклічного характеру згруповані в основному за трьома напрямками: 1) убудовані механізми гнучкості (убудовані стабілізатори); 2) автоматично діючі контрзаходи, що компенсують; 3) керовані програми компенсування.

Антициклічні заходи не є винаходом Е. Хансена, вони вже застосовувалися на практиці до того, як була написана його книга. Учений лише систематизував і узагальнив їх. У наступне десятиліття (1960-і роки) політика боротьби із циклом доповнюється стратегією широкого використання державних витрат і бюджетних дефіцитів з метою досягнення повної зайнятості й максимально можливих темпів зростання. Кейнсіанська теорія економічної динаміки одержала досить закінчене втілення на практиці.

Неоавстрійська школа. Л. Мізес. Критика соціалізму і обґрунтування вільного підприємництва. Ф.Гаєк: «Дорога У рабство». Спонтанний характер ринкового порядку. Системна критика Кейнсіанства. Критика соціалізму.

Неавстрійська (віденська) школа економічного неолібералізму розвинула провідні ліберальні економічні ідеї класичної школи політекономії, традиції неокласичного мікроекономічного аналізу та суб’єктивно-психологічний підхід австрійської школи маржиналізму. Фундаторами цієї школи є Людвіг фон Мізес (1891 – 1973) та Фрідріх Август фон Хайек (1899 – 1992), австрійці за походженням, які за часів окупації Європи фашистами емігрували до Сполучених Штатів, демонструючи тим самим своє несприйняття тоталітарного режиму.

Критика соціалізму перепліталася в роботах Мізеса з пропагандою та обгрунтуванням вільного підприємництва. Не випадково американський історик економічної думки Бен Б. Селигмен характеризує Л. фон Мізеса як захисника економічного лібералізму «в крайніх формах».

Критика Мізесом соціалізму і державного втручання в економіку була підтримана і продовжена його учнем і колегою, найвпливовішим у XX в. теоретиком лібералізму Фрідріхом фон Гайеком - лауреатом Нобелівської премії з економіки, присудженої йому (разом з Г. Мюрдалем) в 1974 р.
Основні наукові інтереси Хайєка зосереджувалися навколо філософських, правових, політичних та економічних проблем ринкової економіки, а також теорії та методології процесу пізнання. Серед численних праць Хайєка важливе місце займає: «Дорога до рабства» (1944), до початку 90-х рр.. перекладена на 14 іноземних мов і розглядає будь-яку форму державного втручання в економіку як різновид тоталітаризму.

Найважливіше місце в теорії лібералізму Гайєка займає його вчення про спонтанний характер ринкового порядку. На думку Гайєка, ринкова економіка виникає та еволюціонує в результаті взаємодії людей. Однак звідси зовсім не випливає висновок про те, що такий характер її формування і розвитку створює для людей можливість цілеспрямованого впливу на ці процеси. Справа в тому, що ринкова економіка розвивається відповідно до своєї власної внутрішньої логікою, зумовленою тлю обставиною, що в її формуванні люди керуються своїми практичними знаннями, втіленими у звичаях і звичках. Здебільшого це, так би мовити, неявне знання, яке не усвідомлюється його носіями і тому не може бути відокремлене від них, формалізовано, узагальнено в яких-небудь теоріях і покладено в основу економічної політики.

Кейнсіанство стало однією з головних мішеней критики Хайєка. Виступаючи проти нього, Хайєк використовував-свою концепцію спонтанного ринкового порядку, яка в принципі виключає яке б то не було втручання держави в економічне життя суспільства. Разом з тим, Хайєк у цій боротьбі спирався і на свої уявлення про «неявному» знанні господарюючих суб'єктів, дорікаючи Кейнса в тому, що він переоцінює можливості економічної науки, здатної дати лише абстрактне, а тому неповне знання про самих загальних тенденціях економічного життя, і що залишає в стороні головне - практичні знання господарюючих агентів, які у основі реальних економічних процесів. Неприйнятним для Хайєка виявився і підхід Кейнса до явищ ринкової економіки з позиції макрорівня. За Хайеку, даний рівень економічних залежностей не має аналогів у реальній дійсності, де всі економічні рішення приймаються лише індивідами з урахуванням їх суб'єктивних оцінок і переваг. Вчення про спонтанний характер ринкового порядку, а також концепцію неявного знання Хайєк широко використовував і в своїй критиці соціалізму. Концентрація економічної влади в руках планових органів представлялася йому як має виключно негативні наслідки в силу ряду причин. На його думку, вона підриває природний хід суспільно-історичного процесу, позбавляючи його внутрішніх рушійних сил розвитку.

 

Передумови ренесансу неокласичних підходів. Монетаризм. Джерела монетаризму. Модифікація кількісної теорії грошей. Довгострокова нейтральність грошей. Грошове правило. Ключові відмінності монетаризму та кейнсіанства.

Монополізація економіки, виникнення державно-монополістич­ної форми власності, усесвітня економічна криза 20—30-х рр. поста­вили під сумнів основні постулати ортодоксального неокласицизму. Вихідний принцип неокласиків — принцип лібералізму, згідно з яким вільне ціноутворення і ринковий спосіб розподілу доходів обумовлюють прийняття економічними суб’єктами оптимальних господарських рішень, що має своїм наслідком урівноважування попиту і пропозиції, був підірваний.

Остаточного удару основоположним принципам неокласицизму завдали кейнсіанці, які запропонували нову концепцію економічного розвитку. Після прийняття їхніх рекомендацій урядами багатьох країн вірогідність основних постулатів неокласичної теорії взагалі ставилась під сумнів.

Однак послаблення позицій неокласицизму як основи економічної політики зовсім не означало відмови від неокласичної методології аналізу економічних явищ.

У контексті грошово-кредитної доктрини саме неокласики формулюють монетарну теорію економічного циклу, вказуючи, що економічний цикл — суто грошове явище, зумовлене нестабільністю попиту на гроші і відповідними змінами умов грошового кредитування. Вони першими звернули увагу на необхідність проведення державою активної кредитно-грошової політики. Згодом цю тезу (хоч і по-різном